Рішення № 103459594, 31.01.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 січня 2022 року м. Київ № 640/8758/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Шулежка В.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «АТ Дистриб`юшін» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «АТ Дистриб`юшін» (далі - позивач) з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - відповідач, ГУ ДПС у м. Києві), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 08.04.2020 №00004110502 та №00004100502.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що господарські операції позивача з контрагентом підтверджені належними первинними документами, які підтверджують формування показників податкової звітності та відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку підприємства.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.04.2020 відкрито провадження у адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому останній зазначає про відповідність оскаржуваних рішень вимогам чинного законодавства.

Позивачем подано відповідь на відзив відповідача, в якій заперечує проти доводів останнього, викладених у його відзиві.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Головним управлінням Державної податкової служби у м. Києві на підставі наказу від 11.01.2020 №136 та направлень проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «АТ Дистриб`юшін» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2016 по 30.09.2019, валютного - за період з 01.10.2016 по 30.09.2019, з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - з 07.12.2011 по 30.06.2019 та іншого законодавства за відповідний період, за результатами якої складено акт від 26.02.2020 №151/26-15-05-02-02/37985636.

Проведеною перевіркою встановлення порушення:

пунктів 5 та 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Доходи», підпункту 14.1.13 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток у сумі 126 720,00 грн., в тому числі за 3 квартали 2019 у сумі 126 720,00 грн.;

підпункту 44.1 пункту 44, підпункту 185.1 пункту 185, підпункту 188.1 пункту 188, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 117 333,00 грн., в тому числі за квітень 2019 року в сумі 177 333,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки, 08.04.2020 відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

№00004100502, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних осіб на загальну суму 158 400,00 грн., у тому числі за податковими зобов`язаннями - 126 720,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 31 680,00 грн.;

№00004110502, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 146 666,00 грн., у тому числі за податковими зобов`язаннями - 117 333,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 29 333,00 грн.

Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями та вважаючи їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платники податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовані Податковим кодексом України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Під витратами, відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України розуміється сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк) (підпункт 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов`язок платника податків сплатити суму грошового зобов`язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності (підпункт 14.1.157 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку № 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07 лютого 2013 року №73 (надалі по тексту також - НП(С)БО 1) наведено терміни, що використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку, мають такі значення, зокрема: активи - це ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, призведе до отримання економічних вигод у майбутньому; баланс (звіт про фінансовий стан) - це звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов`язання і власний капітал; бухгалтерська звітність - це звітність, що складається на підставі даних бухгалтерського обліку для задоволення потреб певних користувачів; витрати - це зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками);

доходи - збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов`язань, які призводять до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників); звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) - це звіт про доходи, витрати, фінансові результати та сукупний дохід; зобов`язання - це заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої е майбутньому, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди; фінансова звітність - це бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

У звіті про фінансові результати розкривається інформація про доходи, витрати, прибутки і збитки, інший сукупний дохід та сукупний дохід підприємства за звітний період.

Відповідно до змісту пунктів 5 та 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Доходи» (далі - П(С)БО 15), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року №290, дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена, а визнані доходи класифікуються в бухгалтерському обліку за такими групами: дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); інші операційні доходи; фінансові доходи; інші доходи.

При цьому, до складу інших доходів, зокрема, включаються дохід від реалізації фінансових інвестицій; дохід від неопераційних курсових різниць та інші доходи, які виникають у процесі господарської діяльності, але не пов`язані з операційною діяльністю підприємства.

Згідно з пунктом 15 Положення, доходом визнається сума зобов`язання, яке не підлягає погашенню.

Відповідно до норм пункту 21 П(С)БО 15, дохід відображається в бухгалтерському обліку в сумі справедливої вартості активів, що отримані або підлягають отриманню. Якщо безоплатно отриманий актив забезпечує надходження економічних вигід протягом кількох звітних періодів, то доходи визнаються на систематичній основі (наприклад, у сумі нарахованої амортизації) протягом тих звітних періодів, коли надходять відповідні економічні вигоди.

Статтею 4 Закону України від 16 липня1999 року №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (із змінами), визначені основні принципи бухгалтерського обліку, зокрема: нарахування та відповідність доходів і витрат - для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому, доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів.

Приписами пункту 3 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», визначено, що інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Згідно з нормами пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Відповідно до змісту статті 1 Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України, базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

При цьому, порядок формування доходів в бухгалтерському обліку регулюється П(С)БО 15, згідно з яким доходи визнаються одночасно при збільшенні активів або зменшення зобов`язань.

Так, визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або у разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток навіть за наявності складених документів чи сплати грошових коштів.

З акта перевірки вбачається, що позивач відображав у складі витрат що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування податком на прибуток приватних підприємств суми по господарським операціям з ТОВ «КРОВЕТ».

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частина друга статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлює, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Разом з цим, формальна наявність у покупця первинних документів, необхідних для віднесення певних сум до складу витрат відповідного періоду не є безумовною підставою формування витрат, у разі не доведення реальності здійснених господарських операцій та придбання товарів з метою їх використання у межах господарської діяльності платника податку.

Так, досліджуючи питання пов`язаності придбаних позивачем робіт (послуг) з його господарською діяльністю та реальність господарських операцій, суд зазначає про наступне.

Згідно з частиною першою статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов`язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Судом встановлено, що основним видом діяльності позивача є 46.90 неспеціалізована оптова торгівля.

Під час проведення перевірки контролюючим органом встановлена відсутність реального характеру господарських операцій позивача з ТОВ «КРОВЕТ».

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (покупець) та ТОВ «КРОВЕТ» (постачальник) укладено договір поставки від 21.04.2019 №21/04-2019, за умовами якого постачальник, на умовах визначених у Договорі, зобов`язаний поставляти та передавати у власність покупцеві товари, а покупець зобов`язується приймати та оплачувати товар на умовах визначених цим Договором.

Асортимент, кількість та ціна товару зазначаються у видатковій накладній на кожну поставку товару, що є невід`ємною частиною Договору (п. 1.3 Договору).

На підтвердження викання умов вказаного Договору від 21.04.2019 №21/04-2019 позивачем надано видаткові накладні від 23.04.2019 №22,від 23.04.2019 №23, від 23.04.2019 №24,від 25.04.2019 №27, податкові накладні від 23.04.2019 №5, від 23.04.2019 №6, від 23.04.2019 №7, від 25.04.2019 №9, податкову декларацію за квітень 2019 року, платіжні доручення від 03.06.2019 №11, від 04.06.2019 №15, від 24.05.2019 №1817, від 22.11.2019 №153, від 23.12.2019 №185, від 21.01.2020 №205, товарно - транспортні накладні від 23.04.2019 №22/Т, №23/Т, №24/Т, від 25.04.2019 №27/Т.

Крім того, факт придбання спірного товару ТОВ «КРОВЕТ», який в подальшому був реалізований позивачу, підтверджено митними деклараціями та інвойсами, наявними в матеріалах справи.

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що товари, придбані в межах господарських операцій використовувались позивачем у власній господарській діяльності, а тому останній правомірно формував дані податкового обліку за перевірений період по взаємовідносинам зі вказаними контрагентами.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Так, відповідачем, на якого покладено обов`язок доказування, не надано жодних доказів на підтвердження викладених у відзиві та акті перевірки обставин щодо не підтвердженням факту здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «КРОВЕТ».

При вирішені даного спору суд враховує позицію, викладену в постановах Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі №814/788/14, від 30 листопада 2018 року у справі №820/4698/17, від 14 лютого 2018 року у справі №804/15887/14, згідно з якою інформація про ознаки фіктивної діяльності контрагента (як-то: податковий стан платника податків, відсутність необхідних та достатніх матеріально-технічних ресурсів та персоналу тощо), одержана контролюючим органом з його власних інформаційних систем, що не оформлена рішенням суб`єкта владних повноважень і не є юридичним фактом, утворює лише привід і підстави для перевірки такої інформації.

Слід також наголосити, що платник не несе відповідальності за дії всіх підприємств та організацій, що беруть участь у багатостадійному процесі сплати податків до бюджету. Зворотне призвело б до неправомірного покладення на платника тягаря відповідальності за дії третіх осіб у багатостадійному господарському обороті.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року по справі №826/16272/13-а, в якій суд зазначив, що: «Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента...».

Також, у постанові від 16 квітня 2019 у справі №804/6909/17 Верховний Суд вкотре підтвердив позицію, що аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог законодавства щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

Висновок Верховного Суду, викладений, зокрема в постановах від 17 квітня 2018 року у справі №826/14549/15, від 06 лютого 2018 року у справі №816/166/15-а, від 13 серпня 2020 року у справі №520/4829/19, від 21 жовтня 2020 року у справі №140/1845/19 категоричний: відсутність у контрагента матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.

Таким чином, недостатність персоналу, відсутність власних транспортних засобів, виробничо-складських приміщень не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов`язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов`язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб`єкта господарювання здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб`єктів господарювання для виконання зобов`язань по укладених ним договорах. Аналогічна правова позиція висловлена 10 листопада 2020 року Верховним Судом в рамках справи №440/3779/18, касаційне провадження №К/9901/23882/19.

У будь-якому випадку реалізуючи господарську компетенцію при укладенні та виконанні господарських договорів, сторони цього договору можуть вимагати від контрагента дотримання умов цих договорів, тією мірою якою дозволяють його (їх) умови. Перекладати на сторону договору обов`язки контролю свого контрагента за межами взаємовідносин, як того вимагає податковий орган, знаходиться за межами господарської компетенції суб`єкта господарювання та не входить до прав та обов`язків платника податку. Це в свою чергу у межах спірних відносин позивача як платника податку покладає додаткове не передбачене законом обтяження, що є недопустимим.

Аналогічні висновки щодо застосування норм викладені, зокрема у постановах Верховного Суду від 11 грудня 2018 у справі №803/2094/15, від 20 грудня 2018 року у справі №815/4992/16.

Оцінюючи правомірність висновків акта перевірки про безпідставне включення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість відповідних сум податку по відносинах із ТОВ «КРОВЕТ», суд керується наступним.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 185.1 статті 185 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України та постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України.

У свою чергу, датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг, згідно положень пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України, вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню; б) дата відвантаження товарів.

Відповідно до пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд доходить висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару, робіт чи послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв`язку з таким придбанням.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України дою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кодекс України передбачає лише такі випадки для не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), як не підтвердження податковими накладними та/або відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, та/або порушення порядку заповнення податкової накладної оформлення їх з порушенням вимог (пункт 198.6 статті 198, пункт 201.10 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За приписом пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагент позивача був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку товарів.

Суд встановлено, що придбання позивачем у ТОВ «КРОВЕТ» товару безпосередньо пов`язано з його господарською діяльністю, здійснені господарські операції є реальними та підтверджуються необхідними документами, а відповідач не довів відсутність сплати позивачем відповідних сум податку на додану вартість до Державного бюджету України.

В контексті спірних правовідносин суд вважає за необхідне відмітити рішення Європейського Суду з прав людини у справах «Інтерсплав" проти України» (2007 рік, заява №803/02),»Булвес» АД проти Болгарії» (2009 рік, заява №3991/03) і «Бізнес Супорт Центр» проти Болгарії» (2010 рік, заява №6689/03), у яких, перевіряючи відповідність позбавлення права на податковий кредит/бюджетне відшкодування вимогам статті 1 Протоколу №1, Європейський суд з прав людини застосовував принцип пропорційності. Цей принцип є складовою частиною принципу верховенства права і вимагає додержання «справедливого балансу» між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізацію яких здійснюється втручання держави.

Провівши відповідну оцінку, Європейський Суд з прав людини визнав, що «справедливий баланс» не додержується, коли платника податку на додану вартість позбавляють права на податковий кредит/бюджетне відшкодування за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо/повинно було відомо про таку діяльність його постачальників.

Таким чином, за змістом норм Податкового кодексу України право покупця на податковий кредит з податку на додану вартість не ставиться в залежність від дотримання контрагентами вимог законодавства та вчинення ймовірних зловживань за ланцюгом постачання товару.

Отже, на думку суду, позивач правомірно відносив до складу податкового кредиту відповідні суми податку на додану вартість за перевірений період із контрагентом ТОВ «КРОВЕТ», тому висновки акта перевірки про заниження податку на додану вартість є помилковими, а збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість - протиправним.

Враховуючи встановлені судом обставини справи та норми чинного законодавства, що регулює правовідносини у сфері справляння податків та зборів, суд доходить висновку про наявність правових підстав для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 08.04.2020 №00004110502 та №00004100502.

Згідно положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведена правомірність та обґрунтованість прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги.

За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно, беручи до уваги положення частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, на користь позивача підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача всі здійсненні ним судові витрати.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 72-77, 90, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «АТ Дистриб`юшін» (02094, м. Київ, вул. Магнітогорська, буд. 1, літ. Е, оф. 30, код ЄДРПОУ 37985636) задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 08.04.2020 №00004110502 та №00004100502.

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю «АТ Дистриб`юшін» понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 4 575,99 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.293, 295-297 КАС України з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII.

Суддя В.П. Шулежко