Рішення № 103497704, 22.02.2022, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 лютого 2022 року Справа№200/17695/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Толстолуцької М.М. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Військової частини А0989 (ЄДРПОУ 26615223,87500, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Комишова, 1 код) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини А0989, в якій просить суд визнати протиправними дії відповідача; зобов`язати відповідача виплатити на користь позивача грошове відшкодування в розмірі його середнього заробітку за період затримки у виплаті грошової компенсації за неотримане речове майно – з 23.04.2021 по 04.11.2021 та стягнути з відповідача дане відшкодування на користь позивача, зобов`язати відповідача виплатити на користь позивача грошове забезпечення за період з 12.04.2021 по 23.04.2021.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 24 грудня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

31.01.2022 до суду від представника позивача надійшла заява про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 20% від стягнутої суми з відповідача.

За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідно до положень статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Щодо позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що за наказом командира в/ч (по стройовій частині) від 23.04.2021 №167 позивач у зв`язку зі звільненням з військової служби був виключений зі списків особового складу частини з 23.04.2021, а з усіх видів забезпечення з 12.04.2021. Цим же наказом було передбачено виплату позивачу компенсацію за неотримане речове майно в сумі 33751,32 грн. Вказана компенсація була виплачена позивачу 04.11.2021. Також зазначив, що позивача було виключено з усіх видів забезпечення х 12.04.2021, в той час як зі списків особового складу частини виключено 23.04.2021. Вважає, що відповідач протиправно за період з 12.04.2021 по 23.04.2021 не виплачував позивачу грошове забезпечення. Просив задовольнити позовні вимоги.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що о трудові відносини та військова служба мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством України, тому норми законодавства про оплату працю і вирішення таких спорів не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб, та нормативно-правовими силу специфічності формування інших порядку для видів правову природу законодавства про оплату праці і вирішення таких спорів не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб, оскільки вони врегульовані спеціальним законодавством і не підпадають під дію загального трудового права.

Представник відповідача звертає увагу, що стаття 117 КЗпП, застосовується як підстава відповідальності саме власника. Однак, на думку представника відповідача, військова частина не є власником в розумінні статті 117 КЗпП.

Щодо виплати позивачу грошового забезпечення за період з 12.04.2021 по 23.04.2021 зазначив, що позивача було звільнено з військової служби відповідно до наказу командира військової частини А0989 №167 від 23.04.2021 у зв`язку із закінченням строку контракту; позивача знято з усіх видів забезпечення з 12.04.2021 (включно), нарахування грошового забезпечення припинено з 13.04.2021. За період з 13.04.2021 по 23.04.2021 грошове забезпечення не нараховувалось у зв`язку з відсутністю підстав. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

Позивач, ОСОБА_1 проходив службу у військовій частині А0989.

Наказом командира військової частини А0989 (по стройовій частині) від 23.04.2021 №167 позивача з 23.04.2021 виключено зі списків особового складу частини, а з усіх всіх видів забезпечення з 12.04.2021 /а.с.8/.

Відповідно до платіжного доручення №5221 від 03.11.2021 позивачу сплачено компенсацію за неотримане речове майно на суму 33245,05 грн. /а.с.40/.

Судом також встановлено, що середньомісячне грошове забезпечення ОСОБА_1 складає 12162,93 грн., середньоденне грошове забезпечення позивача складає 399,88 грн., що підтверджується відповідною довідкою військової частини А0989 /а.с. 41/.

Встановлені обставини підтверджені матеріалами справи і не є спірними.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Особливим способом реалізації права на працю є проходження військової служби за контрактом.

Однією з встановлених державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов`язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-XII (далі – Закон № 2011-XII).

Однак Законом № 2011-XII правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст. 116-117 Кодексу законів про працю України.

Наведене відповідає правовій позиції щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби, наведеній у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 року у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 року у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 року у справі № 826/15235/16 та від 30.04.2020 року у справі № 140/2006/19.

Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов`язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Визначаючись щодо розміру середнього заробітку, який підлягає нарахуваню та виплаті за несвоєчасне проведення розрахунку під час звільнення, суд зазначає наступне.

Метою встановлення передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності роботодавця є захист майнових прав працівника (службовця) у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, немає на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17, оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

У вказаному рішенні також зазначено, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

При цьому Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновком Верховного Суду України, наведеними у постанові від 27.04.2016 року у справі № 6-113цс16, щодо того, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Крім того, у постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду також окреслила зазначені вище критерії оцінки спірних сум середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково.

Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав і Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 року (справа № 816/1640/17), зауваживши при цьому на обов`язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування.

Як вже зазначалося, основною метою покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, є захист майнових прав працівника у зв`язку із його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне отримання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом для існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Щодо виплати грошового забезпечення за період з 12.04.2021 по 23.04.2021.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Порядок № 260).

Згідно з пунктом 1 розділу ХХХІ Порядку № 260 грошове забезпечення у разі звільнення з військової служби виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі грошового забезпечення, передбаченого для займаної посади з дня одержання військовою частиною наказу чи письмового повідомлення про звільнення до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж до дня здавання справ та посади (в межах установлених Міністром оборони України строків) або до дня закінчення щорічної відпустки, яка надається після здавання справ та посади.

Військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту, грошове забезпечення виплачується до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж до дня закінчення строку контракту.

Наказом командира військової частини А0989 (по стройовій частині) від 23.04.2021 №167 позивача з 23.04.2021 виключено зі списків особового складу частини, а з усіх всіх видів забезпечення з 12.04.2021.

З системного аналізу вищевикладеного слідує, що грошове забезпечення позивача мало бути виплачено позивачу до дня виключення його зі списків особового складу, тобто до 23.04.2021.

Враховуючи викладене, суд відхиляє доводи відповідача щодо відсутності підстав для виплати грошового забезпечення позивачу за період 12.04.2021 по 23.04.2021.

Отже, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в цій частині.

Суд враховує, що позивача звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу військової частини 23.04.2021. Між тим, судом встановлено, що 03.11.2021 позивачу сплачено компенсацію за неотримане речове майно на суму 33245,05 грн.

Таким чином, час затримки остаточного розрахунку з позивачем при його звільненні з військової служби включає період з 23.04.2021 по 03.11.2021.

Враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності, правові висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 26.02.2020 року по справі № 821/1083/17, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд дійшов висновку про зменшення розміру відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпПУ.

Приймаючи до уваги наведене, враховуючи розмір заборгованості, дії позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 2000 грн.

Суд зазначає, що позивач просить відновити його порушене право одночасно двома способами захисту, що передбачають різний спосіб виконання - просить одночасно і зобов`язати відповідача виплатити на користь позивача грошове відшкодування в розмірі його середнього заробітку за період затримки виплати грошової компенсації за неотримане речове майно, і стягнути з відповідача таке грошове відшкодування.

Верховний Суд України у своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі №21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Враховуючи викладене, суд вважає, що належним способом захисту та відновлення порушеного права позивача буде стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 2000,00 грн.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ст. 90 КАС України).

Враховуючи викладене суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно положень ст.139 КАС України при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Також позивачем заявлено клопотання про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу при ухваленні рішення по суті спору в розмірі 20 % від стягнутої судом суми з відповідача.

Так, положеннями ч.2 ст.134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч.3 ст.134 КАС України).

Частинами 4, 5, 6 ст.134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Так, з метою підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, позивачем долучено до матеріалів копію договору №31-ф-2021 про надання правничої (правової) допомоги, згідно п. 4.1 якого гонорар за надану позивачу правову допомогу складає 20 % від стягнутої суми на користь позивача.

Враховуючи, що суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з Військової частини А0989 на користь позивача грошове відшкодування в розмірі його середнього заробітку за період затримки у виплаті грошової компенсації за неотримане речове майно — з 23.04.2021 по 03.11.2021 у розмірі 2000,00 грн., суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача розмір витрат на правничу допомогу в сумі 200 грн.

Таким чином, заява позивача про стягнення витрат на правничу допомогу підлягає частковому задоволенню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до закону, тому виходячи з положень ст.139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 2-15, 19-20, 42-48, 72-77, 90, 139, 118, 159-165, 199, 205, 244-250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Військової частини А0989 (ЄДРПОУ 26615223,87500, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Комишова, 1 код) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини А0989 в частині порушення строку виплати на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно.

Стягнути з Військової частини А0989 на користь ОСОБА_1 грошове відшкодування в розмірі його середнього заробітку за період затримки у виплаті грошової компенсації за неотримане речове майно — з 23.04.2021 по 03.11.2021 у розмірі 2000 (дві тисячі) гривень 00 копійок.

Зобов`язати Військову частину А0989 виплатити на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 12.04.2021 по 23.04.2021.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Стягнути з Військової частини А0989 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу в сумі 200 грн.

Повний текст рішення складено та підписано 22 лютого 2022 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя М.М. Толстолуцька