Рішення № 103454011, 15.02.2022, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

15 лютого 2022 року № 520/20246/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Кухар М.Д.

при секретареві судового засідання - Койдан Ю.О.,

за участю:

представника позивача - Коронетко О.І.,

представника відповідача - Гавриленко Я.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

-визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області № 04/1-809-13 від 23.09.2021 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Пакистану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позовних вимог вказано про те, що рішення відповідачем прийнято необґрунтовано та без урахування усіх обставин, відтак таке рішення підлягає скасуванню у судовому порядку.

Ухвалою суду від 21.10.2021 відкрито спрощене провадження у справі та запропоновано відповідачеві надати відзив на позов.

Ухвалою суду від 21.10.2021 здійснено перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження та призначенно підготовче засідання.

Представником відповідача через канцелярію суду подано відзив на позов, в якому вказано, що відповідач проти заявленого позову заперечує, оскільки спірне рішення було прийнято відповідно до норм чинного законодавства та з врахуванням усіх обставин у справі.

Представником позивача через канцелярію суду подано відповідь на відзив, у якій додатково аргументовано доводи, викладені в позовній заяві.

Представник позивача в судове засідання прибув, позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача у судове засідання прибув, проти заявленого позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позов.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, зазначає наступне.

Позивач та громадянка України ОСОБА_2 02.11.2011 зареєстрували шлюб.

Позивач 22 липня 2013 року громадянин Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до ГУДМС у Харківській області із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну як чоловік громадянки України.

Після здійснення відповідних перевірок, які передбачені чинним законодавством, з урахуванням відсутності підстав для відмови у наданні дозволу, 09.09.2013 року рішенням ГУДМС у Харківській області громадянину Пакистану ОСОБА_1 було надано дозвіл на імміграцію в Україну на підставі п. 1 ч. 3 ст.4 Закону, документовано посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 11.09.2013 року.

До ГУДМС у Харківській області 27 серпня 2021 року надійшло подання Служби безпеки України від 18.08.2021 року № 5/1/1-9019 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У зв`язку з чим здійснено додаткову перевірку законності надання дозволу на імміграцію в Україну позивачу.

За результатами такої перевірки складено висновок, що затверджений 23.09.2021, згідно якого рекомендовано скасувати рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати недійсною та такою, що підлягає вилученню, видану на підставі цього дозволу посвідку на постійне проживання в Україні.

Рішенням Головного управління ДМС України в Харківській області № 04/1-809-13 від 23.09.2021 року скасовано дозвіл на імміграцію в Україну громадянину Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , видану на підставі цього дозволу посвідка на постійне проживання серія НОМЕР_2 від 07.11.2018 скасовано.

Підставою для скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як зазначено у рішенні є пункти 3 та 5 частини 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію» від 07.06.2001 р. №2491-ІІІ.

Не погоджуючись з вказаним, звернувся до суду із даним позовом.

По суті спірних правовідносин судом зазначається наступне.

Відповідно до ст. 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Згідно з ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне, правовідносини між позивачем та міграційними органами України на момент звернення позивача за отриманням дозволу на імміграцію та надання компетентним органом такого дозволу з видачею посвідки на проживання в Україні регулювалися Законом України "Про правовий статус іноземців" №3929-ХІІ від 04.12.1994, а також Законом України "Про імміграцію" №2491-ІІІ від 07.06.2001.

Згідно статті 2 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов`язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.

Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.

Статтею 3 зазначеного Закону передбачено, що іноземці та особи без громадянства можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території.

Іноземці та особи без громадянства, які іммігрували на постійне проживання або прибули для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначаються Законом України №2491-ІІІ від 07 червня 2001 року "Про імміграцію".

Відповідно до частини 1 абзаців першого і четвертого статті 1 Закону №2491-ІІІ імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.

Дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Статтею 6 Закону №2491-ІІІ визначено повноваження спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції і підпорядкованих йому органів.

Так, за приписами частини 1 пунктів два і три цієї норми спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань імміграції і підпорядковані йому органи: організовує роботу з перевірки правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутності підстав для відмови у його наданні та організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються.

Стаття 9 Закону №2491-ІІІ встановлює умови, порядок та перелік документів, необхідних для вирішення питання дозволу на імміграцію. Так, заяви про надання дозволу на імміграцію подаються: 1) особами, які постійно проживають за межами України, - до дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном за місцем їх постійного проживання; 2) особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем їх проживання.

Заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою.

Для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім`ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров`я.

У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається.

Термін розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію не може перевищувати одного року з дня її подання.

З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що для оформлення дозволу на імміграцію заявник повинен подати заяву з доданням певного пакету документів. У разі ж не надання особою повного пакету документів, заява про надання дозволу на імміграцію не приймається та, як слідство, дозвіл на імміграцію та посвідка на проживання в Україні не видаються.

Статтями 10, 11 зазначеного Закону передбачено, що дозвіл на імміграцію не надається: 1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку; 2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв`язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або проти яких порушено кримінальну справу, якщо попереднє слідство за нею не закінчено; 3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров`я; 4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи; 5) особам, яким на підставі закону заборонено в`їзд на територію України; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем її проживання видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.

Суд зазначає, що процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим постановою КМУ від 26.12.2002 № 1983.

У відповідності до пп.2 п.2 цього Порядку, рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні органи Департаменту в головних управліннях, управліннях МВС в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі (далі - територіальні органи) - стосовно іммігрантів, які підпадають під квоту імміграції (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає Департамент), а саме: висококваліфікованих спеціалістів і робітників, гостра потреба в яких є відчутною для економіки України; осіб, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України; осіб, які раніше перебували в громадянстві України; батьків, чоловіка (дружини) іммігранта та його неповнолітніх дітей; осіб, які безперервно прожили на території України протягом трьох років від дня надання їм статусу біженця чи притулку в Україні, а також їх батьків, чоловіків (дружин) та неповнолітніх дітей, які проживають разом з ними.

Згідно п.12 Порядку, територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію:

- формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність, їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з`ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію;

- надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції Департаменту чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам;

- здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.

З наведених норм вбачається, що прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви іммігранта, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу. Рішення про надання дозволу на імміграцію є підставою для отримання посвідки на постійне проживання.

Отже, при прийнятті рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію в Україні суб`єкт владних повноважень проводив перевірку законності залишення на постійне проживання на території України позивача та керуючись ЗУ "Про імміграцію", підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію позивачу, не було виявлено.

В свою чергу, положеннями статті 12 Закону України «Про імміграцію» від 07 червня 2001 року №2491-ІІІ визначені випадки, коли дозвіл на імміграцію може бути скасовано, зокрема, пунктами 3 та 4 частини 1 цієї статті передбачено, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України.

Відповідно до підпункту 1 пункту 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року №321 (далі по тексту - Порядок №321) посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону України «Про імміграцію».

Судом встановлено, що підставою для прийняття оскаржуваного рішення є інформація, яка викладена у поданні, що ОСОБА_1 становить загрозу національній безпеці України, має відношення до розвідувально-підривної діяльності спецслужб держави агресора. За період перебування на території України ОСОБА_1 неодноразово був засуджений за скоєння кримінальних правопорушень, зокрема: у 2005 році Дергачівським районним судом Харківської області за скоєння злочину, передбаченого частиною другою статті 332 КК України («Незаконне переправлення осіб через державний кордон») та у 2008 році Комінтернівським районним судом м. Харкова за скоєння злочину, передбаченого частиною першою за частиною третьою статті 358 КК України («Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів»); у 2009 році Комінтернівським районним судом м. Харкова за скоєння злочинів, передбачених часиною 2 ст. 190 (Шахрайство»), ч. 2 ст. 205 КК України («Фіктивне підприємництво»), ч. 2, 3 ст. 358 КК України («Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів»).

Суд зазначає, що для скасування дозволу на імміграцію відповідно до частини 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію» обов`язковою умовою є безумовне встановлено фактів того, що дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні або це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України.

Вказані обставини повинні бути підтверджені відповідними документами, які свідчать про те, що позивач своїм перебуванням на території України несе загрозу національним інтересам, безпеці чи життю громадян.

У судовому засідання судом досліджено матеріали особової справи ОСОБА_1 , з яких встановлено, що відповідно до справки №20-31082021/63210 позивач неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за злочини передбачені Кримінальним кодексом України у 2005, 2008 та 2009 роках.

З огляду на встановлені судом обставини, позивач своїм перебуванням на території України несе загрозу національним інтересам, безпеці чи життю громадян.

Відповідно до статі 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Тобто, оскільки, життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, в даному випадки у суб`єкта владних повноважень наявна достатня та достовірна інформація щодо прийняття рішення.

Відповідно до статті 8 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод прийнятою Радою Європи від 04.11.1950, органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров 'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Тобто застосовані до позивача обмеження відповідають підставам їх застосування та меті.

Стосовно посилання позивача на те, що оскаржуване рішення йому не направлене, суд зазначає, що матеріали адміністративної справи містять належні та допустимі докази виконання такого обов`язку відповідачем.

Відносно посилання позивача на порушення відповідачем встановленого порядку скасування дозволу на імміграцію, а саме недотримання відповідачем обов`язку, щодо запрошення для надання пояснень, є хибним.

Так, відповідно до вимог вказаного вище п. 23 Порядку №1983 Державна міграційна служба, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.

Аналіз зазначеного пункту свідчить, що закріплена законодавцем можливість запрошувати іммігрантів для надання пояснень або запитувати додаткову інформацію, має більш диспозитивний характер, тобто носить допоміжну функцію для прийняття відповідного рішення.

Тобто, закріплена законодавцем можливість запрошувати іммігрантів для надання пояснень або запитувати додаткову інформацію, має більш диспозитивний характер, тобто носить допоміжну функцію для прийняття відповідного рішення.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем у свою чергу доведено правомірність прийнятого ним рішення.

Таким чином, із системного аналізу вище викладених норм та з`ясованих судом обставин вбачається, що позов є таким, що не підлягає задоволенню.

Необхідно зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 139 КАС України.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку, передбаченому п.п. 15.5. п. 15 ч. 1 Розділу VII Перехідних положень КАС України до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів, з дня його проголошення .

Повний текст рішення виготовлено та підписано 21 лютого 2022 року.

Суддя Кухар М.Д.