Рішення № 103452862, 17.02.2022, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2022 року м. ПолтаваСправа № 440/17768/21Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Ясиновського І.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі також - позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (надалі також - відповідач), відповідно до якої просить:

визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 28 вересня 2021 року №163750013831 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 ;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області врахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 , період підприємницької діяльності з 01.01.2000 року, по 31.12.2003 року, що визначено в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області врахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 період роботи в колгоспі ім. Петровського, Шишацького району, Полтавської області, що визначено в трудовій книжці НОМЕР_1 ;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву від 20.09.2021 року, та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України Про загальнообов`язкове пенсійне страхування, починаючи з дати звернення з заявою про призначення пенсії.

Позовні вимоги позивач мотивує протиправністю рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії за віком, оскільки відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудової книжки, її облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації. Певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Відповідальність та негативні наслідки за порушення при веденні записів у трудову книжку повинні настати саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а відтак, певні недоліки при оформленні записів не повинні впливати на особисті права позивача на призначення пенсії за віком. Окремо наголосив, що періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування зараховуються до трудового стажу з 01 січня 1998 року по 31 грудня 2003 року на підставі довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 04 січня 2022 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано докази.

Відповідач позов не визнав та у відзиві на позовну заяву /а.с. 133-139/ представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність. Свою позицію мотивував посиланням на відсутність підстав для зарахування до загального страхового стажу ОСОБА_1 , період підприємницької діяльності з 01.01.2000 по 31.12.2003, що визначено в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, оскільки відсутні дані про сплату внесків, а також період роботи в колгоспі ім. Петровського, Шишацького району, Полтавської області, оскільки записи 10-11 у трудовій книжці містять виправлення та не зазначено вид договору, по якому позивач працював.

Згідно з частиною третьою статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.

З урахуванням наведеної норми процесуального закону, подана позивачем 02.02.2021 відповідь на відзив не є заявою по суті справи /а.с. 141-154/.

За приписами пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат.

Відповідно до частини другої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

При цьому, як визначено частиною другою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.

Надаючи оцінку вимогам позивача, суд зазначає наступне.

20 вересня 2021 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області із заявою за призначенням/перерахунком пенсії разом з доданими документами /а.с. 107-131/, що направлений на розгляд за принципом екстериторіальності до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 28 вересня 2021 року №163750013831 про відмову в призначенні пенсії вирішено у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону №1058 відмовити /а.с. 106/.

Не погоджуючись з таким рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Спеціальним законом, що визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду є Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV(далі - Закон №1058).

В законі №1058 визначено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Згідно із частиною 2 статті 24 Закону №1058 страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст.24 Закону №1058).

Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ (далі - Закон №1788) гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Згідно положень статті 2 Закону №1788 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено "Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" (далі також - Порядок). Пунктом 1 даного Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (п.3 Порядку).

Суд зауважує, що підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії послугували твердження відповідача про відсутність підстав для зарахування до загального страхового стажу ОСОБА_1 , період підприємницької діяльності з 01.01.2000 по 31.12.2003, що визначено в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, оскільки відсутні дані про сплату внесків, а також період роботи в колгоспі ім. Петровського, Шишацького району, Полтавської області, оскільки записи 10-11 у трудовій книжці містять виправлення та не зазначено вид договору, по якому позивач працював.

Надаючи оцінку обставинам в цій справі в частині періоду підприємницької діяльності позивача з 01.01.2000 по 31.12.2003 та неврахування вказаного відповідачем, суд зазначає наступне.

Частиною четвертою ст. 24 Закону №1058-IV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

На спростування таких тверджень позивачем наголошено на наступних нормах.

Згідно з розділом XV Прикінцеві положення Закону №1058-IV підпункту 3 підпункту 3-1 до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку:

з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності;

з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).

Відповідно до статті 1 Указу Президента України №727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємництва» від 03.07.1998, спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується, зокрема, для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.

Відповідно до розділу II пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (далі - Порядок №22-1), період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності, крім осіб, які здійснювали підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування, з 01 липня 2000 року підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року підтверджується спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, а з 01 січня 2004 року - довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку.

Для визначення права на призначення пенсії за віком згідно зі статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за період ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку з 01 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно надається довідка про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2018 №793 пункт 4 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 (далі - Порядок №637) викладено у наступній редакції:

«Час роботи осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на приватній власності та на виключно їхній праці, за період до 01.05.1993, а також час роботи осіб, які займаються веденням особистого селянського господарства зараховується до трудового стажу за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (додаток №1).

Періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 01.01.1998 по 31.12.2003 зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності, а з 01.01.2004 по 31.12.2017 за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів».

Як свідчать матеріали адміністративної справи, що для підтвердження факту здійснення позивачем підприємницької діяльності, як підставу зарахування страхового стажу в календарному розмірі з 01.01.2000 по 31.12.2003 (в межах спору у даній справі), ОСОБА_1 надав відповідачу свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця Серія В00 №664616 /а.с. 127/ та лист-відповідь Головного управління ДПС у Полтавській області від 12.05.2021 №17741/6/16-31-24-05-17, відповідно до змісту якого зазначено, що відповідно до інформаційної системи ГУ ДПС в Полтавській області фізична особа-підприємець ОСОБА_1 з 18.03.1997 по 31.12.2003 перебував на загальній системі оподаткування /а.с. 129/.

Відтак, суд наголошує на суперечності тверджень позивача стосовно перебування у спірному періоді на спрощеній системі оподаткування.

Також, судом не приймається до уваги копія свідоцтва платника єдиного податку серії А № 054671, що виписана 28.05.2012, оскільки остання стосується обрання або переходу на спрощену систему оподаткування з 01.01.2012, відтак не може вважатись належним доказом стосовно спірного період здійснення підприємницької діяльності позивачем /а.с. 128/.

Суду не подано допустимих доказів того, що ОСОБА_1 у вказаний період перебував на спрощеній системі оподаткування та сплачував відповідні платежі (зокрема, довідки про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності та застосування спрощеної системи оподаткування, спеціального торгового патенту, свідоцтва про сплату єдиного податку, патенту про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян тощо).

У своїй постанові від 26.10.2018 у справі № 643/20104/15-а Верховний Суд зазначив: "…39.3. Отже, належними доказами, якими підприємець може підтвердити свій стаж можуть бути документи про сплату страхових внесків, а саме до 01 липня 2000 року - довідка Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків, після 01 липня 2000 року - довідка із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку".

У даному випадку, позивач не надав ні до заяви про призначення пенсії, ні суду належних та допустимих доказів про сплату страхових внесків за періоди з 01.01.2000 по 30.12.2003 під час здійснення підприємницької діяльності на загальній системі оподаткування. Відтак у відповідача не було підстав для зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 вказаних періодів здійснення підприємницької діяльності на загальній системі оподаткування, за умови відсутності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків та довідки із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку.

Щодо твердження позивача про те, що він не повинен нести відповідальність чи зазнавати негативних наслідків через незбереження чи знищення державними органами старих відомостей та баз даних (про сплату єдиного податку/страхових внесків), які необхідні йому для призначення пенсії, то суд визнає їх безпідставними з огляду на наступне.

По-перше, позивачем не надано ні до заяви про призначення пенсії, ні суду належних та допустимих доказів в підтвердження вказаних обставин. Матеріали справи не містять жодних доказів щодо повідомлення від будь-яких державних органів про незбереження чи знищення відомостей відносно сплати позивачем страхових внесків в період здійснення підприємницької діяльності.

По-друге, підприємницька діяльність це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність із метою досягнення економічних та соціальних результатів та одержання прибутку, тобто це діяльність, яку особисто здійснював позивач, будучи фізичною особою-підприємцем. Відтак, саме на нього в першу чергу покладено обов`язок здійснювати всі необхідні внески, у тому числі страхові, та зберігати документи ним же створені, а тому перекладення позивачем обов`язку збереження вказаних власних документів ФОП ОСОБА_1 , у тому числі щодо здійснення ним же сплати страхових внесків (якщо таке мало місце) на невстановлені державні органи є безпідставним та необґрунтованим.

Як наслідок, суд не знаходить підстав для задоволення вимог про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області врахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 , період його підприємницької діяльності з 01.01.2000 року по 31.12.2003 року, враховуючи відсутність у відповідача станом на час розгляду відповідної заяви позивача відповідних належних та допустимих доказів, передбачених для підтвердження вказаних обставин.

Однак, суд вважає за необхідне наголосити на наступному.

Згідно з нормами п.4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Відповідно до ч. 3 ст. 44 Закону №1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

На підставі п. 4.2 Порядку №22-1, при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Водночас, відповідачем не надано доказів здійснення Пенсійним органом своїх повноважень щодо перевірки наявних у нього відомостей про сплату впродовж 2000-2003 років страхових внесків позивачем та доказів отримання відповідачем додаткових документів чи допомозі позивачу в їх отриманні, які були б достатніми для зарахування спірного періоду зайняття підприємницької діяльності до страхового стажу.

Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.

В межах даної справи відповідачем не надано доказів на підтвердження вчинення викладених вище дій.

Надаючи оцінку твердженню відповідача стосовно відсутності підстав для зарахування до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи в колгоспі ім. Петровського, Шишацького району, Полтавської області, оскільки записи 10-11 у трудовій книжці містять виправлення та не зазначено вид договору, по якому позивач працював, суд зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено "Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній". Пунктом 1 даного Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (п.3 Порядку).

Постановою Держкомтруда СРСР від 20.06.1974 № 162 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, згідно п. 1.1 якої, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.

Наказом Міністерства праці України за №58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників.

Відповідно до пункту 1.1 "Загальні положення" Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до записів 10-11 трудової книжки серія НОМЕР_2 від 09.07.1981 позивач з 15.03.1989 по 06.03.1991 працював в колгоспі ім. Петровського, Шишацького району, Полтавської області, що дійсно підтверджує факт того, що позивач працював в колгоспі у вказаний період.

Вказаний запис 10 містить незначне виправлення в частині зазначення року його внесення, що завірено підписом та печаткою роботодавця, а саме "1999" містить наведення кульковою ручкою, що перетворює такий запис на "1988".

Суд вважає, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, тому не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.

Крім того, в частині не зазначення вид договору, по якому позивач працював, суд наголошує на не встановленні законодавством, що діяло на момент внесення такого запису, вимог стосовно зазначення у трудовій книжці виду договору, а також на наданні позивачем на спростування такого доводу до заяви про призначення пенсії архівної довідки Архівного відділу Миргородської районної державної адміністрації № 13.09.2021 № 01-45/123, відповідно до якої зафіксовано: "У протоколі №11 засідання правління колгоспу ім. Петровського Шишацького району Полтавської області від 5 червня 1989 року є рішення про прийом ОСОБА_1 на тимчасову роботу будівництва критого току і сіносховища на період з 1.05.89 року по 30.09.89 року згідно договору.*

Підстава: фонд 5 Допис 1, справ 153 , арк.6,12,13.

*так у рішенні

У протоколі №6 засідання правління колгоспу ім. Петровського Шишацького району Полтавської області від 6 березня 1991 року є рішення про звільнення ОСОБА_1 ** з роботи по договору в зв`язку з захворюванням. ***.

Підстава: фонд 51, опис 1, справ 168, арк.23, 27.

**ім`я та по батькові повністю не вказані

***так у рішенні" /а.с 131/.

Щодо посилань відповідача на положення частини 108 розділу VIII Положення про порядок призначення і виплати державних пенсій, затвердженого Постановою від 03.08.1972 №590, де передбачено, що в загальний стаж роботи, який дає право на пенсію зараховується будь яка робота в якості робочого чи службовця, незалежно від характеру і тривалості роботи, а виконання для окремих громадян короткострокової, випадкової і дрібної роботи, на яких працівник не підлягав державному соціальному страхуванню - не зараховується до стажу роботи та з врахуванням інформації, зазначеної в архівній довідці №01-45/123 щодо прийняття позивача на тимчасову роботу, і тому відсутні підстави для зарахування даного періоду до страхового стажу позивача, то суд визнає їх необґрунтованими з огляду на безпідставне ототожнення відповідачем таких дефініцій як "короткострокова, випадкова і дрібна робота" та "тимчасова робота", а також неврахування відповідачем тих обставин, що вказані положення могли поширюватися на "окремих громадян", у той час, як відповідачем не зазначено підстав віднесення до такої категорії позивача.

Крім того, суд враховує, що відповідно до ст.56 Закону №1788 до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Водночас, відповідачем не доведено, що позивач, як член колгоспу, без поважних причин не виконував встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, а тому період його роботи у колгоспі ім. Петровського Шишацького району Полтавської області слід враховувати повністю незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв чи виконання встановленого мінімуму трудової участі.

За таких обставин, відповідач, в частині спірних правовідносин щодо записів в трудовій книжці позивача під порядковими номерами 10-11, безпідставно не врахував до загального стажу роботи позивача період його роботи в колгоспі ім. Петровського Шишацького району Полтавської області з 15.03.1989 по 06.03.1991.

Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку про наявність підстав для зарахування до загального страхового стажу ОСОБА_1 період роботи в колгоспі ім. Петровського, Шишацького району, Полтавської області з 15.03.1989 по 06.03.1991, що визначено в трудовій книжці НОМЕР_1 , відтак і до задоволення вимог у цій частині.

Також, підсумовуючи наведене, суд погоджується з твердження позивача про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 28 вересня 2021 року №163750013831 про відмову в призначенні пенсії та наявність підстав для скасування останнього в силу положень частини другої статті 9 та частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Надаючи оцінку вимозі зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву від 20.09.2021 року, та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України Про загальнообов`язкове пенсійне страхування, починаючи з дати звернення з заявою про призначення пенсії, суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Адміністративний суд не може підміняти уповноважений орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань по суті, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

У свою чергу, завданням адміністративного суду є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень та їх відповідності правовим актам вищої юридичної сили.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади.

Тому завданням адміністративного суду є саме контроль за легітимністю прийняття рішень.

Окремо суд наголошує, що в ході розгляду даної справи та виходячи із наявних у відповідача станом на час прийняття оскаржуваного рішення доків, які вимагаються для підтвердження конкретних обставин, судом не встановлено підстав для зарахування до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоду підприємницької діяльності з 01.01.2000 по 31.12.2003 року, а також не надання відповідачем доказів в підтвердження здійснення Пенсійним органом своїх повноважень щодо перевірки наявних у нього відомостей про сплату впродовж 2000-2003 років страхових внесків позивачем та доказів отримання відповідачем додаткових документів чи допомозі позивачу в їх отриманні.

Позовна вимога призначити позивачу пенсію в даному випадку та виходячи із обставин цієї справи стосується втручання у дискреційні повноваження відповідача, відтак задоволенню не підлягає.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Частиною 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Згідно з частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У той же час, суд наголошує, що у силу абзацу тринадцятого пункту 4.2 Порядку №22-1 (у редакції постанови Пенсійного фонду від 16.12.2020 №25-1) після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

А відповідно до абзацу першого пункту 4.10 Порядку №22-1, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

За таких обставин, оскільки у спірних відносинах компетентним органом для розгляду заяви ОСОБА_2 про призначення пенсії визначено ГУПФ України в Івано-Франківській області, то саме останній має завершити процедуру.

В даному випадку з урахуванням встановлених під час розгляду справи обставин належним та достатнім способом захисту позивача у спірних відносинах є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.09.2021 про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України Про загальнообов`язкове пенсійне страхування та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.

Отже, адміністративний позов підлягає задоволенню частково.

Згідно з ч.1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 908,00 грн /а.с. 41/ та не надав доказів фактичного понесення ним інших судових витрат.

Згідно з ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

З огляду на ухвалення судом у цій справі рішення про часткове задоволення позовних вимог фізичної особи, понесені позивачем судові витрати сплаченого судового збору у розмірі 454,00 грн належить стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (вул. Січових Стрільців, буд. 15, м. Івано-Франківськ, 76018, ідентифікаційний код 20551088) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 28 вересня 2021 року №163750013831 про відмову в призначенні пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 період роботи в колгоспі ім. Петровського, Шишацького району, Полтавської області з 15.03.1989 по 06.03.1991, що визначено в трудовій книжці НОМЕР_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.09.2021 про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України Про загальнообов`язкове пенсійне страхування та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (вул. Січових Стрільців, буд. 15, м. Івано-Франківськ, 76018, ідентифікаційний код 20551088) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 454,00 грн (чотириста п`ятдесят чотири гривні).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному ч.8 ст. 18, ч.ч. 7-8 ст. 44 та ст. 297 КАС України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підп. 15.5 підп. 15 п. 1 р. VII "Перехідні положення" КАС України.

СуддяІ.Г.Ясиновський