Рішення № 103452367, 18.02.2022, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/25358/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2022 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді ТанцюриК.О., розглянувши у порядку письмового провадження у м.Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції щодо нездійснення остаточного розрахунку грошового забезпечення в день звільнення зі служби в поліції ОСОБА_2 , зобов`язання Департамент патрульної поліції нарахувати та виплатити середній заробіток, ОСОБА_1 , за весь час затримки остаточного розрахунку з 31.12.2018р. по 10.11.2021р., відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України №100 від 8 лютого 1995 року.

Ухвалою суду від 20.12.2021р. відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві зазначав, що ОСОБА_1 в період з 07.11.2015р. по 31.12.2018р. проходив службу у патрульній поліції України та перебував на посаді інспектора роти №3 батальйону №3 управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції та 31.12.2018р. був звільнений з органів Національної поліції України. Як вказав позивач, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11.06.2021р. по справі №420/5614/20 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 ; визнано протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 доплати за службу в нічний час за період з січня 2018 року по березень 2018 року; зобов`язано Департамент патрульної поліції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 доплату за службу в нічний час за період з січня 2018 року по березень 2018 року; визнано протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з листопада 2015 року по жовтень 2017 року (включно); зобов`язано Департамент патрульної поліції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з листопада 2015 року по жовтень 2017 року (включно). Позивач вказав, що Департамент патрульної поліції 10.11.2021р. здійснив остаточний розрахунок по заробітній платі із позивачем. ОСОБА_1 , посилаючись на положення КЗпП, практику Верховного Суду, просить суд зобов`язати Департамент патрульної поліції нарахувати та виплатити середній заробіток, ОСОБА_1 , за весь час затримки остаточного розрахунку з 31.12.2018р. по 10.11.2021р., відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України №100 від 8 лютого 1995 року.

11.01.2022р. до суду від Департаменту патрульної поліції надійшов відзив на позовну заяву у якому відповідач вказав, що не погоджується із адміністративним позовом та просить суд відмовити у його задоволенні, зазначивши, що КЗпП України не застосовуються у спірних правовідносинах та, що наявність у позивача можливості стягувати із відповідача надмірні грошові суми як відповідальність за несвоєчасний розрахунок під час звільнення спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання роботодавця виконувати зобов`язання середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати, перетворюється на несправедливо непомірний тягар та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків службовцем. Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звертатися до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні та водночас у спірних правовідносинах працівник (у широкому розумінні поняття) має діяти добросовісно, реалізуючи його права, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Позивач, як зазначив відповідач, будучи обізнаним із положеннями законодавства, тривалий час не звертався до суду з метою штучного збільшення розміру виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

17.01.2022р. до суду від відповідача надійшла відповідь на відзив у якій позивач вказав, що твердження відповідача по те, що ст.117 КЗпП не застосовується після виконання судового рішення є необґрунтованим. Поряд з цим, позивач наголосив, що у правовідносинах, які склались між позивачем та ДПП підлягає застосуванню «Порядок обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. №100.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Відповідно до відомостей з трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 (а.с.24-24) та наказу Національної поліції України № 1241 о/с від 26 грудня 2018 року (а.с.18) позивача було прийнято на службу до органу поліції (Департаменту патрульної поліції) 07 листопада 2015 року та звільнено зі служби 31 грудня 2018 року.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11.06.2021р. по справі №420/5614/20 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 ; визнано протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 доплати за службу в нічний час за період з січня 2018 року по березень 2018 року; зобов`язано Департамент патрульної поліції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 доплату за службу в нічний час за період з січня 2018 року по березень 2018 року; визнано протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з листопада 2015 року по жовтень 2017 року (включно); зобов`язано Департамент патрульної поліції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з листопада 2015 року по жовтень 2017 року (включно).

Як зазначено позивачем та не спростовано відповідачем, 10.11.2021р. ОСОБА_1 перерахована, на підставі вказаного рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11.06.2021р. по справі №420/5614/20, сума виплат у розмірі 4169,12грн., що підтверджується випискою АК КБ «ПРИВАТБАНК» від 11.11.2021р.(а.с.17).

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 48 Конституції України визначено, що кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці Про захист заробітної плати № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Статтею 12 цієї Конвенції встановлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянки щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" від 15 жовтня 2013 року у справі № 1-13/2013 № 8-рп/2013 встановлено, що в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Правовідносини щодо відшкодування заробітної плати за час затримки остаточного розрахунку врегульовані нормами Кодексу законів про працю ( надалі - КЗпП ) тільки у частині, яка не врегульована спеціальним законодавством, Закону України «Про оплату праці» та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі Порядок № 100 ).

Згідно з ст. 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно ст.1 Порядку № 100, цей порядок застосовується серед іншого у випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться, виходячи із середньої заробітної плати.

Пунктом 2 Порядку № 100 встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період.

Суд зазначає, що у відповідності до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Аналогічна правова позиція вказана у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Суд зазначає, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Разом з тим, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Аналогічний правовий висновок зазначений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 по справі № 910/4518/16.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи із середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпПУ, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Оцінка втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Відтак, зважаючи на компенсаційний характер заходів відповідальності роботодавця перед звільненим працівником за несвоєчасний розрахунок, суд, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, за певних умов може зменшити розмір заявленого працівником до стягнення з роботодавця відшкодування у порядку, передбаченому ст.117 КЗпПУ, незалежно від того, чи суд задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (пункти 81, 82, 84, 86, 87, 92 постанови).

Водночас, вирішуючи справу, суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постановах від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, згідно якої, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Велика Палата Верховного Суду у наведених справах дійшла висновку, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Як вбачається з довідки про доходи Департаменту патрульної поліції №56 від 10.01.2022р. середньоденна заробітня плата ОСОБА_1 склала 351,79 грн. (21 459,39грн.(за 2 місяці)/ на 61 робочий день згідно графіка).

Середній заробіток за період з 31.12.2018р. по 09.11.2021р. (10.11.2021р. було нараховано кошти на р/р позивача) у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні становить 250 826,27 грн.(351,79*713 робочих днів).

Разом з цим, Верховний Суд у постанові від 30.10.2019 р. по справі №806/2473/18 висловив правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

Так, істотність частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 4 169,12 грн. (частка компенсації)/ 250 826,27 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку 713 днів) х 100 = 1,66 %.

Отже сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 1,66% становить: 351,79 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 1,66 % = 5,83грн., 5,83грн. х 713(днів затримки розрахунку) 4 156,79 грн.

Таким чином, суд приходить до висновку, що співрозмірною сумою середнього заробітку затримки повного розрахунку при звільненні є сума в розмірі 4 156,79грн.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що питання щодо остаточного розрахунку грошового забезпечення в день звільнення зі служби в поліції ОСОБА_1 було предметом розгляду справи №420/5614/21, а не цієї справи, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності Департаменту патрульної поліції щодо проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 його середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.12.2018р. по 09.11.2021р. (оскільки 10.11.2021р. було виплачено спірну суму) включно, зобов`язання Департамент патрульної поліції нарахувати та виплатити середній заробіток, ОСОБА_1 за час затримки остаточного розрахунку з 31.12.2018р. по 09.11.2021р. у розмірі 4156,79 грн.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 р.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльності Департаменту патрульної поліції щодо проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 його середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.12.2018р. по 09.11.2021р. включно.

Зобов`язати Департамент патрульної поліції (код ЄДРПОУ 40108646; вул. Ф.Ернста 3, м.Київ,) нарахувати та виплатити середній заробіток ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ) за час затримки остаточного розрахунку з 31.12.2018р. по 09.11.2021р. у розмірі 4156,79 грн. (чотири тисячі сто п`ятдесят шість гривень сімдесят дев`ять копійок).

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.О. Танцюра