Рішення № 103495497, 21.02.2022, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

21 лютого 2022 р. Справа № 120/18550/21-а

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обгрунтовано протиправністю дій Пенсійного фонду що полягають у відмові у здійсненні перерахунку позивачу пенсії за віком з урахуванням розміру його заробітної плати за період з 01.07.1995 року по 30.06.2000 року, який підтверджується відомостями з архівних довідок та відомостями про єдиний соціальний внесок. З підстав того, що архівні документи видані на непідконтрольній території України.

Відповідно до ухвали про відкриття провадження від 22.12.2021 року розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання. Цією ж ухвалою відповідачу встановлено строк для надання відзиву.

Представником відповідача надано відзив на адміністративний позов, яким просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначає, що врахувати при обчисленні пенсії заробітної плати за період з роботи з грудня 1986 року по 2000 року на Державному унітарному підприємстві Республіки Крим "Крименерго" немає такої можливості. Оскільки, ЗУ № 1207 визначено, що будь-який акт (рішення-документ), виданий органом та /або особами, передбаченими ч. 2 ст. 9 Закону № 1207, є недійсним і не створює правових наслідків. Тому, усі документи виданні на не підконтрольній Україні території, починаючи з 01.12.2014 року, вважаються недійсними та не мають юридичної сили.

Крім того, зауважує, що відомості про набутий страховий стаж та заробіток можливо врахувати при проведенні перерахунку пенсії у відповідності до вимог ст. 42 ЗУ № 1058. Тому, з урахуванням дати первинного звернення за призначенням пенсії - 06.09.2021 року право на звернення за черговим перерахунком відповідно до ст. 42 Закону № 1058 позивач набуде після 06.09.2023 року або такий перерахунок буде проведено автоматично з 01.04.2024 року.

Представником позивача подано письмові пояснення, однак суд не приймає їх до уваги, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 263 КАС України, заявами по суті справи, у даній категорії справ, є позов та відзив.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що ОСОБА_1 отримує пенсію за віком та перебуває на обліку в головному управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 від 21.09.2021 року.

Як зазначає позивач та не заперечується відповідачем, при призначенні пенсії у заяві від 09.09.2021 року останній просив при обчисленні пенсії врахувати розмір заробітної плати за найбільш вигідні 60 місяців в період з грудня 1986 року по 2000 року, який відображено у відомостях листів № 150892/21 від 02.07.2021 року та № 3.4-05/20424 від 23.07.2021 року, архівній довідці № 433/19310 від 09.06.2021 року.

Не отримавши відповіді за заявою, 21.10.2021 року позивач повторно звернувся на адресу Пенсійного фонду щодо перерахунку розміру його пенсії. На цей раз із урахуванням розміру його заробітної плати за останні 60 місяців підряд у період до 30.06.2000 року та за липень - вересень (ІІІ кварталу) 2021 року, який підтверджується відомостями з електронного кабінету позивача.

Листом № 13918-13999/Б -02/8-0200/21 від 15.11.2021 року відповідач повідомив, що відсутні підстави для врахування відомостей про заробітну плату позивача за вказаний період, оскільки архівні документи виданні на непідконтрольній території Україні та вважаються недійсними.

Також зазначив, що не може здійснити перерахунок розміру пенсії позивача з урахуванням відомостей про ЄСВ за період липень-серпень 2021 року, з огляду на те, що позивач не набув право на перерахунок з урахуванням дати первинного звернення за призначенням пенсії.

Вважаючи такі дії протиправними позивач звернувся в суд з цим адміністративним позовом.

Надаючи оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України гарантоване право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.

Отже, призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Відповідно до вимог статті 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Статтею 8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" закріплено право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Частиною 1 статті 44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Відповідно до частини 2, 4, 5 статті Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії відповідно до цього Закону.

Перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених частиною першою статті 35,частиною другою статті 38,частиною третьою статті 42 і частиною п`ятою статті 48 цього Закону, провадиться в такі строки:

у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа;

у разі настання обставин, які тягнуть за собою зменшення пенсії, - з першого числа місяця, в якому настали ці обставини, якщо вони мали місце до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо вони мали місце після 15 числа.

Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Статтею 58 України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" затверджений Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846.

Відповідно до пунктів 4.1 та 4.3 Порядку № 22-1, орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3).

Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Рішення органу про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший візується спеціалістом, який його підготував, та спеціалістом, який його перевірив. Рішення підписується начальником управління (заступником начальника управління відповідно до розподілу обов`язків) та завіряється печаткою управління.

Таким чином, аналіз наведених норм права дозволяє дійти висновку, що підставою для вчинення дій, спрямованих на перерахунок пенсії, є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи, подані до уповноваженого органу ПФУ.

Відповідно абзацу 1 частини 1 статті 40 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" - для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.

Згідно пункту 2.1 Порядку № 22-1, для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року (додатки 3, 4 до Положення). За бажанням пенсіонера ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) по 30 червня 2000 року (додаток 1) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам.

Відповідно до п. 2.10 вищевказаного Порядку, довідка про заробітну плату (дохід) особи видається на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працював померлий годувальник або особа, яка звертається за пенсією. Якщо такі підприємства, установи, організації ліквідовані або припинили своє існування з інших причин, то довідки про заробітну плату видаються правонаступником цих підприємств, установ чи організацій або архівними установами.

У випадках, коли архівні установи не мають можливості видати довідку за встановленою формою з розшифровкою виплачених сум за видами заробітку, вони можуть видавати довідки, що відповідають даним, наявним в архівних фондах, без додержання цієї форми.

Отже, обов`язковою умовою для обчислення пенсії з урахуванням заробітної плати за період роботи до 1 липня 2000 року є підтвердження нарахування такої заробітної плати первинними документами. Іншого чинним законодавством не передбачено.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 17.03.2015 у справі № 21-11а15.

Матеріали справи свідчать, що позивачем при подачі заяви про призначення пенсії 09.09.2021 року просив при обчисленні пенсії врахувати розмір заробітної плати за найбільш вигідні 60 місяців в період з грудня 1986 року по 2000 року, який відображено у відомостях листів № 150892/21 від 02.07.2021 року та № 3.4-05/20424 від 23.07.2021 року, архівній довідці № 433/19310 від 09.06.2021 року.

Відповідачем не взято до уваги вищевказані довідки про заробітну плату позивача, оскільки вони видані підприємством, яке розташоване на тимчасово окупованій території.

Суд з цього приводу зазначає наступне.

Спірна довідка, а саме № 433/19310 від 09.06.2021 року видана установою розташованою в населених пунктах, визначених Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 1085-р "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення".

Положеннями Постанови КМУ від 07.11.2014 № 595 "Про деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей" передбачено, що будь-які запити, звернення, довідки чи інші документи, видані органами фонду або підприємствами, які непідконтрольні українській владі вважаються недійсними і не можуть прийматися до розгляду.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (далі - Закон № 1207-VII) тимчасово окупованою територією визначено сухопутну територію Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 4 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина. Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.

На підставі частини 1 статті 17 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" передбачено, що у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені Законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.

Згідно статті 18 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та прав на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Правовий статус органів та посадових осіб, які діють на території України та створені і проводять свою діяльність не у відповідності із законодавством України, визначено, зокрема, Законом України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".

Відповідно до положень частини 1-3 статті 9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Разом з цим, суд наголошує, що позивач не може бути позбавлений свого права, що стосується предмету позову через захоплення незаконними озброєними формуваннями території де розташовано підприємство на якому працював позивач у відповідні періоди.

Суд вважає необхідним зазначити те, що у 1971 року Міжнародний Суд Організації Об`єднаних Націй (далі - ООН) у документі "Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії" зазначив, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але "у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів".

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах "Лоізіду проти Туречиини" (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), "Кіпр проти Туреччини" (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). "Зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать".

При цьому, у виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.

Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі Ковач проти України від 7 лютого 2008 року, п. 59 рішення у справі Мельниченко проти України від 19 жовтня 2004 року, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України від 13 січня 2011 року, п.54 рішення у справі Швидка проти України від 30 жовтня 2014 року тощо).

Вищевказане означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Отже, позивач опинився в ситуації, що відповідно позбавляє його можливості забезпечити належний захист своїх прав.

Натомість, підстав вважати надану довідку та наведені в довідках відомості недостовірними, відповідачем не наведено.

При цьому, відсутність у відповідача можливості здійснити перевірку відомостей на підприємстві, яке знаходиться на непідконтрольній українській владі території, не може бути підставою для відмови особі у реалізації наявного у нього права на пенсійне забезпечення

Соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.

Тобто в розрізі даної справи та за умови підтвердження трудового стажу, як громадянин України, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.

Зазначена правова позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 24.07.2019 у справі №423/1324/17, від 28.08.2018 у справі № 175/4336/16-а та від 25.09.2018 у справі №242/65/17.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо відмови у врахуванні довідки про заробітну плату є протиправними, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Зі змісту зазначеного в роз`ясненні встановлено, що в якості підстав для відмови вказано на обставини того, що призначення пенсії згідно довідки про заробітну плату провести неможливо, так як довідка видана на території, яка не контролюється українською владою.

Тобто в розрізі даної справи та за умови підтвердження трудового стажу, як громадянин України, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.

Таким чином, суд не приймає дані доводи відповідача, стосовно того, що врахування довідки про заробітну плату неможливо, так як довідки видана на території, яка не контролюється українською владою, оскільки документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян, оскільки вказана обставина (захоплення незаконними озброєними формуваннями території, на якій розташоване підприємство) не може слугувати підставою порушення прав громадян України на пенсійне забезпечення, що відповідає правозастосовній практиці в частині застосування так званих "намібійських винятків" Міжнародного суду ООН.

Щодо неврахуваня відомостей про заробітну плату позивача за 2021 рік суд зазначає про таке.

Частиною 1 статті 40 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року.

Положеннями абзацу 8 частини 2 статті 40 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що у разі відсутності на день призначення пенсії даних про заробітну плату (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсії.

Відповідно до пункту 1 ст. 41 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", до заробітної плати (доходу) застрахованої особи для обчислення пенсії враховуються: - суми виплат (доходу), отримуваних застрахованою особою після набрання чинності цим Законом, з яких згідно з цим Законом були фактично нараховані (обчислені) та сплачені страхові внески в межах встановленої законодавством максимальної величини заробітної плати (доходу), з якої сплачуються страхові внески, а після набрання чинності Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" - максимальної величини бази нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначеної відповідно до закону.

Згідно п. 4.1. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 року № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 року за № 1566/11846, орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою. Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.

Таким чином, зважаючи на те, що на момент відмови (15 листопада 2021 року) у перерахунку пенсії з урахуванням відомостей про заробітну плату позивача з якої сплачено страхові внески за липень, відповідні відомості уже були у відповідача, дії відповідача з приводу відмови є протиправними.

Отже, аргументуючи відмову у перерахунку пенсії відповідач посилається на ч. 4 ст. 42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а саме те, що пенсіонер, який продовжив працювати після призначення пенсії має право на наступний перерахунок пенсії з урахуванням стажу та розміру заробітної плати набутих після призначення пенсії не раніше ніж через 24 місяці.

Натомість, як встановлено з наявних матеріалів позивач не працював після призначення йому пенсії про що зазначено рішенні про призначення пенсії від 09.09.2021 року, та більше того, просив здійснити перерахунок пенсії з урахуванням заробітної плати, отриманої до дня призначення йому пенсії, а не після, тому положення ч. 4 ст. 42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" в даному випадку не можуть бути застосовані.

Так, відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України встановлено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку, що належним способом відновлення порушеного права позивача буде зобов`язання відповідача перерахувати пенсію позивача згідно довідки про заробітну плату для обчислення пенсії та з урахуванням індивідуальних відомостей про єдиний соціальний внесок.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, розглянувши подані сторонами документи з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Визначаючись щодо розподілу судових витрат, слід зазначити про таке.

Відповідно до положень п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 1 - 3 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує : 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (ч. 9 ст. 139 КАС України).

Аналіз наведених положень законодавства, дає підстави для висновку, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Крім того, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 17.09.2019 по справі №810/3806/18, від 19.09.2019 по справі №826/8890/18, яка в контексті положень ч. 5 ст. 242 КАС України має бути врахована при розгляді даної справи.

Як встановлено з поданих документів, 01.12.2021 року між позивачем та адвокатом Балтак О.О., укладено Договір № 01-01/1221 про надання правової допомоги.

За умовами цього договору (пункт 5.1) гонорар адвоката визначено гонорар адвоката у твердій сумі 4500 грн.

Приписами ч. 4 ст. 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно попереднього розрахунку судових витрат, позивач за звернення до Вінницького окружного адміністративного суду поніс витрати в сумі 4500 грн, що також підтверджується квитанцією до прибуткового ордеру № 01 від 01.12.2021 року.

Суд зазначає, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.

Водночас обов`язок доведення неспівмірності таких витрат законом покладено на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, тобто, у даному випадку, на відповідача.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Разом з тим, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування іншою стороною витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку тим доказам і доводам, що наводяться сторонами у справі. Тобто суд не може діяти на користь будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам судочинства. Таким чином, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони. Саме інша сторона зобов`язана довести неспівмірність заявлених опонентом витрат.

Дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу суд доходить висновку, що такі витрати дійсно були пов`язані саме із розглядом цієї справи та підтверджені документально.

Отже, витрати позивача у розмірі 4500 грн. на професійну правничу допомогу мали місце та доводяться належними та допустимим доказами.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент.номер НОМЕР_1 ) до головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, ЄДРПОУ 13322403) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправними дії головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо відмови у перерахунку ОСОБА_1 пенсії за віком з урахуванням розміру його заробітної плати за період з 01.07.1995 року по 30.06.2000 року, який підтверджено відомостями в листах № 150892/21 від 02.07.2021 року, № 3.4.-05/20424 від 23.07.2021 року, архівною довідкою № 433/19310 від 09.06.2021 року та з 01.07.2021 року до 09.09.2021 року, який підтверджується індивідуальними відомостями про єдиний соціальний внесок.

Зобов`язати головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити з 09.09.2021 року перерахунок ОСОБА_1 пенсії за віком з урахуванням розміру його заробітної плати за період з 01.07.1995 року по 30.06.2000 року, який підтверджено відомостями в листах № 150892/21 від 02.07.2021 року, № 3.4.-05/20424 від 23.07.2021 року, архівною довідкою № 433/19310 від 09.06.2021 року та з 01.07.2021 року до 09.09.2021 року, який підтверджується індивідуальними відомостями про єдиний соціальний внесок.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 908 грн та понесенні витрати на сплату послуг з надання професійної правничої допомоги адвокатом, в сумі 4500 грн., за рахунок бюджетних асигнувань головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Альчук Максим Петрович