Рішення № 103497763, 21.02.2022, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 лютого 2022 року Справа№200/14423/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Троянова О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним рішення про відмову у призначенні пенсії та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасувати рішення №056650006311 від 10.09.2021 року про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах; визнання протиправними дій щодо відмови у прийнятті, реєстрації та долучення до заяви документів, а саме: довідки уточнюючої особливий характер праці від 04.05.2020 №03.1983, копії наказу від 14.09.1994 №1191к про результати атестації робочих місць з додатком до нього (перелік виробництв, робіт, професій…), копії наказу №376 від 28.03.2000 про результати атестації робочих місць з додатком до нього (перелік виробництв, робіт, професій…), копії наказу від 14.12.2005 №1304 про результати атестації робочих місць з додатком до нього (перелік виробництв, робіт, професій…), копії наказу від 03.12.2010 №1729 про результати атестації робочих місць з додатком до нього (перелік виробництв, робіт, професій…), копії наказу №586 від 02.12.2015 про результати атестації робочих місць з додатком до нього (перелік виробництв, робіт, професій…), копії наказу №1021 від 15.07.2013 про результати внечергової атестації робочих місць з додатком до нього (перелік виробництв, робіт, професій…); визнання протиправними дій щодо не зарахування до страхового стажу періодів роботи: з 01.11.1992 по 24.12.1992 року, з 01.12.2016 по 28.02.2017 року та не зарахування до пільгового стажу роботи періоду з 18.02.1998 по 28.02.2017 року; зобов`язання зарахувати до страхового стажу роботи період роботи з 01.11.1992 по 24.12.1992 року та з 01.12.2016 по 28.02.2017 року; зобов`язання зарахувати до пільгового стажу роботи період роботи з 18.02.1998 по 28.02.2017 року; зобов`язання повторно розглянути заяву від 06.09.2021 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно з п. 2 ч. 2ст. 114 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»з зарахуванням до пільгового стажу період з 18.02.1998 по 28.02.2017, та до страхового стажу період роботи з 01.11.1992 по 24.12.1992, з 01.12.2016 по 28.02.2017 року; зобов`язання призначити та виплачувати пенсію за віком на пільгових умовах згідно з п. 2 ч. 2ст. 114 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 06.09.2021 року.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 01 листопада 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 200/14423/21 за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 30 грудня 2021 року вирішено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 19 січня 2022 року.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 19 січня 2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження в межах строків, визначенихКАС Українидля розгляду справи.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначила, що звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». 10.09.2021 року відповідачем було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії №056650006311, у зв`язку з відсутністю права на призначення пенсії, оскільки до страхового стажу не було враховано періоди роботи з 01.11.1992 по 24.12.1992 року, з 01.12.2016 по 28.02.2017 року та не зараховано до пільгового стажу роботи періоду з 18.02.1998 по 28.02.2017 року. Рішення відповідача №056650006311 від 10.09.2021 року про відмову у призначенні пенсії вважає протиправним, просила задовольнити позов.

У строк, встановлений судом, через відділ документообігу та архівної роботи суду від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, в якому відповідач заперечив проти задоволення заявлених вимог позивача. Свою позицію відповідач вмотивовував тим, що відповідно до наданих документів страховий стаж позивача складає 26 років 08 місяців, пільговий стаж відсутній. До страхового стажу не зараховано період роботи з 01.11.1992 по 24.12.1992, оскільки наказ про звільнення зазначено раніше, ніж дата звільнення та з 01.12.2016 по 28.02.2017 рік, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутні дані про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду. До пільгового стажу не зараховано періоди роботи з 18.02.1998 по 28.02.2017 року, оскільки позивачем не надані довідки про підтвердження наявного пільгового стажу роботи. На підставі зазначеного, управлінням прийнято рішення №056650006311 від 10.09.2021 року про відмову позивачу у призначенні пенсії.

Крім того, позивачем подано відповідь на відзив, зміст якої аналогічний викладеному у позовній заяві.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка України (паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Шахтарським РВ ГУ ДМС України в Донецькій області 08 листопада 2012 року, РНОКПП НОМЕР_2 ), є особою, яка претендує на призначення пенсії. (а.с. 11)

Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 13486010) є суб`єктом владних повноважень органом виконавчої влади, основним завданням якого, згідно вимог чинного законодавства, зокрема, є реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення.

06.09.2021 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області із заявою за призначенням пенсії, відповідно до якої просила призначити пенсію за віком. (а.с. 51-52)

До заяви позивачем додано паспорт, довідку про присвоєння ідентифікаційного номера, довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, трудову книжку № НОМЕР_3 , диплом про навчання, свідоцтво про шлюб. (а.с. 53)

10.09.2021 року Головним управління Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії №056650006311 від 10.09.2021 року, яке обґрунтоване наступним. Пенсійний вік визначений статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» становить 60 років. Вік заявника 54 роки 4 місяці. Страховий стаж складає 26 років 08 місяців. До страхового стажу не зараховано періоди з 01.11.1992 по 24.12.1992 на посаді продавця в АТП «Мрія», оскільки наказ про звільнення зазначено раніше ніж дата звільнення (25.08.1992). Період з 01.12.2016 по 28.02.2017 не зараховано, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутня сплата страхових внесків до Пенсійного фонду України. (а.с. 50)

Судом встановлено на підставі трудової книжки НОМЕР_4 від 24 червня 1985 року, що ОСОБА_1 працювала у АТП «Мрія» у період з 01.11.1992 по 24.12.1992 року, а саме:

-на підставі наказу №1 від 23.12.1992 року прийнято продавцем 3 категорії магазину №71;

-на підставі наказу №1/а від 25.08.1992 року звільнено по догляду за дитиною до 8 років. (а.с. 43,46)

Крім того, судом встановлено на підставі трудової книжки НОМЕР_4 від 24 червня 1985 року, що ОСОБА_1 працювала у ПАТ «ДТЕК Шахта Комсомолець Донбасу» у період з 09.10.1997 по 15.03.2017 року, а саме:

-на підставі наказу №985/к від 13.10.1997 року прийнято учнем машиніста конвеєра;

-на підставі наказу №180/к від 18.02.1998 року прийнято машиністом конвеєра третього розряду на збагачувальну установку;

-на підставі наказу №1916к від 08.07.2014 року переведено машиністом установок збагачення і брикетування збагачувальної установки;

-на підставі наказу №1211к від 15.03.2017 року звільнено за згодою сторін згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України. (а.с. 47-48)

Відповідно до розрахунку стажу позивача з програмного забезпечення органу Пенсійного фонду України до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 01.11.1992 по 24.12.1992 року, з 01.12.2016 по 28.02.2017 року, та до пільгового стажу з 18.02.1998 по 28.02.2017 року. (а.с. 49)

Отже, предметом спору у даній справі є наявність правових підстав для відмови у призначенні пенсії через не зарахування відповідачем до страхового стажу позивача періодів роботи з 01.11.1992 по 24.12.1992 року та з 01.12.2016 по 28.02.2017 року, та до пільгового стажу роботи з 18.02.1998 по 28.02.2017 року.

Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.

Статтею 19 Конституції Українивстановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Відповідно до положень частини першоїстатті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості.

Закон України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих.

Закон гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв`язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.

Згідно нормстатті 1 цього Законугромадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до положень статті 5 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV(надаліЗакон № 1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням.

Статтею 1 Закону №1058-IV, зокрема визначено, що застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

В свою чергу, під страховими внесками розуміються кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону №1058-IV платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.

Частиною 1 ст. 24 цього Закону визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з ч. 3 цієї ж статті Закону №1058-ІV страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону №1058-ІV персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування.

Статтею 20 Закону №1058-IV, зокрема, визначено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5-7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Обчислення страхових внесків територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі складених актів перевірки правильності нарахування та сплати страхових внесків, звітності, що подається страхувальником, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Страхові внески обчислюються територіальним органом Пенсійного фонду в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, за непрямим методом виходячи з оцінки валового доходу та витрат страхувальника, кількості осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, обсягу виробленої (реалізованої) продукції (послуг), суми сплачених ним податків, інших обов`язкових платежів, передбачених законодавством, у разі: ухилення страхувальника чи його посадових осіб від надання територіальному органу Пенсійного фонду звітності чи інших документів про сплату страхових внесків; не ведення страхувальником бухгалтерського обліку чи відсутності в нього відповідних первинних документів; якщо сума страхових внесків, нарахована страхувальником, не підтверджується документами.

Обчислення територіальними органами Пенсійного фонду сум страхових внесків за минулі періоди провадиться виходячи з розміру страхового внеску, що діяв на день нарахування виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду, а сум страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування - на банківський рахунок Накопичувального фонду або на банківський рахунок обраного застрахованою особою недержавного пенсійного фонду - суб`єкта другого рівня системи пенсійного забезпечення.

Страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків.

Страхувальники - фізичні особи, які не мають банківських рахунків, сплачують страхові внески шляхом готівкових розрахунків через банківські установи.

Страхувальники зобов`язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.

У разі несплати авансових платежів до страхувальників застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом.

Перерахування страхових внесків здійснюється страхувальниками одночасно з одержанням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплати доходу), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі або з виручки від реалізації товарів (послуг). При цьому фактичним одержанням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплати доходу) вважається одержання відповідних сум готівкою, зарахування на банківський рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, одержання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей в рахунок зазначених виплат (доходу), фактичне здійснення із цих виплат (доходу) відрахувань, передбачених законодавством або за виконавчими документами, чи будь-яких інших відрахувань..

Страхові внески, які відповідно до цього Закону підлягають сплаті із сум виплат (доходу) за період з дня виникнення у страхувальника зобов`язання щодо взяття на облік як платника страхових внесків до дня його взяття на облік в органах Пенсійного фонду, сплачуються (стягуються) на загальних підставах відповідно до цього Закону за весь зазначений період.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

У разі наявності в платника страхових внесків одночасно із зобов`язаннями із сплати страхових внесків зобов`язань із сплати податків, інших обов`язкових платежів, передбачених законом, або зобов`язань перед іншими кредиторами зобов`язання із сплати страхових внесків виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов`язаннями, крім зобов`язань щодо виплати заробітної плати (доходу).

З аналізу наведених норм видно, що страховий стаж це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачуються страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страхові внески сплачують страхувальники, тобто, роботодавці та інші відповідальні особи. У разі невиконання зобов`язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, саме страхувальники несуть відповідальність згідно з нормами чинного законодавства.

Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу (форма ОК-5) у період з 01.12.2016 по 28.02.2017 року наявні відомості про суми нарахованої заробітної плати для призначення пенсії, однак відсутні відомості щодо сплати страхових внесків. Відомості по спеціальному стажу у період з 01.04.2016 по 31.03.2017 року містять код підстави для обліку спецстажу - ЗПЗ013Б1.

Суд звертає увагу, що страховий стаж позивача не може ставитися у залежність через невнесення даних про сплату внеску до МДЗ України з наступних підстав.

Порядок обчислення та сплата страхових внесків визначено ст. 20 Закону України №1058-IV.

Зокрема, абз. 1 ч. 1ст. 20 Закону України № 1058-IV передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Відповідно до положень ч. 2 зазначеної статті обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5-7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Згідно з приписами ч. 10 цієї ж статті якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Статтею 106 Закону України № 1058-IV передбачено, що відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Тобто, за змістом вищезазначених норм вбачається, що обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.

На підставі викладеного, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством - страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи.

Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах була висловлена Верховним Судом у постановах від 25 вересня 2018 року у справі № 242/65/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 242/4793/16-а, від 11 липня 2019 року у справі №242/1484/17, від 04 червня 2019 року у справі №235/900/17, від 27 лютого 2019 року у справі № 242/1871/17 та № 423/3544/16-а.

Враховуючи зазначене, період роботи позивача з 01.12.2016 по 28.02.2017 року підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.

Стосовно не зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 01.11.1992 по 24.12.1992 року суд зазначає наступне.

Згідно ізст.24 Закону України №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цимЗаконом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цьогоЗаконуза даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно дост. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, пунктом 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженогоПостановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 року № 637, передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Тобто, відповідно до вказаних приписів законодавства, обов`язок щодо підтвердження трудового стажу на підставі відповідних довідок, покладається на особу, яка звертається із заявою про призначення пенсії, у разу відсутності у неї (особи) трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи.

Пунктами 23 та 24 Порядку № 637 визначено, що документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності). Для підтвердження трудового стажу приймаються лише ті відомості про період роботи, які внесені в довідки на підставі документів.

Отже законодавець чітко визначив, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка і саме за відсутності такої або відповідних записів у ній, стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами, що також визначено Порядком №637.

20 червня 1974 року постановою Держкомтруда СРСР №162 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях (далі Інструкція № 162), яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до абзацу першого пункту 1.1.Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.

Заповнення трудових книжок та вкладишів до них здійснюється мовою союзної, автономної республіки, автономної області, автономного округа, на території яких розташовано дане підприємство, установа, організація, та офіційною мовою СРСР (пункт 2.1.Інструкції №162).

Згідно з абзацами другим, третім пункту 2.2.Інструкції №162заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Відповідно до пункту 2.3. Інструкції №162 усі записи трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1984 р., у графі 2 трудової книжки раніше встановленого зразка (1983 р.) записується 1984.05.01, в трудових книжках, виданих після 1 січня 1975 р.; 05.01.1984. Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів.

У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується адміністрацією підприємства, де було зроблено відповідний запис. Адміністрація підприємства за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу (пункт 2.5.Інструкції №162).

Відповідно до пункту 2.8.Інструкції №162виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження. У разі втрати наказу чи розпорядження або невідповідності їх фактично виконуваній роботі виправлення відомостей про роботу здійснюється на основі інших документів, що підтверджують виконання робіт, не зазначених у трудовій книжці. Показання свідків не можуть бути підставою для виправлення занесених раніше записів.

Згідно з пунктом 2.9.Інструкції №162у розділі Відомості про роботу, Відомості про нагородження, Відомості про заохочення трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається. У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: Запис за № таким-то недійсний. Прийнятий за такою-то професією (посадою) і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки. У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу у разі незаконного звільнення або переведення, установленого органом, який розглядає трудові спори, і поновлення на попередній роботі або зміни формулювання причини звільнення. Наприклад, пишеться: Запис за № таким-то є недійсним, поновлений на попередній роботі. При зміні формулювання причини звільнення пишеться: Запис за № таким-то є недійсним звільнений... і зазначається нове формулювання. У графі 4 в такому разі робиться посилання на наказ про поновлення на роботі або зміну формулювання причини звільнення. При наявності в трудовій книжці запису про звільнення або переведення на іншу роботу, надалі визнаної недійсною, на прохання працівника видається дублікат трудової книжки без внесення до неї запису, визнаного недійсним.

Абзацом першим пункту 2.10. Інструкції №162 встановлено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.

Зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім`я, по батькові і дату народження виконується адміністрацією за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім`я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів. Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім`я, по батькові, дата народження і записуються нові дані. Посилання на відповідні документи вносяться на внутрішньому боці обкладинки та засвідчуються підписом керівника підприємства чи спеціально уповноваженою ним особою і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (абзаци перший-третій пункту 2.12.Інструкції № 162).

Відповідно до пункту 18 постанови Ради Міністрів СРСР та Всесоюзної центральної ради професійних союзів від 06 вересня 1973 року №656 «Про трудові книжки працівників та службовців», яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, відповідальність за організацію робіт по веденню, обліку, зберіганню і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачу трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбаченихзакономвипадках іншу відповідальність.

Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.

Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством.

Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.

Таким чином, позивач, як особа на яку не покладено обов`язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до його трудової книжки відомостей, а тому невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії та не зарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.

Отже, працівник не може відповідати за неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства, та не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком, на загальних підставах.

Наведене в повній мірі узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 року у справі №687/975/17.

Суд зауважує, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а (провадження № К/9901/2310/18) в якій зазначено, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

В даному випадку позивач не може нести відповідальність та бути позбавленим соціального захисту у вигляді права на призначенні пенсії з вини роботодавця позивача.

Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Неточність в записах у трудовій книжці не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає їй право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.

Суд звертає увагу, що в трудовій книжці позивача в записі про період роботи у АТП «Мрія» міститься виправлення у даті звільнення з «24.08.1992» на «24.12.1992» завірене належним чином посадовою особою роботодавця.

Водночас, позивач не може нести відповідальність за невідповідність дати наказу від 24.08.1992 року даті звільнення з наведених вище підстав.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідач повинен зарахувати до страхового стажу період роботи позивача у АТП «Мрія» у період з 01.11.1992 по 24.12.1992 року.

Стосовно не зарахування до пільгового стажу періоду роботи позивача з 18.02.1998 року по 28.02.2017 року суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону №1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці засписком № 2виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку 52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року (у випадку позивача).

Нормами статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Відповідно до п. 4, 5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно доЗакону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, звернення особою за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію, але не раніше, ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. Днем звернення за пенсією вважається день приймання органом, що призначає пенсію, заяви про призначення, перерахунок, відновлення або переведення з одного виду пенсії на інший.

Пунктом 7 цього Порядку визначений вичерпний перелік документів, що мають бути подані особою, яка звертається за призначенням пенсії. Відповідно до п. 7 параграф «б» цього Порядку до заяви про призначення пенсії за віком за відсутності трудової книжки мають бути додані у тому числі документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637.

Пункт 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637встановлює, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу органами Пенсійного фонду на місцях приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до пункту 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. N 637(надалі - Порядок), у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток N 5).

У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

З аналізу зазначеного, суд дійшов висновку, що використання норм постанови № 637 шляхом надання уточнюючих довідок про підтвердження спеціального стажу має місце лише у разі відсутності в трудовій книжці/або відповідних записах до неї відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, або за вислугу років, встановлених для окремих категорій працівників.

Отже, необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах, відповідно достатті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у Списку №2, а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією.

Натомість судом встановлено, що факт перебування позивача на роботах, що дають право на призначення зазначеної пенсії підтверджується насамперед записами у трудовій книжці позивача.

Суд погоджується, що відповідно до частини третьоїстатті 44 Закону № 1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. Однак, як зазначив відповідач, провести перевірку достовірності документів не має можливості тому, що первинні документи підприємства знаходяться на непідконтрольній українській владі території.

На підставі пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно доЗакону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженогопостановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25 листопада 2005 року,в редакціїпостанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1(надалі - Порядок № 22-1) при прийманні документів орган, що призначає пенсію:

1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж.

2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;

3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Згідно норм пункту 4.7 Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Відповідно до п. 20 Порядку № 637, в тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток N 5); у разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступникирозміщуються на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язковогодержавного соціального страхування.

Судом встановлено, що у оскаржуваному рішенні №056650006311 від 10 вересня 2021 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецької області взагалі не розглянуто питання про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону №1058-IV та про зарахування до пільгового стажу періоду роботи з 18.02.1998 по 28.02.2017 року, хоча зазначений період відображено та підтверджується відповідно оформленими записами трудової книжки.

Отже, зазначений період роботи позивача підлягає зарахуванню до пільгового стажу за Списком №2.

Стосовно позовних вимог позивача про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у прийнятті, реєстрації та долучення до заяви документів, а саме: довідки уточнюючої особливий характер праці від 04.05.2020 №03.1983, копії наказу від 14.09.1994 №1191к про результати атестації робочих місць з додатком до нього (перелік виробництв, робіт, професій…), копії наказу №376 від 28.03.2000 про результати атестації робочих місць з додатком до нього (перелік виробництв, робіт, професій…), копії наказу від 14.12.2005 №1304 про результати атестації робочих місць з додатком до нього (перелік виробництв, робіт, професій…), копії наказу від 03.12.2010 №1729 про результати атестації робочих місць з додатком до нього (перелік виробництв, робіт, професій…), копії наказу №586 від 02.12.2015 про результати атестації робочих місць з додатком до нього (перелік виробництв, робіт, професій…), копії наказу №1021 від 15.07.2013 про результати внечергової атестації робочих місць з додатком до нього (перелік виробництв, робіт, професій…) суд зазначає, що позивачем не доведено та матеріали справи не містять доказів надання відповідачу даних документів разом із заявою про призначення пенсії.

Крім того, відповідачем не приймалось рішення про відмову у прийнятті, реєстрації та долучення до заяви зазначених документів.

Стосовно позовних вимог про визнання протиправними дій щодо не зарахування до страхового стажу періодів роботи: з 01.11.1992 по 24.12.1992 року, з 01.12.2016 по 28.02.2017 року та не зарахування до пільгового стажу роботи періоду з 18.02.1998 по 28.02.2017 року, суд зазначає, що результатом вчинення зазначених дій є прийняття спірного рішення.

Оскільки судом визнано протиправним та скасовано спірне рішення відповідача, позовні вимоги про визнання протиправними дій щодо відмови в призначенні пенсії задоволенню не підлягають.

Отже, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зорустатті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до статті 13 "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод", ратифікованої УкраїноюЗаконом № 475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод" та враховує положення "Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень", прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980, а саме суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Поняття дискреції міститься в пункті 1.6 Методологи проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 №1380/5.

Так, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може і ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавча встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу і верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративногорозсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

При таких обставинах по цій справі суд не може перебирати повноваження Пенсійного фонду щодо призначення позивачу пенсії.

Разом з тим, пунктом 4 частини 1статті 5 Кодексу адміністративного судочинства Українипередбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про зобов`язання відповідача - суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Відповідно до пункту 4 частини 2статті 245 Кодексу адміністративного судочинства Україниу разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії.

Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов`язання відповідача прийняти (вчинити) певні дії, і це прямо вбачається з пункту 4 частини 1 статті5та пункту 4 частини 2 статті245 Кодексу адміністративного судочинства України.

З практики Європейського суду з прав людини слідує таке: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.

Згідно з частиною другоюстатті 9 КАС Українисуд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цьогоКодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб`єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.

Враховуючи той факт, що суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати пільговий стаж позивача, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача, буде визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 10.09.2021 року №056650006311 про відмову в призначенні позивачупенсії;зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 06.09.2021 року №5817 за призначенням пенсії відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та зарахуванні до страхового стажу періоди роботи з 01.11.1992 по 24.12.1992 року та з 01.12.2016 по 28.02.2017 року, та до пільгового стажу за Списком №2 період роботи з 18.02.1998 по 28.02.2017 року.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача призначити та виплачувати пенсію за віком, суд відмовляє у її задоволенні, оскільки як було зазначено вище, суд, з урахуванням дискреційних повноважень органу, не може підміняти собою орган владних повноважень щодо питань, які належать до його компетенції.

Також суд зауважує, що обрання такого способу захисту порушеного права позивача узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а, від 17.07.2018 у справі № 514/166/16-а, в яких, зокрема, зазначено, що …повідомляючи позивачу про відмову в призначенні пільгової пенсії, ПФУ діяло необґрунтовано. При цьому, суд не обраховує дійсний загальний та спеціальний стаж позивача, у зв`язку з чим відсутні підстави для зобов`язання ПФУ призначити пенсію позивачу за віком на пільгових умовах.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з нормами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповіднодовимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутисядоадміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповіднодовимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отриманнядоприйняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповіднодоположень частини п`ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.

Відповіднодоп. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Враховуючи всі зазначені обставини суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до частини восьмої статті 139 КАС України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Таким чином, судовий збір у розмірі 908 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями2-15,19-21,72-79, 90, 94, 122, 123, 132, 159-161,164,192-194,224-228,241-247,255,253-262,293-295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області визнання протиправним рішення про відмову у призначенні пенсії та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 10.09.2021 року №056650006311 про відмову в призначенні позивачупенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України Донецької області (юридична адреса: 84121, Донецька область, м. Слов`янськ, вул. Генерала Батюка, буд. 8, код ЄДРПОУ 13486010) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) від 06.09.2021 року №5817 за призначенням пенсії відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 01.11.1992 по 24.12.1992 року, з 01.12.2016 по 28.02.2017 року та до пільгового стажу за Списком №2 період роботи з 18.02.1998 по 28.02.2017 року.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, юридична адреса: 84121, Донецька область, м. Слов`янськ, пл. Соборна, 3) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень.

Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку письмового провадження 21 лютого 2022 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другоюстатті 299 цього Кодексу.

Суддя О.В. Троянова