Рішення № 103459931, 18.01.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 січня 2022 року 10:46 № 640/24292/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., за участю секретаря судового засідання Прокопенко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Емсолт Солар Енерджі"

до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

за участі представників сторін:

представник позивача - Харченко К.І.,

представник відповідача - Полякова С.Б.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Емсолт Солар Енерджі" (далі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (далі - відповідач), в якому просить: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 02 червня 2021 року №00428310702, №00428270702; стягнути з відповідача судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що висновки акту від 23 квітня 2021 року №33725/26-15-07-02-04-17/41778815 «Про результати документальної планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Емсолт Солар Енерджі» є не обґрунтованими та такими, що спростовуються наявними первинними бухгалтерськими документами.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 вересня 2021 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник Головне управління Державної податкової служби у місті Києві у відзиві на позов зазначив про фіктивний характер господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельний експертно-технічний центр» з огляду на відсутність у останнього трудових ресурсів та основних засобів для виконання робіт, обумовлених договором, укладеним з позивачем. Також відповідач зауважує, що вартість послуг, наданих позивачу Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 відповідно до договору від 11 листопада 2017 року №11-12/17, підлягає відображенню у складі капітальних інвестицій та є витратами позивача, пов`язаними із створенням основних засобів, що вказує на завищення позивачем адміністративних витрат.

Крім того відповідач зауважує, що дебіторська заборгованість за договорами, укладеними позивачем із Товариством з обмеженою відповідальністю «Максі Солар» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Солар Естейт», не є довгостроковою та не підлягає дисконтуванню.

У відповіді на відзив позивач наголошує, що висновок відповідача про фіктивний характер господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельний експертно-технічний центр» є необґрунтованим, оскільки не ґрунтується на аналізі безпосередньо господарської операції позивача із названим контрагентом. Також позивач наголошує, що послуги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відповідно до договору від 11 листопада 2017 року №11-12/17 безпосередньо не пов`язані із будівництвом позивачем сонячної електростанції та не підлягають капіталізації. Крім того позивач вказує, що право позивача вимагати дострокове повернення фінансової допомоги, наданої Товариству з обмеженою відповідальністю «Максі Солар» та Товариству з обмеженою відповідальністю «Солар Естейт», не може свідчити про те, що така заборгованість є поточною, з огляду на те, що така заборгованість підлягає погашенню після 12 місяців із дати балансу за умовами договорів.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києві від 16 листопада 2021 року закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.

В судовому засіданні представник позивача наполягав на задоволенні позову, представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Головним управлінням Державної податкової служби у місті Києві проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Емсолт Солар Енерджі», за результатом якої складено акт від 02 червня 2021 року №00428310702, №00428270702 (далі - акт перевірки), яким зафіксовано, зокрема, такі порушення:

-пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 3888143 грн.; пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 2764543 грн.;

-пункту 44.1 статті 44, пункту 198.1, пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від`ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового періоду) за грудень 2020 року на суму 175683,0 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 02 червня 2021 року:

-№00428310702, яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 175683 грн.;

-№00428270702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 4 860 179,0 грн (за основним платежем 3 888 143,0 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 972 036,0 грн.).

Рішенням Державної податкової служби України від 12 серпня 2021 року №18498/6/99-00-06-01-01-06 скаргу позивача залишено без задоволення, а вказані вище податкові повідомлення-рішення без змін.

Незгода позивача із податковими повідомленнями-рішеннями від 02 червня 2021 року №00428310702, №00428270702 зумовила звернення до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Щодо висновку відповідача про неможливість господарських операцій між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕМСОЛТ СОЛАР ЕНЕРДЖІ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНИЙ «ЕКСПЕРТНО-ТЕХНІЧНИЙ ЦЕНТР», суд зазначає таке.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно підпункту 200.1 і 200.2 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

У свою чергу, відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, підпункту «а» пункту 198.1, пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України «податковий кредит» - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі по тексту - Закон України від 16 липня 1999 року №996-ХIV).

Відповідно до статті 1 цього Закону «первинний документ» - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз вказаної норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що «господарська діяльність» - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-ХIV, господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частини 1 та 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-ХIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарської операції. При цьому, якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондується з наведеними вище нормами Податкового кодексу України.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентами на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування витрат та податкового кредиту.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Отже, наведеними нормами передбачено, по-перше, обов`язок платника податків вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, а також надавати посадовим особам контролюючого органу документи, необхідні для проведення контролюючим органом перевірки, крім випадків їх виїмки або іншого вилучення правоохоронними органами.

Судом встановлено, що між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНИЙ «ЕКСПЕРТНО-ТЕХНІЧНИЙ ЦЕНТР» укладено договір підряду № 1/05-19 від 22 лютого 2019 року, предметом якого є виконання робіт по будівництву пожежного проїзду з відсипки шлаком за адресою: Дніпропетровська область, село Чумаки («Дорога»).

На підтвердження факту виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНИЙ «ЕКСПЕРТНО-ТЕХНІЧНИЙ ЦЕНТР» умов договір підряду № 1/05-19 від 22 лютого 2019 року, позивачем надано до суду копії: актів приймання-передачі виконаних робіт від 03 вересня 2019 року на загальну суму 1 054 095,00 грн.; актів приймання передачі виконаних робіт за формою КБ-2в від 03 вересня 2019 року на загальну суму 775 695,00 грн.; довідок за формою КБ-3 за вересень 2019 року; картки обліку по рахункам 631, 3711, що підтверджують перерахування позивачем на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНИЙ ЕТЦ» суми 1 054 095,00 грн.; податкових накладних; листа-погодження Павлоградського міжрайонного управлінням водного господарства на будівництво пожежного проїзду; листа позивача від 30 червня 2021 року до Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНИЙ ЕТЦ» щодо виявлених недоліків вказаного пожежного проїзду; листа Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНИЙ ЕТЦ» від 28 липня 2021 року № 28/07-01 стосовно того, що вказані недоліки фактично є природним зносом пожежного проїзду.

Суд зауважує, що відповідач не вказує на невідповідність вказаних вище документів нормам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-ХIV.

Щодо доводів відповідача, що у вказаного вище контрагента позивача відсутні трудові ресурси та основні засоби, необхідні для здійснення господарської діяльності, суд зазначає таке.

У відповідності до статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського кодексу України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

В той же час, відсутність у контрагента позивача задекларованих матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.

При цьому, сам по собі факт недекларування контрагентом позивача у поданій податковій звітності результатів таких окремих господарських операцій та/або наявних трудових ресурсів, на думку суду, не впливає на право позивача (покупця) сформувати податковий кредит/валові витрати, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, зокрема, від фактичної сплати контрагентом у ланцюгу постачання податку до бюджету, а відтак якщо останній не виконав свого зобов`язання щодо сплати податку або мінімізував свої податкові зобов`язання, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, проте вказана обставина не є підставою для позбавлення платника податку-покупця права на отримання податкової вигоди у разі, якщо такий платник має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту/валових витрат.

Одночасно суд вважає безпідставними доводи відповідача про те, що зміна термінів початку та закінчення виконання будівельних робіт свідчить про фіктивність договору позивача із Товариством з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНИЙ ЕТЦ», з огляду на те, що зміна термінів проведення будівельних робіт була погоджена відповідними листами та, як вказує позивача залежала від дати отримання позивачем дозволу на початок будівельних робіт.

Так, у разі наявності у контролюючого органу інформації щодо порушення окремим платником податків податкового законодавства, негативні наслідки повинні застосовуватися саме щодо цієї особи. Невиконання обов`язку щодо належного підписання первинного документа, складеного однією особою і переданого іншій особі може позбавляти цей документ статусу первинного або в разі обізнаності контрагента з відсутністю повноважень щодо складання такого документа, або в разі фактичної відсутності господарської операції. При цьому, відсутність об`єктивної змоги переконатися у недостовірності первинного документа чи окремих його реквізитів (зокрема, підпису, прізвища особи, що здійснює операцію, тощо) під час його отримання чи протягом найближчого часу виключає притягнення до відповідальності особи, яка використала такий документ у податковому обліку. У такому випадку дані податкового обліку можуть бути визнані необґрунтованими, якщо платник податків діяв без належного рівня обачності та обережності та знав або повинен і міг знати про порушення, допущені контрагентами, та був залучений до таких порушень, або знав про дефекти у правовому статусі таких контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників податку на додану вартість, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо).

Доказів порушень відображення господарської операції в бухгалтерському та податковому обліку позивача та доказів відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов`язань, матеріали справи не містять та відповідачем до суду не надано.

Відповідачем не наведено обставин та доказів, які б свідчили про штучний характер господарських операцій, невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагента були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

З огляду на викладене вище суд дійшов висновку, що відповідачем не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Також суд критично оцінює доводи відповідача стосовно податкової інформації, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагента позивача, оскільки така інформація носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні Податкового кодексу України.

В контексті наведеного суд зауважує, що наявність податкової інформації відносно контрагентів позивача не доводить обставин, з якими податковий орган пов`язує висновки акту перевірки позивача та прийняті на підставі нього оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Також суд вважає необґрунтованими доводи відповідача, що отримані позивачем роботи по будівництву пожежного проїзду є безоплатно отриманими та зазначає таке.

Відповідно до підпункту 14.1.13 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України безоплатно надані товари, роботи, послуги - товари, що надаються згідно з договорами дарування, іншими договорами, за якими не передбачається грошова або інша компенсація вартості таких товарів чи їх повернення, або без укладення таких договорів; роботи (послуги), що виконуються (надаються) без висування вимоги щодо компенсації їх вартості; товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею.

Згідно пункту 5 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 15 (далі - ПСБО № 15) дохід визначається у разі збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу.

Факт оплати позивачем робіт по будівництву пожежного проїзду підтверджено матеріалами справи, що, відповідно, мало наслідком зменшення активів позивача.

Щодо доводів відповідача про завищення позивачем адміністративних витрат та заниження фінансового результату за 2018 рік на загальну суму 793 500 грн. по взаємовідносинам з Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , суд зазначає таке.

Так, відповідно до матеріалів справи позивачем укладено з Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 договір від 11 грудня 2017 року №11-12/17, предметом якого є надання позивачу послуг по отриманню технічних умов приєднання та укладанню договору на приєднання до електричних мереж на об`єкті замовника (позивача), а саме узгодження проектно-кошторисної документації; здійснення контролю за закупівлею матеріалів та вибором підрядника; здійснення контролю за відведенням земельних ділянок; здійснення оцінки оптимального шляху для прокладення зовнішніх мереж; комунікації з виконанням щодо організації процесу та інформування представника товариства.

На підтвердження факту виконання умов зазначеного договору позивачем надано суду копії: акту приймання-передачі наданих послуг від 31 березня 2018 року; договору про приєднання до електричних мереж від 14 грудня 2017 року №0050025689, укладеного позивачем з Публічним акціонерним товариством «ДТЕК Дніпрообленерго».

Суд наголошує, що відповідно до умов договору про приєднання до електричних мереж від 14 грудня 2017 року №0050025689 замовник (позивач) зобов`язаний розробити на підставі технічних умов від 14 грудня 2017 року №0050025689, які є додатком до цього договору, проектно-кошторисну документацію окремими розділами (для мереж виконавця послуг та для мереж замовника) та погодити її з виконавцем.

Отже, розробником технічних умов від 14 грудня 2017 року №0050025689 є саме Публічне акціонерне товариство «ДТЕК Дніпрообленерго», а не Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 як вказує відповідач.

Капітальні інвестиції - інвестиції у придбання або виготовлення власними силами для власного використання матеріальних та нематеріальних активів. До інвестицій у матеріальні активи належать інвестиції в основний капітал (капітальні вкладення), інвестиції у землю, існуючі будівлі та споруди, нові будівлі, споруди, об`єкти незавершеного будівництва, довгострокові біологічні активи тваринництва, капітальний ремонт та інші необоротні матеріальні активи. До інвестицій в нематеріальні активи належать обсяги інвестицій у придбання або створення власними силами програмного забезпечення, баз даних, прав користування природними ресурсами, майном, прав на знаки для товарів і послуг, на об`єкти промислової власності, авторських та суміжних прав.

До інвестицій в основний капітал (капітальні вкладення) належать інвестиції у капітальне будівництво, машини, обладнання, інструмент, інвентар, транспортні засоби та інші основні засоби.

З урахуванням наведеного суд вважає необґрунтованими доводи відповідача що витрати на організацію отримання технічних умов безпосередньо пов`язані із створенням основних засобів, з урахуванням віднесення позивачем послуг наданих Публічним акціонерним товариством «ДТЕК Дніпрообленерго» у складі капітальних інвестицій.

Щодо дисконтування позивачем дебіторської заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Максі Солар» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Солар Естейт» суд зазначає таке.

Порядок здійснення дисконтування дебіторської заборгованості позивача у період, що перевірявся, перебачено Обліковою політикою позивача, затвердженою наказом Генерального директора позивача № ОП/1119 від 01 листопада 2019 року.

Дисконтування на рівні 10 % затверджено наказом Генерального директора позивача № 271219-1 від 27 грудня 2019 року.

Так, ключовим для дисконтування дебіторської заборгованості та зобов`язань згідно з Положенням (стандарту) бухгалтерського обліку є поділ їх на довгострокові та поточні.

Відповідно до пункту 2 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку №10 (далі ПСБО-10) довгострокова дебіторська заборгованість - сума дебіторської заборгованості, яка не виникає в ході нормального операційного циклу та буде погашена після дванадцяти місяців з дати балансу.

У свою чергу, з Положення (стандарту) бухгалтерського обліку №11 визначає, що довгострокові зобов`язання - це зобов`язання, які не підлягають погашенню протягом операційного циклу підприємства або протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

Пунктом 4 П(С)БО 11 визначено, що поточні зобов`язання - це зобов`язання, які будуть погашені протягом операційного циклу підприємства або повинні бути погашені протягом дванадцяти місяців починаючи з дати балансу.

Відповідно до пункту 12 П(С)БО 11 (тут та далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) поточні зобов`язання відображаються в балансі за сумою погашення.

Пунктом 4 П(С)БО 11 визначено, що сума погашення - це недисконтована сума грошових коштів або їх еквівалентів, яка, як очікується, буде сплачена для погашення зобов`язання в процесі звичайної діяльності підприємства.

Таким чином, короткострокові кредитні операції слід відображати на дату балансу за номінальною вартістю.

У свою чергу, дисконтуванню на дату балансу підлягають лише довгострокові грошові зобов`язання, за якими передбачаються майбутні платежі і тільки на той строк, що залишився до погашення (за умовами договору).

Довгострокові зобов`язання - це всі зобов`язання, які не є поточними (пункт 4 П(С)БО 11).

Пунктом 8 П(С)БО 11 передбачено, що зобов`язання, на яке нараховуються відсотки та яке підлягає погашенню протягом дванадцяти місяців з дати балансу, слід розглядати як довгострокове зобов`язання, якщо первісний термін погашення був більше ніж дванадцять місяців та до затвердження фінансової звітності існує угода про переоформлення цього зобов`язання на довгострокове.

Таким чином, для визнання заборгованості, за якою строк погашення на дату балансу складає менше дванадцяти місяців, довгостроковою, обов`язковою є визнана сукупність двох умов: первісний строк погашення такої заборгованості був більшим, ніж 12 місяців, та до затвердження фінансової звітності існує угода про пролонгацію (переоформлення) такої угоди на строк понад 12 місяців.

Відповідно до договору від 24 червня 2019 року № 03-2019, укладеного між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «МАКСІ СОЛАР», позивач надав названому товариству поворотну безвідсоткову фінансову допомогу в розмірі 49 916 934 гривень. Строк повернення вказаної фінансової допомоги сторонами визначено - 24 червня 2020 року.

Згідно з додатковою угодою від 11 жовтня 2019 року № 1 до Договору № 03-2019 цей Договір було доповнено умовами про те, що: фінансова допомога підлягає поверненню Товариством з обмеженою відповідальністю «МАКСІ СОЛАР» на користь позивача у термін 35 днів з огляду на отримання кожної окремої частини фінансової допомоги (пункт 1.2 Договору № 03-2019 з урахуванням внесених змін); фінансова допомога повинна бути повністю повернута в термін до 31 грудня 2021 року (пункт 1.4 Договору № № 03-2019 з урахуванням внесених змін).

Отже, станом на дату балансу 31 грудня 2019 року строк повернення фінансової допомоги становив 2 роки.

Товариством з обмеженою відповідальністю «МАКСІ СОЛАР» повернена позивачу частини фінансової допомоги в сумі 8 200 000 гривень - 19 березня 2020 року та 40 000 гривень - 15 вересня 2020 року, проте таке повернення мало місце після складання балансу (31 грудня 2019 року).

З матеріалів справи вбачається, що станом на час підготовки та подання квартальних балансів за 2020 рік (за 1й та 3й квартал), позивач не здійснював дисконтування повернутої Товариством з обмеженою відповідальністю «МАКСІ СОЛАР» суми фінансової допомоги як довгострокової дебіторської заборгованості.

Інша частина фінансової допомоги на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МАКСІ СОЛАР» визнана позивачем довгостроковою дебіторською заборгованість та продисконтована під час складення квартальних балансів у 2020 році з відображенням в обліку інших фінансових витрат у розмірі 2 458373,45 гривень.

Також, відповідно до договору від 01 серпня 2019 року № 08-2019, укладеного між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «СОЛАР ЕСТЕЙТ», позивач надав названому товариству безвідсоткову фінансову допомогу в розмірі 94 572 400 гривень. Строк повернення фінансової допомоги Сторонами визначено - 01 серпня 2020 року.

Додатковою угодою № 1 від 10 жовтня 2019 року граничний строк повернення фінансової допомоги продовжено до 31 грудня 2021 року. Отже, на дату балансу 31 грудня 2019 року строк повернення Товариством з обмеженою відповідальністю «СОЛАР ЕСТЕЙТ» фінансової допомоги станови 2 роки (до 31 грудня 2021 року).

В контексті наведеного суд наголошує, що укладення додаткових угод та пролонгація зобов`язань змінює істотні умови первинного договору позики та, відповідно, може впливати на зміну статусу заборгованості та наявність у платника податку обов`язку її дисконтування.

В свою чергу, з положень бухгалтерського обліку випливає, що операція з пролонгації позики на термін, що не перевищує 12 місяців, в бухгалтерському обліку відображається за рахунками поточних зобов`язань. Якщо термін продовження дії перевищує один рік - за рахунками довгострокових зобов`язань. Тобто, визначальним є не термін погашення такої заборгованості, а строк, на який продовжено дію договору.

Аналогічна правова позиція викладена в постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2021 року по справі №640/14503/19.

За таких обставин, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у способи, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги на думку суду є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частинами 1-2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивач надав належні та допустимі докази в обґрунтування заявлених ним позовних вимог, в той час як відповідач, як суб`єкт владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не виконав, а тому, беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-243, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Емсолт Солар Енерджі" задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 02 червня 2021 року №00428310702, №00428270702, прийняті головним управлінням Державної податкової служби у місті Києві.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Емсолт Солар Енерджі" (04070, місто Київ, вулиця Сагайдачного, будинок 25Б, квартира (офіс) 202, код ЄДРПОУ 41778815) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19, код ЄДРПОУ 44116011) судовий збір в сумі 22 700 (двадцять дві тисячі сімсот) грн 00 коп.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко

Повний текст рішення виготовлено 31 січня 2022 року