Рішення № 103488068, 10.02.2022, Овруцький районний суд Житомирської області

Справа № 286/2521/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2022 року м. Овруч

Овруцький районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді Вачко В. І.

з секретарем Шалига А. Ю.,

за участю позивача ОСОБА_1 , представника відповідача 1 Нечипоренко І.П.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі: Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої актом, положення якого визнані неконституційними , -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник за довіреністю ОСОБА_2 , звернувся в суд з позовом до Держави Україна в особі: 1.Міністерства юстиції України та 2.Державної казначейської служби України, в якому просить стягнути з Держави Україна за рахунок бюджетних коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання з відповідного казначейського рахунку, відкритого в Державній казначейській службі України, на його користь 285834,52 грн. у відшкодування матеріальної шкоди та 80000 грн. у відшкодування моральної шкоди, завданої актом, положення якого визнані неконституційними.

Позов мотивований тим, що до 01 січня 2015 року позивач отримував підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до статті 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-ХІІ). З 01 січня 2015 року виплату позивачу такого підвищення було припинено у зв`язку із внесенням змін до Закону № 796-ХІІ Законом України від 28 грудня 2014 року № 76-VІІІ «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 76-VIII), підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого, зокрема статтю 39 Закону № 796-ХІІ було виключено. Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76- VIII, яким було внесено зміни до Закону № 796-ХІІ) шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45. Названим Рішенням Конституційного Суду України вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76- VIII визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Отже, з моменту ухвалення зазначеного рішення Конституційного Суду України, тобто з 17 липня 2018 року, відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного виселення, на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ (в редакції, чинній з 09.07.2007). Таким чином, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 та статті 39 Закону № 796-ХІІ із 17 липня 2018 року позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного виселення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону № 796-ХІІ. Згідно з ч.3 ст.152 Конституції України, яка відповідно до ч.3 ст.8 Конституції України є нормою прямої дії, встановлено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку. Отже, Законом № 76-VІІІ, а саме його підпунктом 7 пункту 4 розділу І, який визнано неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018, позивачу за період з 01.01.2015 року по 16.07.2018 року (тобто за час дії названого закону) завдана матеріальна шкода, оскільки через застосування до позивача в названому періоді неконституційних приписів підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ позивач був позбавлений права отримувати та розпоряджатися підвищенням до пенсії (яке є майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практики Європейського суду з прав людини як джерела права), передбаченим статтею 39 Закону № 796-ХІІ - нормою, яку внаслідок прийняття вказаного Закону № 76-VIII з неконституційними положеннями було виключено із Закону № 796-ХІІ. Позивач зазначає, що з огляду на відсутність на даний час закону про порядок відшкодування державою матеріальної шкоди, завданої фізичній особі актом, що визнаний неконституційним (тобто за відсутності закону, про який йдеться в ч.3 ст.152 Конституції України) очевидно, що й нормами Цивільного кодексу України та інших актів цивільного законодавства такі відносини (в тому числі щодо розміру завданої шкоди) не можуть бути врегульовані. З цієї ж причини норми ЦК України (окрім п.п.1, 2 ч.2 ст.23, ч.2 ст.1192 ЦК України) та інших актів цивільного законодавства (окрім ст.1, ч.ч.1, 2 ст.2, ч.1 ст.3 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», п.п.1, 4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003 року, та Методики розрахунку базового індексу споживчих цін, затвердженої наказом Державного комітету статистики України № 265 від 27.07.2007 року, які підлягають використанню як аналогія закону виключно в частині методики/алгоритму розрахунку суми, на яку знецінились грошові кошти внаслідок інфляції, не можуть бути використані навіть як аналогія закону, оскільки не врегульовують подібних за змістом відносин, а в окремих з них (в ч.2 ст.1192 в системному зв`язку з п.п.1, 2 ч.2 ст.23 ЦК У країни) встановлені інші правила, ніж ті, що містяться в практиці Європейського суду з прав людини (далі за текстом - ЄСПЛ), яка, як і Конвенція, згідно з ч.1 ст.9 Конституції України, ч.4 ст.10 ЦПК України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства та має застосуватись судами як джерело права. Отже, в даному випадку за відсутності зазначеного в ч.3 ст.152 Конституції України закону щодо порядку відшкодування державою шкоди, завданої фізичній особі актом, що визнаний неконституційним (який (закон) при цьому самою ж державою в особі Верховної Ради України не приймається вже більше 25 років, саме вищезазначені загальні засади цивільного законодавства у їх поєднанні з принципом верховенства права та положеннями ч.2 ст.3, ч.ч.2, 3 ст.8, ч.3 ст.152 Конституції України і вищевказаною практикою ЄСПЛ є тими нормами поява, які чітко та однозначно встановлюють правило про те, що держава зобов`язана відшкодувати позивачу матеріальну шкоду, завдану законом, положення якого визнані неконституційними, в повному обсязі. Водночас, окремою - самостійною правовою підставою, яка обґрунтовує, що держава має відшкодувати позивачу шкоду, завдану законом, положення якого визнані неконституційними, повному обсязі є така підстава. Виходячи із загальних засад відповідальності за завдану шкоду, встановлених ч.1 ст.1166 ЦК України та абзацами першим, другим частини третьої статті 22 ЦК України, а також приписів ст.ст.1170, 1173 - 1176 ЦК України, в яких суб`єктом відшкодування шкоди також як і у випадку позивача є держава, інші фізичні особи мають право домогтися від держави як суб`єкта відшкодування шкоди, відшкодування завданої їм матеріальної та моральної шкоди в повному обсязі.

Щодо обґрунтування права вимагати від держави відшкодування матеріальної шкоди, завданої йому положеннями Закону № 76-VIII, які визнані неконституційними Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 року № 6-р/2018, факту завдання йому такої шкоди та її розміру позивач посилається на наступне.

Відповідно до ч.3 ст.152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку. Частиною другою статті 8 Конституції України встановлено, що норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Конституційний Суд України в своєму Рішенні від 17.07.2018 року № 6-р/2018, вважає, що передбачені оспорюваними положеннями зміни до Закону № 796, які стосуються обмеження чи скасування пільг, компенсацій і гарантій, призвели до звуження прав осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зниження рівня їх соціального забезпечення. Отже, виклавши таку юридичну позицію в своєму Рішенні Конституційний Суд України в даному випадку вже підтвердив, що прийняття державою Закону № 76-VIII, яким внесені зміни до Закону № 796-ХІІ, що обмежують чи скасовують встановлені Законом № 796-ХІІ пільги, компенсації і гарантії (до яких відноситься й гарантія, передбачена для непрацюючих пенсіонерів статтею 39 Закону № 796-ХІІ), призвело до звуження прав усіх постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи осіб, які до внесення зазначених змін до Закону № 796-ХІІ мали право на відповідні пільги, компенсації та гарантії, а також до зниження рівня їх соціального забезпечення. Іншими словами Конституційний Суд України в даному випадку в своєму Рішенні від 17.07.2018 № 6-р/2018 вже підтвердив факт завдання державою матеріальної шкоди зазначеним особам саме внаслідок прийняття державою в особі Верховної Ради України неконституційних положень Закону № 76-VIII. Отже, оскільки в даному випадку внаслідок прийняття державою закону, що визнаний неконституційним, відбулося скасування гарантії, передбаченої статтею 39 Закону № 796-ХП (в редакції, чинній з 09.07.2007 року), на яку позивач мав право, та яка, як зазначено в Рішенні Конституційного Суду України від 17.07.2018 року № 6-р/2018, захищена Конституцією від негативних наслідків для позивача (та всіх інших постраждалих, які мають на не неї право) при внесенні змін до законодавства, оскільки є складовою конституційного права, гарантованого кожному ст.50 Конституції України, та обумовлена виконанням державою свого конституційного обов`язку, передбаченого статтею 16 Конституції України, позивач, керуючись ч.3 ст.152 Конституції України як нормою прямої дії має право вимагати від держави відшкодування матеріальної шкоди, завданої йому неконституційним Законом № 76-VIII (а саме його підпунктом 7 пункту 4 розділу І цього Закону).

Щодо обґрунтування факту завдання позивачу матеріальної шкоди внаслідок визнання Закону № 76-VIII з неконституційними положеннями позивач посилається на наступне.

Право позивача на вищезазначену гарантію (підвищення до пенсії, передбачене ст.39 Закону № 796-ХІІ в редакції від 09.07.2007 року, тобто в редакції до внесення змін Законом № 76-VIII, положення якого визнані неконституційними), а відтак і факт завдання позивачу державою матеріальної шкоди внаслідок прийняття державою Закону № 76- VIII з неконституційними положеннями та застосування цих положень щодо позивача в періоді з 01.01.2015 року по 16.07.2018 року, підтверджується тим, що в періоді дії неконституційних положень Закону № 76-VIII позивач, будучи особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2-ї категорії, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 : 1) був непрацюючим пенсіонером; 2) проживав в населеному пункті (у м.Овруч), який відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.

Таким чином, якби державою в особі Верховної Ради України не було прийнято зазначеного Закону № 76- VIII з неконституційними положеннями, то в періоді з 01.01.2015 року по 16.07.2018 року (час дії неконституційного закону) позивач міг би реально щомісячно одержувати підвищення до пенсії, передбачене ст.39 Закону № 796-ХІІ (в редакції, діючій до внесення змін неконституційними положеннями Закону № 76-VIII), в розмірі двох мінімальних заробітних плат.

Відтак, загальний розмір матеріальної шкоди, завданої позивачу державою внаслідок прийняття Закону № 76-VIII з неконституційними положеннями (а саме з підпунктом 7 пункту 4 розділу І цього Закону) та застосування його положень щодо позивача в періоді з 01.01.2015 року по 16.07.2018 року, у даному випадку має обчислюватись виходячи з розміру місячного підвищення до пенсії, передбаченого ст.39 Закону № 796-ХІІ (в редакції, діючій до внесення змін неконституційним положеннями Закону № 76-VIII), а саме з розміру двох мінімальних заробітних плат за кожен місяць періоду дії неконституційних положень Закону № 76- VIII. До того ж, державою має бути відшкодована позивачу сума, на яку відбулося знецінення грошових коштів внаслідок інфляції (тобто сума, на яку знизилась купівельна спроможність грошових коштів внаслідок інфляції).

Позивач зазначає, що розмір мінімальної заробітної плати у вказаному періоді становив:

з 01.01.2015 року по 31.08.2015 року - 1218 грн. (згідно з Законом України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» від 28.12.2014 № № 80-VIII;

з 01.09.2015 року по 30.04.2016 року - 1378 грн., згідно з Законом України від 17.09. 2015 року № 704- VIII «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» та Законом України «Про Державний бюджет України на 2016 від 25.12.2015 року № 928-VIII);

з 01.05.2016 року по 30.11.2016 року - 1450 грн. (згідно з Законом України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» від 25.12.2015 року № 928-VIII);

з 01.12.2016 року по 31.12.2016 року - 1600 грн. (згідно з Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» від 19.05.2016 року № 1384-VIII);

з 01.01.2017 року по 31.12.2017 року - 3200 грн. (згідно з ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» від 21.12.2016 року № 1801-VIII (набрав чинності з 01.01.2017 року);

з 01.01.2018 року по 16.06.2018 року - 3723 грн. (згідно з ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» від 07.12.2017 року № 2246-VIII).

Враховуючи викладене, позивач вважає справедливим, розумним та таким, що узгоджується з вимогами ст.ст. 71, 39 Закону № 796-ХІІ, юридичною позицією Конституційного суду України, викладеною в Рішенні від 17.07.2018 року № 6-р/2018, практикою ЄСПЛ як джерелом права, висновок про те, що для розрахунку розміру матеріали шкоди, завданої позивачу неконституційними положеннями Закону № 76- VIII застосуванню підлягають саме положення ст.39 Закону № 796-ХІІ, згідно з якими пенсії непрацюючих пенсіонерів, які проживають у зоні гарантованого добровільного відселення, підвищуються в розмірі двох мінімальних заробітних плат.

Загальний розмір матеріальної шкоди (з урахуванням шкоди, яка полягає у втраті купівельної спроможності грошей в умовах інфляції, та трьох процентів річних), завданої позивачу державою внаслідок прийняття Закону № 76- VIII з неконституційними положеннями, складає 285834,32 грн., а розмір матеріальної шкоди без урахування інфляційних втрат та трьох процентів річних (тобто матеріальної шкоди, яка дорівнює розміру підвищення до пенсії, права на отримання якого позивача було позбавлений внаслідок прийняття державою в особі Верховної Ради України Закону № 76-VIII з неконституційними положеннями, обчисленого виходячи саме з розміру двох мінімальних заробітних плат) -183037,20 грн.

Щодо порядку методики (алгоритму) розрахунку суми матеріальних втрат позивача від знецінення грошових коштів внаслідок інфляції та розрахунку 3% річних позивач зазначає наступне.

У випадку позивача під шкодою, що завдана майну позивача, окрім матеріальної шкоди в розмірі підвищення до пенсії, яке позивач міг би реально щомісячно одержувати в періоді з 01.01.2015 року по 16.07.2018 року (період дії неконституційних положень Закону № 76-VIII), якби державою в особі Верховної Ради України не було прийнято Закону № 76-VIII з неконституційними положеннями, необхідно розуміти також і шкоду, яка полягає у втраті купівельної спроможності грошей в умовах інфляції, оскільки гроші (підвищення до пенсії), які позивач міг би реально щомісячно одержувати в періоді з 01.01.2015 року по 16.07.2018 року, та ці ж гроші, які мають бути стягнуті з держави на користь позивача в рахунок відшкодування завданої шкоди станом на сьогодні, при рівній номінальній вартості мають різну купівельну спроможність. Єдиним критерієм, за яким можна визначити купівельну спроможність грошей є рівень інфляції. Державою до даного часу не прийнято закону про порядок відшкодування шкоди, завданої неконституційним законом. Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, а також іншими актами цивільного законодавства також не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат фізичної особи у випадку відшкодування державою такій особі матеріальної шкоди, завданої актом, що визнаний неконституційним. Водночас, з метою справедливого визначення суми матеріальних втрат, яких зазнав позивач від знецінення грошових коштів внаслідок інфляції, та відповідно з метою отримання позивачем від держави відшкодування втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляції в повному обсязі, в даному випадку підлягають також використанню як аналогія закону та виключно в частині методики (алгоритму) розрахунку суми, на яку знецінились грошові кошти внаслідок інфляції, такі норми права: ст.1, ч.ч.1, 2 ст.2, ч.1 ст.3 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», п.п.1, 4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003 року (Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України № 265 від 27.07.2007 року. Отже, в даному випадку з метою справедливого визначення суми матеріальних втрат, яких зазнав позивач від знецінення грошових коштів внаслідок інфляції, та відповідно метою отримання позивачем від держави відшкодування втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляції в повному обсязі, за аналогією закону та виключно в частині методики (алгоритму) розрахунку суми, на яку знецінились грошові кошти внаслідок інфляції (але без застосування порогу індексації, про який йдеться зовсім в іншій Порядку №1078 - абзаці другому пункту 1-1), застосуванню підлягають вищевказані норми права. З огляду на вказані норми права, порядок індексації грошових коштів має визначатись із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України (які публікуються в офіційному періодичному виданні, зокрема в газеті «Урядовий кур`єр», у тому числі в електронній цієї газети за посиланням https://ukurier.gov.ua/uk/articles/categorv/indeks-inflyaciyi/ у відповідний місяць періоду прострочення (тобто періоду з лютого 2015 року по липень 2021 року включно), як результат множення грошового доходу, шо підлягає індексації на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац пункту 4 Порядку №1078). При цьому, як вказано вище, позивачу внаслідок прийняття державою в особі Верховної України Закону № 76-VIII з неконституційними положеннями було завдано матеріальну шкоду, оскільки цими неконституційними положеннями було скасовано право позивача на отримання щомісячного підвищення до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат та як наслідок позивач в періоді дії названих неконституційних положень, а саме в періоді з 01.01.2015 року по 16.06.2018 року, був позбавлений права щомісячно отримувати та розпоряджатися вказаним підвищенням до пенсії. Тобто якби право позивача не було порушено (скасовано) він міг би реально в періоді з 01.01.2015 року по 16.06.2018 року щомісячно отримувати зазначене підвищення до пенсії. Відтак, в даному випадку сума матеріальних втрат, яких зазнав позивач від знецінення грошових коштів внаслідок інфляції, має розраховуватись як результат множення підвищення до пенсії (яке позивач міг отримати, якби державою в особі Верховної Ради України не приймався Закон № 76-VIII з неконституційними положеннями) за відповідний місяць, на величину приросту індексу споживчих цін за період прострочення виплати такого підвищення до пенсії, поділений на 100 відсотків. При, цьому в розрахунок таких витрат як прострочення приймається період, починаючи з місяця, наступного за місяцем виникнення прострочення виплати підвищення до пенсії. У свою чергу величину приросту індексу споживчих цін за період прострочення виплати такого підвищення до пенсії обчислюється як добуток щомісячних індексів споживчих цін (індексів інфляції) періоду прострочення виплати вказаного підвищення до пенсії. Загальний розмір матеріальних втрат Позивача від знецінення купівельної спроможності грошей в умовах інфляції складає 78878,27 грн. Крім інфляційних втрат з держави підлягають стягненню на користь позивача в рахунок відшкодування матеріальної шкоди також три проценти річних, які розраховуються відносно підвищення до пенсії за відповідний місяць. Періодом їх розрахунку є період прострочення, тобто період з 01.02.2015 по 17.07.2021 включно. Розмір цих річних, тобто 3 % використовується, виходячи із загальних правил відповідальності за порушення грошового зобов`язання, визначених в ст.625 ЦК України, яка в даному випадку підлягає застосуванню як аналогія закону, але виключно в частині розміру річних - 3%. Загальний розмір матеріальних втрат позивача від знецінення купівельної спроможності грошей в умовах інфляції складає 23919,05 грн.

Щодо моральної шкоди, завданої позивачу положеннями Закону № 76-VIII, які визнані неконституційними рішенням Конституційного суду України від 17.07.2018 року № 6-р/2018 позивач зазначає наступне.

Передбачена статтею 39 Закону № 796-ХІІ (в редакції чинній з 09.07.20017 року, тобто нормою, яку було виключено із Закону № 796-ХІІ внаслідок прийняття вказаного Закону № 76-VIII з неконституційними положеннями) гарантія щодо отримання непрацюючим пенсіонером, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, щомісячного підвищення до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат, є особливою формою відшкодуванням державою шкоди, заподіяної життю, здоров`ю і майну такого пенсіонера внаслідок радіоактивного забруднення. Внаслідок прийняття державою Закону № 76-VIII з неконституційними положення позивач більше трьох з половиною років був позбавлений права отримувати щомісячне підвищення до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат, тобто більше трьох з половиною років був позбавлений можливості забезпечити собі гідні умови життя, які б дозволяли хоч якось запобігти негативному впливу радіації на організм. Мається на увазі повноцінне харчування зі споживанням продуктів не місцевого походження/виробництва, а також продуктів, які сприяють виведення з організму радіонуклідів та зменшують негативний виплив радіації на організм, придбання вітамінних комплексів для зміцнення імунітету, а також оздоровчий відпочинок за межами території радіоактивного забруднення, на якій знаходиться населений пункт позивача, тощо. Це питання є особливо актуальним для позивача з огляду на те, що він є людиною похилого віку, відтак потребує посиленого підтримання імунітету організму. Отже, така ситуація безумовно вплинула на організм позивача та несе ризики виникнення в нього різних небезпечних для життя і здоров`я захворювань. Внаслідок цього позивач постійно перебуває в стані стресу, остраху за своє життя та здоров`я, зазнає глибоких фізичних та душевних страждань та пов`язаних з ними фізичних проявів: має місце тривога, роздратованість, знервованість, безсоння, головний біль. Тобто негативні переживання заважають позивачу зосередитись на звичному способі життя, погіршились відносини друзями та родичами. І такий ритм життя вкрай негативно позначається на моральному стані позивача він зазнає глибоких душевних та моральних страждань, які окрім вищевикладеного полягають у відчутті несправедливості, розпачу, сорому, приниження, безпорадності перед свавіллям держави.

Відповідач 1 Міністерство юстиції України, від імені та в інтересах якого діє особа завідувач сектору судової роботи та міжнародного співробітництва відділу судової роботи та міжнародної правової допомоги Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) Нечипоренко Інна Петрівна, у встановлений судом строк подав відзив на позовну заяву з доказами його надіслання іншим учасникам процесу, в якому просить у задоволенні позову з відмовити у повному обсязі за безпідставністю, мотивуючи зокрема, тим, що згідно з частиною третьою статті 152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку. Відповідно до ст.8 Конституції України норми Конституції України є нормами прямої дії. При цьому, положення ч.3 ст.152 Основного Закону прямо відсилається на спеціальний закон, а тому відшкодування шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, не може здійснюватися в іншому, аніж у встановленому законом порядку. Проте, закон, який би встановлював порядок відшкодування державою матеріальної чи моральної шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, на даний час не прийнятий.

Відповідач 1 зазначає, що відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди врегульовано статтею 22 ЦК України, за змістом якої, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: - втрати, які особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); -доходи, які б особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода). Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 ЦК України до збитків відносяться доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода). Тобто, поняття «збитки» передбачає й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено. З огляду на вищевикладене, вважає, що недоотримання позивачем розміру підвищення до пенсії, не може вважатися збитками у розумінні статті 22 ЦК України. Крім того відповідач 1 зазначає, що загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно. За статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Таким чином, ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює, як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. Отже, що на відміну від загальної норми статті 1166 ЦК України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальні норми статей 1173, 1174 Цивільного кодексу України допускають можливість відшкодування шкоди незалежно від вини державного органу та його посадової або службової особи. За таких обставин, необхідною підставою для притягнення державного органу до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є доведені позивачем факти неправомірних дій цього органу чи його посадових або службових осіб, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Отже, з урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16, статей 21, 1173 та 1174 ЦК України шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання вказаних рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними. Відповідно до частини першої статті 1175 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно- правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів. Визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування врегульовано в статті 21 ЦК України. В частині другій цієї статті Кодексу зазначено, що суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. В свою чергу положення статті 1175 ЦК України підлягають застосуванню тільки у випадках, коли нормативно-правовий акт органу державної влади визнається незаконним і скасовується. А тому, визнання Конституційним судом України окремих положень закону неконституційними не вважається тотожним визнанню нормативно-правового акту незаконним, тому до даних правовідносин не застосовуються норма статті 1175 ЦП України за аналогією. З огляду на викладене, відповідач 1 вважає, що положення статті 1175 ЦК України не підлягають застосуванню до даних правовідносин, у з в`язку з тим, що вони були визнані неконституційними, але ніяк не незаконними чи скасованими. Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. За цією нормою Конституції України відшкодуванню шкоди в обов`язковому порядку передує встановлення судом незаконності рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових чи службових осіб та щоб ця шкода була завдана саме цими рішеннями, діями та бездіяльністю. Як вже зазначалось вище, загальні та спеціальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду, передбачені нормами статей 1166, 1167, 1173 та 1174 ЦК України.

Статтею 23 ЦК України «Відшкодування моральної шкоди» передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Частиною 2 ст.23 Цивільного кодексу України чітко визначено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Відповідно до ч.3 ст.23 Цивільного кодексу України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Підставою цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди є правопорушення, що включає складові елементи: протиправна поведінка особи, шкідливий результат, причинний зв`язок та вина особи, яка заподіяла шкоду. Отже, для вирішення питання по суті спору необхідно дослідити наявність складу правопорушення, і насамперед шкоди. Під шкодою розуміється зменшення або втрата повного особистого чи майнового блага.

Таким чином, під моральною шкодою розуміється втрата немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю. В той же час, позивачем у справі не доведено та не зазначено в чому саме полягають незаконні дії Міністерства юстиції України, не доведено безпосереднього причинного зв`язку між незаконними діями та виникненням у позивача будь-яких фізичних та/або душевних страждань, погіршення самопочуття та/або здоров`я в цілому.

Позивачем не доведено, що внаслідок проживання у потенційно-небезпечному місці - населеному пункті, розташованому на території радіоактивного забруднення, яку віднесено до зони гарантованого відселення, він знаходиться в стані постійного стресу, а запровадження неконституційних положень Закону №76-XIII, внаслідок чого позивач був позбавлений права на отримання щомісячного підвищення до пенсії, посилило наявний у позивача і без того вкрай негативний емоційний стан, принижує його честь і гідність. На підтвердження своїх слів, позивач не надає жодних належних доказів, які б вказували на те, в чому ж полягає спричинена моральна шкода, а також наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача (наприклад медичні картки, епікризи, аналізи, психіатричні експертизи, звернення і рекомендації лікарів та інше) і вини останнього в її заподіяні. Без надання документальних доказів, твердження про постійне перебування у стані стресу, зазнанні глибоких фізичних та душевних страждань та пов`язаних з ними фізичних проявів, необхідності в оздоровчому відпочинку за межами території радіоактивного забруднення тощо, є лише припущеннями і не можуть братися судом до уваги як фактичні дані. Даний позов не містить будь-яких доказів в обґрунтування заявленої до відшкодування моральної шкоди та шкоди, завданої її здоров`ю, честі та гідності, а тому відсутні будь-які підстави для задоволення позовних вимог і в цій частині.

Відповідач 2 Державна казначейська служба України відзиву на позов не подав.

Представник позивача подав письмові пояснення та заяву про розгляд справи у його відсутність, позов підтримує, просить його задоволити.

Відповідач 2 причин неявки в підготовче судове засідання не повідомив, клопотань не заявляв.

В судовому засіданні позивач позов підтримав, просив його задоволити повністю, з мотивів, наведених у позовній заяві.

В судовому засіданні представник відповідач 1 позов не визнав, просив у його задоволенні відмовити за безпідставністю.

Заслухавши учасників процесу, розглянувши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши та оцінивши докази у справі, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи встановлено, що позивач зареєстрований в АДРЕСА_1 , є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії, та з 01.07.2003 року перебуває на пенсії за віком.

Відповідно до положень статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-XII (в редакції, чинній до 01 січня 2015 року, далі - Закон № 796-ХІІ), громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:

- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;

- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;

- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.

Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

28 грудня 2014 року прийнято Закон України № 76-VІІІ «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 76-VІІІ), який набрав чинності 01 січня 2015 року, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону № 796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.

04 лютого 2016 року прийнято Закон України «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 987-VIII), який згідно з розділом ІІ «Прикінцеві положення» набрав чинності з 01 січня 2016 року і яким включено до Закону № 796-ХІІ статтю 39 такого змісту: «Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».

Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Отже, вказаним Рішенням Конституційного Суду України відновлено дію статті 39 Закону № 796-XII у редакції, яка була чинною до 01 січня 2015 року.

Відповідно до ст.91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Відповідно до ч.3 ст.152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

За приписами ст.8 Основного закону норми Конституції України є нормами прямої дії.

При цьому, положення частини 3 статті 152 Конституції України містять в собі посилання на спеціальний закон, і за даних обставин, відшкодування шкоди, завданої актами і діями, які визнані неконституційними, не може здійснюватись в іншому, ніж у встановленому законом порядку.

Проте, закон, який би встановлював порядок відшкодування державою матеріальної чи моральної шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, на час розгляду даної справи, не прийнятий.

Твердження позивача, що зважаючи на загальні засади відповідальності за завдану шкоду, встановлені ч.1 ст.1166 ЦК України та абзацами першим, другим частини третьої статті 22 ЦК України, а також приписами ст.ст. 1170, 1173 - 1176 ЦК України, в яких суб`єктом відшкодування шкоди також як і у випадку позивача є держава, він має право домогтися від держави як суб`єкта відшкодування шкоди, відшкодування завданої йому матеріальної та моральної шкоди в повному обсязі, є необгрунтованим.

Посилання позивача на необхідність застосування за відсутності на даний час закону про порядок відшкодування державою матеріальної шкоди, завданої фізичній особі актом, що визнаний неконституційним, аналогії закону, а саме п.п.1, 2 ч.2 ст.23, ст.625, ч.2 ст.1192 ЦК України, а також виключно в частині методики (алгоритму) розрахунку суми, на яку знецінились грошові кошти внаслідок інфляції, норм права: ст.1, ч.ч.1, 2 ст.2, ч.1 ст.3 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», п.п.1, 4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003 року, є безпідставними, тому що дані норми регулюють інші правові відносини.

Відшкодування шкоди врегульовано главою 85 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦКУ майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Згідно з ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Нормами ст.1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно зі ст.1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Відповідно до ст.1175 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.

Відповідно до ст.1192 ЦК України якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

У свою чергу, шкода - це будь-яке знецінення блага, що охороняється правом, тому її поділяють на майнову і немайнову. Поряд із поняттям «шкода» законодавець використовує поняття «збитки».

Так, стаття 22 Цивільного кодексу України передбачає можливість відшкодування збитків особі у результаті порушення її цивільного права. Як визначено частиною другою означеної статті збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Отже, збитки - це грошова оцінка шкоди, яка має місце у разі неможливості відшкодування шкоди в натурі, і стаття 22 ЦК України практично визначає лише такий спосіб захисту, як відшкодування збитків у результаті порушення саме цивільного права особи, тоді як предметом даного спору є відшкодування шкоди у вигляді недоотриманого підвищення до пенсії, виплачуваного непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення. Разом з цим суд зазначає, що такі виплати не можна вважати збитками у розумінні ст.22 ЦК України.

Щодо вимоги позивача про стягнення моральної шкоди суд зазначає наступне.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У пунктах 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 (зі змінами та доповненнями) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди.

Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно з ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до вимог ч.3 ст.12ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 6 статті 81 ЦПК України встановлено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, відповідно до ч.2 ст.2, ч.1 ст.170 ЦК України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої закон Згідно частини другої статті 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. При цьому держава бере участь у справ як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяно шкоду.

Статтею 170 ЦК України визначено органи, через які діє держава у цивільних відносинах, а саме Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

ЦК України передбачає два способи безпосередньої участі держави, інших публічно-правових утворень у цивільних правовідносинах: а) через органи державної влади та місцевого самоврядування (статті 170 - 171 ЦК України); б) через представників держави, інших публічно-правових утворень (статті 172 - 173 ЦК України).

Держава набуває для себе цивільні права та створює цивільні обов`язки, тобто реалізує свою дієздатність, через свої органи (органи державної влади), що діють в межах їхньої компетенції, встановленої законом про статус цих органів (ч.1 ст.170 ЦК), оскільки поза їх діяльності вона діяти не може, незалежно від того, йдеться про цивільно-правові чи інші, наприклад, державно-правові відносини.

Відповідно до ч.2 ст.2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Частиною 1 статті 96 Цивільного кодексу України встановлено, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

У відповідності з ч.2 ст.176 цього ж Кодексу юридичні особи, створені державою, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами, не відповідають за зобов`язаннями відповідно держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад.

Відтак, держава не відповідає по зобов`язаннях державних організацій, які є юридичними особами, а ці організації не відповідають по зобов`язаннях держави. Така юридична особа, тобто державна установа, відповідає за своїми зобов`язаннями коштами, які є в її розпорядженні. У разі їх недостатності відповідальність за її зобов`язаннями несе власник відповідного майна.

За змістом ст.152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підстав доказів, поданих учасниками справи.

Позивач звернувся з позовом до держави Україна в особі Міністерства юстиції України та Державної казначейської служби України, які є самостійними юридичними особами та не відповідають за зобов`язаннями держави. Про порушення своїх прав чи законних інтересів саме Міністерством юстиції України та Державної казначейської служби України позивач не вказує.

Позивач просить відшкодувати шкоду, заподіяну внаслідок прийняття Верховною Радою України Закону № 76-VIII від 28.04.2014 року пунктом 7 пункту 4 розділу І якого було виключено, зокрема ст.39 Закону № 796-XII, яка полягає у неотриманні ним підвищення до пенсії. Міністерство юстиції України в даному випадку не являється тим органом державної влади, який наділений повноваженнями реалізовувати від імені держави права та обов`язки у правовідносинах, які пов`язані з порядком нарахування та виплати підвищення до пенсії відповідно до Закону № 796-XII, та не являється тим органом, діями якого позивачу завдано шкоду.

Згідно з підпунктом 1 пункту 3 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, реалізацію державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів здійснює Казначейство України. Таким чином, казначейство виступає відповідачем у справах, пов`язаних з виплатою з державного бюджету певних коштів як особа, на яку законодавством покладено відповідальність за виконання державою відповідних бюджетних зобов`язань, а не як особа, відповідальна від імені держави за неправомірні дії.

У відповідності з приписами ст.25 Бюджетного кодексу України Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відповідно до п.1 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845, цей Порядок визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами. За приписам п.35 вказаного Порядку, Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації): шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду; шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень; шкоди, заподіяної органом державної влади у сфері нормотворчої діяльності; різниці між сумою коштів, що надійшли до державного бюджету від реалізації конфіскованого або зверненого судом у дохід держави майна, іншого майна, у тому числі валютних цінностей, що переходять у власність держави, та сумою, встановленою у судовому рішенні; шкоди, заподіяної фізичній особі внаслідок кримінального правопорушення.

Таким чином, виходячи з положень зазначених вище нормативних актів, Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету на виконання рішення суду, що набрало законної сили. Тобто, коли вже є рішення суду, яким встановлено зобов`язання держави щодо виплати коштів особі та визначена сума таких коштів, у конкретному, передбаченому приписами нормативно-правових актів випадку.

Аналіз наведених вище норм законодавства та фактично встановлені обставини у справі вказують на те, що підстави для задоволення позову про стягнення на користь позивача шляхом списання з відповідного казначейського рахунку, відкритого в Державній казначейській службі України, на користь позивача шкоди, завданої актом, що визнаний неконституційним, відсутні.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку що позов є безпідставним, а тому у його задоволенні потрібно відмовити.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.10 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 273, 354, п.3 розділу ХІІ Прикінцевих положень пп.15.5) п.15) п.1 розділу ХІІІ Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Житомирського апеляційного суду або через Овруцький районний суд Житомирської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду або якщо суд визнає причини пропуску строку поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 18.02.2022 року.

Суддя: В. І. Вачко