Рішення № 103459523, 31.01.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

31 січня 2022 року справа №640/29052/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 )доФінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України (далі по тексту - відповідач)про1) визнання протиправними дій відповідача щодо не проведення своєчасного повного розрахунку з позивачем при звільненні; 2) зобов`язання відповідача у відповідності до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23 січня 2019 року по 08 жовтня 2021 року В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, зазначаючи, що відповідач протиправно не виплатив в день звільнення позивача з військової служби всі суми, передбачені законодавством, відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України, зокрема, компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки.

На думку позивача з відповідача слід стягнути на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні відповідно до вимог статті 117 Кодексу законів про працю України, оскільки в день виключення позивача зі списків особового складу, відповідач протиправно не провів усі необхідні розрахунки.

Ухвалою від 25 жовтня 2021 року Окружний адміністративний суд міста Києва відкрив провадження в адміністративній справі №640/29052/21 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.

Ухвалою від 31 січня 2022 року Окружний адміністративний суд міста Києва відмовив відповідачу у задоволенні клопотання про залишення позову без розгляду у зв`язку із пропущенням строків.

Відповідач подав відзив на адміністративний позов, в якому просить відмовити в задоволенні адміністративного позову та зазначає, що повністю виконав рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2021 року у справі №640/548/20; з прийняттям судових рішень, якими присуджено на користь позивача певні суми коштів, статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України не застосовуються, а зобов`язання роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.

Дослідивши наявні у справі докази, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив такі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи.

ОСОБА_1 проходив військову службу в Головному управлінні морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України.

Нарахування та виплата грошового забезпечення позивача здійснювалася Фінансовим управлінням Генерального штабу Збройних Сил України.

Відповідно до витягу із наказу начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому частині) від 11 січня 2019 року №10 полковник ОСОБА_1 звільнений з військової служби у запас за підпунктом «б» (за станом здоров`я) пункту другого частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та відповідно до витягу із наказу начальника Головного управління морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України від 23 січня 2019 року №15 (по стройовій частині) з 23 січня 2019 року виключений зі списків особового складу Головного управління морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України та всіх видів забезпечення.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 липня 2021 року у справі №640/548/20 позов ОСОБА_1 до Головного управління морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України задоволено, визнано протиправною бездіяльність Головного управління морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України стосовно неприйняття рішення щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2019 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби, зобов`язано Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити грошову компенсацію ОСОБА_1 за невикористані календарні дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2019 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби.

Відповідно до платіжного доручення від 06 жовтня 2021 року №16022 ОСОБА_1 08 жовтня 2021 року перераховано грошові кошти в сумі 45 639,73 грн.

Згідно із виписки АТ «Ощадбанк» по картковому рахунку позивача 08 жовтня 2021 року зараховано грошове забезпечення військовослужбовцю в сумі 45 639,73 грн.

Окружний адміністративний суд міста Києва, вирішуючи спір по суті позовних вимог, керується такими мотивами.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Частиною шостою цієї ж статті передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері соціального захисту військовослужбовців, є, зокрема, Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до частин другої-четвертої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. До складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно із частиною другою статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Абзацом третім пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 затверджений Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі по тексту - Порядок №260), відповідно до пункту 3 розділу ХХХІ якого, у рік звільнення військовослужбовцям, звільненим з військової служби, зокрема, за станом здоров`я виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, спеціальним законодавством врегульований склад грошового забезпечення та порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям звільненим з військової служби, проте, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні з військової служби не врегульовані.

Верховний Суд України у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15 зазначив, що за загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Верховний Суд у постанові від 17 липня 2019 року у справі №823/615/16 зазначив, що з огляду на неврегулювання питання щодо порядку виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей при вирішенні вказаного питання підлягають застосуванню приписи Кодексу Законів про працю України, зокрема, його стаття 117, яка передбачає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Предметом розгляду у цій справі є невиплата відповідачем середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу», Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та Порядком №260 питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб з військової служби не врегульовані, а тому, суд при вирішенні цього питання застосовує норми Кодексу законів про працю України.

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Поряд з цим, статтею 117 Кодексу законів про працю України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Крім того, Верховний Суд України у постанові від 15 вересня 2015 року у справі №21-1765а15 дійшов висновку, що передбачений частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 Кодексу законів про працю України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, як зазначає Верховний Суд України, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку.

Разом з цим, Конституційний Суд України в рішенні №4-рп/2012 від 22 лютого 2012 року щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237 цього Кодексу роз`яснив, що згідно зі статтею 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Тобто, передбачений частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, суд враховує висновки Пленуму Верховного Суду України, викладені в його постанові від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», у якій, зокрема, зазначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе, що в цьому немає його вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі не проведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум, вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

З вказаного слідує, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Отже, можливість задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні перебуває у залежності від проведення фактичного розрахунку.

Статтею 116 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність, а саме обов`язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Закріплені в статях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Крім того, суд зазначає, що за змістом статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника йому виплачуються «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.

Чинне законодавство передбачає обов`язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, всіх належних йому на день виключення зі списків особового складу виплат.

Таким чином, застосування передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальності здійснюється у разі невиплати всіх належних на день виключення особи зі списків особового складу виплат.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постановах від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач не провів з позивачем повного розрахунку при звільненні та не виплатив позивачу грошову компенсацію за невикористані додаткової відпустки як учаснику бойових дій в день його виключення зі списків особового складу 23 січня 2019 року.

Водночас, суд встановив, що грошова компенсація за невикористані календарні дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2019 роки у сумі 45 639,73 грн. виплачена позивачу 08 жовтня 2021 року, що підтверджується випискою з карткового рахунку позивача та платіжним дорученням від 06 жовтня 2021 року №16022.

Таким чином, остаточний розрахунок з позивачем був проведений не 23 січня 2019 року (в день звільнення з військової служби), а 08 жовтня 2021 року, що свідчить про протиправність дій відповідача щодо не проведення повного розрахунку з позивачем в день його звільнення з військової служби.

Щодо доводів відповідача, що на спірні правовідносини не розповсюджується дія статті 117 Кодексу законів про працю України у зв`язку з наявністю рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2021 року у справі №640/548/20, яким зобов`язано Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити грошову компенсацію ОСОБА_1 за невикористані календарні дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2019 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби, суд зазначає таке.

Дійсно, частина перша статті 117 Кодексу законів про працю України передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає.

Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом частини другої статті 117 Кодексу законів про працю України, має право на відшкодування, якщо спір буде вирішено на його користь.

Отже, у разі якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то у випадку, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування, тобто, зазначене в частині першій статті 117 Кодексу законів про працю України.

Таким чином законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17.

Таким чином, висновки відповідача, що положення статті 117 Кодексу законів про працю України не поширюються на правовідносини, які виникають у зв`язку з прийняттям та виконанням судового рішення про виплату заборгованості із заробітної плати та, якщо при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні суми був відсутній спір щодо їх розміру, є помилковими та суперечать висловленій Великою Палатою Верховного Суду правовій позиції.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11 березня 2021 року у справі №520/12809/19, від 18 березня 2021 року у справі № 820/3313/17, від 31 березня 2021 року у справі №340/970/20, від 31 березня 2021 року у справі №120/2617/20-а.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем допущена протиправна бездіяльність щодо не виплати всіх сум належних позивачу у день звільнення з військової служби.

При цьому, позивач просить визнати протиправними дії відповідача щодо не проведення своєчасного повного розрахунку з позивачем при звільненні.

Суд зазначає, що протиправними діями суб`єкта владних повноважень - є активна цього органу чи посадової особи; протиправною бездіяльністю - зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих і обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Отже, в цьому випадку нездійснення обов`язкових дій на користь позивача, а саме, не проведення своєчасного повного розрахунку з позивачем при звільненні є підставою для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не проведення своєчасного повного розрахунку з позивачем при звільненні.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача у відповідності до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23 січня 2019 року по 08 жовтня 2021 року, суд зазначає таке.

У пункті 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» встановлено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Розрахунок розміру суми відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, має розраховуватись відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.

Між тим, суд зауважує, що позивач не заявляв вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку, а порушував питання щодо зобов`язання відповідача вчинити певні дії, а саме нарахувати та виплатити такий середній заробіток.

Враховуючи наведене, суд при вирішенні даної адміністративної справи не вбачає підстав для здійснення розрахунку середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку із позивачем.

При цьому суд звертає увагу позивача на те, що право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виникло у нього з наступного дня після звільнення, а саме з 24 січня 2019 року.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов`язання відповідача у відповідності до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24 січня 2019 року по 08 жовтня 2021 року

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність своєї поведінки з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати зі сплати судового збору відшкодуванню не підлягають.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 241-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо не проведення своєчасного повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні.

3. Зобов`язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України у відповідності до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24 січня 2019 року по 08 жовтня 2021 року.

4. Відмовити в іншій частині адміністративного позову.

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 );

Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 6; ідентифікаційний код 22990368).

Суддя В.А. Кузьменко