Рішення № 103486181, 21.02.2022, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.02.2022 Справа № 914/3547/21

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеське шляхо-будівельне управління», смт.Біла Криниця Великоолександрівський район Херсонська область

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Магрін Лтд», м.Львів

про стягнення коштів. Ціна позову: 168225,61 грн.

Суддя Кітаєва С.Б.

Представники сторін: не викликались

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Одеське шляхо-будівельне управління» звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Магрін Лтд» про стягнення коштів у розмірі 168225,61 грн.

Ухвалою суду від 29.11.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників. Вказаною ухвалою відповідачу було запропоновано подати відзив на позовну заяву, а позивачу відповідь на відзив, у строки встановлені ухвалою.

Ухвала суду від 29.11.2021 надсилалась позивачу на адресу вказану у позовній заяві. Як вбачається з інформації, що знаходиться на веб-сайті акціонерного товариства «Укрпошта» поштове відправлення за номером 7901414270517 вручене адресату (позивачу) 13.12.2021.

Вказану вище ухвалу надіслано відповідачу на адресу вказану у позовній заяві та у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань, а саме: 79000, м.Львів, вул.НавроцькогоВ., буд.10

12.01.2022 року поштове відправлення з штрихкодовим ідентифікатором 7901414270525 повернулося до Господарського суду Львівської області не врученим з відміткою про причини повернення «за закінченням терміну зберігання». Відмітка засвідчена підписом відповідального представника із проставленням відбитка календарного штемпеля.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 15.05.2018 у справі № 904/6063/17, отримання поштової кореспонденції залежить від волевиявлення юридичної особи і на неї, як на суб`єкта господарської діяльності покладається обов`язок належної організації отримання поштової кореспонденції пов`язаної із здійснюваною господарською діяльністю. Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (аналогічна позиція викладена в постановах КГС ВС від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).

Таким чином, суд констатує, що сторони є належним чином повідомлені про розгляд їхньої справи у суді та мали можливість передбачену законом на реалізацію своїх прав та законних інтересів, з урахуванням сформованої позиції судів вищих інстанцій щодо належного повідомлення учасників процесу.

Відповідно до частин п`ятої та восьмої статті 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться. Статтею 248 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Водночас, суд враховує, що серед принципів господарського судочинства є, зокрема, верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, розумність строків розгляду справи судом.

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Оскільки до суду не надходило жодних клопотань учасників справи або одного з них, по суті спору (відповідач відзив не подав, проти позову не заперечив), які не перешкоджають можливості вирішенню справи по суті, враховуючи наданий процесуальним законом строк для розгляду відповідної справи за правилами спрощеного позовного провадження, який встановлений законом у 60 календарних днів, суд дійшов висновку розглянути спір по суті.

Частиною дев`ятою статті 165 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Позиція позивача.

Позов обґрунтовано тим, що між позивачем і відповідачем було укладено договір поставки залізобетонних виробів №0000042 від 05.06.2020. Згідно специфікації від 05.06.2020 сторонами узгоджено поставку плит ПКН 60-20 (41 шт.) та ПКН 40-20 (277 шт.) на загальну суму 986030,41 грн.

Згідно виставленого рахунку від 23.06.2020 позивач здійснив 50% передплату у сумі 493015,21 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 23.06.2020р. №981.

Згідно специфікації від 23.09.2020 сторонами узгоджено Специфікацію до Договору на поставку залізобетонних виробів у новій редакції, згідно якої сторони домовились зменшити кількість Товару, який постачається до 41 шт. плит ПКН 60-20 та 83 шт. плит ПКН 40-20, та, відповідно, сума Договору склала 428 288,17 грн.

Позивач зазначає, що із сплаченої суми позивач отримав товару на загальну суму 324789,60 грн.

За твердженням позивача Після останньої поставки Відповідачем у телефонному режимі було заявлено, що подальша поставка Товару відтермінується, оскільки, у зв`язку із карантином, стало складно знаходити перевізників, а також відсутні вантажники, тощо. В подальшому менеджери Відповідача взагалі перестали відповідати на телефонні дзвінки.

Позивач стверджує, що відповідачем не поставлено узгодженого Товару на суму 103498,57 грн., порушено строк поставки товару 05.06.2021р. (дата закінчення договору), у зв`язку з чим у Позивача виникло право вимагати повернення суми попередньої оплати за непоставлений Товар.

Крім цього, позивач вважає, у зв`язку з підписанням сторонами Специфікації до Договору у новій редакції правова підстава набуття відповідачем коштів від Позивача у сумі, що перевищує узгоджену - 64727,04 грн. (493 015,21 - 428 288,17) відпала, а отже майно - грошові кошти - є таким, що збережене відповідачем без достатньої правової підстави.

18.08.2021р. на дві адреси ТОВ «Магрін ЛТД» (адреса згідно з договором та адреса згідно з СДР) надіслано претензію від 18.08.2021р. №226 з пропозицією терміново поставити Товар або повернути на поточний рахунок ТОВ «Одеське шляхо-будівельне управління» кошти у сумі 168225,61 грн.

Обидва листи повернулись не врученими у зв`язку із відсутністю адресата (накладні Укрпошта від 19.08.2021р. №6508205210526 та №6508205210534).

Таким чином, позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача 168225,61 грн. коштів, що складаються з надмірно сплачених 64727,04 грн. та передплачених за узгоджений та непоставлений в строк Товар у сумі 103498,57 грн.

Позиція відповідача.

Відповідач відзиву на позовну заяву у строк, визначений судом, не подав, проти позову не заперечив. Доказів погашення заборгованості не подав.

Обставини справи.

05.06.2020р. між ТОВ «Магрін ЛТД» (Постачальник) та ТОВ «Одеське шляхо-будівельне управління» (Покупець) укладено договір поставки залізобетонних виробів №0000042, згідно з п.1.1. якого Постачальник зобов`язався поставити та передати у власність Покупцеві на умовах цього Договору, а Покупець своєчасно оплатити та прийняти залізобетонні вироби, за цінами та на умовах, передбачених в додатку №1 (Специфікація).

Відповідно до п.2.1. Договору Товар поставляється Покупцеві оплаченими партіями у строки узгоджені Сторонами, якщо інше не передбачено в Додатках.

05.06.2020р. Сторонами Договору узгоджено Специфікацію до Договору на поставку плит ПКН 60-20 (41 шт.) та ПКН 40-20 (277 шт.) на загальну суму 986030,41 грн.

23.06.2020р. відповідно до п.4.2 Договору та виставленого рахунку позивач здійснив 50% передплату у сумі 493015,21 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 23.06.2020р. №981.

23.09.2020р. Сторонами Договору узгоджено Специфікацію до Договору на поставку залізобетонних виробів у новій редакції. Зокрема, Сторони домовились зменшити кількість Товару до 41 шт. плит ПКН 60-20 та 83 шт. плит ПКН 40-20, та, відповідно, сума Договору склала 428 288,17 грн.

Із сплаченої суми ТОВ ««Одеське шляхо-будівельне управління» отримало Товару на загальну суму 324789,60 грн., що підтверджується наступними документами:

Видаткова накладна (далі - ВН) від 23.09.2020р. №РН-0001374 на суму 50886,13 грн., товарно-транспортна накладна (далі - ТТН) від 23.09.2020р. №0000001327 на перевезення 11 плит ПКН 60-20;

ВН від 24.09.2020р. №РН-0001380 на суму 50886,13 грн., ТТН від 24.09.2020р. №0000001332 на перевезення 11 плит ПКН 60-20;

ВН від 30.09.2020р. №РН-0001398 на суму 45005,83 грн., ТТН від 30.09.2020р. №0000001356 на перевезення 6 плит ПКН 60-20 та 6 плит ПКН 40-20;

ВН від 06.10.2020р. №РН-0001408 на суму 45005,83 грн., ТТН від 06.10.2020р. №0000001373 на перевезення 6 плит ПКН 60-20 та 6 плит ПКН 40-20;

ВН від 06.10.2020р. №РН-0001424 на суму 46756,88 грн., ТТН від 06.10.2020р. №0000001375 на перевезення 7 плит ПКН 60-20 та 5 плит ПКН 40-20;

ВН від 06.10.2020р. №РН-0001435 на суму 45999,36 грн., ТТН від 06.10.2020р. №0000001385 на перевезення 16 плит ПКН 40-20.

ВН від 12.10.2020р. №РН-0001454 на суму 40249,44 грн., ТТН від 12.10.2020р. №0000001402 на перевезення 14 плит ПКН 40-20.

Залишок непоставленого Товару на суму 103498,57 грн. (428288,17-324789,60).

Відповідно до п.8.1, 8.2 Договору, договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і скріплення печатками і діє до 05.06.2021. Закінчення строку дії договору не звільняє Сторони від виконання прийнятих на себе зобов`язань за цим Договором.

Позивач вважає, що відповідач повинен повернути позивачу загалом 168225,61 грн., у тому числі надмірно сплачених 64727,04 грн. та передплачених за узгоджений та непоставлений в строк Товар у сумі 103498,57 грн. .

Оцінка суду.

Укладений між сторонами договір є договором поставки, а відтак, між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України (далі за текстом - ГК України), ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 2 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Договір, відповідно до ст. 638 ЦК України, є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму; до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Враховуючи зазначене, відповідно до приписів ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Як вказав позивач, спір у справі виник, оскільки відповідачем порушено строк поставки товару (05.06.2021), у зв`язку з чим у позивача виникло право вимагати повернення суми попередньої оплати за непоставлений товар та, у зв`язку з підписанням сторонами Специфікації до договору у новій редакції правова підстава набуття відповідачем коштів від позивача у сумі, що перевищує узгоджену 64727,04 грн. (493 015,21 грн.-428288,17) відпала, а отже майно грошові кошти є таким, що збережене відповідачем без достатньої правової підстави.

При цьому, позивач вказує, що перерахував кошти відповідачу в рамках умов договору поставки залізобетонних виробів за № 0000042 від 05.06.2020 в розмірі 493015,21 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 23.06.2020 №981.

Проаналізувавши доводи позивача, вивчивши наявні у справі матеріали і докази, суд зазначає, що норми ст. 1212 Цивільного кодексу України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин між сторонами у справі, оскільки між сторонами склалися договірні відносини, в рамках яких і були перераховані кошти, про що стверджує сам позивач та подає цьому відповідні докази, зокрема договір, укладений між сторонами. Отже, норми законодавства щодо деліктних правовідносин не можуть бути застосовані до правовідносин сторін у справі.

Так, у ст. 1212 Цивільного кодекс України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до ч. 2 цієї ж статті положення цієї глави (набуття, збереження майна без достатньої правової підстави) застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Згідно зі ст. 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

З аналізу ст. 1212 Цивільного кодекс України слідує, що зобов`язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов:

- наявне набуття або збереження майна (особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння;

- набуття або збереження майна - за рахунок іншої особи (збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою);

- відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи (мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків.

- наявність причинно-наслідкового зв`язку між втратою майна однією особи та одночасне набуття майна іншою особою, тобто таке набуття відбулось за рахунок особи, яка втратила майно.

Норми про повернення безпідставно одержаного майна застосовуються лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками відповідних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України.

У спорі, що розглядається, зобов`язання відповідача поставити товар, а позивача оплатити його вартість, так само як і обов`язок постачальника повернути перераховані кошти, мають договірний характер, зокрема, між сторонами укладено договір поставки залізобетонних виробів за № 0000042 від 05.06.2020, на підставі якого і виникли спірні правовідносини, що унеможливлює застосування до спірних правовідносин приписів ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 910/13095/18 від 19 вересня 2019 року, де суд дійшов висновку, що між сторонами виникли господарські правовідносини, які регулюються нормами зобов`язального права, що застосовуються до окремих видів угод, а договірний характер цих правовідносин виключає можливість застосування до них положень ст. 1212.

Крім того, суд зазначає, що аналіз чинного законодавства свідчить про те, що навіть, якщо строк дії договору закінчився, це не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань, оскільки згідно зі статтею 599 ЦК України, частиною першою статті 202 ГК України такою підставою є виконання, а відтак у суду відсутні підстави для застосування ст.1212 ЦК України (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №910/15363/17 від 02 серпня 2018 року).

Водночас, суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 (пункти 85, 86) зробила висновок, що суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №924/1473/15). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №761/6144/15-ц). Велика Палата Верховного Суду зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Отже, у випадку даних правовідносин має бути застосовано саме частину 2 ст. 693 ЦК України, а не ст. 1212 ЦК України.

Згідно з ч. 2ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Тобто, виходячи з аналізу положень ст.693 Цивільного кодексу України умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Тобто, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

При цьому, оскільки, законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Дані висновки суду згоджуються із позиціями викладеними у постановах Верховного Суду від 22.06.2020 у справі №922/2131/19 від 27.11.2019 у справі №924/277/19, від 28.02.2019 у справі №912/2275/17, від 30.07.2019 у справі №904/4899/18.

Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 910/12382/17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 справа №918/631/19).

Оцінивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку, що на суму перерахованої позивачем попередньої оплати, а саме 168225,61 грн, відповідачем не поставлено позивачу товар і не повернуто зазначені кошти позивачу на письмову вимогу останнього, сформульовану у претензії від 18.08.2021 вих.№226.

Доказів іншого станом на дату ухвалення судом рішення до суду не представлено, внаслідок чого суд прийшов до висновку що у відповідача виник обов`язок повернути отримані в якості попередньої оплати кошти в розмірі 168 225,61 грн. (103498,57 грн.+64727,04 грн.).

За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів" підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію такого стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Таким чином, суд дійшов висновку про задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача отриманих авансових платежів на підставі ч. 2 ст. 693 ЦК України в розмірі 168225,61 грн.

Судові витрати.

Згідно п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Тому при розподілі судових витрат судовий збір у розмірі 2523,39 грн. покладається на відповідача.

Керуючись статтями 2, 3, 12, 13, 42, 46, 73-80, 123, 129, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задоволити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Магрін Лтд» (79000, м.Львів, Навроцького В., буд.10; ідентифікаційний код 42386138) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеське шляхово-будівельне управління» (74112, Херсонська область, Великоолександрівський район, смт.Біла Криниця, вул.Привокзальна, буд.1, ідентифікаційний код 36191005) кошти в сумі 168225,61 грн та судовий збір в сумі 2523,39 грн..

3. Наказ видати згідно статті 327 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення, у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Кітаєвої С.Б. з 02.02.2022 по 18.02.2022, підписано 21.02.2022 (у перший робочий день).

Суддя Кітаєва С.Б.