Рішення № 103459772, 01.02.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 лютого 2022 року м. Київ №640/29640/20

Окружний адміністративний суд міста Києва, у складі судді Вєкуа Н.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомГромадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 доДержавної міграційної служби Українитретя особа Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській областіпровизнання дій неправомірними, скасування рішення,ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся громадянин Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) з позовом до Державної міграційної служби України (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9, код ЄДРПОУ 37508470), третя особа - Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області (02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-а, код ЄДРПОУ 42552598), в якому просить суд:

-визнати дії Державної міграційної служби України неправомірними та скасувати рішення №129-20 від 25 вересня 2020 року про відхилення скарги на рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов`язати Державну міграційну службу України переглянути скаргу на рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України в місті Києві та Київській області про скасування рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.12.2020 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення учасників справи (письмове провадження), встановлено відповідачу строк для надання відзиву та витребувано від останнього докази та відповідні матеріали.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач передчасно прийшов до хибного висновку про те, що заява ОСОБА_1 є очевидно необґрунтованою та з неї не вбачаються його побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань, або викладені обставини не можуть загрожувати його життю, безпеці чи свободі в країні походження тощо.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито спрощене позовне провадження у справі, без повідомлення учасників справи (письмове провадження), встановлено відповідачу строк для надання відзиву та витребувано від останнього докази та відповідні матеріали.

Відповідач надав відзив на адміністративний позов, в якому зазначив, що Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області правомірно прийнято наказ №288 від 07.08.2020 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а відтак були відсутні підстави для задоволення скарги ОСОБА_1 , тому спірне рішення є обґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини третьої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, розгляд яких проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заявами по суті справи є позов та відзив.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив наступне.

25.09.2020 Державна міграційна служба України прийняла рішення №129-20, яким відхилила скаргу громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 від 18.08.2020 на наказ Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області №288 від 07.08.2020 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивач не погоджуючись із вказаним рішенням, звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Положеннями статті 19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08 липня 2011 № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI біженцем є особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI додатковий захист - це форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, які загрожують їх життю, безпеці чи свободі.

Пунктом 13 статті 1 Закону № 3671-VI визначено, що особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Згідно з частинами першою, другою статті 5 Закону № 3671-VI особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Частиною одинадцятою статті 9 Закону № 3671-VI передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Виходячи зі змісту статті 10 Закону № 3671-VI спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до частин першої, п`ятої, шостої та 7 статті 12 Закону № 3671-VI рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п`яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.

Рішення за скаргою приймає центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом місяця з дня отримання особової справи. Строк прийняття рішення може бути продовжено керівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, але не більш як на три місяці.

Особа, скарга якої розглядається, або законний представник такої особи мають право брати участь у розгляді їх скарги.

Особа, скарга якої розглядається, або законний представник такої особи має право на правову допомогу. За бажанням особи участь у розгляді скарги бере адвокат. Призначення адвоката для надання правової допомоги особі здійснюється особою, її законними представниками, а також іншими особами за проханням чи згодою особи, скарга якої розглядається. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може призначити адвоката у встановленому законом порядку через адвокатське об`єднання, а на території адміністративно-територіальних одиниць, де почали діяльність органи (установи), уповноважені законом на надання безоплатної правової допомоги, - через зазначені органи (установи) відповідно до закону, що регулює надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно до пунктів 8.1 - 8.3 Розділу VIII Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС від 07 вересня 2011 року № 649 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 05 жовтня 2011 року за № 1146/19884 (далі - Правила № 649)

ДМС відповідно до статті 12 Закону здійснює розгляд скарг на рішення територіальних органів ДМС:

а) про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

б) про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У разі надходження до ДМС скарги на рішення територіального органу ДМС структурний підрозділ з питань біженців ДМС:

а) реєструє скаргу в журналі реєстрації скарг на рішення територіального органу ДМС (додаток 35);

б) витребовує особову справу заявника від територіального органу ДМС, що ухвалив оскаржене рішення;

в) після отримання матеріалів особової справи заявника розглядає скаргу із дотриманням вимог, встановлених частинами шостою та сьомою статті 12 Закону;

г) готує висновок за результатами розгляду скарги, в якому обов`язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Висновок повинен включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел.

За результатами розгляду скарги ДМС в межах строку, передбаченого частиною п`ятою статті 12 Закону, приймає одне з таких рішень:

а) про задоволення скарги та скасування рішення органу міграційної служби про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

б) про відхилення скарги на рішення органу міграційної служби про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

в) про залишення скарги без розгляду.

Пунктом 8.5 Правил № 649 передбачено, що рішення, передбачені пунктом 8.3 цього розділу, оформлюються рішенням ДМС, реєструються в журналі реєстрації рішень про розгляд скарг та надсилаються разом з особовою справою заявника у встановленому порядку до відповідного територіального органу ДМС.

Як вбачається з матеріалів справи, 07.08.2020 позивача повідомлено про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішення про відмову у прийняті документів прийнято на підставі наказу № 288 від 07.08.2020.

Позивач, використовуючи своє право на досудове оскарження прийнятого наказу, звернувся із скаргою до ДМС, яка зареєстрована за №ОП-М-400-20 від 20.08.2020.

За результатами розгляду скарги позивача на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту 25.09.2020 затверджено висновок, яким відхилено скаргу позивача.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону №3671-VI, пп. "б" пункту 8.3. розділу VIII Правил № 649 ДМС прийнято рішення № 25.09.2020 №129-20 про відхилення скарги позивача від 18.08.2020 на наказ ЦМУ ДМС від 07.08.2020 №288.

Вказане рішення прийняте на підставі висновку департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства ДМС України від 25.09.2020, в якому зазначено про те, що із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивач звернувся 20.07.2020 до ЦМУ ДМС у місті Києві та Київській області. Основною причиною звернення за захистом ОСОБА_1 зазначив нововиявлені обставини, а саме те, що поліція видала ордер на його арешт за політичну діяльність, і тому у разі повернення до Народної Республіки Бангладеш, він був схоплений та його посадять у в`язницю. Заявник звертається до територіального органу ДМС із відповідною заявою вдруге. Вперше шукач захисту звернувся із заявою до ГУ ДМС в місті Києві використовуючи ідентифікаційні дані ОСОБА_1 . На основі дослідження та аналізу його попередньої заяви ДМС прийнято рішення від 26.06.2017 №274 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Заявник скористався правом оскарження, за результатом якого рішенням ДМС від 20.11.2017 №113-17 скаргу заявника було відхилено. За результатом аналізу інформації зазначеної в заявах позивача 2017 та 2020 років, було виявлено ряд суттєвих неточносте та розбіжностей, які вкотре впливають на оцінку правдоподібності заяв. Під час співбесіди 23.07.2020 шукач захисту зазначив, що не звертався за захистом в Індії та в Російській Федерації, оскільки не знайшов роботу та спосіб легалізуватися.

Таким чином, враховуючи вищенаведені норми законодавства, дослідивши наявні докази у справі, суд приходить до висновку, що відповідач при розгляді скарги позивача на рішення територіального органу Державної міграційної служби діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

За приписами статті 3 Закону України "Про звернення громадян" під скаргою розуміється звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.

Водночас, в даному випадку, позивачем подано скаргу на рішення територіального органу Державної міграційної служби до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту як органу вищого рівня.

Поряд з цим, суд вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Таким чином, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Разом з тим, відповідно до зазначених норм право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб`єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак, обов`язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

З огляду на викладене вище, дії або рішення суб`єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі дії або рішення прийняті владним суб`єктом поза межами визначеної законом компетенції, а, по-друге, оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку.

Зі змісту оскаржуваного рішення від 25.09.2020 №129-20 вбачається, що Державною міграційною службою України відхилено скаргу позивача на наказ ЦМУ ДМС від 07.08.2020 №288 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Отже, вказане рішення саме по собі не є юридично значимим для позивача, оскільки не має безпосереднього впливу на суб`єктивні права та обов`язки останнього шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право, або шляхом покладення на нього будь-якого обов`язку.

Суд вважає, що в даному випадку належним та ефективним способом захисту порушених, на думку позивача, його прав та інтересів буде оскарження наказу ЦМУ ДМС від 07.08.2020 №288 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Таким чином, суд приходить до висновку що рішення про відхилення скарги позивача безпосередньо не порушує прав та інтересів позивача, з огляду на що суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 2,77, 159, 243-245, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.Г. Вєкуа