Рішення № 103500002, 10.02.2022, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2022 року справа №380/5650/21

м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий-суддя Сакалош В.М.,

секретар судового засідання Моляща Т.В.,

за участю:

представник відповідача Онищак М.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

в с т а н о в и в :

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові (79008, м. Львів, вул. Кривоноса, 6) в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ №32-0/с Директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, Руслана Ляшка від 19.02.2021 року про звільнення ОСОБА_1 та наказ №110-0/с від 01.03.2021 року про внесення змін до наказу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, від 19.02.2021 року №32-0/с;

- поновити ОСОБА_1 з 10.03.2021 року на посаді, що є рівнозначною посаді слідчого Другого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові.

- стягнути з Державного бюро розслідувань на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу;

- рішення в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць звернути до негайного виконання.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржуваний наказ прийнятий відповідачем всупереч вимогам законодавства України. На думку позивача, визначене в оскарженому наказі формулювання не підпадає під приписи п.1. ч.1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», що скорочення посади державної служби внаслідок зміни структурного та штатного розпису не відбулось, адже змінилася фактично лише назва структурного підрозділу, тоді як посада позивача в ньому залишилась. Також зазначає, що упродовж 2020 року ОСОБА_1 звільнено не було, про наявність нового штатного розпису в управлінні на 2021 році позивача повідомлено не було, позивач продовжував виконувати свої службові обов`язки та вважав, що попередження від 22.10.2020 про наступне вивільнення втратило чинність. Згідно інформації розміщеної в оголошенні про проведення конкурсу в Територіальному управлінні ДБР, розташованого у м. Львові від 20.11.2020 року наявні посади старших слідчих та слідчого. Однак, на жодну із них суб`єктом призначення не прийнято рішення про переведення позивача, хоч така особа і відповідає кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідних посад. Частину працівників Територіального управління ДБР, розташованого у м. Львові, переведено на рівнозначні посади без проведення конкурсу.

Представник відповідача надав до суду відзив на позовну заяву в якому просить відмовити у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Зазначає, що оскаржуваний наказ є таким, що відповідає чинному законодавству. Відбулось скорочення посади позивача. Переведення працівників ДБР як державних службовців на посади інших категорій неможливий. Позивача належним чином попереджено про наступне вивільнення із яким позивач ознайомився. Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення». Вжите у частині 3 статті 87 Закону України «Про державну службу» слово «може» означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок із працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати службовцю вакантну посаду чи ні, законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.

Ухвалою від 23.03.2021 відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі та призначено підготовче засідання.

Протокольною ухвалою від 03.02.2022 суд перейшов до розгляду справи по суті.

В судовому засіданні представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову з мотивів наведених у відзиві на позовну заяву. Позивач та представник позивача в судове засідання не з`явились, хоча були належним чином повідомлені про час, місце та дату розгляду справи. Клопотання про розгляд без участі позивача та представника позивача на адресу суду не надходило.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які мають значення для справи, заслухавши представника позивача та представника відповідача, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові № 110-о/с від 18.11.2019 «Про призначення» ОСОБА_1 призначено на посаду слідчого Другого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів у сфері правосуддя) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові з 19.11.2019.

22.10.2020 ОСОБА_1 , попереджено про наступне вивільнення. Вказано, що у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок затвердження змін до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, відповідно до наказу від 20.10.2020 № 198 ДСК «Про затвердження змін до штатного розпису ТУ ДБР у м. Львові на 2020 рік», буде скорочено посаду слідчого Другого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, яку обіймав позивач.

19.02.2021 року видано наказ №32-0/с про звільнення ОСОБА_1 . Зокрема, зазначено таке: «Припинити Державну Службу та звільнити ОСОБА_1 з посади слідчого Другого слідчого відділу «відділ з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, 01 березня 2021 року у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису без скорочення чисельності або штату державних службовців».

01.03.2021 року видано наказ № 110-0/с про внесення змін до наказу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, від 19.02.2021 року №32-0/с. У ньому вказано таке: пункт 1 наказу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, від 19.02.2021 звільнення ОСОБА_1 » викласти у такі редакції:

Звільнити ОСОБА_1 з посади слідчого Другого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, у перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначений у документі про тимчасову непрацездатність, у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису без скорочення чисельності або штату державних службовців».

09.03.2021 року ОСОБА_1 було звільнено з посади слідчого Другого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові.

Позивач, не погодившись із наказом про звільнення, звернувся до суду із вказаним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд керувався таким.

Відповідно до приписів частини 2 та 3 статті 14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» від 12.11.2015 №794-VII, (в редакції, чинній на дату призначення позивача на посаду слідчого третього слідчого відділу ТУ ДБР, розташованого в місті Львові, служба в Державному бюро розслідувань є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України. Час проходження служби в Державному бюро розслідувань зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону. На службу до Державного бюро розслідувань приймаються на конкурсній основі в добровільному порядку (за контрактом) громадяни України, які спроможні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнем та станом здоров`я ефективно виконувати відповідні службові обов`язки. Кваліфікаційні вимоги та критерії професійної придатності для зайняття посад у цих підрозділах затверджуються Директором Державного бюро розслідувань. Призначення на посади у Державному бюро розслідувань, крім посад, визначених у частині першій статті 10, частині першій статті 13 та частині першій статті 24 цього Закону, здійснюється за результатами відкритого конкурсу, що проводиться в порядку, визначеному Директором Державного бюро розслідувань на основі Типового порядку проведення відкритого конкурсу, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про державну службу» №889-VIII (далі - Закон №889) державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.

Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Згідно з частиною 1 статті 3 Закону №889 цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Відповідно до статті 1 Закон України "Про Державне бюро розслідувань" (у редакції, чинній до 27.12.2019) державне бюро розслідувань є центральним органом виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.

Отже, законодавець при регулюванні трудових відносин при проходженні та припинені державної служби згідно Закону України «Про державну службу» та державної служби особливого характеру, згідно Закону України «Про Державне бюро розслідувань», встановив певні відмінності у правовому статусі осіб, які належать до різних за родом і умовами діяльності категорій службовців, у тому числі введено особливості щодо проходження служби та реалізації повноважень службовців Державного бюро розслідувань.

При цьому, враховуючи правовий статус Державного бюро розслідувань, державні службовці, які працюють у вказаному правоохоронному органі на відміну від державних службовців органів виконавчої влади мають певні особливості вступу, проходження та припинення державної служби, які визначені спеціальним законодавством, зокрема Законом України «Про Державне бюро розслідувань».

З матеріалів справи встановлено, що позивач у період із 18.11.2010 по 09 березня 2021 перебував у трудових відносинах із ТУ ДБР розташованому у м. Львові та мав статус державного службовця.

В силу пункту 4 частини першої статті 83 Закону № 889-VІІ державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (ст. ст. 87, 87-1 цього Закону)

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що при звільненні позивача відповідач керувався п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу".

Пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" (у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Слід зазначити, що редакція статті 87 Закону № 889-VIIІ зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 19 вересня 2019 року № 117-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади", які набули чинності з 25 вересня 2019 року, була чинною на момент прийняття оскаржуваних наказів про звільнення та підлягала застосуванню.

Відповідно до ч.3 ст. 87 Закону №889, в редакції Закону №440-IX від 14.01.2020, суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.

02 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 12 грудня 2019 року №378-IX «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України», яким внесені зміни до Кодексу законів про працю України та викладено його у новій редакції.

Нормами зазначеного Закону змінено порядок скорочення державних службовців.

Так, відповідно до частини 6 статті 49-2 КЗпП України вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей:

про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів;

у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті;

не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Отже, після внесення Законом України від 14 січня 2020 року №440-IX змін у Закон України «Про державну службу» положення статті 49-2 КЗпП України в частині обов`язку власника або уповноваженого ним органу запропонувати працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації на державних службовців не поширюються.

Матеріалами адміністративної справи підтверджується та позивачем не заперечується, що його було попереджено про наступне звільнення.

Національне агентство України з питань державної служби відповідно до пункту 3 частини третьої статті 13 Закону України «Про державну службу» надало «Роз`яснення щодо процедури вивільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 Закону України «Про державну службу») від 20.02.2020 №86 р/з» згідно з якими при звільненні державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, зокрема, відповідно до пункту 1 чи пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону, положення статті 49-2 Кодексу законів про працю України не застосовуються.

Оскільки положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Закону №889 на час прийняття оскаржуваного наказу було врегульовано процедуру звільнення державного службовця у зв`язку із скороченням чисельності або штату працівників, то в даному випадку саме норми спеціального законодавства підлягають застосуванню. Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини, або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про Державне бюро розслідувань" (у редакції, чинній до 27.12.2019) державне бюро розслідувань є центральним органом виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.

Верховна Рада України, з метою удосконалення правових основ організації та діяльності ДБР, 03 грудня 2019 року прийняла Закон № 305-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» (далі - Закон №305), який набрав чинності 27 грудня 2019 року.

Зокрема, Законом №305 внесено зміни у ст. 1 Закону України "Про Державне бюро розслідувань" (Відомості Верховної Ради України, 2016 р., №6, ст. 55 із наступними змінами).

Так, згідно зі статтею 1 Закон України "Про Державне бюро розслідувань" (у редакції, чинній з 27.12.2019) державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції.

Отже, із Законом України від 03.12.2019 №305 «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань», який набрав чинності з 27.12.2019 відбулась зміна правового статусу Державного бюро розслідувань: з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган.

Відповідно до ч.ч.1-4 ст. 14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» від 12.11.2015 №794-VII (далі - Закон №794, в редакції, станом на дату виникнення спірних правовідносин) до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань.

Служба в Державному бюро розслідувань є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України. Час проходження служби в Державному бюро розслідувань зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.

На службу до Державного бюро розслідувань приймаються на конкурсній основі в добровільному порядку (за контрактом) громадяни України, які спроможні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнем та станом здоров`я ефективно виконувати відповідні службові обов`язки.

Прийняття громадян України на службу до Державного бюро розслідувань без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.

Кваліфікаційні вимоги та критерії професійної придатності для зайняття посад у підрозділах Державного бюро розслідувань затверджуються Директором Державного бюро розслідувань.

Призначення на посади у Державному бюро розслідувань, крім посад Директора Державного бюро розслідувань, керівника підрозділу внутрішнього контролю центрального апарату Державного бюро розслідувань та керівників підрозділів внутрішнього контролю територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, здійснюється за результатами відкритих конкурсів, що проводяться конкурсними комісіями з проведення конкурсів на зайняття посад працівників Державного бюро розслідувань. Типове положення про конкурсну комісію та порядок проведення відкритого конкурсу затверджує Директор Державного бюро розслідувань.

Порядок присвоєння спеціальних звань особам рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань та їх співвідношення з іншими спеціальними, а також військовими званнями і рангами державних службовців затверджується Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч.5 ст. 14 Закону №794 трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються цим Законом (у частині переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців Державного бюро розслідувань поширюється дія Закону України "Про державну службу". Посади державних службовців Державного бюро розслідувань відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.

Статтею 14-3 Закону №794 передбачено, що державні службовці можуть бути переведені у системі Державного бюро розслідувань за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади, у порядку, визначеному Законом України "Про державну службу".

Особи рядового і начальницького складу можуть бути переведені у системі Державного бюро розслідувань, у тому числі з територіального управління до центрального апарату Державного бюро розслідувань, за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади.

Переведення осіб рядового і начальницького складу може здійснюватися за їхньою ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших закладів, установ системи Державного бюро розслідувань, які порушили питання про переведення.

Відповідно до матеріалів справи судом встановлено, що у чинному штатному розписі ТУ ДБР у м. Львові відсутні посади державної служби обсяг та перелік функціональних завдань та обов`язків за якими є рівнозначними з посадою слідчого Другого слідчого відділу слідчого управління ТУ ДБР у м. Львові, яку займав ОСОБА_1 .

Відповідно до ч.6 ст. 9 Закону №794 територіальні управління Державного бюро розслідувань діють на підставі положень, що затверджуються Директором Державного бюро розслідувань.

Згідно з частиною 1 статті 10 Закону №794 керівництво діяльністю Державного бюро розслідувань здійснює його Директор, який має першого заступника та двох заступників.

Відповідно до пунктів 4, 5 частини 1 статті 12 Закону №794 Директор ДБР: затверджує структуру та штатну чисельність […] територіальних органів Державного бюро розслідувань; визначає відповідно до законодавства в межах граничної чисельності переліки посад у […] територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами.

Наказом Державного бюро розслідувань від 28.12.2019 №343 «Про організацію проведення заходів на виконання вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» (із змінами, внесеними наказами від 02.01.2020 р. №1 та від 03.01.2020 р. №2) затверджено Порядок зміни категорії посад працівників Державного бюро розслідувань, які заміщуються державними службовцями на посади, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу (далі - Порядок №343).

Пунктом 1 Порядку №343 визначено, що цей Порядок визначає процедуру зміни категорії посад працівників Державного бюро розслідувань, які заміщуються державними службовцями на посади, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу з урахуванням специфічних умов проходження служби.

Відповідно до пункту 6 Порядку №343 зміна категорії посад працівників Державного бюро розслідувань, які заміщуються державними службовцями на посади, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу, здійснюється за рішенням Директора Державного бюро розслідувань або особи, яка виконує його повноваження. Зміна категорії посад передбачає виведення із штатного розпису та скорочення посади державного службовця (відповідно до статті 87 Закону України «Про державну службу») та введення до штатного розпису посади рядового і начальницького складу. З прийняттям рішення Директором Державного бюро розслідувань або особою, яка виконує його повноваження, про зміну категорії посади, Управління кадрової роботи та державної служби готує проекти наказів:

«Про затвердження Переліку посад у центральному апараті (територіальних управліннях) Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами» - щодо внесення відповідних змін до Переліку посад;

«Про внесення змін до штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань» та відповідні зміни, погоджує з заінтересованими самостійними структурними підрозділами та подає на підпис Директору Державного бюро розслідувань.

Після затвердження штатного розпису Державного бюро розслідувань (змін до штатного розпису) щодо працівників, посади яких скорочуються, видається наказ про їх персональне попередження про наступне звільнення на підставі Закону України «Про державну службу» у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Таким чином, внаслідок реалізації приписів Закону №305 та Указу Президента України від 05.02.2020 № 41/2020, фактично відбулась заміна структури Державного бюро розслідування шляхом віднесення до державного правоохоронного органу із створенням нової структури шляхом реорганізації державного органу.

За змістом описаних вище норм скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців є підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення.

Отже, наведена правова норма пов`язує припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення не лише зі скороченням чисельності або штату державних службовців, а й зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 640/11024/20.

Із 27.12.2019 р. в силу ст. 14 Закону №794 до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань.

Законодавче визначення структури та штатної чисельності територіальних органів Державного бюро розслідувань, переліку посад у територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами, керівником ДБР прямо передбачено в пункті 4, 5 частини 1 статті 12 та частиною 2 статті 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань».

Матеріалами адміністративної справи підтверджено, що наказом ДБР від 08.07.2020 р. №323 затверджено Перелік посад у територіальних управліннях ДБР, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами.

Наказами ДБР № 481 від 10.09.20, № 534 від 29.09.20, № 583 від 15.10.2020 р. скасовувалися зміни до наказів та вносилися зміни до Переліку посад у територіальних управліннях ДБР, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами, затвердженого наказом ДБР від 08.07.2020 р. №323.

Наказом Державного бюро розслідувань від 15.10.2020 №581 "Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань" затверджено, зокрема нову структуру та штатну чисельність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові.

Наказом ДБР від 20.10.2020 №198 ДСК затверджено зміни до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові та зокрема затверджено зміни до штатного розпису на 2020 рік № 6 територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові та введено їх у дію з 01.02.2021. Відповідно до вказаних змін до штатного розпису на 2020 рік №6 ТУ ДБР, розташованого у місті Львові, посади державної служби у слідчому управлінні ТУ ДБР у м. місті Львові виведені з штатного розпису.

Посада державної служби «слідчого Другого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові» також виведена зі штатного розпису, що підтверджується матеріалами справи.

Враховуючи вищенаведені обставини, правомірним є зазначення у оскаржуваному наказі підстави для припинення державної служби позивача скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису без скорочення чисельності або штату державних службовців.

Щодо доводів позивача про те, що директор ТУ ДБР, розташованого у м. Львові, при підписанні оскаржуваного наказу не здійснював повноваження керівника державної служби в очолюваному ним ТУ є помилковими з врахуванням наступного.

Припинення державної служби позивача відбулось за ініціативою суб`єкта призначення з підстав, визначених частиною першою статтею 87 Закону №889-VIII.

Згідно з пунктом 7 частини першої статті 2 Закону України "Про державну службу", суб`єкт призначення - державний орган або посадова особа, яким відповідно до законодавства надано повноваження від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби в державному органі та звільняти з такої посади.

На підставі частини одинадцятої статті 91 Закону "Про державну службу" особливості вступу, проходження та припинення державної служби у Апараті Верховної Ради України, державних органах, зазначених у частинах першій, восьмій - десятій цієї статті, інших органах системи правосуддя, дипломатичної служби, правоохоронних, митних та податкових органах регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, визначених спеціальним законодавством у відповідній сфері.

Правові основи організації та діяльності Державного бюро розслідувань визначається Законом України "Про Державне бюро розслідувань".

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 13 Закону України "Про Державне бюро розслідувань", (у редакції, чинній на дату призначення позивача на посаду державного службовця в ТУ ДБР, розташованого в м. Львові та на дату звільнення з державної служби) директор територіального управління Державного бюро розслідувань: призначає на посади та звільняє з посад працівників відповідного територіального управління, крім тих, які призначаються Директором Державного бюро розслідувань відповідно до статті 12 цього Закону.

Також суд зауважує, що Законом України "Про державну службу" визначено дефініції "суб`єкт призначення" та "керівник державної служби".

Так, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну службу" керівник державної служби в державному органі (далі - керівник державної служби) - посадова особа, яка займає вищу посаду державної служби в державному органі, до посадових обов`язків якої належить здійснення повноважень з питань державної служби та організації роботи інших працівників у цьому органі.

Пунктом 7 частини 1 статті 2 Закону України " Про державну службу" визначено, що суб`єкт призначення - державний орган або посадова особа, яким відповідно до законодавства надано повноваження від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби в державному органі та звільняти з такої посади.

Відтак, директор ТУ ДБР у м. Львові є тою особою, яка законом наділена імперативними повноваженнями призначати та звільняти працівників відповідного Територіального управління.

Отже, оскаржуваний Наказ ТУ ДБР, розташованого у місті Львові від 19.02.2021 за №32о/с підписано уповноваженою особою директором ТУ ДБР у м. Львові, полковником ДБР Русланом Ляшко.

З огляду на викладене, а також враховуючи усі наведені обставини, суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ є таким, що прийнятий у межах повноважень, у спосіб та у порядку, що визначенні чинним законодавством, а тому підстави для його скасування відсутні.

Тому також відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такі позовні вимоги є похідними від попередніх.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст.77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, зокрема, в рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

З огляду на вищезазначене, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань розташованого у місті Львові про визнання протиправним та скасування наказу № 32-о/с від 19.02.2021 «Про звільнення ОСОБА_1 », поновлення його на посаді з якої його було звільнено або на рівнозначній посаді у ТУ ДБР, розташованого у місті Львові та зобов`язання нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу слід відмовити.Судові витрати стягненню не підлягають відповідно до ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 14, 77, 90, 189, 238, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

в и р і ш и в:

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань розташоване у місті Львові про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, нарахування та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій встановлених пунктом 3 Розділу VІ «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено та підписано 21.02.2022.

Суддя В.М. Сакалош