Рішення № 103460161, 01.02.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 лютого 2022 року м. Київ № 640/13105/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Арсірія Р.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Рестін" до Міністерства культури та інформаційної політики України провизнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

прийнято до уваги наступне

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «РЕСТІН» (далі також - позивач) до Міністерства культури та інформаційної політики України (далі також -відповідач), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною і скасувати відмову Міністерства культури та інформаційної політики України викладену в листі від 22 серпня 2019 року № 395/10-2/72-19 у погодженні проектної документації об`єкта: «Будівництво офісно-житлового та готельного комплексу з допоміжними приміщеннями та паркінгом по вул. Жилянській, 96-А у Голосіївському районі міста Києва»;

- визнати погодженою Міністерством культури та інформаційної політики України вказану проектну документацію об`єкта: «Будівництво офісно-житлового та готельного комплексу з допоміжними приміщеннями та паркінгом по вул. Жилянській, 96-А у Голосіївському районі міста Києва».

- зобов`язати Міністерство культури та інформаційної політики України видати Товариству з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «РЕСТІН» дозвіл на проведення земляних робіт з метою виконання робіт на об`єкті: «Будівництво офісно-житлового та готельного комплексу з допоміжними приміщеннями та паркінгом по вул. Жилянській, 96-А у Голосіївському районі міста Києва».

Ухвалою суду від 19 травня 2021 року було відкрито провадження в даній справі та вирішено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про пропуск відповідачем визначених законом строків погодження проектної документації позивача та розгляду питання щодо надання позивачу дозволу на проведення земляних робіт, а тому, на думку позивача, у даному випадку підлягає застосуванню принцип мовчазної згоди, який надає ТОВ «Науково-виробниче підприємство «РЕСТІН» на здійснення діяльності, щодо якої товариство зверталось до Міністерства культури та інформаційної політики України.

Крім того, позивач зазначає про те, що зважаючи на відсутність належним чином затверджених меж історичного ареалу м. Києва, меж та режимів використання зон охорони у м. Києві у Міністерства культури та інформаційної політики України відсутні підстави вважати, що об`єкт: «Будівництво офісно-житлового та готельного комплексу з допоміжними приміщеннями та паркінгом по вул. Жилянській, 96-А у Голосіївському районі м Києва» знаходиться у межах історичного ареалу, а відтак відповідач не мав встановлених законодавством повноважень для відмови у погодженні проектної документації/проекту «Будівництво офісно-житлового та готельного комплексу з допоміжними приміщеннями та паркінгом по вул. Жилянській, 96-А у Голосіївському районі м. Києва».

На адресу суду від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, в якому він просить відмовити в задоволенні заявлених позовних вимог з огляду на відповідність вимогам чинного законодавства оскаржуваного рішення та дій, які вчинялись ним за наслідком розгляду звернень ТОВ «Науково-виробниче підприємство «РЕСТІН».

Позивачем надано суду відповідь на відзив Міністерства культури та інформаційної політики України, в якому стверджується про його необґрунтованість.

Відповідач у наданому суду запереченні висловив свою незгоду з такою позицією позивача.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, позивач є замовником будівництва об`єкту: «Будівництво офісно-житлового та готельного комплексу з допоміжними приміщеннями та паркінгом по вул. Жилянській, 96-А у Голосіївському районі м. Києва» (далі також -об`єкт).

Позивач звернувся до відповідача із заявою на погодження проектної документації від 18 липня 2019 року (вих. № 18-07/2) на об`єкт «Будівництво офісно-житлового та готельного комплексу з допоміжними приміщеннями та паркінгом по вул. Жилянській, 96-А у Голосіївському районі м. Києва». При цьому до заяви в додатках було додано проектну документацію та Історико-містобудівне обґрунтування. Зазначена заява прийнята та зареєстрована відповідачем за № 1318/0/60-19 від 18 липня 2019 року.

Не отримавши відповіді від відповідача щодо результатів розгляду поданої заяви на погодження проектної документації, позивач повторно звернувся до відповідача з листом від 23 січня 2020 року № 23/01-1 щодо погодження проектної документації. При цьому в листі було зазначено, що проектна документація була передана листом від 18 липня 2019 року № 18-07/2. Зазначений лист отримано та зареєстровано відповідачем за № 3302/20.1-20 від 24 січня 2020 року.

Відповідач листом від 24 лютого 2020 року № 2843/6.11.1 повідомило наступне: «розглянувши лист ТОВ «НВП «РЕСТІН» (вх. № 3302/20.1-20 від 24.01.2020) щодо погодження проектної документації об`єкта: «Будівництво офісно-житлового та готельного комплексу з допоміжними приміщеннями та паркінгом по вул. Жилянській, 96-А у Голосіївському районі м. Києва», що була надана на розгляд Міністерства культури України листом ТОВ «НВП «РЕСТІН» (вх. № 1318/0/60-19 від 18.07.2019), діючи в межах повноважень, визначених Положенням про Міністерство культури, молоді та спорту України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2019 № 885, повідомляє, що результат розгляду означеної проектної документації надано замовнику листом Міністерства культури України від 22.08.2019 № 395/10-2/72-19».

Позивач звернувся у лютому 2021 року до Міністерства культури та інформаційної політики України із запитом на отримання публічної інформації щодо надання копії листа відповідача від 22 серпня 2019 року № 395/10-2/72-19.

На зазначений запит відповідачем надіслано лист від 07 травня 2021 року №1298/095-145/21/13.1, до якого додано копію листа Міністерства культури України від 22 серпня 2019 року № 395/10-2/72-19, в якому , зазначено наступне:

«З 1 січня 2019 року, з набуттям чинності редакцією пункту 8 Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 92, розроблення проектної документації на нове будівництво, реконструкцію чи капітальний ремонт в історичних ареалах населених пунктів, занесених до Списку історичних населених місць України (крім реконструкції та капітального ремонту квартир чи окремих приміщень, які здійснюються без зміни об`ємно-просторових характеристик) необхідно здійснювати з урахуванням умов та обмежень, зазначених в історико-архітектурному опорному плані такого історичного населеного місця, розробленого та погодженого згідно з вимогами законодавства і державних норм, в тому числі, з Міністерством культури України.

Інформуємо, що станом на момент підготовки даного листа матеріали історико- архітектурного опорного плану міста Києва у встановленому законом порядку до Міністерства культури України не надходили.

Наразі, беручи до уваги відсутність правових підстав для погодження, що випливає з вищезазначеного, Міністерство культури України, відмовляє в погодженні поданої на розгляд проектної документації».

Крім того, позивач звернувся до відповідача із заявою від 18 липня 2019 року № 18-07/1 про видачу дозволу на проведення земляних робіт на об`єкті: «Будівництво офісно-житлового та готельного комплексу з допоміжними приміщеннями та паркінгом по вул. Жилянській, 96-А у Голосіївському районі м. Києва».

Не отримавши відповіді про результати надання адміністративної послуги, позивач у лютому 2021 року звернувся до відповідача із запитом на отримання публічної інформації про надання відповідачем інформації щодо результатів розгляду заяви позивача про видачу дозволу на проведення земляних робіт на об`єкті.

У відповіді Відповідача № 1298/095-145/21/13.1 від 07 травня 2021 року зазначено наступне:

«Крім того інформуємо, що, згідно з чинними вимогами законодавства у сфері охорони культурної спадщини, дозвіл на проведення робіт на території історичного ареалу населеного пункту надається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охороні культурної спадщини, на підставі, в тому числі, погодженої у встановленому законодавством порядку з відповідним органом охорони культурної спадщини проектної документації.

Беручи до уваги викладене, Міністерство культури та інформаційної політики Україні повернеться до розгляду можливості видачі зазначеного дозволу після надання підтвердженню погодження в порядку, встановленому законодавством і державними нормами, в тому числі, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, проектної документації об`єкта будівництва.».

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Нормативно-правовим актом, який регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь, є Закон України «Про охорону культурної спадщини».

Статтею 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» (тут і далі нормативно-правові акти наведені у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, якщо не зазначено іншого) визначено, що:

зони охорони пам`ятки - встановлювані навколо пам`ятки охоронна зона, зона регулювання забудови, зона охоронюваного ландшафту, зона охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання;

історичне населене місце - населене місце, яке зберегло повністю або частково історичний ареал і занесене до Списку історичних населених місць України;

історичний ареал населеного місця - частина населеного місця, що зберегла об`єкти культурної спадщини і пов`язані з ними розпланування та форму забудови, які походять з попередніх періодів розвитку, типові для певних культур або періодів розвитку.

Відповідно до статті 32 вказаного Закону, з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам`яток, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій навколо них мають встановлюватися зони охорони пам`яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару.

Межі та режими використання зон охорони пам`яток визначаються відповідною науково-проектною документацією і затверджуються відповідним органом охорони культурної спадщини.

Порядок визначення та затвердження меж і режимів використання зон охорони пам`яток та внесення змін до них встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.

З метою захисту традиційного характеру середовища населених місць вони заносяться до Списку історичних населених місць України.

Список історичних населених місць України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини затверджується Кабінетом Міністрів України.

Межі та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною документацією, яка затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини.

На охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.

На виконання вказаних положень Закону України «Про охорону культурної спадщини) , постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 № 318 затверджено Порядок визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності н і території історичних ареалів населених місць (далі - Порядок № 318).

Відповідно до п. 1 Порядку № 318, історичні ареали визначаються тільки в населених місцях, що занесені до Списку історичних населених місць України, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 4 Порядку № 318, відповідальними за визначення меж та режимні використання історичних ареалів є Мінкультури та уповноважені ним органи охорони культурної спадщини.

Так, відповідно до статті 3 Закону України «Про охорону культурної спадщини», державна управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини.

До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.

Пунктом 1 Положення про Міністерство культури України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2014 року № 495 (далі - Положення №495), передбачено, що Міністерство культури України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Мінкультури є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах культури та мистецтв, охорони культурної спадщини, вивезення, ввезення і повернення культурних цінностей, державної мовної політики, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері кінематографії, відновлення та збереження національної пам`яті.

Згідно з п.п. 57-58 п. 4 Положення № 495, Мінкультури відповідно до покладених на нього завдань видає розпорядження і приписи щодо охорони пам`яток національного значення, припинення робіт на таких пам`ятках, їх територіях та в зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, якщо зазначені роботи виконуються за відсутності затверджених або погоджених з відповідними органами охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених законом, дозволів або з відхиленням від них; визначає необхідність проведення охоронних заходів щодо збереження пам`яток національного значення та їх територій у разі виникнення загрози руйнування або пошкодження внаслідок дії природних факторів або виконання будь-яких робіт.

При цьому, відповідно до пп. 68 п. 4 Положення № 495, Мінкультури у межах повноважень, передбачених законом, погоджує: науково-проектну документацію на виконання робіт із консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту та пристосування пам`яток національного значення.

У той же час, п. 5 Порядку № 318 передбачено, що межі історичних ареалів визначаються спеціальною науково-проектною документацією під час розроблення історико-архітектурних опорних планів цих населених місць.

Пунктом 10 Порядку № 318 передбачено, що історичний ареал є спеціально виділеною у населеному місці територією історико-культурного значення із затвердженими межами, яка повинна фіксуватися в усіх землевпорядних і містобудівних документах та розглядатися як специфічний об`єкт містобудівного проектування.

Відповідно до п. 12 Порядку № 318, визначені науково-проектною документацією межі історичних ареалів погоджуються відповідним органом місцевого самоврядування та затверджуються Мінкультури.

З огляду на викладене, Міністерство культури України є спеціально уповноваженим органом, що забезпечує формування та реалізує державну політику, зокрема, у сфері охорони культурної спадщини та до повноважень якого відноситься погодження меж історичних ареалів міста Києва, як історичного населеного місця України, що визначаються науково-проектною документацією.

Відповідно до ч.ч. 1, 10 статті 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. Генеральні плани населених пунктів та зміни до них розглядаються і затверджуються відповідними сільськими, селищними, міськими радами на чергових сесіях протягом трьох місяців з дня їх подання.

Отже, Генеральний план міста Києва є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, яка затверджується Київською міською радою та не є науково-проектною документацією в розумінні положень статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» та Порядку № 318.

Межі та режими використання історичних ареалів міста Києва визначені діючим Генеральним планом розвитку міста Києва на період до 2020 року, що затверджені рішенням Київради від 28 березня 2002 року № 370/1804. Матеріали спарви не містять відомостей щодо подання історико-містобудівного опорного плану, який входить до складу згаданого Генерального плану міста Києва, на розгляд до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері охорони культурної спадщини, станом на час виникнення спірних правовідносин.

Міністерство культури та інформаційної політики України наказом № 599 від 02 серпня 2021 року затвердило межі та режими використання території історичних ареалів міста Києва, визначені науково-проектною документацією «Збереження та охорона історико-культурної спадщини. Історико-архітектурний опорний план м. Києва» (том 8 Генерального плану міста Києва), розробленою КО «Інститут генерального плану м. Києва» на замовлення Департаменту містобудування та архітектури Київської міської державної адміністрації.

Водночас, суд звертає увагу на те, що правовідносини між позивачем та відповідачем, які передували зверненню позивача до суду, а також відкриття провадження в даній справі виникли до прийняття такого наказу відповідачем.

Згідно з ч. 1 статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Таким чином, положення вказаного наказу № 599 від 02 серпня 2021 року до спірних правовідносин, які мали місце до його прийняття, застосовані бути не можуть.

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», для населених пунктів, внесених до Списку історичних населених місць України, у межах визначених історичних ареалів у складі генерального плану населеного пункту визначаються режими регулювання забудови та розробляється історико-архітектурний опорний план, в якому зазначається інформація про об`єкти культурної спадщини та зони їх охорони.

Місто Київ перебуває у Списку історичних населених міст України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 року № 878 «Про затвердження Списку історичних населених місць України».

Таким чином, межі історичного ареалу міста Києва повинні бути визначені в історико-архітектурному опорному плані у складі Генеральному плані міста Києва, а не лише в науково-проектній документації, розробленій КО «Інститут генерального плану м. Києва» та затвердженій наказом відповідача.

Більше того, відповідач не надав: доказів на підтвердження того, де саме знаходяться межі історичного ареалу міста Києва згідно з наказом № 599 від 02 серпня 2021 року; доказів на підтвердження того, що земельна ділянка для будівництва об`єкта знаходиться в межах історичного ареалу міста Києва, які визначені таким наказом; доказів на підтвердження того, що межі історичного ареалу міста Києва, встановлені науково-проектною документацією, яка затверджена наказом № 599 від 02 серпня 2021 року, визначені в історико-архітектурному опорному плані у складі Генерального плану міста Києва.

При цьому, долучена відповідачем до заперечень на відповідь позивача на відзив копія Довідки (Витягу) з Містобудівного кадастру з фрагментом основного креслення (функціональне зонування) Генерального плану міста Києва не містить жодного посилання на вказаний відповідачем в обґрунтування своїх заперечень наказ № 599 від 02 серпня 2021 року.

Таким чином, наведені доводи відповідача не стосуюся предмету розгляду у даній справі та, відповідно, не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Отже, зважаючи на відсутність належним чином затверджених меж історичного ареалу міста Києва, меж та режимів використання зон охорони у місті Києві, станом на час існування спірних правовідносин, у відповідача були відсутні підстави вважати, що об`єкт знаходиться у межах історичного ареалу, а відтак відповідач не мав встановлених законодавством повноважень для відмови у погодженні проектної документації/проекту «Будівництво офісно-житлового та готельного комплексу з допоміжними приміщеннями та паркінгом по вул. Жилянській, 96-А у Голосіївському районі м. Києва».

Враховуючи викладене вище, відповідач у спірних правовідносинах діяв поза межами повноважень та не у спосіб, що визначений Конституцією та законами України, необґрунтовано, недобросовісно, нерозсудливо, без дотримання принципу рівності перед законом, у зв`язку з чим є всі правові підстави для визнання протиправним і скасування відмови відповідача, викладеної в листі від 22 серпня 2019 року № 395/10-2/72-19.

Відповідно до вимог статей 4, 10 Закону України «Про адміністративні послуги», суб`єкт, який надає адміністративну послугу зобов`язаний дотримуватися принципів законності та юридичної визначеності, відкритості та прозорості, оперативності та своєчасності, неупередженості та справедливості, а граничний строк надання адміністративної послуги не може перевищувати 30 календарних днів з дня подання суб`єктом звернення заяви та документів, необхідних для отриманню послуги.

Пунктом 9 Додатку 7 до наказу № 562 встановлено, що строк надання адміністративної послуги складає 30 календарних днів з дати реєстрації заяви.

Відповідно до п. 2 ч. 1 статті 1 Закону України «Про дозвільну систему у сфер господарської діяльності», дозвільні органи - суб`єкти надання адміністративних послуг, їх посадові особи, уповноважені відповідно до закону видавати документи дозвільного характеру.

Також, ч. 6 статті 4 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», визначено принцип мовчазної згоди, яким передбачено, що якщо у встановлений законом строк суб`єкту господарювання не видано документ дозвільного характеру або не прийнято рішення про відмову у його видачі, через десять робочих днів з дня закінчення встановленого строку для видачі або відмови у видачі документа дозвільного характеру суб`єкт господарювання має право провадити певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», принцип мовчазної згоди - принцип, згідно з яким суб`єкт господарюванню набуває право на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності без отримання відповідного документа дозвільного характеру, за умови якщо суб`єктом господарювання або уповноваженою ним особою подано в установленому порядку заяву та документи в повному обсязі, але у встановлений законом строк документ дозвільного характеру або рішення про відмову у його видачі не видано або не направлено.

Отже, принцип мовчазної згоди можна застосувати у випадку, коли у визначений термії відповідним органом не прийнято рішення про видачу або відмову у видачі документа дозвільного характеру, або відповідного погодження.

Суд зазначає, що дотримання чітких строків надання адміністративних послуг є запорукою уникнення корупційної загрози в діях органів державної влади. При цьому, процедурною гарантією, що запобігає свавільній бездіяльності з боку державних органів, є саме принцип мовчазної згоди.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 13 лютого 2019 року (справа №826/16335/17, принцип мовчазної згоди можна застосувати у випадку, коли у визначений термін відповідним органом не прийнято рішення про видачу або відмову у видачі документа дозвільного характеру, або відповідного погодження.

У контексті наведеного необхідно звернути увагу на те, що відповідач у наданому суду відзиві визнає порушення ним термінів розгляду звернень позивача щодо погодження проектної документації на об`єкт та надання дозволу на проведення земляних робіт на об`єкті.

Враховуючи те, що відповідачем не було дотримано строку погодження проектної документації, тобто не було своєчасно надано позивачу відповіді, зокрема, щодо результатів розгляду заяви на погодження проектної документації на об`єкт «Будівництво офісно-житлового та готельного комплексу з допоміжними приміщеннями та паркінгом по вул. Жилянській, 96-А у Голосіївському районі м. Києва», остання вважається погодженою за принципом мовчазної згоди.

При цьому, оскільки наведене вище нормативне регулювання спірних правовідносин передбачає застосування принципу мовчазної згоди на рівні вимог закону, та, відповідно, не вимагає його додаткового закріплення будь-яким судовим рішенням, суд вбачає безпідставними позовні вимоги в частині визнання погодженою Міністерством культури та інформаційної політики України вказаної проектної документації об`єкта.

Щодо решти позовних вимог, суд зазначає наступне.

Як було зазначено вище, відповідач є спеціально уповноваженим органом, що забезпечує формування та реалізує державну політику, зокрема, у сфері охорони культурної спадщини. До його повноважень, крім іншого, відноситься надання дозволів на проведення земельних робіт на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць; проведенні охоронних заходів щодо збереження пам`яток національного значення та їх територій; виданні приписів щодо охорони пам`яток національного значення, об`єктів всесвітньої спадщини; припинення робіт на них, їх територіях, в зонах охорони, буферних зонах, якщо такі роботи проводяться без дозволів або з відхиленням від них; застосування фінансових санкцій у випадках, передбачених Законом України «Про охорону культурної спадщини».

Як визначено у статті 6-1 Закону України «Про охорону культурної спадщини», рішення про надання або про відмову в наданні дозволу, погодження чи висновку приймається органом охорони культурної спадщини протягом одного місяця з дня подання відповідних документів.

Нормативними актами, що регулюють порядок отримання дозвільних документів в правовідносинах є Закон України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», постанова Кабінету Міністрів України «Деякі питання застосування принципу мовчазної згоди» від 27 січня 2010 року № 77, Порядок видачі дозволів на проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам`яток, охоронюваній археологічній території, у зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також досліджень решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою на території України», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 року №316 (далі - Порядок № 316).

Відповідно до ч. 5 статті 4-1 Закону України «Про дозвільну систему у сфер господарської діяльності», підставами для відмови у видачі документа дозвільного характеру є: подання суб`єктом господарювання неповного пакета документів, необхідних для одержання документа дозвільного характеру, згідно із встановленим вичерпним переліком; виявлення в документах, поданих суб`єктом господарювання, недостовірних відомостей; негативний висновок за результатами проведених експертиз та обстежень або інших наукових і технічних оцінок, необхідних для видачі документа дозвільного характеру.

Пунктом 6 Порядку №316 зазначено, що дозвіл на проведення інших земляних робіт видається Мінкультури за офіційною заявою органу охорони культурної спадщини Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу охорони культурної спадщини обласної, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, дирекції державних заповідників та музеїв-заповідників, інших заінтересованих осіб.

Зазначені норми визначають спосіб прийняття відповідачем рішення про надання дозволу та перелік підстав для відмови у його наданні.

Суд звертає увагу на те, що аналіз наявних у матеріалах справи документів свідчить про дотримання позивачем вимог щодо якості та кількості документів, наданих відповідачу з метою отримання дозволу на проведення земляних робіт на об`єкті. Зазначені обставини не були заперечені відповідачем за час розгляду справи судом.

Водночас, оскільки, як було встановлено вище, підставою для відмови у наданні дозволу на проведення земляних робіт на об`єкті була обставина не погодження в порядку, встановленому законодавством і державними нормами, в тому числі, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, проектної документації об`єкта будівництва, що не мало місця з огляду на застосування до спірних правовідносин щодо такого погодження принципу мовчазної згоди, суд вважає необґрунтованою відмову відповідача у наданні відповідного дозволу, та, відповідно, наявними підстави для задоволення позовних вимог в частині зобов`язання його надати.

При вирішенні даної справи суд враховує, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень ч.ч. 1 та 2 статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наслідком здійснення аналізу оскаржуваного рішення на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «РЕСТІН» (01011, місто Київ, вулиця Панаса Мирного, будинок 11; код ЄДРПОУ 22956638) до Міністерства культури та інформаційної політики України (01008, місто Київ, вулиця Михайла Грушевського, 12/2; код ЄДРПОУ 43220275) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною і скасувати відмову Міністерства культури та інформаційної політики України викладену в листі від 22 серпня 2019 року № 395/10-2/72-19 у погодженні проектної документації об`єкта: «Будівництво офісно-житлового та готельного комплексу з допоміжними приміщеннями та паркінгом по вул. Жилянській, 96-А у Голосіївському районі міста Києва».

Зобов`язати Міністерство культури та інформаційної політики України видати Товариству з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «РЕСТІН» дозвіл на проведення земляних робіт з метою виконання робіт на об`єкті: «Будівництво офісно-житлового та готельного комплексу з допоміжними приміщеннями та паркінгом по вул. Жилянській, 96-А у Голосіївському районі міста Києва».

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства культури та інформаційної політики України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «РЕСТІН» судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 4 540, 00 грн. (чотири тисячі п`ятсот сорок гривень).

Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 КАС України.

Суддя Р.О. Арсірій