Рішення № 103453971, 21.02.2022, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

21 лютого 2022 року № 520/20460/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мельникова Р.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) про стягнення заробітної плати, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків), Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, в якому просить суд:

- стягнути з Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (код ЄДРПОУ 43315445) на користь ОСОБА_2 заробітну плату у розмірі 6167,50 (шість тисяч сто шістдесят сім) грн. 50 коп., та середній заробіток за весь час затримки виплати заробітної платні з 01 вересня 2014 року по день фактичного розрахунку по жовтень 2021 року включно у розмірі 170712,36 (сто сімдесят тисяч сімсот дванадцять) грн. 36 коп., а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення суду;

- зобов`язати відповідача Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (код ЄДРПОУ 43315445) зробити розрахунок, нарахувати та сплатити ОСОБА_2 компенсацію за несвоєчасну сплату заробітної платні з 01 вересня 2014 року по день фактичного розрахунку по жовтень 2021 року включно, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення суду;

- стягнути з Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (код ЄДРПОУ 43315445) на мою користь, моральну шкоду у сумі 1000 (тисяча) гривень.

Ухвалою суду від 25.10.2021 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано позивачу час для усунення недоліків позовної заяви шляхом приведення позовної заяви у відповідність до вимог Кодексу адміністративного судочинства України та викладення змісту позовних вимог щодо кожного з відповідачів; оригіналу документу про сплату судового збору у розмірі 2615,12 грн.

Від позивача через канцелярію суду надійшло клопотання про звільнення від сплати чи зменшення сплати судового збору, в обґрунтування якого вказано, що виплати по заробітній платі є єдиним джерелом для існування та відсутність інших джерел відповідно до відомостей Бахмутської ОДПІ ГУ ДПС України в Донецькій області від 03.11.2021 року в період з першого кварталу 2018 року по другий квартал 2021 року підтверджується відповідними відомостями зазначеної установи. При цьому, позивачем вказано, що інших доходів він не має, а звернення до суду обумовлено необхідністю захисту порушеного відповідачем права на отримання неотриманої заробітної плати та компенсаційних виплат.

Також, позивачем до суду було подано заяву про залишення позовних вимог відносно кожного з відповідачів по справі за позовом, в якій просить суд залишити без розгляду позовні вимоги до Головного територіального управління юстиції в Донецькій області.

В обґрунтування позову позивачем вказано, що він працював на різних посадах у Сніжнянському міському управлінні юстиції у Донецькій області та наказом Державної реєстраційної служби N94/K від 14.02.2015 року був звільнений за угодою сторін на підставі п.1, ст.36 КЗпП України. Однак, як вказано позивачем при звільненні і до теперішнього часу йому не було виплачено заробітну плату за вересень 2014 року у сумі 3660,13 грн. (після утриманих податків на виплату 2866,43 грн.), за жовтень 2014 року у сумі 1427,65 грн. (після утриманих податків на виплату 1118,06 грн.), за листопад 2014 року у сумі 2787,47 грн. (після утриманих податків на виплату 2183,01 грн.), а всього заборгованість по заробітної платні складає 6167,50 грн., що підтверджується і листом Головного територіального управління юстиції у Донецькій області №33-10 від 04.03.2021. Також, позивачем вказано, що у його випадку остання заробітна платня сплачена за серпень 2014 року, а з 01 вересня 2014 року по листопад 2014 року тільки нараховувалась, але не сплачувалась. За грудень 2014 року, січень і лютий 2015 року до його звільнення у лютому 2015 року зовсім не нараховувалась і до теперішнього часу не сплачена, тому середній заробіток за весь час затримки треба нарахувати з 01 вересня 2014 року і по день фактичного розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення суду. Позивачем зазначено, що через не виплату заробітної плати він зазнав моральних страждань, оскільки порушився звичайний уклад життя, порушилися нормальні життєві зв`язки, тобто він був позбавлений засобів до існування, змушений був займати у сторонніх осіб гроші, знизився рівень його життя, медичного забезпечення, тощо. Внаслідок вказаного порушення прав похитнулось здоров`я позивача, у зв`язку з чим наявні підстави для стягнення на його користь моральної шкоди у сумі 1000,00 грн.

Ухвалою суду від 16.11.2021 звільнено ОСОБА_1 сплату судового збору по адміністративній справі № 520/20460/21.

Ухвалою суду від 16.11.2021 року прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрити спрощене провадження в адміністративній справі за вищевказаним позовом.

Представником відповідача через канцелярію суду було подано відзив на позовну заяву, в якому вказано, що відповідач проти заявленого позову заперечує з підстав його необґрунтованості та недоведеності. Також, представником відповідача вказано, що у зв`язку з проведенням процедури припинення Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на депозитний рахунок Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) було перераховано заборгованість, із заробітної плати колишнім співробітникам органів та установ юстиції Луганської та Донецької області, які не приступили до виконання своїх посадових обов`язків після переміщення на територію, підконтрольну Уряду України. Платіжні доручення на перерахування заробітної плати працівникам всіх органів юстиції за вересень 2014, жовтень 2014, листопад 2014 було передано до Головного управління державної казначейської служби України у Донецькій області, але фактично була перерахована заробітна плата лише органам юстиції, що знаходились на підконтрольній владі України території. Заборгованість (фінансові зобов`язання) по заробітній платі працівників органів юстиції, які працювали на непідконтрольній території, фактично зареєстрована у Головному управлінні державної казначейської служби України у Донецькій області. Представником відповідача наголошено на обставинах того, щовпродовж 2015-2021 ОСОБА_1 не звертався до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області щодо виплати заборгованості по заробітній платі, а тільки 30.03.2015 та 18.02.2021 звернувся до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області з вимогами надання довідки про заборгованість по заробітній платі на його ім`я, проте зазначені запити позивача не містили жодної вимоги про виплату заборгованості та не зазначався рахунок, на який слід перерахувати кошти. Також, позивач до часу звернення до суду не звертався і до Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Харків) з проханням виплатити зазначені кошти. При цьому, представником відповідача вказано, що невиплата позивачу заробітної плати відбулась не з вини колишнього працедавця позивача, а внаслідок запровадження надзвичайного режиму роботи банківської системи, через що було зупинено здійснення усіх видів фінансових операцій у населених пунктах, які не підконтрольні українській владі. Відтак, у даному випадку відсутня свавільна відмова відповідача у виплаті позивачу заробітної плати, а тим більше не може ставитись у вину відповідачу, яке було утворено у 2020 році та з яким позивач у трудових відносинах не перебував. Відтак, на переконання відповідача відсутні підстави для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. При цьому, представником відповідача наголошено на обставинах необґрунтованості позовних вимог стосовно стягнення на користь позивача моральної шкоди.

Позивачем через канцелярію суду також було подано відповідь на відзив, в якій вказано на безпідставність доводів представника стосовно його не звернення в судовому порядку щодо стягнення з Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, правонаступником якого є Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції України, щодо стягнення заробітної плати середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати компенсації за несвоєчасну сплату заробітної плати та стягнення моральної шкоди, оскільки в рамках розгляду справи №805/1407/15-а було відмовлено у задоволенні його позову та залишено рішення суду першої інстанції без змін з підстав передчасного звернення позивача до суду, оскільки нарахована заборгованість по заробітній платі має бути виплачена відповідачем до 31.12.2015 року. Натомість, ані ліквідований органі, ані новий виплату позивачу заробітної плати не здійснив.

Суд зазначає, що відповідно до положень ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Отже, враховуючи вищевикладене, дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в матеріалах справи доказами.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову, суд встановив наступне.

16.02.2015 наказом Головного управління юстиції у Донецькій області №173/а/1 було оголошено наказ Державної реєстраційної служби від 14.02.2015 № 94/к та звільнено ОСОБА_1 з посади начальника реєстраційної служби Сніжнянського міського управління юстиції у Донецькій області, в порядку пункту 1 статті 36 Кодексу законів про працю в Україні.

До Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 20 квітня 2021 року внесено запис №1002701110024004947 про припинення Головного територіального управління юстиції у Донецькій області.

Під час розгляду справи встановлено, що перед ОСОБА_1 у Головного територіального управління юстиції у Донецькій області виник борг по заробітній платі після утримання податків становить: за вересень 2014 року - 2866,43 грн., за жовтень 2014 року - 1118,06 грн., за листопад 2014 року - 2183,01 грн., всього: 6167,50 грн.

Зазначені обставини підтверджуються позивачем у позовній заяві та листом Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 04.03.2021 року №33-10.

Позивачем вказано, що у зв`язку з невиплатою на його користь заборгованості по заробітній платі він звернувся до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області з приводу вказаного питання.

Так, листом Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 04.03.2021 року №33-10 позивача було повідомлено про те, що заборгованість (фінансові зобов`язання) по заробітній платі працівників органів юстиції, які працювали на непідконтрольній території, у тому числі і по заробітній платі ОСОБА_1 , фактично зареєстрована у Головному управлінні Державної казначейської служби України в Донецькій області. Також вказано, що згідно постанови Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 року №870 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» (далі Постанова) ліквідовані як юридичні особи публічного права головні територіальні управління юстиції в областях та утворені міжрегіональні управління Міністерства юстиції. Відповідно до Постанови утворені міжрегіональні управління Міністерства юстиції є правонаступниками Головних територіальних управлінь юстиції в областях. Зокрема, Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) є правонаступником Головного територіального управління юстиції у Донецькій області. Отже, вказано, що нараховані, але не виплачені кошти у сумі 6167, 540 грн. були перераховані на депонований рахунок Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків).

Отже, позивач вважаючи свої права порушеними звернувся до суду з даним позовом.

Представником відповідача у поданому до суду відзиві на позов також було підтверджено обставини наявності перед позивачем заборгованості, а також перерахування належних позивачу до виплати коштів на депонований рахунок Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків).

Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам та запереченням проти них, суд стосовно позовних вимог позивача про стягнення з Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на користь ОСОБА_2 заробітну плату у розмірі 6167,50 грн. зазначає наступне.

Положеннями ст.47 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Отже, всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.

Судом встановлено, що заборгованість Головного територіального управління юстиції у Донецькій області перед ОСОБА_1 становить 6167,50 грн. та складається із сум заробітної плати за вересень 2014 року у сумі 3660,13 грн. (після утриманих податків на виплату 2866,43 грн.), за жовтень 2014 року у сумі 1427,65 грн. (після утриманих податків на виплату 1118,06 грн.), за листопад 2014 року у сумі 2787,47 грн. (після утриманих податків на виплату 2183,01 грн.).

Вказана сума була самостійно нарахована Головним територіальним управлінням юстиції у Донецькій області, однак залишилась невиплаченою через недостатність кошторисних призначень Головного територіального управління юстиції у Донецькій області.

Представником відповідача у поданому до суду відзиві на позов вказано, що Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) є не правонаступником Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, оскільки останнє було ліквідовано.

Надаючи оцінку вказаним доводам представника відповідача, суд зазначає наступне.

Так, відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 16 вересня 2021 року по справі № 440/413/20 ліквідація юридичної особи публічного права, на відміну від ліквідації юридичних осіб приватного права, має певні особливості, що обумовлені відмінностями в їхньому правовому статусі.

Зокрема, особливістю ліквідації державного органу як юридичної особи публічного права є те, що одночасно з його ліквідацією припиняється й реалізація державою функцій, покладених на цей орган.

Ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їхньої передачі іншим органам виконавчої влади.

Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім.

Таким чином, для вирішення питання про те, що саме мало місце - ліквідація юридичної особи публічного права чи її реорганізація, необхідно надати оцінку правовому акту, який став підставою ліквідації, зокрема, на предмет того, чи припинено виконання функцій ліквідованого органу, чи покладено виконання цих функцій на інший державний орган виконавчої влади.

Якщо внаслідок ліквідації державного органу його функції були передані іншому чи новоутвореному державному органу, то в такому випадку має місце не ліквідація, а реорганізація державного органу.

Відповідно до пункту 1 постанови №870 вирішено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 1.

Згідно з пунктом 2 постанови №870 вирішено утворити як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 2.

Відповідно до пункту 3 постанови №870 територіальні органи Міністерства юстиції, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до завершення здійснення заходів, пов`язаних з утворенням міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції; здійснення заходів, пов`язаних з ліквідацією територіальних органів згідно з пунктом 1 цієї постанови та утворенням міжрегіональних територіальних органів згідно з пунктом 2 цієї постанови, покладається на Міністерство юстиції; міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції, що утворюються згідно з пунктом 2 цієї постанови, є правонаступниками територіальних органів Міністерства юстиції, які ліквідуються згідно з пунктом 1, зокрема: Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) - Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, Головного територіального управління юстиції у Луганській області, Головного територіального управління юстиції у Харківській області.

Таким чином, в даному випадку мала місце саме реорганізація, а не ліквідація юридичної особи публічного права.

Відповідно, Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) має аналогічний правовий статус, що й, зокрема, Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області, продовжило виконання його функцій та є його правонаступником.

Аналогічну позицію також було викладено і Верховним Судом у справі №240/455/20 (постанова від 17 червня 2021 року), № 260/261/20 (постанова від 26 травня 2021 року), № 140/90/20 (постанова від 26 травня 2021 року), № 400/144/20 (постанова від 28 травня 2021 року).

Відтак, саме Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) має відповідати за зобов`язаннями Головного територіального управління юстиції у Донецькій області.

Отже, оскільки сума заборгованості перед позивачем була самостійно визначена Головним територіальним управлінням юстиції у Донецькій області та не оспорюється сторонами у справі, то суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на користь ОСОБА_2 заробітну плату у розмірі 6167,50 грн.

Стосовно позовних вимог позивача про стягнення з Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної платні з 01 вересня 2014 року по день фактичного розрахунку по жовтень 2021 року включно у розмірі 170712,36 грн., а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Приписами ст.117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Під час розгляду справи встановлено, що у день звільнення позивача, відповідачем, який є правонаступником Головного територіальне управління юстиції у Донецькій області, не було виплачено всі суми, що підлягали виплаті при звільненні.

У зв`язку з чим, у відповідача виник обов`язок відшкодувати позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Згідно з пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності. У разі непроведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Зазначена позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 31.10.2019 р. по справі №825/598/17.

Водночас, суд зазначає, що з аналізу вищевикладених норм законодавства вбачається, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом в постанові від 06.02.2020р. у справі №806/305/17.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 15.09.2015р. (справа №21-1765а15) передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені ст.116 КЗпП України. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Також, суд зазначає, що відповідно до висновків Конституційного Суду України, викладених у рішенні від 22.02.2012р. № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст.233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями ст.ст.117, 237 КЗпП України, за якими згідно зіст.47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відтак, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки, є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто, виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, суд приходить до висновку, що позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Однак, стягнення такого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є можливим за наявності двох умов, а саме - факту невиплати належних працівникові сум при звільненні та факту проведення з працівником остаточного розрахунку.

Під час розгляду справи судом встановлено, що станом на час розгляду справи відповідачем на користь позивача заборгованість із заробітної плати виплачено не було, що свідчить про не проведення з позивачем остаточного розрахунку. Доказів проведення такого розрахунку станом на час розгляду справи сторонами по справі не надано.

В той же час, згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеної у постанові від 24.10.2011 у справі № 6-39цс11, для визначення розміру середнього заробітку при звільненні мають враховуватись такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Крім того, за висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, визначаючи розмір відшкодування, розрахованого виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати зокрема: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 року по справі №816/1640/17.

Таким чином, для проведення розрахунків належної до виплати суми компенсації втрати частини доходів суд має зокрема встановити розмір недоплаченої суми, визначити істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника та період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості.

Аналогічного висновку дійшов і Другий апеляційний адміністративний суд у постанові від 12.01.2022 року по справі №520/10069/21.

Відтак, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача в цій частині.

Стосовно позовних вимог позивача про зобов`язання відповідача Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції зробити розрахунок, нарахувати та сплатити ОСОБА_2 компенсацію за несвоєчасну сплату заробітної платні з 01 вересня 2014 року по день фактичного розрахунку по жовтень 2021 року включно, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень статті 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" (далі по тексту - Закон № 2050-III) від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно з положеннями статті 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі необхідно розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії (частина друга статті 2 Закону № 2050-III).

Статтею 3 Закону № 2050-III передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно з положеннями статті 4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).

Пунктом 2 вказаного Порядку передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.

Згідно з пунктом 4 цього Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

З аналізу вищевикладених норм слід дійти висновку про те, що основними умовами для виплати суми компенсації є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

Враховуючи обставини того, що позивачу не був нарахований та виплачений дохід у вигляді заробітної плати, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про зобов`язання Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції зробити розрахунок, нарахувати та сплатити ОСОБА_2 компенсацію за несвоєчасну сплату заробітної платні з 01 вересня 2014 року по день фактичного розрахунку по жовтень 2021 року включно, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення суду.

Зазначена позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 16.05.2019 у справі № 134/89/16-а, від 10.02.2020 у справі № 134/87/16-а, від 05.03.2020 у справі №140/1547/19, від 16.04.2020 по справі № 200/11292/19-а, від 17.09.2020 по справі № 300/544/19, від 11.12.2020 по справі № 200/10820/19-а, від 04.03.2021 по справі № 520/34/17.

Стосовно позовних вимог позивача про стягнення з Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на його користь моральної шкоди у сумі 1000 гривень суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (далі - Постанова) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно з пунктом 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Суд зазначає, що позивачем під час розгляду справи не доведено, в чому безпосередньо полягає завдана моральна шкода, та з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із приписами ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 243-246, 250, 255, 257-262, 295, 297 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) (вул. Ярослава Мудрого, буд. 16,м. Харків,61002) про стягнення заробітної плати, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Стягнути з Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) на користь ОСОБА_2 заробітну плату у розмірі 6167 (шість тисяч сто шістдесят сім) грн. 50 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Мельников Р.В.