Рішення № 103468220, 15.02.2022, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Дата ухвалення
15.02.2022
Номер справи
344/19573/21
Номер документу
103468220
Форма судочинства
Цивільне
Компанії, зазначені в тексті судового документа
Державний герб України

Справа № 344/19573/21

Провадження № 2/344/1325/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2022 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої судді Пастернак І.А.

секретаря Кріцак Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківської дитячої музичної школи №1 ім. М. Лисенка про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Івано-Франківської дитячої музичної школи №1 ім. М. Лисенка про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Позовні вимоги мотивує тим, що працює на посаді викладача фортепіано в дитячій музичній школі №1 ім. М. Лисенка у м. Івано-Франківську з 1990 року, що підтверджується наказом № 45 - к про зарахування на посаду від 01.08.1990 року. 30.10.2021 року керівництвом дитячої музичної школи № 1 ім. М. Лисенка її ознайомлено з повідомленням від 30.10.2021 №14 про обов`язкове щеплення проти Сovid- 19 з 08.11.21 р. на період дії карантину, встановленого КМУ, щеплення проти Сovid- 19 є обов`язковим для працівників школи. Окремо, посилаючись на наказ МОЗ «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники які підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 року №2153 та пункту 41-6 Постанови КМУ від 09.12.20 №1236 просили до 05.11.2021 року надати документ, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти Сovid-19 або довідку про абсолютні протипоказання. У випадку не подачі до 05.11.2021 року одного із зазначених документів 08.11.2021 року її відсторонять від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 46 КЗпП та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». Період відсторонення без збереження зарплати не увійде до страхового стажу, що дає право на щорічну відпустку. Наказ про відсторонення від роботи підписаний директором ДМШ №1 05.11.2021 року, №105. Відповідно до даного наказу, ОСОБА_1 викладача фортепіано, відсторонено від роботи з 08.11.2021 року без збереження заробітної плати до часу усунення причин, що його зумовили. Підстава відсторонення - повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти Сovid- 19 від 30.10.2021 №14. В наказі позивачка зазначила, що з наказом не згідна. Вважає наказ незаконним та таким, що повинен бути скасований судом шляхом поновлення її на посаді, оскільки відповідний наказ про відсторонення від роботи суперечить трудовому, цивільному та медичному законодавству, а також порушує її конституційні права. В наказі про відсторонення відповідач посилається на ст. 46 КЗпП, ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та наказ МОЗ України від 04.10.2021 № 2153 "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням". Всупереч вимогам ст. 149 КЗпП (порядок застосування дисциплінарних стягнень) до неї не було застосованого дисциплінарного стягнення якого роботодавець повинен зажадати від порушника трудової дисципліни, не було взято письмові пояснення. Позивачкою не було порушено будь якої норми із колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом та не було порушено посадової інструкції викладача, затвердженої директором ДМШ №1. Відповідач не вживав жодних заходів для забезпечення її трудових прав, збереження її зайнятості, необгрунтовано відсторонив її від посади без збереження заробітної плати, не запропонувавши можливість дистанційної роботи чи роботи з додатковими умовами, чим порушив її трудові права. Просила позов задоволити.

14.12.2021 року позивачка подала заяву про усунення недоліків(а.с.55,56).

10.01.2022 року відповідач подав відзив на позов, відповідно до якого заперечує проти позовних вимог. Письмовим повідомленням від 30.10.2021р. №14 позивача було повідомлено про можливе відсторонення від роботи у зв`язку із не проходженням щеплення проти Сovid-19. Вказане повідомлення було максимально інформативним. Позивачу було запропоновано надати документ, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти Сovid-19 або довідку про абсолютні протипоказання. Наказом директора Школи від 05.11.2021р. №105 ОСОБА_1 було відсторонено від роботи викладача фортепіано з 08.11.2021р. на час відсутності щеплення проти Сovid-19 без збереження заробітної плати. Наказ видано 05.11.2021р. (п`ятниця) відсторонення мало відбутись з 08.11.2021р. Вказаний наказ в судовому порядку незаконним чи протиправним не визнано. Наказом МОЗ від 04.10.2021р. №2153 передбачається, що щеплення є обов`язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.10.2011 року за № 1161/19899. Протипоказання до вакцинації може встановлювати сімейний або лікуючий лікар та надати відповідний висновок про тимчасове чи постійне протипоказання або про відтерміновання через Сovid-19 в анамнезі. Якщо в пацієнта є протипоказання до щеплення однією з вакцин проти Сovid-19 за можливості особа має вакцинуватися іншими типами вакцин. Позивач не вказує та не надає доказів того, що вона має такий стан здоров`я, що є перешкодою для вакцинування. Школа видавши оспорюваний наказ застосувала відсторонення від роботи, оскільки це прямо передбачено на рівні законодавства. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог(а.с.62-75).

14.01.2022 року позивачка подала заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просила визнати незаконним та скасувати наказ від 05.11.2021 року №105 про відсторонення від посади. Допустити до виконання трудових обов"язків, оплати середній заробіток за час вимушеного прогулу(а.с.106-109).

21.01.2022 року представник позивача подав заперечення на заяву про уточнення позовних вимог(а.с.76-87).

25.01.2022 року позивачка подала відповідь на відзив (а.с.89-98).

Позивачка позов підтримала з підстав наведених у позовній заяві, просила позов задоволити.

Представник відповідача заперечила щодо задоволення позовних вимог з підстав наведених у відзиві на позовну заяву, справу слухати без його участі.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

З 01.08.1990 позивач ОСОБА_1 працює викладачем класу фортепіано Івано-Франківського музучилища ім. Д.Січинського(а.с.15, 16,17).

Згідно довідки про доходи ОСОБА_1 вбачається, що позивачка працює у Департаменті культури Ів-Фр МР викладачем фортепіано музичної школи №1(а.с.18).

30.10.2021 року Івано-Франківською дитячою музичною школою №1 ім. М.Лисенка видано повідомлення №14 викладачу фортепіано ОСОБА_1 про обов"язкове профілактичне щеплення проти Сovid-19 у строк до 08.11.2021 року(а.с.14).

05.11.2021 р. наказом директора Івано-Франківської дитячої музичної школи №1 ім. М.Лисенка яким позивачку ОСОБА_1 відсторонено від роботи викладача фортепіано з 08 листопада 2021 року без збереження заробітної плати до часу усунення причин, що його зумовили. Підстава: повідомлення про обов"язкове профілактичне щеплення проти Сovid-19 від 30.10.2021 №14(а.с.13).

Стаття 46 Кодексу законів про працю України передбачає можливість відсторонення працівників від роботи лише у випадках, прямо передбачених законодавством.

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та статтею 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» в Україні обов`язковими є профілактичні щеплення проти туберкульозу, поліомієліту, дифтерії, кашлюка, правця та кору.

При цьому передбачається, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється Міністерством охорони здоров`я України (ст.12 ЗаконуУкраїни «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Наразі наказом МОЗ від 04.10.2021 року №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» на період дії карантину обов`язковій вакцинації проти COVID-19 підлягають працівники:

центральних органів виконавчої влади та їхніх територіальних органів;

місцевих державних адміністрацій та їхніх структурних підрозділів;

закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Цим наказом передбачається, що щеплення є обов`язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.10.2011 року за № 1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11.10.2019 року № 2070).

Міністерство юстиції України зробило висновок, що наказ МОЗ № 2153 відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя», а також практиці Європейського суду з прав людини, свідченням чого є реєстрація цього наказу Міністерством юстиції України.

Державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС), з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а також прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів (п. 4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою КМУ від 28.12.1992 № 731)

Тож у разі виникнення недовіри до вказаного наказу МОЗ та питань щодо його законності, не має бути сумнівів зважаючи на те, що необхідну процедуру введення його в дію він пройшов.

Таким чином, якщо ставити питання обов`язковості вакцинування для працівників з наведеного вище переліку наказ МОЗ № 2153, то його можуть не робити лише ті працівники, які мають саме абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень.

Протипоказання до вакцинації може встановлювати сімейний або лікуючий лікар та надати відповідний висновок про тимчасове чи постійне протипоказання або про відтерміновання через COVID-19 в анамнезі. Якщо в пацієнта є протипоказання до щеплення однією з вакцин проти COVID-19 за можливості особа має вакцинуватися іншими типами вакцин.

Позивач ОСОБА_1 суду не надала доказів, що вона має такий стан здоров`я, що є перешкодою для вакцинування.

Відповідач видавши оспорюваний наказ застосував відсторонення позивача від роботи, оскільки це прямо передбачено на рівні законодавства. Так, зокрема, відповідно до постанови КМУ№ 1236 (в оновленій редакції) саме керівники державних органів (державної служби), керівники підприємств, установ та організацій мають забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України,частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

Строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Бездіяльність роботодавця з відсторонення працівників може мати негативні наслідки для нього, оскільки за статтею 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення «Порушення правил щодо карантину людей», яка визначає, що порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, він може бути притягнений до адміністративної відповідальності.

Працівники мають право на звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством (стаття 2 КзпП).

Згідно з роз`ясненнями Пленуму Верховного суду України, викладеними у пункту 10 Постанови від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (стаття 235 КЗпП).

В законодавстві України відсутня норма, яка дозволяла б примусову вакцинацію. А саме, навіть якщо щеплення обов`язкове, змусити будь-кого вакцинуватися примусово неможливо, а тому у разі відсутності вакцинації діюче законодавство дозволяє відсторонювати деяких працівників без виплати заробітної плати.

Розглядаючи цю справу, суд зазначає, що обов`язковість щеплень є втручанням у право на повагу доприватного життя, яке гарантовано ст.8 Конвенції з прав людини та основоположних свобод.

Між тим, такі втручання цілком припустимі.

Для визначення законності таких втручань Європейський суд вказує нате, що «аби визначити, що це втручання потягнуло засобою порушення ст. 8 Конвенції, суд повинен (має) обґрунтувати доцільність та виправданість таких дій відповідно додругого абзацу цієї статті тобто встановити, чи є втручання виправданим «відповідно до закону» і чи має воно на меті законні цілі, і чи були вони «виправданими вдемократичному суспільстві».

Досліджуючи питання наявності закону Європейський суд зправ людини (ЄСПЛ) в ухваленому 08.04.2021 року рішенні у справі Вавржичка та інші проти Чеської Республіки (заява № 47621/13) у рішенні, яке суд вважає необхідним застосувати і при даних правовідносинах, наголошує наступне (п. 266): «Суд повторює, що оспорюване втручання мало би опиратися напевну законодавчу базу внутрішнього законодавства, при чому ці закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими здостатньою точністю, аби дозволити тим, до кого вони застосовуються, регулювати свою поведінку і, при необхідності, з відповідними порадами передбачити доступеня, який є розумним заданих обставин, наслідки, які можуть спричинити за собою дані дії (див., наприклад, Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки [GC], №№28859/11і 28473/12, § 167, 15листопада 2016р., з додатковим посиланням).»

ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов`язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.

В Україні таким законом є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Розглядаючи питання, чи є мета, за для якої був встановлений обов`язок робити щеплення, законною, ЄСПЛ навів наступні аргументи (п. 272):«Що стосується мети, яку переслідує обов`язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами,ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров`я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто неможе бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться вгрупі осіб високого ризику інфікування, покладаючись надосягнення високого рівня вакцинації всуспільстві вцілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров`я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8».

А у відповідь на питання необхідності в демократичному суспільстві обов`язкової вакцинації суд наводить такі доводи:

«285. … Хоча система обов`язкових вакцинацій не єдина і ненайпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров`я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними в даному контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі-відповідачу.

В контексті охорони здоров`я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров`я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається зарахунок обов`язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.

Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов`язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань».

З цих підстав суд визнав, що рішення застосувати обов`язкову вакцинацію має вагомі причини.

Стосовно наслідків, які чітко передбачені в основному законодавстві, недотримання загальних правових обов`язків, спрямованих на охорону, зокрема здоров`я людей, то суд зауважує, що вони по суті захисні, а не каральні за своїм характером.

Верховний суд цілком послідовно стверджує наступне (постанова від 10.03.2021р. у справі №331/5291/19):«Вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави тобто було виправданим.

Держава, встановивши відсторонення педагогічних працівників від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі й самих дітей.

Отже, право позивача на працю у навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивач відмовилася від обов`язкового щеплення.

Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.

Таким чином суд вважає, що керівник навчального закладу, на якого покладено обов`язок забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, з урахуванням вимог статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення ОСОБА_1 .

Отже, дослідивши докази в їх сукупності, суд дійшов переконання, що спірний наказ про відсторонення позивачки від роботи був прийнятий у повній відповідності до законодавства, тому підстав для його визнання незаконним та скасування немає.

Оскільки вимога позивачки про визнання незаконним та скасування Наказу Івано-Франківської дитячої музичної школи №1 ім. М.Лисенка від 05.11.2021 року №105 про відсторонення від роботи викладача фортепіано з 08 листопада 2021 року без збереження заробітної плати до часу усунення причин, що його зумовили задоволенню не підлягає, то не підлягають до задоволення позовні вимоги про допуск до виконання трудових обов"язків та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за період незаконного відсторонення, починаючи з 08.11.2021 до дня допуску до виконання трудових обов"язків, оскільки є похідними від первісних вимог.

Відповідно до положень ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, оскільки в задоволенні позовних вимог відмовлено, відповідно до ст.141 ЦПК України, витрати зі сплати судового збору з відповідача стягненню не підлягають.

Керуючись ст. 4,12,13, 81, 263-265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Івано-Франківської дитячої музичної школи №1 ім. М. Лисенка про визнання незаконним та скасування наказу Івано-Франківської дитячої музичної школи №1 ім. М.Лисенка від 05.11.2021 року №105 про відсторонення від роботи, допуск до виконання трудових обов"язків та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 08.11.2021 року до дня допуску до виконання трудових обов"язків та стягнення судового збору - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 21.02.2022 року.

Суддя Пастернак І.А.

Часті запитання

Який тип судового документу № 103468220 ?

Документ № 103468220 це Рішення

Яка дата ухвалення судового документу № 103468220 ?

Дата ухвалення - 15.02.2022

Яка форма судочинства по судовому документу № 103468220 ?

Форма судочинства - Цивільне

В якому cуді було засідання по документу № 103468220 ?

В Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області
Попередній документ : 103468216
Наступний документ : 103468221