Рішення № 103459880, 31.01.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 січня 2022 року м. Київ № 640/9828/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Чемериса М.С. (за дорученням судді), розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТБУДГАЛИЧИНА»

до Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві

про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТБУДГАЛИЧИНА» (адреса: 01011, м. Київ, вул. Печерський узвіз, 19, ідентифікаційний код - 36520848, ел. пошта - ІНФОРМАЦІЯ_1) (далі - позивач або ТОВ «ІНВЕСТБУДГАЛИЧИНА») подано на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва позов до Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві (адреса: 03151, м. Київ, вул. Волинська, 12, ідентифікаційний код - 40414833, ел. пошта - ІНФОРМАЦІЯ_2) (надалі - відповідач або ГУ Держпродспоживслужби в м. Києві), у якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві № 54 від 29.10.2020.

В якості підстав позову позивач зазначає, що рішення Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві № 54 від 29.10.2020 є незаконним, необґрунтованим, винесеним із неповним з`ясуванням обставин справи та на підставі недостовірної інформації, а тому є таким, що підлягає скасуванню у судовому порядку.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.04.2021 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у адміністративній справі № 640/9828/21, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.

Відповідачем у відзиві зазначено, що оскаржуване рішення прийнято правомірно, враховуючи, що ТОВ «ІНВЕСТБУДГАЛИЧИНА» взяло на себе зобов`язання з надання такої комунальної послуги як універсальна послуга з постачання електричної енергії та разом з забудовником не виконало вимоги Технічних умов на приєднання до електричних мереж єдиного виконавця універсальної послуги з постачання електроенергії в м. Києві, чим унеможливило отримання даної послуги побутовими споживачами згідно чинного законодавства за тарифами, встановленими регулятором.

Заперечуючи аргументи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, позивач надав відповідь на відзив, в якому наполягав на тому, що не надає універсальної послуги з постачання електричної енергії, а лише отримує від мешканців вищевказаного будинку компенсацію за спожиту ними електроенергію, яку (компенсацію) перераховує на рахунок ТОВ «Максимум».

Відповідь на відзив на адресу суду від ТОВ «ІНВЕСТБУДГАЛИЧИНА» не надходила, разом з тим, відповідачем надано заперечення на відповідь на відзив, у яких деталізовано доводи щодо правомірності прийнятого рішення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

До Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві надійшло звернення гр. ОСОБА_1 - мешканки квартири АДРЕСА_1 , стосовно правомірності застосування ТОВ «ІНВЕСТБУДГАЛИЧИНА» тарифу за електричну енергію (2,22 грн із 1 кВт) починаючи з моменту прийняття будинку в експлуатацію, чим порушує вимоги п.1.1. Тарифів на електроенергію, що відпускається населенню з 01.03.2017, що затверджено Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 26.02.2015 № 220.

30.09.2020 Держпродспоживслужба надала Головному управлінню погодження № 16.2-6/2/14765 на проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) ТОВ «ІНВЕСТБУДГАЛИЧИНА» (код ЄДРПОУ 36520848, за юридичною адресою: м. Київ, вул. Печерський узвіз 19, фактична адреса: просп. Героїв Сталінграду 4, корп. 1, кв.4) з питань дотримання вимог порядку застосування тарифів за послуги з постачання та розподілу електричної енергії.

На підставі звернення гр. ОСОБА_1 , доручення Держпродспоживслужби № 16.2-6/2/14765 від 30.09.2020, наказу Головного управління № 5393 від 05.10.2020, направлення на проведення заходу № 3889 від 05.10.2020, Головним управлінням здійснено позапланову перевірку у ТОВ «ІНВЕСТБУДГАЛИЧИНА» щодо дотримання вимог порядку застосування тарифів на послуги з постачання та розподілу електричної енергії з питань, викладених у зверненні гр. ОСОБА_1 .

Направлення на проведення заходу надано суб`єкту господарювання 06.10.2020, про що свідчить власноручна відмітка з підписом директора ТОВ «ІНВЕСТБУДГАЛИЧИНА» Біловицької Т.О .

За результатами перевірки Головним управлінням складено акт перевірки № 5393-10-3889 від 20.10.2020, в якому зафіксовано, що суб`єкт господарювання проводив нарахування за послугу з постачання електричної енергії за тарифом (2,22 грн разом з ПДВ), що вище тарифу 1,68 грн разом з ПДВ, встановленого Національним регулятором, починаючи з 1-го кВт, в порушення вимоги законодавства проводити нарахування до 100 кВт за тарифом 0,90 грн разом з ПДВ.

За висновком контролюючого органу своїми діями суб`єкт господарювання допустив надлишкове нарахування за послугу з постачання електричної енергії, застосувавши тариф, який не відповідає вимогам Постанови НКРЕКП від 25.02.2015 № 220.

Внаслідок встановлених правопорушень споживачу було зайво нараховано за серпень 2020 року 335,83 грн, які підлягають поверненню споживачу, що зафіксовано в додатку 1 до Акта перевірки № 5393-10-3889 від 20.10.2020 та підтверджується копіями рахунків, доданих споживачем до звернення, на сплату житлово-комунальних послуг від ТОВ «ІНВЕСТБУДГАЛИЧИНА», виданих за адресою АДРЕСА_1 , в яких наведена детальна розшифровка нарахувань за спожиту електроенергію ОСОБА_1

20.10.2020, керуючись п. 7 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про ціни і ціноутворення» а також ч. 8 ст. 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», начальником відділу контролю за регульованими цінами Курочкою Д.Л. було видано припис № 566 про усунення порушень вимог законодавства.

29.10.2020 в.о. начальника Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві Щербакова Валентина Григорівна, розглянувши матеріали позапланової перевірки ТОВ «ІНВЕСТБУДГАЛИЧИНА», керуючись п. 6 ч. 1 ст. 18 та п. 1 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про ціни і ціноутворення» прийняла рішення про застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін № 54 від 29.10.2020.

Вказаним рішенням до ТОВ «ІНВЕСТБУДГАЛИЧИНА» застосовано штраф у розмірі 100% необґрунтовано одержаної виручки у розмірі 335,83 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням ТОВ «ІНВЕСТБУДГАЛИЧИНА» звернулось з цим позовом до суду.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України (всі нормативно-правові акти наведені в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі також - Закон № 877-V).

Так, за визначенням ст. 1 цього Закону, заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.

Згідно з абз. 5 ч. 1 ст. 6 Закону № 877-V підставами для здійснення позапланових заходів є звернення фізичної особи (фізичних осіб) про порушення, що спричинило шкоду її (їхнім) правам, законним інтересам, життю чи здоров`ю, навколишньому природному середовищу чи безпеці держави, з додаванням документів чи їх копій, що підтверджують такі порушення (за наявності). Позаплановий захід у такому разі здійснюється територіальним органом державного нагляду (контролю) за наявністю погодження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу.

Відповідно до п. 1 Положення про Головне управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів в області, в місті Києві, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 12.04.2017 № 209 (далі також - Положення № 209), Головне управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів в області в місті Києві (далі - Головне управління) є територіальним органом Держпродспоживслужби та їй підпорядковане.

Повноваження Головного управління поширюються на територію відповідної області, міста Києва.

Згідно з підпунктом 11 п. 4 Положення № 209 Головне управління відповідно до покладених на нього завдань забезпечує реалізацію державної політики, а саме: у сфері дотримання вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін:

- здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням вимог формування, встановлення та застосування державних регульованих цін;

- здійснює державний нагляд (контроль) за достовірністю інформації, зазначеної у документах про формування, встановлення та застосування державних регульованих цін;

- приймає рішення про застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін;

- надає органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, суб`єктам господарювання обов`язкові для виконання приписи про усунення порушень вимог законодавства щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін.

Основні засади цінової політики і регулює відносини, що виникають у процесі формування, встановлення та застосування цін, а також здійснення державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення визначає Закон України «Про ціни і ціноутворення» (далі також - Закон № 5007-VI).

Так, за правилами статті 17 Закону №5007-VI основними функціями уповноважених органів є: 1) виконання контрольно-наглядових функцій за дотриманням вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін; 2) здійснення державного спостереження у сфері ціноутворення; 3) запобігання порушенням у сфері ціноутворення.

Положеннями ст.18 Закону № 5007-VI встановлено, що уповноважені органи мають право:

1) проводити у суб`єктів господарювання в установленому порядку планові та позапланові перевірки:

- достовірності зазначеної у документах інформації про формування, встановлення та застосування; державних регульованих цін;

- бухгалтерських книг, звітів, кошторисів, декларацій, показників реєстраторів розрахункових операцій та інших документів незалежно від способу подання інформації, пов`язаних з формуванням, встановленням та застосуванням державних регульованих цін; наявності виписки або витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також документів, що посвідчують особу, в посадових осіб;

2) одержувати відповідно до законодавства у письмовій формі пояснення, довідки і відомості з питань, що виникають під час проведення перевірки;

3) одержувати безоплатно від суб`єктів господарювання, що перевіряються, копії документів та інші відомості, необхідні для здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін, документів, що можуть підтверджувати їх порушення, платіжних доручень, квитанцій, що підтверджують факт перерахування до бюджету коштів у разі застосування адміністративно-господарських санкцій, а також довідки, підготовлені суб`єктами господарювання на їх вимогу;

4) робити запити та одержувати від органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в повному обсязі інформацію та документи, необхідні для виконання покладених на них функцій;

5) вимагати від суб`єктів господарювання, що перевіряються, усунення виявлених порушень вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін;

6) приймати рішення про застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін;

7) надавати органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, суб`єктам господарювання обов`язкові для виконання приписи про усунення порушень вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін;

8) звертатися до суду з позовами про стягнення до бюджету коштів у разі прийняття рішення про порушення вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін.

Статтею 11 Закону № 877-V встановлено, що суб`єкт господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) зобов`язаний:

- допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення заходів державного нагляду (контролю) за умови дотримання ними порядку здійснення державного нагляду (контролю), передбаченого цим Законом;

- виконувати вимоги органу державного нагляду (контролю) щодо усунення виявлених порушень вимог законодавства;

- надавати документи, зразки продукції, пояснення в обсязі, який він вважає необхідним, довідки, відомості, матеріали з питань, що виникають під час державного нагляду (контролю), відповідно до закону;

- одержувати примірник акта та/або припису органу державного нагляду (контролю) за результатами здійсненого планового чи позапланового заходу.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач не заперечує повноваження відповідача щодо проведення його позапланової перевірки, зокрема щодо наявності підстав для її призначення та дотримання визначеної законодавством процедури проведення, тому суд не надає правову оцінку цим обставинам.

Доводи позивача про протиправність оскаржуваного рішення зводяться до того, що це рішення є неправильним по суті, оскільки ґрунтується на невірних висновках відповідача про вчинення позивачем порушення у зв`язку з невірно застосованим тарифом при розрахунках із споживачами за спожиту електроенергію.

Правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулює відносини, пов`язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище визначені Законом України «Про ринок електричної енергії» (далі також - Закон № 2019-VIII).

Відповідно до пункту 96 ч. 1 ст. 1 указаного Закону учасник ринку електричної енергії (далі - учасник ринку) - виробник, електропостачальник, трейдер, оператор системи передачі, оператор системи розподілу, оператор ринку, гарантований покупець та споживач, які провадять свою діяльність на ринку електричної енергії у порядку, передбаченому цим Законом.

З матеріалів справи встановлено, що ТОВ «Інвестбудгаличина» на даний час являється балансоутримувачем за договором №11-13 від 01.11.2013 та управителем будинку №18 по вул. Воскресенська в м. Києві.

У матеріалах справи також наявний договір № ВІ200219 від 01.04.2019 про надання послуг з обслуговування за змістом якого ТОВ «ІНВЕСТБУДГАЛИЧИНА» забезпечує обслуговування незавершеного будівництвом житлового будинку, що знаходиться за адресою: м. Київ, Дніпровський район, вул. Воскресенська, 18 та прибудинкової території, яка призначена для обслуговування даного будинку відповідно до умов даного договору.

Згідно п. 2.4. Договору про надання послуг, ТОВ «ІНВЕСТБУДГАЛИЧИНА» здійснює адміністрування коштів, що надходять від фізичних осіб, яким замовником було надано право тимчасового користування приміщеннями будинку, на покриття витрат щодо обслуговування будинку та прибудинкової території та компенсації вартості ресурсів, необхідних для функціонування будинку (електропостачання, водопостачання та водовідведення, теплопостачання).

Таким чином, як слідує з позовної заяви, позивач стверджує, що не є учасником ринку електроенергії, проте, зі змісту його статуту вбачається, що він позиціонує себе як учасник ринку електроенергії, зокрема, як постачальник та оператор системи розподілу електроенергії.

Відповідно до пункту 68 частини першої статті 1 Закону № 2019-VIII постачання електричної енергії - продаж, включаючи перепродаж, електричної енергії.

Пунктом 78 частини першої статті 1 Закону № 2019-VIII визначено, що розподіл електричної енергії (далі - розподіл) - транспортування електричної енергії від електроустановок виробників електричної енергії або електроустановок оператора системи передачі мережами оператора системи розподілу, крім постачання електричної енергії.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (далі також - Закон № 2189-VIII) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Відтак, послуги з постачання та розподілу електричної енергії належать до житлово-комунальних послуг, які відповідно до вищевказаної правової норми визначаються як результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщення, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Частиною першою статті 10 Закону№ 2189-VIII визначено, що ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону (частина перша статті 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Комунальні послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії надаються виключно на підставі індивідуальних договорів (абзац 2 частини другої статті 14 Закону № 2189-VIII).

На житлово-комунальні послуги державне регулювання цін запроваджено постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.1996 № 1548 «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)».

Відповідно до підпункту 7 пункту 4 Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 10.09.2014 № 715 Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, відповідно до покладених на неї завдань установлює ціни (тарифи) на електричну енергію, тарифи на її передачу і постачання

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (надалі - НКРЕКП) від 26.02.2015 № 220 «Про встановлення тарифів на електроенергію, що відпускається населенню» затверджено Тарифи на електроенергію, що відпускається населенню, з 01 березня 2017 року, відповідно до пункту 1.1 яких електроенергія, що відпускається населенню: за обсяг, спожитий до 100 кВт год електроенергії на місяць (включно) становить 90 коп. (з ПДВ) за 1 кВт год; за обсяг, спожитий понад 100 кВт год електроенергії на місяць становить 168 коп. (з ПДВ) за 1 кВт год.

Згідно з доводами позивача вказана вище тарифікація не регулює відносини між ТОВ «ІНВЕСТБУДГАЛИЧИНА» та власниками квартир, нежитлових приміщень в будинках, які перебувають у нього на обслуговуванні, так як власники нежитлових приміщень проводять компенсацію (відшкодування) електричної енергії ТОВ «Максимум» через ТОВ «ІНВЕСТБУДГАЛИЧИНА» відповідно до цивільного законодавства України та покладених на нього зобов`язань за договором від 01.04.2019 № ВІ200219.

Зокрема, за п. 2.6-2.7 Договору, ТОВ «ІНВЕСТБУДГАЛИЧИНА» готує та виставляє фізичним особам, які тимчасово користуються приміщеннями, рахунки для компенсації витрат. ТОВ «Максимум» уповноважує ТОВ «ІНВЕСТБУДГАЛИЧИНА» приймати на власні банківські рахунки кошти, що надійдуть від фізичних осіб для компенсації витрат ТОВ «Максимум» та ТОВ «ІНВЕСТБУДГАЛИЧИНА», та перераховувати їх замовнику.

Так, п. 2 Додаткової угоди № 1 від 01.04.2019 до Договору встановлено, що ТОВ «ІНВЕСТБУДГАЛИЧИНА» надає послуги у відповідності до встановлених та погоджених сторонами тарифів (Додаток № 2).

З метою правомірності отримання надходжень компенсаційних платежів від фізичних осіб, ТОВ «Максимум» доручає ТОВ «ІНВЕСТБУДГАЛИЧИНА», а останній зобов`язується укласти письмові правочини щодо надання послуг з обслуговування будинку та прибудинкової території та компенсації вартості ресурсів, необхідних для функціонування будинку (електропостачання, водопостачання та водовідведення, теплопостачання).

З метою належного виконання умов вищевказаного договору, ТОВ «ІНВЕСТБУДГАЛИЧИНА» уклало з користувачем (в подальшому власником квартири ОСОБА_1 . Договір про компенсацію витрат від 10.05.2019.

Так відповідно до п. 1.1. Договору компенсації витрат від 10.05.2019 користувач зобов`язується компенсувати витрати, пов`язані з обслуговуванням житлового будинку, які виникли внаслідок надання користувачу права доступу та тимчасового обмеженого користування приміщенням квартири відповідно до Акту доступу та розподілу відповідальності.

Згідно п. 1.2. цього ж Договору обслуговуюча компанія уповноважена замовником будівництва здійснювати адміністрування грошових коштів, які надходитимуть від користувача для компенсації витрат.

У п. 1.3. Договору зазначено, що під витратами, пов`язаними із обслуговуванням будинку, в умовах цього договору, слід розуміти витрати замовника будівництва на оплату ресурсів (водопостачання, водовідведення, електропостачання, газопостачання, теплопостачання тощо), необхідних для функціонування будинку, а також витрат Обслуговуючої компанії на обслуговування житлового будинку та прибудинкової території. На момент укладання цього договору вартість ресурсів становить:

одного кВт електроенергії становить - 2,27 грн. із (з ПДВ);

однієї Гкал теплової енергії становить- 1813,69 грн. (з ПДВ);

одного м куб. ГВП становить- 98,07 грн. (з ПДВ);

одного м куб. водопостачання та водовідведення становить - 21,756 грн. (з ПДВ).

Відповідно до п. 2.1. Договору компенсацій витрат від 14.06.2019 зазначено, що підставою для здійснення користувачем компенсації витрат є рахунок, виставлений, Обслуговуючою компанією, на підставі розрахунків витрат замовника будівництва та безпосередніх витрат обслуговуючої компанії, що підлягають оплаті за звітний місяць.

Суд відмічає, що відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках, - є предметом регулювання Закону № 2189-VIII.

Відтак, послуги з постачання та розподілу електричної енергії належать до житлово- комунальних послуг, які відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 вищевказаного Закону визначаються як результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово- комунальних послуг.

Отже, суд погоджується з доводами відповідача, що фактично суб`єкт господарювання ТОВ «ІНВЕСТБУДГАЛИЧИНА» узяв на себе зобов`язання з надання такої комунальної послуги, як універсальна послуга з постачання електричної енергії (проводить придбання електричної енергії, обслуговує електричні мережі, як у середині будинку, так і зовні його, веде облік використаної електричної енергії кожним побутовим споживачем окремо, виставляє рахунки та проводить збір коштів за послугу).

Згідно з пунктом 93 частини першої статті 1 Закону № 2019-VІII універсальна послуга - постачання електричної енергії побутовим та малим непобутовим споживачам, що гарантує їхні права бути забезпеченими електричною енергією визначеної якості на умовах, визначених відповідно до цього Закону, на всій території України.

Відповідно до пункту 67 частини першої статті 1 Закону № 2019-VIII постачальник універсальної послуги - визначений відповідно до цього Закону електропостачальник, який виконує зобов`язання щодо надання універсальні послуги.

При цьому позивачем не спростовано доводи відповідача про невиконання ТОВ «ІНВЕСТБУДГАЛИЧИНА» разом із третьою особою ТОВ «Максимум» вимог Технічних умов на приєднання до електричних мереж єдиного виконавця універсальної послуги з постачання електричної енергії в місті Києві, чим унеможливили отримання даної послуги побутовими споживачами житлового будинку м. Київ, вул. Воскресенська, буд. 18 за тарифами для побутових споживачів, встановленими Національним регулятором.

Відповідно до пункту 62 частини першої статті 1 Закону №2019-VIII побутовий споживач - це індивідуальний побутовий споживач (фізична особа, яка використовує електричну енергію для забезпечення власних побутових потреб, що не включають професійну та/або господарську діяльність) або колективний побутовий споживач (юридична особа, створена шляхом об`єднання фізичних осіб - побутових споживачів, яка розраховується за електричну енергію за показами загального розрахункового засобу обліку в обсязі електричної енергії, спожитої для забезпечення власних побутових потреб таких фізичних осіб, що не включають професійну та/або господарську діяльність).

Пунктом 2 частини першої статті 5 Закону № 2189-VIII визначено, що до житлово-комунальних послуг належать, зокрема, комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 2189-VIII споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 8 Закону №2189-VIII виконавець комунальної послуги зобов`язаний без додаткової оплати надавати в установленому законодавством порядку необхідну інформацію про ціни/тарифи, загальну вартість місячного платежу, структуру ціни/тарифу, норми споживання та порядок надання відповідної послуги, а також про її споживчі властивості та іншу інформацію, передбачену законодавством.

Частиною п`ятою статті 20 Закону №2189-VIII встановлено, що послуга з постачання електричної енергії надається згідно з умовами договору та вимогами правил, затверджених Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону №2189-VIIІ ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.

Відповідно до частини третьої статті 191 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання використовують у своїй діяльності вільні та державні регульовані ціни.

Тарифи на універсальну послугу з постачання електричної енергії підлягають державному регулюванню (пункт 4 частини першої статті 7 Закону №2019-VIII).

Як уже зазначалося, НКРЕКП встановлює ціни (тарифи) на електричну енергію, що відпускається населенню для побутових потреб, у тому числі диференційовані за обсягами спожитої електричної енергії та/або за групами споживачів, відтак, зокрема, споживач гр. ОСОБА_1 , яка звернулася зі скаргою до органів Держпродспоживслужби, мала отримувати електричну енергію відповідно пункту 1.1 Тарифів на електроенергію, що відпускається населенню (у тому числі яке проживає в житлових будинках, обладнаних кухонними електроплитами), з 01 березня 2017 року, затверджених постановою НКРЕКП від 26.02.2015 №220, тоді як позивачем безпідставно застосовувався тариф у 2,22 грн за кВт.

При цьому, суд звертає увагу, що в сформованих ТОВ «ІНВЕСТБУДГАЛИЧИНА» рахунках на сплату гр. ОСОБА_1 житлово-комунальних послуг з жовтня 2019 року по серпень 2020 року, зазначено нарахування за комунальну послугу «Електроенергія», зокрема, показники лічильника, об`єм, тариф, до сплати, а не «Компенсація (відшкодування) електроенергії».

Такий розрахунок сформовано відповідно до вимог Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №312:

- пунктом 4.13 яких передбачено, що для здійснення розрахунків за фактично спожиту електричну енергію електропостачальник має сформувати та виставити споживачу платіжний документ у паперовій або електронній формі (у випадку згоди споживача на отримання електронного платіжного документа), на підставі даних комерційного обліку, отриманих у порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку.

- пунктом 9.1.8, яких визначено, що інформація, яка надається споживачу в платіжному документі, повинна бути викладена у доступній для сприйняття та легкій для розуміння формі (за необхідності з додатковими роз`ясненнями, якщо така інформація надається вперше). Дані повинні відображатися з високим рівнем інформативної якості (наприклад, з використанням графічного представлення інформації, з візуально проставленими акцентами на більш важливій та/або цікавій інформації тощо).

Беручи до уваги викладене суд дійшов висновку, що відповідач обґрунтовано встановив надлишкове нарахування позивачем гр. ОСОБА_1 коштів в розмірі 335,83 грн за послугу з постачання електричної енергії, застосувавши завищений тариф, що є порушенням вимог пункту 1.1 Тарифів на електроенергію, що відпускається населенню з 01.03.2017, затверджених постановою НКРЕКП від 25.02.2015 № 220. Тому оскаржуваним рішенням Головне управління Держпродспоживслужби в м. Києві правомірно притягнуто позивача до адміністративно-господарської відповідальності відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 Закону України «Про ціни і ціноутворення», застосувавши до нього штраф у розмірі 100% необґрунтованої виручки, а саме в розмірі 335,83 грн.

Указаною правовою нормою, зокрема, передбачено, що до суб`єктів господарювання застосовуються адміністративно-господарські санкції за порушення вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін - вилучення необґрунтовано одержаної виручки, що становить позитивну різницю між фактичною виручкою від продажу (реалізації) товару та виручкою за цінами, сформованими відповідно до запровадженого способу регулювання (крім тих, що на постійній основі надають житлово-комунальні послуги або мають адресного споживача), та штраф у розмірі 100 відсотків необґрунтовано одержаної виручки.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини першої статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На переконання суду, відповідачем доведено правомірність оскаржуваного рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 КАС України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов задоволенню не підлягає.

У відповідності до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 22.01.2021 (справа № 420/4262/19).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги позивача задоволенню не підлягають.

Оскільки позовні вимоги задоволенню не підлягають, судові витрати позивачу відповідно до приписів статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 2, 77, 139, 241-246, 250, 251 Кодексу адміністративного судочинства України Окружний адміністративний суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТБУДГАЛИЧИНА» - відмовити повністю.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Суддя К.С. Пащенко