Рішення № 103459659, 31.01.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 січня 2022 року м. Київ № 640/16972/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянув в порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві

про визнання рішення протиправним, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі - відповідач), в якому просить: рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 15 січня 2020 року № 163, яке викладене у листі від 27 лютого 2020 року, щодо припинення виплати на неповнолітню дитину та утримання із ОСОБА_1 надміру сплачених коштів за період з 01 листопада 2017 року по 30 червня 2019 року в розмірі 13864,55 грн визнати протиправним; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві поновити ОСОБА_1 виплату на неповнолітню дитину, починаючи з дня припинення, тобто, з 01 січня 2020 року; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повернути ОСОБА_1 безпідставно стягнуті кошти у розмірі 9057,35 грн; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві сплатити ОСОБА_1 пеню на суму стягнутих коштів у розмірі 9057,35 грн, виходячи з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві, отримував пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та призначено надбавку до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який має на своєму утриманні непрацездатних членів сім`ї, до кола яких, зокрема, належать діти, які не досягли 18 років. Проте, листом від 27 лютого 2020 року № 2312-2116/Б-02/8-2600/20 відповідач повідомив позивача про припинення виплати надбавки на неповнолітню дитину, оскільки з 26 серпня 2010 року позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець, а пенсіонерам, які мають прибуток такі надбавки не нараховуються. Крім того, даним листом відповідач зобов`язав повернути надмірно виплачені кошти в термін з 01 листопада 2017 року по 30 червня 2019 року в сумі 13864,55 грн.

Також позивач вказує, що відповідно до повідомлення про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця 13 серпня 2015 року внесено запис про проведення державної реєстрації припинення його підприємницької діяльності.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 серпня 2020 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач заперечував проти вимог заявленого позову з мотивів, викладених у відзиві на позов, та зазначив, що згідно з індивідуальними даними про застраховану особу, наявними у системі персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України ОСОБА_1 з 26 серпня 2010 року зареєстрований як фізична особа-підприємець. Частиною 3 статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» було передбачено, що пенсіонерам, які мають прибуток від заняття підприємницькою діяльністю, надбавки до пенсії, передбачені непрацездатним членам сім`ї відповідно до пункту «а» частини 1 статті 16 та пункту «а» частини 1 статті 24 цього Закону, не нароховуються.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 липня 2021 року від позивача та відповідача витребувано додаткові докази по справі.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Позивач з 05 квітня 2017 року отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та отримував надбавку до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який має на своєму утриманні непрацездатних членів сім`ї, до кола яких, зокрема, належать дитина, яка не досягла 18 років.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 15 січня 2020 року № 76 про стягнення суми пенсії, виплачених надмірно, на підставі частини 1 статті 50 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» позивачу припинено виплату надбавки до пенсії як непрацюючому пенсіону, який має на своєму утриманні непрацездатних членів сім`ї, та у зв`язку з утворенням переплати пенсії в розмірі 13864,55 грн. прийнято рішення проводити поетапне утримання переплаченої пенсії за період з 01 листопада 2017 року по 30 червня 2019 року в розмірі 20% пенсії від щомісячного розміру до повного погашення заборгованості.

Листом від 27 лютого 2020 року № 2312-2116/Б-02/8-2600/20 Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві повідомило позивача, що з 01 березня 2020 року з його пенсії проводитиметься утримання суми надміру сплачених коштів по 20% пенсії щомісячно до повного погашення заборгованості.

Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі є Закон України Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ), яким держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Відповідно до пункту «а» частини 1 статті 24 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ до пенсії по інвалідності, що призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом (у тому числі до обчисленої в мінімальному розмірі), нараховується: надбавка непрацюючим особам з інвалідністю, які мають на своєму утриманні непрацездатних членів сім`ї (стаття 30), - на кожного непрацездатного члена сім`ї в розмірі 50 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. При цьому надбавка нараховується тільки на тих членів сім`ї, які не одержують пенсійні виплати із солідарної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю, державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, допомогу на дітей одиноким матерям. За наявності права одночасно на пенсію, зазначені види допомоги і надбавку до пенсії по інвалідності на непрацездатного члена сім`ї за вибором пенсіонера може бути призначено пенсію, державну соціальну допомогу або нараховано на цього члена сім`ї надбавку. За наявності в сім`ї двох або більше пенсіонерів кожний непрацездатний член сім`ї, який перебуває на їх спільному утриманні, враховується для нарахування надбавки тільки одному з пенсіонерів за їх вибором.

Згідно з пунктом «а» статті 30 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ непрацездатними членами сім`ї вважаються: діти, брати, сестри та онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років. При цьому братам, сестрам та онукам право на пенсію надається у тих випадках, якщо у них немає працездатних батьків.

Отже позивач, на утриманні якого на момент призначення пенсії перебували непрацездатні членів сім`ї (неповнолітня дитина), згідно з пунктом «а» частиною 1 статті 24 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ має право як непрацююча особа на надбавку до пенсії в розмірі 50 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність - на кожного непрацездатного члена сім`ї.

Відповідно до частини 3 статті 54 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ в редакції, чинній до 01 жовтня 2015 року, пенсіонерам, які мають прибуток від заняття підприємницькою діяльністю, надбавки до пенсії, передбачені непрацездатним членам сім`ї відповідно до пункту «а» частини 1 статті 16 та пункту «а» частини 1 статті 24 цього Закону, не нараховуються.

Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», який набрав чинності 11 жовтня 2017 року, частину 3 статті 54 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ - виключено.

Як встановлено судом та зазначалось вище, позивачу з 05 квітня 2017 року призначено пенсію по інвалідності відповідно до Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ, також з 05 квітня 2017 року позивачу встановлено надбавку до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який має на своєму утриманні дитину, яка не досягла 18 років.

З копії пенсійної справи позивача вбачається, що підставою для прийняття Головним управлінням Пенсійного фонду України в місті Києві рішення про припинення виплати надбавки до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який має на своєму утриманні дитину, яка не досягла 18 років стала інформація, яка міститься в Державному реєстрі загальнообов`язкового державного соціального страхування, відповідно до якого позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець з 26 серпня 2010 року.

В той же час, в матеріалах справи міститься повідомлення державного реєстратора юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 13 серпня 2015 року № 2418 про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця, з якої вбачається, що 13 серпня 2015 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис № 21810060003002418 про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .

Постановою Правління Пенсійного фонду України «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 30 січня 2007 року № 3-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 15 лютого 2007 року за № 135/13402 (далі - Порядок № 3-1), затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», який регулює питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Відповідно до пункту 1 Порядку № 3-1 заяви про призначення пенсії за вислугу років та по інвалідності особам, звільненим зі служби, які мають право на пенсію згідно із Законом, та особам, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до міжнародних договорів у галузі пенсійного забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, подаються цими особами до головних управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - органи, що призначають пенсії) через уповноважені структурні підрозділи Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства надзвичайних ситуацій України, Міністерства інфраструктури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної прикордонної служби України, Державної податкової служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державної інспекції техногенної безпеки України (далі - міністерства та інші органи).

Згідно з пунктом 9 Порядку № 3-1 для призначення надбавки на непрацездатних членів сім`ї (відповідно до пункту «а» статті 16 та пункту «а» статті 24 Закону) подаються такі документи: заява; довідка уповноваженого органу за місцем проживання про склад сім`ї; копія свідоцтва про народження дитини; копія свідоцтва про шлюб; довідка з навчального закладу про навчання; копія трудової книжки або довідка органів державної податкової служби про облік платника податків - суб`єкта підприємницької діяльності.

Відповідно до пункту 16 Порядку № 3-1 при прийманні документів для призначення пенсії орган, що призначає пенсії:

- перевіряє правильність оформлення заяви й подання про призначення пенсії, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;

- здійснює попередню перевірку змісту і належного оформлення представлених документів;

- перевіряє правильність копій відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розходження.

Орган, що призначає пенсії, має право вимагати від міністерств та інших органів, заявників дооформлення поданих документів, а також подання додаткових документів та перевіряти в необхідних випадках обґрунтованість їх видачі.

Таким чином, суд приходить до висновку, що на дату призначення позивачу пенсії та надбавки, підприємницьку діяльність позивача як фізичної особи-підприємця було припинено, на підтвердження чого позивачем було подано належні документи до заяви про призначення надбавки на непрацездатних членів сім`ї, а відтак дії відповідача щодо припинення виплати позивачу надбавки до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який має на своєму утриманні дитину, яка не досягла 18 років, є протиправними.

Згідно приписів частини 1, 2 статті 60 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ, пенсіонери зобов`язані повідомляти органам пенсійного забезпечення про обставини, що спричиняють зміну розміру пенсії або припинення її виплати. В разі невиконання цього обов`язку і одержання у зв`язку з цим зайвих сум пенсії пенсіонери повинні відшкодувати органу пенсійного забезпечення заподіяну шкоду.

Частина 3 статті 60 вказаного Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ передбачає, що суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера (подання документів із свідомо неправдивими відомостями, неподання відомостей про зміни у складі його сім`ї тощо), можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень органу, який призначає пенсію, чи суду.

Отже, обов`язковою умовою стягнення надміру виплачених пенсій є допущення зловживань з боку пенсіонера та в жодному випадку вказані суми не можуть бути стягнуті у випадку призначення чи її перерахунку на підставі недостовірних даних, формування яких не залежить від пенсіонера.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 лютого 2019 року у справі № 344/6370/14-а та в постанові від 18 квітня 2019 у справі № 489/5870/16-а.

Механізм повернення коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, регулюється Порядком відшкодування коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, та списання сум переплат пенсій та грошової допомоги, що є безнадійними до стягнення, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 21 березня 2003 року № 6-4 (далі - Порядок № 6-4).

Пунктом 3 Порядку № 6-4 встановлено, що суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду України чи в судовому порядку відповідно до статті 50 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Рішення про стягнення приймає територіальний орган Пенсійного фонду України, в якому пенсіонер перебуває на обліку як одержувач пенсії.

З викладено вбачається, що пенсіонер не несе відповідальність за зміст та достовірність офіційної інформації, яка ведеться органами державної влади, іншими організаціями та установами на виконання їх повноважень.

Як встановлено судом, підставою для винесення рішення щодо припинення виплати на неповнолітню дитину та утримання із ОСОБА_1 надміру сплачених коштів за період з 01 листопада 2017 року по 30 червня 2019 року в розмірі 13864,55 грн стала не наявність зловживань з боку пенсіонера, а інформація про застраховану особу, наявна в системі персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України.

В даному випадку відповідачем у встановленому законом порядку не доведено факт зловживань з боку позивача, його вини чи недобросовісності щодо надання недостовірних даних та отримання переплати пенсії, а тому підстави для стягнення з ОСОБА_1 надміру виплачених сум пенсії відсутні.

Щодо вимоги про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві повернути ОСОБА_1 безпідставно стягнуті з 01 березня 2020 року кошти у розмірі 9057,35 грн та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві сплатити ОСОБА_1 пеню на суму стягнутих коштів у розмірі 9057,35 грн, виходячи з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 3 статті 107 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» суми коштів, безпідставно стягнені органами Пенсійного фонду з юридичних і фізичних осіб, підлягають поверненню в триденний строк із дня прийняття рішення виконавчим органом Пенсійного фонду або судом про безпідставність їх стягнення, з одночасною сплатою нарахованої на ці суми пені, що визначається виходячи з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про задоволення позовної вимоги щодо зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві повернути ОСОБА_1 безпідставно стягнуті кошти у розмірі 9057,35 грн та щодо зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві сплатити ОСОБА_1 пеню на суму стягнутих коштів у розмірі 9057,35 грн, виходячи з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини у пункті 50 рішення від 13 січня 2011 року (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) зазначив, що Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. тhe United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18).

Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункт 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

Аналіз наведених норм у їх сукупності дає підстави для висновку про те, що завданням судочинства є вирішення судом спору з метою ефективного захисту порушеного права.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність рішення щодо припинення виплати позивачу надбавки до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який має на своєму утриманні дитину, яка не досягла 18 років з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, отже судові витрати розподілу не підлягають.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо припинення виплати ОСОБА_1 надбавки до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який має на своєму утриманні дитину, яка не досягла 18 років та утримання із ОСОБА_1 надміру сплачених коштів за період з 01 листопада 2017 року по 30 червня 2019 року в розмірі 13864,55 грн.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві поновити ОСОБА_1 виплату на неповнолітню дитину, починаючи з дня припинення.

4. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повернути ОСОБА_1 безпідставно стягнуті кошти у розмірі 9057,35 грн та сплатити ОСОБА_1 пеню на суму стягнутих коштів у розмірі 9057,35 грн, виходячи з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України.

5. В решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу

Суддя А.І. Кузьменко