Рішення № 103485731, 21.02.2022, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.02.2022Справа № 910/18443/21

Суддя Господарського суду міста Києва Демидов В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СП САН» (12420, Житомирська обл., Житомирський р-н, село Тетерівка, вулиця Лісна, будинок 3) до Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНСТАНТА-КОМБІКОРМ» (01001, місто Київ, провулок Тараса Шевченка, будинок 13, квартира 39) стягнення 192 363,11 грн,

без повідомлення (виклику) сторін,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «СП САН» (далі позивач, ТОВ «СП САН») звернулося до Господарського суду міста Києва (далі суд) із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНСТАНТА-КОМБІКОРМ» (далі відповідач, ТОВ «КОНСТАНТА-КОМБІКОРМ») про стягнення 192 363,11 грн, з яких: 23 727,53 грн сума основної заборгованості, 3 180,99 грн пеня, 162 596,67 грн 2% за користування грошовими коштами від простроченої суми за кожен день прострочення, 2 189,85 грн інфляційних втрат та 668,07 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору поставки № 18/01 від 02.01.2020 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений позивачем товар, у зв`язку з чим у відповідача утворилась заборгованість, на яку було нараховано пеню, 2% за користування грошовими коштами від простроченої суми за кожен день прострочення, інфляційні втрати та 3% річних.

12.11.2021 автоматизованою системою документообігу суду здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справі присвоєно єдиний унікальний номер 910/18443/21 та справу передано на розгляд судді Демидову В.О.

Ухвалою суду від 22.11.2021 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків. Позивачем, у строк встановлений ухвалою суду від 22.11.2021, подано заяву про усунення недоліків, з доданими до неї відповідними документами.

Ухвалою суду від 13.12.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Вказаною ухвалою суду було встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву не пізніше п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження, а також для подання всіх доказів, що підтверджують заперечення проти позову; забезпечити направлення позивачу копії відзиву на позов та доданих до нього документів; визначено відповідачу строк для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо такі будуть подані) протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив, а позивачу встановлено строк для подання відповіді на відзив протягом п`яти днів з дня отримання відзиву на позовну заяву.

Також, відповідача було попереджено, що у разі ненадання ним відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи відповідно до частини другої ст. 178 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України).

Частиною п`ятою ст. 176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини одинадцятої ст. 242 ГПК України, у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Нормами частини четвертої статті 89 Цивільного кодексу України передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини першої статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Згідно із частиною першою статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Так, на виконання приписів ГПК України, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, ухвала від 13.12.2021 про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення (№ 0105491619771) на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Однак, конверт з ухвалою суду від 13.12.2021, яка направлялась на адресу відповідача (01001, місто Київ, провулок Тараса Шевченка, будинок 13, квартира 39) була повернута до суду відділенням поштового зв`язку з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

При цьому, відповідно даних в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходження ТОВ «КОНСТАНТА-КОМБІКОРМ» (ідентифікаційний код юридичної особи: 40969842) є: 01001, місто Київ, провулок Тараса Шевченка, будинок 13, квартира 39.

Відповідно до п. 116 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка» рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою у порядку, визначеному у пунктах 99, 99-1, 99-2, 106 та 114 цих Правил, із зазначенням причини невручення.

Відповідно до п. 99-2 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270 в чинній редакції (далі - Правила) рекомендовані поштові відправлення з позначкою «Судова повістка», адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання пошти, під розпис. У разі відсутності адресата за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку робить позначку «адресат відсутній за вказаною адресою», яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду.

Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17.

Суд зазначає, що повернення відділенням поштового зв`язку до суду поштових конверту з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» свідчить, що рішення (ухвали) не вручені з причин, які не залежать від суду, який у установленому законодавством порядку вчинив необхідні дії для належного повідомлення відповідача про розгляд справи Господарським судом міста Києва.

Крім того, відповідно до частини другої ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень», усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Частинами першою та другою ст. 3 цього Закону визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному вебпорталі судової влади України (частина перша ст. 4 цього Закону).

Відтак, відповідач мав право та не був позбавлений можливості ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 13.12.2021 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Однак, відзиву на позов відповідачем не подано, будь-яких доказів на підтвердження своїх заперечень проти заявлених позовних вимог також не надано.

Відповідно до частини другої ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічні положення містяться у частині дев`ятій ст. 165 ГПК України.

Частиною першою ст. 252 ГПК України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно частини восьмої ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Частинами першою та другою ст. 161 ГПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

З огляду на вказані приписи ГПК України, оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву відповідно до частини першої ст. 251 ГПК України, суд приходить до висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до приписів частини дев`ятої ст. 165 та частини другої ст. 178 ГПК України.

Частиною четвертою ст. 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Враховуючи що суддя Демидов В.О. у період з 07.02.2022-12.02.2022 перебував на лікарняному, а також з 14.02.2022-18.02.2022 перебував на обов`язковому навчанні у Національній школі суддів України рішення у даній справі винесено у перший робочий день - 21.02.2022.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, 02.01.2020 між ТОВ «СП САН» (далі Продавець) та ТОВ «КОНСТАНТА-КОМБІКОРМ» (далі Покупець) був укладений Договір поставки № 18/01 (далі Договір), відповідно до п. 1.1. якого Продавець зобов`язується передати у власність Покупця товар, а Покупець прийняти товар та оплатити його на умовах даного Договору.

Найменування товару: кисень, газ скраплений пропан-бутан (в подальшому товар) (п. 1.2. Договору).

Відповідно до п. 1.3. Договору, документи на товар, які Продавець повинен передати Покупцю: рахунок-фактура, видаткова накладна, що є невід`ємними частинами Договору.

Умовами п. 2.1. та 2.2. Договору передбачено, що одиниця виміру кількості товару: літри (л), балон (бл). Загальна кількість товару по кожній поставці повинна бути вказана в товарних (видаткових) накладних та інших документах, доданих до Договору.

Відпуск та прийняття товару оформлюється відповідними накладними та іншими документами (п. 3.3. Договору).

Згідно з п. 3.4. Договору, датою поставки товару вважається дата одержання товару уповноваженим представником Покупця.

Пунктом 3.6. Договору передбачено, що відпуск товару провадиться Продавцем на протязі трьох днів з моменту отримання заявки Покупця на поставку товару. Для отримання товару Покупець зобов`язаний надати довіреність на особу, що уповноважена на отримання товару. Вразі відсутності такої довіреності, підпис, що відображений на видатковій накладній про відпуск товару, підтверджує отримання Товару Покупцем відповідно до умов даного Договору.

Відповідно до п. 4.1. Договору, розрахунок за товар проводиться 100 відсотковою передплатою.

Умовами п. 4.2. Договору передбачено, що в разі якщо товар був відпущений, що підтверджується підписаними видатковими накладними, але не оплачений, то Покупцю встановлюється 7-денний термін для погашення боргу, що обчислюється від дати зазначеної у видатковій накладній на відпуск товару.

Згідно п. 4.3. Договору, Покупцю за несвоєчасну оплату товару встановлюється пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен календарний день прострочення оплати за поставлений товар.

Ціна товару визначається сторонами за кожну окрему партію з урахуванням ПДВ (п. 4.4. Договору).

Пунктом 4.5. Договору передбачено, що Покупець зобов`язаний оплатити товар і відсотки за користування грошовими коштами Продавця в розмірі два відсотки від простроченої суми за кожен день прострочення, після спливання терміну зазначеного в п. 4.2. даного Договору.

За невиконання або неналежне виконання умов даного Договору сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства України (п. 5.1. Договору).

Відповідно до п. 7.1. та 7.2. Договору, даний Договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє до 31.12.2020, а в частині грошових зобов`язань до повного їх виконання. Якщо за 10 днів до закінчення дії цього Договору жодна зі сторін не заявить письмово про намір розірвати його, то Договір автоматично пролонгується на кожен наступний календарний рік на тих самих умовах.

Всі зміни до даного Договору повинні бути оформленні в письмовій формі відповідними додатками з підписанням їх обома сторонами та затверджені печатками (п. 7.3. Договору).

На підтвердження виконання умов Договору, позивачем було надано копії видаткових накладних № 154 від 30.10.2020 на суму 6 230,78 грн, № 155 від 30.10.2020 на суму 4 728,53 грн, № 163 від 01.11.2020 на суму 1 456,00 грн та № 309 від 30.11.2020 на суму 11 312,00 грн, а всього на суму 23 727,31 грн.

26.04.2021 ТОВ «СП САН» звернулось до ТОВ «КОНСТАНТА-КОМБІКОРМ» з листом, в якому просило підписати екземпляри видаткових накладних № 163 від 01.11.2020 та № 309 від 30.11.2020 та Акт звірки від 23.04.2021, що підтверджується накладними № 1000232407950 та № 1000232407976 від 26.04.2021, фіскальними чеками від 26.04.2021 та описами вкладення у цілинний лист.

Як зазначає позивач у позовній заяві, згідно з інформації з офіційного сайту АТ «Укрпошта» (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html) вищевказані повідомлення (трекінговий номер 1000232407950 та трекінговий номер 1000232407976) відповідачу не вручено та було повернуто на адресу позивача.

Інформації з офіційного сайту АТ «Укрпошта» (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html) щодо повідомлення з трекінговим номером 1000232407950 та трекінговим номером 1000232407976 суду надано не було.

25.10.2021 ТОВ «КОНСТАНТА-КОМБІКОРМ» було направлено адвокатський запит з вимогою надати копії підписаних видаткових накладних № 163 від 01.11.2020 та № 309 від 30.11.2020 та акти звірки взаєморозрахунків, а також повідомити чи здійснювалась оплата згідно видаткових накладних № 154 від 30.10.2020, № 155 від 30.10.2020, № 163 від 01.11.2020 та № 309 від 30.11.2020 та у разі оплати надати підтверджуючі документи.

На підтвердження направлення адвокатського запиту позивачем були надані фіскальні чеки АТ «Укрпошта» № 10024026223167 та № 1002402623159.

Як зазначає позивач у позовній заяві, згідно з інформації з офіційного сайту АТ «Укрпошта» (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html) вищевказаний запит (трекінговий номер 10024026223167 та трекінговий номер 1002402623159) відповідачу не вручено у зв`язку з його відсутністю за вказаними адресами та повернуто на адресу позивача.

Інформації з офіційного сайту АТ «Укрпошта» (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html) щодо повідомлення з трекінговим номером 10024026223167 та трекінговим номером 1002402623159 суду надано не було.

Також позивачем було надано Акт звірки взаємних розрахунків за період: 01.10.2020-29.10.2021.

Однак, відповідачем не було здійснено оплату за поставлений товар, що і стало підставою для звернення позивача з даною позовною заявою до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого обґрунтованого висновку.

Відповідно до частини першої ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, що кореспондується із положеннями ст. 173 Господарського кодексу України (далі ГК України).

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу (частина друга ст. 509 ЦК України).

Пунктом 1 частини другої ст. 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Аналогічні положення містяться у ст. 174 ГК України.

Як зазначалось, між сторонами був укладений Договір поставки № 18/01 від 02.01.2020.

Відповідно до частини першої ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у обумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою ст. 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга ст. 712 ЦК України).

Положеннями ст. 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини першої ст. 691 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

В силу вимог частини першої ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Умовами п. 4.2. Договору передбачено, що в разі якщо товар був відпущений, що підтверджується підписаними видатковими накладними, але не оплачений, то Покупцю встановлюється 7-денний термін для погашення боргу, що обчислюється від дати зазначеної у видатковій накладній на відпуск товару.

Як зазначалось, на підтвердження виконання умов Договору, позивачем було надано копії видаткових накладних № 154 від 30.10.2020 на суму 6 230,78 грн, № 155 від 30.10.2020 на суму 4 728,53 грн, № 163 від 01.11.2020 на суму 1 456,00 грн та № 309 від 30.11.2020 на суму 11 312,00 грн, а всього на суму 23 727,31 грн.

Проте, як вбачається зі змісту видаткових накладних № 154 від 30.10.2020 на суму 6 230,78 грн, № 155 від 30.10.2020 на суму 4 728,53 грн, останні підписані сторонами та скріплені відбитками печаток підприємств, тоді як видаткові накладні № 163 від 01.11.2020 на суму 1 456,00 грн та № 309 від 30.11.2020 на суму 11 312,00 грн не містять лише підписи та відбиток печатки відповідача.

Так, вдповідно до визначень термінів, що містяться у ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV, в редакції, чинній станом на дату здійснення спірних поставок товару, (далі Закон № 996-XIV) господарська операція дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Згідно з частинами першою та другою ст. 3 Закону № 996-XIV, метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Пунктом 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, в редакції, чинній станом на дату здійснення спірних поставок товару, (далі Положення № 88) визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до частини першої ст. 9 Закону № 996-XIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Зазначений перелік обов`язкових реквізитів первинних документів кореспондується з п. 2.4. Положення № 88, відповідно до якого первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2.5. Положення № 88 передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Отже за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема ст. 9 Закону № 996-XIV та п. 2.4. Положення № 88, та відображають реальні господарські операції. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.12.2020 у справі № 910/14900/19.

Відповідно до листа Міністерства фінансів України від 22.09.2021 № 41020-07/К-64/1/2109, для цілей бухгалтерського обліку господарських операцій необхідно виконувати вимоги до оформлення первинних документів, визначені Законом та Положенням.

Дослідивши надані позивачем видаткові накладні № 163 від 01.11.2020 на суму 1 456,00 грн та № 309 від 30.11.2020 на суму 11 312,00 грн, непідписані зі сторони відповідача, судом встановлено, що вони не відповідають наведеним вище вимогам законодавства щодо оформлення первинних документів, оскільки не містять підпису покупця, з огляду на що, ці видаткові накладні не можуть бути беззаперечними доказами факту поставки товару.

Разом з цим, суд звертає увагу на те, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Такий факт повинен оцінюватися у сукупності з іншими доказами у справі, оскільки вибіркова оцінка доказів не відповідає вимогам процесуального законодавства.

У зв`язку з цим необхідно враховувати, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справ, у яких необхідно досліджувати обставини поставки товару, слід з`ясовувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця, інші обставини, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій. Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постановах від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18, від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, позивачем в якості доказів вчинення господарських операцій було надано лише видаткові накладні, які не відповідають наведеним вище вимогам законодавства щодо оформлення первинних документів, оскільки не містять підпису покупця, інших документальних доказів вчинення господарської операції, наявність або відсутність реального руху такого товару (документи податкового обліку обох сторін за наявності інших доказів реального руху товарів) позивачем в матеріали справи надано не було.

Крім того, слід звернути увагу, що наданий Акт звірки взаємних розрахунків за період: 01.10.2020-29.10.2021 також не містить підпису покупця, як і не містить відбитку його печатку.

Однак, з вказаного Акту звірки вбачається, що заборгованість ТОВ «КОНСТАНТА-КОМБІКОРМ» на користь ТОВ «СП САН» становить 20 436,53 грн з урахуванням початкового сальдо (кредиту) у розмірі 3 290,78 грн, що само по собі спростовує дійсний розмір заборгованості заявлений позивачем.

Таким чином, належними та допустимими доказами вчинення господарської операції щодо поставки товару покупцю, наявними в матеріалах справи, судом приймаються видаткові накладні № 154 від 30.10.2020 на суму 6 230,78 грн, № 155 від 30.10.2020 на суму 4 728,53 грн, підписані обома сторонами та скріплені відбитками печаток підприємств, на загальну суму 10 959,31 грн.

Частиною першою ст. 193 ГК України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних вимогах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Так, відповідно до частини першої ст. 526 ЦК України, Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем був виконаний обов`язок, визначений умовами Договору, та поставлений відповідачу товар на загальну суму 10 959,31 грн, що підтверджується підписаними сторонами та скріпленими відбитками їх печаток видатковими накладними № 154 від 30.10.2020 на суму 6 230,78 грн, № 155 від 30.10.2020 на суму 4 728,53 грн, однак, відповідачем свого зобов`язанням, визначеного Договором, виконано не було, поставлений товар оплачений не був, доказів оплати і матеріали справи не надано.

Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У частині третій ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин третьої-четвертої ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до частини першої ст. 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом положень ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Відповідно до частини першої ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.

Відповідач не скористався своїми процесуальними правами, не надав суду аргументи, доводи та міркування, не виконав обов`язку щодо надання відзиву на позов з мотивуванням заперечень за наявності таких.

Приймаючи до уваги викладене, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу підлягають частковому задоволенню у розмірі 10 959,31 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 3 180,99 грн, суд зазначає наступне.

В силу приписів ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно з частиною першою ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.

Частиною першою ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з пунктом 2 статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Частинами четвертою та шостою статті 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому співвідношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно п. 4.3. Договору, Покупцю за несвоєчасну оплату товару встановлюється пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен календарний день прострочення оплати за поставлений товар.

Частиною шостою ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення основаної заборгованості за видатковими накладними № 154 від 30.10.2020 на суму 6 230,78 грн, № 155 від 30.10.2020 на суму 4 728,53 грн, судом розглядаються позовні вимоги щодо стягнення пені в межах сум, заявлених за вказаними накладними у розмірі 1 520,91 грн.

Перевіривши наданий розрахунок пені, суд зазначає, що він розрахований не вірно, оскільки позивачем не враховано кількість днів 2020 році 366 та не враховано положення частини шостої ст. 232 ГК України.

Приймаючи до уваги викладене, часткове задоволення суми основного боргу, яка підтверджена належними доказами, та кількість днів у 2020 році та шестимісячний термін, встановлений ст. 232 ГК України, судом проведено власний розрахунок, відповідно якого сума пені за видатковими накладними № 154 від 30.10.2020 та № 155 від 30.10.2020 становить 688,36 грн та позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 2% за користування грошовими коштами від простроченої суми за кожен день прострочення у розмірі 162 596,67 грн, суд зазначає наступне.

За змістом частини другої ст. 11 ЦК України вбачається, що підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори, що укладаються між суб`єктами цивільних правовідносин, до яких законодавцем віднесено договір поставки (ст. 712 ЦК України, ст. 265 ГК України). Загальні умови поставки визначаються ГК України, ЦК України, а також до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга ст. 712 ЦК України).

Аналіз приписів частин другої, третьої ст. 692, частини третьої ст. 693 ЦК України дозволяє дійти висновку, що на покупця покладено обов`язок сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, а у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару і сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Як вже зазначалось, умовами п. 4.5. Договору сторони передбачили, що Покупець зобов`язаний оплатити товар і відсотки за користування грошовими коштами Продавця в розмірі два відсотки від простроченої суми за кожен день прострочення, після спливання терміну зазначеного в п. 4.2. даного Договору.

За приписами ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Частиною другою ст. 625 ЦК України конкретизовано визначений ст. 536 цього Кодексу обов`язок покупця сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за незаконне користування чужими грошовими коштами з визначенням додаткового зобов`язання боржника на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на таке обмеження законодавця щодо розміру трьох процентів річних, частиною другою ст. 625 ЦК України передбачено можливість визначення розміру процентів саме у річних, а не будь-яким іншим способом, передбаченим договором, та обмеження свободи сторін в укладенні договору на предмет визначення іншої методики нарахування процентів за незаконне користування чужими грошовими коштами згідно із ст. 536, 625 ЦК України.

Згідно з визначенням поняття неустойки, що передбачено ст. 549 ЦК України, грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов`язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання, є пеня. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 01.07.2017 у справі № 3-32гс14 та від 24.12.2013 у справі № 3-37гс13.

У справах №3-32гс14 та №3-37гс13 сторони передбачили аналогічну юридичну відповідальність, виражену у відсотковому розмірі від суми боргу за поставлений товар за кожен день прострочення. При цьому, в обох випадках Верховний Суд України дійшов висновку, що така міра відповідальності є пенею, оскільки за способом обчислення вона визначається за кожний день прострочення. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.06.2020 у справі № 922/3578/18.

Отже, проценти за користування чужими грошовими коштами, які за умовами п. 4.5. укладеного між сторонами у справі договору поставки нараховуються за кожен день прострочення виконання зобов`язання, за своєю правовою природою, ураховуючи спосіб їх обчислення за кожен день прострочення, підпадають під визначення пені.

При цьому, надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд враховую позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 30.10.2018 у справі № 917/63/18, відповідно до якої суд касаційної інстанції вирішив, що для визначення правомірності, меж та строку нарахування такої санкції необхідно застосувати саме норми законодавства про пеню.

Також, постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18.01.2018, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 922/2213/17, судом апеляційної інстанції здійснено перерахунок заявлених до стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами у зв`язку з простроченням відповідачем оплати товару, з урахуванням строків поставки позивачем товару і оплати відповідача, шляхом нарахування на суму заборгованості суму процентів за користування чужими грошовими коштами, які обмежено також подвійною обліковою ставкою НБУ.

Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що проценти за користування чужими грошовими коштами, які за умовами п. 4.5. укладеного між сторонами у справі договору поставки нараховуються за кожен день прострочення виконання зобов`язання, за своєю правовою природою, ураховуючи спосіб їх обчислення за кожен день прострочення, підпадають під визначення пені та при визначення правомірності, меж та строку нарахування такої санкції необхідно застосувати саме норми законодавства про пеню, тобто в межах подвійної облікової ставки НБУ та з урахуванням приписів частини шостої ст. 232 ГК України, згідно з якою нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Однак, враховуючи що п. 4.3. Договору сторони вже встановили Покупцю пеню за несвоєчасну оплату товару, яку судом було задоволено частково, з урахуванням документально підтвердженої суми поставки та з урахуванням меж подвійної облікової ставки НБУ та періоду в шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, позовні вимоги щодо стягнення 2% за користування грошовими коштами від простроченої суми за кожен день прострочення у розмірі 162 596,67 грн задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 668,07 грн та інфляційних втрат у розмірі 2 189,85 грн, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 3.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Отже, в даному випадку, за порушення виконання грошового зобов`язання на відповідача покладається відповідальність відповідно до статті 625 ЦК України, яка полягає у приєднанні до невиконаного обов`язку, нового додаткового обов`язку у вигляді відшкодування матеріальних втрат позивача від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення основаної заборгованості за видатковими накладними № 154 від 30.10.2020 на суму 6 230,78 грн, № 155 від 30.10.2020 на суму 4 728,53 грн, судом розглядаються позовні вимоги щодо стягнення 3% річних в межах сум, заявлених за вказаними накладними у розмірі 321,40 грн.

Перевіривши здійснені позивачем розрахунки 3% річних за період з 07.11.2020 по 29.10.2021, суд встановив, що вони виконані невірно, оскільки позивачем не враховано, що у 2020 році було 366 днів, а не 365 днів, як заначено у розрахунках, у зв`язку з чим, судом здійснено власні розрахунки, відповідно яких сума 3% річних становить 321,44 грн.

Однак, оскільки суд не може вийти за межі заявлених позовних вимог, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню розмірі 321,40 грн.

Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.

Водночас, частиною першою ст. 8 ЦК України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Частиною п`ятою ст. 4 ЦК України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.

Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 06.02.2003 № 491-IV (далі Закон № 491-IV) визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (ст. 1 Закону № 491-IV).

Положеннями ст. 2 Закону № 491-IV передбачено, що як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру. Водночас вказаною статтею Закону № 491-IV законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.

З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою № 1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі Порядок).

Положеннями п. 1 Порядку передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання державних та приватних виконавців, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.

Абзацем другим п. 1-1 Порядку передбачено, що індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (п. 4 Порядку).

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону № 491-IV, приписи Порядку та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України № 265 від 27.07.2007.

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування ст. 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий п. 4 Порядку).

Умовами ст. 625 ЦК України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком.

Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення основаної заборгованості за видатковими накладними № 154 від 30.10.2020 на суму 6 230,78 грн, № 155 від 30.10.2020 на суму 4 728,53 грн, судом розглядаються позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат в межах сум, заявлених за вказаними накладними у розмірі 1 084,84 грн.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат за період з 07.11.2020 по 29.10.2021, суд встановив, що він виконаний невірно, оскільки, відповідно до методики розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення, позивачем заявлено до стягнення інфляційні втрати за період жовтень 2021 року, проте при розрахунку його не враховано.

У зв`язку з чим, судом здійснено власний перерахунок інфляційних втрат за періоди з 07.11.2020 по 29.10.2021, з урахуванням належним чином доведеної суми заборгованості, та розмір інфляційних втрат за вказаний період за розрахунком суду становить 1 193,47 грн.

Однак, оскільки суд не може вийти за заявлений позивачем розмір інфляційних втрат, то позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню розмірі 1 084,84 грн.

Відповідач доводів позивача не спростував, контррозрахунок заявлених до стягнення сум не надав.

За таких обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до положень ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 74, 129, 236 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНСТАНТА-КОМБІКОРМ» (01001, місто Київ, провулок Тараса Шевченка, будинок 13, квартира 39; ідентифікаційний код юридичної особи: 40969842) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СП САН» (12420, Житомирська обл., Житомирський р-н, село Тетерівка, вулиця Лісна, будинок 3; ідентифікаційний код юридичної особи: 38562586) 13 053 (Тринадцять тисяч п`ятдесят три) грн 91 коп., з яких: 10 959 (Десять тисяч дев`ятсот п`ятдесят дев`ять) грн 31 коп. сума основної заборгованості, 688 (Шістсот вісімдесят вісім) грн 36 коп. пені, 1 084 (Одна тисяча вісімдесят чотири) 84 коп. інфляційних втрат та 321 (Триста двадцять одна) грн 40 коп. 3% річних, а також судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 195 (Сто дев`яносто п`ять) грн 80 коп.

3. В задоволенні іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

5. Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому статтею 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений статтею 256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому статтею 257 Господарського процесуального кодексу України.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено та підписано 21.02.2022.

Суддя Владислав ДЕМИДОВ