Рішення № 103451957, 21.02.2022, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа №380/22809/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 лютого 2022 року

Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Сасевича О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області, Департаменту інформатизації Міністерства внутрішніх справ України про зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області, Департаменту інформатизації Міністерства внутрішніх справ України із вимогою зобов`язати Головне управління Національної поліції у Львівській області виключити з бази даних оперативно-довідкових обліку, в порядку передбаченому «Інструкцією про порядок формування, ведення та використання оперативно-довідкового і дактилоскопічного обліку в органах внутрішніх справ та органах (установах) кримінально-виконавчої системи України», інформацію стосовно того, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є особою, якій 09.04.1999 року прокуратурою м. Броди, Львівської області пред`явлено звинувачення в скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 172, ч.1 ст. 167КК України, кримінальна справа №152- 0055 від 30.01.1999 року. Направлено 09.04.1999 до суду. Відомості про результати судового розгляду до МВС не надходили.

З метою обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідно до довідки про наявність/відсутність судимості серії ААА №1132906 позивач є особою, якій 09.04.1999 року прокуратурою м.Броди, Львівської області пред`явлено звинувачення в скоєні злочину, передбаченого ч.1 ст. 172, ч.1 ст.167 Кримінального кодексу України, кримінальна справа №152-0055 від 30.01.1999. Проте, в провадженні будь-яких компетентних органів, до повноважень яких віднесено розслідування та розгляд кримінальних справ, будь-які відомості про порушення кримінальної справи та матеріали кримінальної справи відносно позивача, окрім запису про це в базі даних персонально-довідкового обліку, відсутні. Таким чином, вважає, що така недостовірна інформація, яка міститься в базі даних оперативно-довідкового обліку, порушує його права та інтереси з підстав відсутності жодних відомостей про порушення кримінальної справи відносно нього.

Ухвалою судді від 07.12.2021 року в справі було відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання.

11.01.2022 року від представника відповідача 2 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому вона щодо задоволення позову заперечила та вказала, що Департамент інформатизації Міністерства внутрішніх справ України не наділено повноваженням самостійно вносити відомості до персонально-довідкового обліку, так само як і вносити зміни в облікові документи або вилучати їх. Це може бути зроблено інформаційним підрозділом ГУНП у Львівській області лише після отримання відповідного процесуального рішення слідчого органу досудового розслідування.

Окрім відзиву на позовну заяву, 11.01.2022 року від представника відповідача 2 також надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності відповідача 2.

07.02.2022 року від представника відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому він зазначив, що ГУНП у Львівській області позбавлено функцій та повноважень щодо вилучення з оперативно-довідкових картотек облікових документів осіб в єдиній інформаційній системі МВС України, натомість такими повноваженнями наділено МВС України в особі департаменту інформатизації Міністерства внутрішніх справ України, оскільки такі є володільцями персонально-довідкового обліку як частини єдиної інформаційної системи МВС України, а УІАП ГУНП у Львівській області є лише користувачем, яка наповнює та підтримує в актуальному стані бази (банки) даних, що входять до єдиної інформаційної системи МВС України.

07.02.2022 року від представника позивача на адресу суду надійшла заява про уточнення позовних вимог, в якій вона виклала прохальну частину в наступній редакції:

-визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції України у Львівській області та Департаменту інформатизації Міністерства внутрішніх справ України щодо зберігання та використання в базі даних оперативно-довідкового обліку недостовірної інформації про пред`явлення « ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звинувачення в скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.172, ч.1 ст.167 КК України, кримінальна справа №152-0055 від 30.01.1999 року. Направлено 09.04.1999 до суду. Відомості про результати судового розгляду до МВС не надходили»;

-зобов`язати Головне управління Національної поліції України у Львівській області та Департамент інформатизації Міністерства внутрішніх справ України виключити з оперативно-довідкових картотек (бази даних оперативно-довідкового обліку), інформацію стосовно того, що « ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є особою, якій 09.04.1999 року прокуратурою м. Броди, Львівської області пред`явлено звинувачення в скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.172, ч.1 ст.167 КК України, кримінальна справа №152-0055 від 30.01.1999 року. Направлено 09.04.1999 до суду. Відомості про результати судового розгляду до МВС не надходили».

07.02.2022 року від представника позивача на адресу суду також надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, якою вона додатково обґрунтовує підставність позовних вимог.

У судових засіданнях представник позивача заявлені позовні вимоги підтримала, надала пояснення аналогічні тим, які викладені у письмових заявах до суду, просила позов задовольнити. Представник відповідача 2 у судових засіданнях позов не визнав, ствердив про його безпідставність, а тому, просив в задоволенні позову відмовити. Суд за результатом проведеного 14.02.2022 року судового засідання вирішив перейти до письмового провадження з метою подальшого розгляду справи та ухвалення рішення.

Заслухавши пояснення сторін у справі, дослідивши зібрані в справі докази, об`єктивно оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

Відповідно до довідки, виданої департаментом інформатизації Міністерства внутрішніх справ України серії ААА №1132906 (повна) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець село Пеняки Бродівського району Львівської області на території України станом на 22.07.2021 року незнятої чи непогашеної судимості не має та в розшуку не перебуває. Разом з тим є особою, якій 09.04.1999 року прокуратурою м. Броди, Львівської області пред`явлено звинувачення в скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 172, ч.1 ст. 167 КК України, кримінальна справа №152-0055 від 30.01.1999 року. Направлено 09.04.1999 до суду. Відомості про результати судового розгляду до МВС не надходили.

З метою з`ясування обставин розгляду зазначеної кримінальної справи, позивач звернувся із запитами до компетентних органів.

Бродівський районний суд Львівської області листом №01-03/13/21 від 05.08.2021 року повідомив позивача про те, що відповідно до наявних відомостей у обліково-статистичній картці на кримінальну справу за 1999 рік кримінальна справа про обвинувачення ОСОБА_1 за №152-0055 скерована на розгляд до Радехівського районного суду Львівської області відповідно до розпорядження голови Львівського обласного суду.

Радехівський районний суд Львівської області листом №01-13/158/2021 від 05.08.2021 року повідомив позивача про те, що згідно архівних даних Радехівського районного суду Львівської області у період 1999-2000 років на розгляд суду кримінальна справа №152-0055 стосовно ОСОБА_1 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172, ч.1 ст. 167 КК України не надходила. Відповідно до даних системи документообігу суду Д3 у провадженні Радехівського районного суду Львівської області кримінальних проваджень стосовно ОСОБА_1 за період функціонування системи документообігу суду з 01.01.2011 року по теперішній час немає.

Золочівською окружною прокуратурою 27.08.2021 року позивачу на його звернення було надано відповідь №14.54/05-45-2285ВИХ-21 в якій повідомлено, що в Бродівському відділі Золочівської окружної прокуратури на даний час відсутня будь-яка інформація щодо порушення відносно ОСОБА_1 30.01.1999 кримінальної справи №152-0055, пред`явлення йому обвинувачення за ч. 1 ст. 172, ч.1 ст. 167 КК України, та скерування справи до суду 09.04.1999.

Позивач, вважаючи, що наявність спірного запису без правових підстав для внесення такої інформації до бази даних оперативно-довідкового обліку є протиправним, звернувся до суду з метою його вилучення.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Обробка даних оперативно - довідкового обліку здійснюється на підставі вимог спільного наказу Міністерства внутрішніх справ та Державного департаменту України з питань виконання покарань № 823/188 від 23 серпня 2002 року «Про затвердження Інструкції про порядок формування, ведення та використання оперативно - довідкового і дактилоскопічного обліку в органах внутрішніх справ та органах (установах) кримінально - виконавчої системи України, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09 вересня 2002 року за № 738/7026 (далі по тексту - Інструкція № 823/188).

Департамент інформаційних технологій при МВС України (далі - ДІТ при МВС) разом із зацікавленими службами та Управління (відділи) оперативної інформації при ГУМВС, УМВС і УМВСТ (далі - УОІ-ВОІ) удосконалюють структуру та зміст обліків, відпрацьовують методику і тактику їх застосування з метою запобігання злочинам, їх розкриття та розслідування (пункт 1.3 Інструкції №823/188).

Відповідно до пункту 2.1. Інструкції №823/188 об`єктами оперативно-довідкового і дактилоскопічного обліку є особи, які на території України обвинувачуються у вчиненні злочинів або засуджені, розшукуються, затримані за підозрою в занятті бродяжництвом, а також громадяни України, що вчинили злочини за її межами і відомості про яких надійшли офіційними каналами згідно з міжнародними договорами у сфері обміну інформацією, які набрали чинності в установленому порядку.

Облік здійснюється шляхом ведення алфавітних оперативно-довідкових картотек (далі - ОДК) і дактилоскопічних картотек (далі - ДК), у тому числі з використанням автоматизованих банків даних та автоматизованих дактилоскопічних інформаційних систем.

Централізований облік здійснюється Департаментом інформаційних технологій при МВС України, а регіональний (місцевий) облік - управліннями (відділами) оперативної інформації при ГУМВС України в Автономній Республіці Крим та при управліннях МВС України в областях. У місті Києві і Київській області алфавітний і дактилоскопічний облік здійснюється ДІТ при МВС України, а в місті Севастополі - УОІ при ГУМВС України в Автономній Республіці Крим.

Згідно пункту 3.1. Інструкції №823/188 підставами для поставлення на облік осіб, які засуджені або притягаються до кримінальної відповідальності, оголошені в розшук, затримані за підозрою в занятті бродяжництвом: а) постанова про притягнення як обвинувачуваного; б) вирок суду; в) санкціоновані прокурором протоколи, складені відповідно до статті 426 КПК України ( 2341-14 ); г) постанова про заведення оперативно-розшукової справи; ґ) постанова про затримання особи, яка підозрюється в занятті бродяжництвом.

Відповідно до пункту 11.1. Інструкції №823/188, з оперативно-довідкових картотек ДІТ при МВС та територіальних УОІ-ВОІ вилучаються:

а) раніше складені облікові документи у разі їх переоформлення на підставі постанов органів слідства (дізнання) або ухвал судів про уточнення (зміну) анкетних даних осіб, що стоять на обліку;

б) алфавітні картки на осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності, до яких не застосовувався запобіжний захід у вигляді взяття під варту, при заміні цих карток на арештантські або картки з рішенням суду;

в) облікові документи на осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності як обвинувачені, кримінальні справи стосовно яких припинені на стадії досудового слідства на підставі реабілітації або відносно яких судом прийнято виправдувальний вирок;

г) облікові документи, що підлягають вилученню у зв`язку із закінченням строку їх зберігання відповідно до пункту 10 Інструкції.

Наведене в сукупності свідчить, що вилучення з оперативно-довідкових картотек ДІТ при МВС та територіальних УОІ-ВОІ облікових документів осіб, окрім іншого, може мати місце у випадку їх переоформлення на підставі постанов органів слідства (дізнання) або ухвал судів про уточнення (зміну) анкетних даних осіб, що стоять на обліку, а також, якщо кримінальні справи стосовно осіб припинені на стадії досудового слідства на підставі реабілітації або відносно яких судом прийнято виправдувальний вирок.

Натомість, суд зазначає, що персонально-довідковий облік є частиною єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України, тобто, володільцем цього обліку є МВС України, а управління інформаційно-аналітичної підтримки Управління відповідно до статті 25 Закону України «Про Національну поліцію» є його користувачем.

Тобто, відповідно до положень Інструкції та Закону України «Про Національну поліцію», з урахуванням частин 2 статті 19 Конституції України, відповідач не наділений повноваженнями самостійно приймати рішення про вилучення інформації з бази даних оперативно-довідкових картотек, навіть у випадку якщо відсутні відомості про підтвердження вже існуючої інформації. В свою чергу, лише у визначених Інструкцією підстав, така інформація може бути вилучена управлінням інформаційно-аналітичної підтримки, як користувачем цієї інформаційної системи.

Разом з тим, відповідно до пункту 6 частини 2 статті 8 Закону України «Про захист персональних даних» №2297-VI від 01.06.2010 року (далі - Закон №2297-VI) суб`єкт персональних даних має право пред`являти вмотивовану вимогу щодо зміни або знищення своїх персональних даних будь-яким володільцем та розпорядником персональних даних, якщо ці дані обробляються незаконно чи є недостовірними.

Статтею 6 цього Закону передбачено, що мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних (частина перша); склад та зміст персональних даних мають бути відповідними, адекватними та ненадмірними стосовно визначеної мети їх обробки; обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством; не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону №2297-VI забороняється обробка персональних даних про расове або етнічне походження, політичні, релігійні або світоглядні переконання, членство в політичних партіях та професійних спілках, засудження до кримінального покарання, а також даних, що стосуються здоров`я, статевого життя, біометричних або генетичних даних.

Пунктом 1 частини другої статті 7 Закону №2297-VI встановлено, що обробка персональних даних здійснюється за умови надання суб`єктом персональних даних однозначної згоди на обробку таких даних.

Відповідно до частини другої статті 14 Закону №2297-VI поширення персональних даних без згоди суб`єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Окрім цього, Наказом Міністерства внутрішніх справ України №1256 від 29.11.2016 року було затверджено Порядок доступу до відомостей персонально-довідкового обліку єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України (далі - Порядок №1256), який визначає умови, підстави та процедуру надання відомостей з інформаційної підсистеми «Оперативно-довідкова картотека» єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України, що містить відомості стосовно осіб, яким повідомлено про підозру в учиненні кримінального правопорушення, та осіб, яких засуджено за вчинення кримінального правопорушення, права та обов`язки суб`єктів, що є учасниками зазначеної процедури.

Згідно пункту 2 Порядку №1256 довідка - це документ, який містить відомості з персонально-довідкового обліку єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України та який залежно від обсягу запитуваної особою інформації може містити відомості про: відсутність (наявність) судимості; притягнення до кримінальної відповідальності, відсутність (наявність) судимості або обмежень, передбачених кримінально-процесуальним законодавством України; персонально-довідковий облік - систематизований банк (база) даних інформаційної підсистеми «Оперативно-довідкова картотека» єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України стосовно осіб, яким повідомлено про підозру в учиненні кримінального правопорушення, та осіб, яких засуджено за вчинення кримінального правопорушення.

З урахуванням вимог пункту 9.9 Інструкції №823/188 та положень частини 1 статті 88 Кримінального кодексу України, відповідно до якої особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості, довідка про судимість (несудимість) повинна мати інформацію про відсутність або наявність у особи судимості згідно з обвинувальним вироком суду, який набрав законної сили.

Відтак, факт надання фізичній особі відомостей про неї, що не обмежується лише інформацією про відсутність (наявність) судимості, але й передбачає надання іншої інформації, що обробляється в оперативно-довідкових картотеках, не узгоджується з нормами діючого законодавства щодо змісту та обсягу даних довідки про судимість (несудимість) з огляду на заборону поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди.

Як вбачається з виданої департаментом інформатизації Міністерства внутрішніх справ України довідки серії ААА №1132906 (повна), така містить інформацію про те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець село Пеняки Бродівського району Львівської області на території України станом на 22.07.2021 року незнятої чи непогашеної судимості не має та в розшуку не перебуває.

Водночас, в такій довідці міститься також й інформація про те, що 09.04.1999 року прокуратурою м. Броди, Львівської області пред`явлено звинувачення в скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 172, ч.1 ст. 167 КК України, кримінальна справа №152-0055 від 30.01.1999 року. Направлено 09.04.1999 до суду. Відомості про результати судового розгляду до МВС не надходили.

Враховуючи наведене, оскільки матеріали даної справи не містять згоди ОСОБА_1 на поширення стосовно нього іншої конфіденційної інформації, крім відомостей про наявність або відсутність судимості (несудимості), суд приходить до висновку, що оскільки інформація, яка зазначена в довідці серії ААА №1132906, не відноситься до інформації про притягнення особи до кримінальної відповідальності, про відсутність (наявність) судимості, про наявність обмежень, передбачених кримінально-процесуальним законодавством України, дії відповідача щодо видачі вказаної довідки із інформацією, яка не відповідає нормам діючого законодавства, є протиправними.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі №826/18484/16, від 24 лютого 2020 року у справі № 802/1587/18-а та від 31 березня 2020 року у справі № 818/2013/18.

Між тим, визначаючись щодо наявності підстав для вилучення такої інформації суд виходить з такого.

Основним принципом адміністративного судочинства є верховенство права (частина 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частина 1 та 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації регулює Закон України «Про інформацію» від 02 жовтня 1992 року №2657-ХІІ (далі по тексту - Закон № 2657-XII).

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України від 02 жовтня 1992 року № 2657-XII основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя.

Стаття 11 Закону України від 02 жовтня 1992 року № 2657-XII передбачає, що інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, а також адреса, дата і місце народження. Кожному забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законом.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначає Закон України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року №2939-VI (далі по тексту - Закон України № 2939-VI).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 10 Закону України від 13 січня 2011 року № 2939-VI передбачено, що кожна особа має право доступу до інформації про неї, яка збирається та зберігається.

У частині 5 цієї ж статті зазначено, що відмова особі в доступі до інформації про неї, приховування, незаконне збирання, використання, зберігання чи поширення інформації можуть бути оскаржені.

Відповідно до частини 2 статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що персональні дані мають бути точними, достовірними та оновлюватися в міру потреби, визначеної метою їх обробки.

Пункт 6 статті 8 цього Закону визначає, що суб`єкт персональних даних має право пред`являти вмотивовану вимогу щодо зміни або знищення своїх персональних даних будь-яким володільцем та розпорядником персональних даних, якщо ці дані обробляються незаконно чи є недостовірними.

Аналіз наведених норм законодавчих актів, що регулюють правовідносини щодо збирання, використання та захист інформації дозволяє суду дійти висновку, що позивач оспорює та спростовує достовірність розміщеної щодо нього інформації про притягнення з 1999 року до кримінальної відповідальності. З цією метою, ним вичинялись дії щодо з`ясування походження такої інформації шляхом направлення запитів до уповноважених органів.

Проте, як вже було зазначено судом, інформації про розслідування та розгляду кримінальної справи, ані Золочівською окружною прокуратурою, ані Бродівським районним судом Львівської області, ані Радехівським районним судом Львівської області позивачу надано не було.

Враховуючи вищевикладене та з урахуванням інформації наявної в матеріалах справи, в провадженні будь-якого компетентного органу, до повноважень яких віднесено розслідування та розгляд кримінальних справ, матеріали кримінальної справи стосовно позивача відсутні, а тому, оскільки інформація, яка міститься в базі даних оперативно-довідкового обліку носить виключно статистичний характер, тобто підставою для внесення якої є виключно процесуальні рішення, слід вказати, що встановити достовірність інформації про притягнення позивача до кримінальної відповідальності, за відсутності самих матеріалів кримінальної справи та відповідного рішення про визначення процесуального статусу в ній позивача, не можливо.

Окремо слід наголосили про недопустимість існування інформації щодо особи про притягнення (триваюча дія) її більше 23 років до кримінальної відповідальності, з урахуванням визначених Кримінально-процесуальним кодексом України, строків розслідування та розгляду кримінальних справ.

Суд також зважає на те, що Конституційний Суд України у рішенні №9-рп/99 від 27.10.1999 року вказав, що кримінальна відповідальність особи настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду.

Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Порушення вимог пункту 1 статті 6 Конвенції у справі «Буров проти України» ЄСПЛ встановив, що у зв`язку з тим, що тривалість провадження у справі заявника, яка становила 10 років і майже 3 місяці, була такою, що порушує вимогу здійснення провадження протягом «розумного строку».

Порушення вимог пункту 1 статті 6 Конвенції у справі «Третьяков проти України» встановлено у зв`язку з тим, що тривалість кримінального провадження стосовно заявника, яка становила приблизно 5 років і 9 місяців, була визнана такою, що порушує вимогу здійснення провадження протягом «розумного строку», і мала місце з вини державних органів, оскільки основними причинами затримок були повернення справи на додаткове розслідування або новий розгляд.

Крім того, суд наголошує, що відсутність матеріалів кримінальної справи, а відтак не визначення статусу позивача, в розумінні Кримінально процесуального кодексу України, як учасника кримінального провадженні, позбавляють останнього оскаржити будь-які дії чи рішення органів досудового слідства задля спростування інформації про притягнення його до кримінальної відповідальності.

В той же час, інформація про позивача щодо притягнення його до кримінальної відповідальності, відповідно до положень Інструкції №823/188, за відсутності відповідного процесуального рішення компетентного органу, відповідачем самостійно відкоригована не буде.

У справі «Рисовський проти України», заява № 29979/04, рішення від 20 жовтня 2011 р. ЄСПЛ зазначив, що аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування».

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland)). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не 71 впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

Підсумовуючи вищенаведене, рішення суду повинне бути не просто формально законним і обґрунтованим, а й справедливим за своєю суттю. Головний результат правосуддя - ухвалення законного та справедливого рішення у справі, з дотриманням принципів закріплених в статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, іншого способу відновлення порушеного права позивача, з урахуванням встановлених судом обставин, окрім як зобов`язати співвідповідача виключити інформацію про притягнення позивача до кримінальної відповідальності, не вбачається.

Саме такої правової позиції дотримується Верховний Суд у своїй постанові від 30 квітня 2020 року у справі №120/345/19-а, для відступу від якої в даному випадку у суду не має жодних підстав.

Між тим, як вже було зазначено вище, відповідно до пункту 2.1. розділу 2 Інструкції №823/188 об`єктами оперативно-довідкового і дактилоскопічного обліку є особи, які на території України обвинувачуються у вчиненні злочинів або засуджені, розшукуються, затримані за підозрою в занятті бродяжництвом, а також громадяни України, що вчинили злочини за її межами і відомості про яких надійшли офіційними каналами згідно з міжнародними договорами у сфері обміну інформацією, які набрали чинності в установленому порядку.

Облік здійснюється шляхом ведення алфавітних оперативно-довідкових картотек і дактилоскопічних картотек, у тому числі з використанням автоматизованих банків даних та автоматизованих дактилоскопічних інформаційних систем. Централізований облік здійснюється Департаментом інформаційних технологій при МВС України, а регіональний (місцевий) облік - управліннями (відділами) оперативної інформації при ГУМВС України в Автономній Республіці Крим та при управліннях МВС України в областях. У місті Києві і Київській області алфавітний і дактилоскопічний облік здійснюється ДІТ при МВС України, а в місті Севастополі - УОІ при ГУМВС України в Автономній Республіці Крим.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для зобов`язання саме Міністерства внутрішніх справ України в особі Департаменту інформатизації вилучити з бази даних оперативно-довідкового обліку інформацію щодо притягнення позивача до кримінальної відповідальності, а саме вилучити наступну інформацію: «Разом з тим є особою, якій 09.04.1999 року прокуратурою м. Броди, Львівської області пред`явлено звинувачення в скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 172, ч.1 ст. 167 КК України, кримінальна справа №152-0055 від 30.01.1999 року. Направлено 09.04.1999 до суду. Відомості про результати судового розгляду до МВС не надходили».

Водночас не підлягають задоволенню вимоги позивача, заявлені до відповідача в особі Головного управління Національної поліції у Львівській області, адже персонально-довідковий облік є частиною єдиної інформаційної системи МВС України, і виключно МВС є володільцем цього обліку. Більше того, жодний нормативно-правовий акт України не передбачає, що органи Національної поліції (в тому числі ГУНП) є правонаступника органів міліції - ГУМВС України. Відтак Національна поліція України не належить до органів внутрішніх справ та не входить до сфери управління МВС України, а є самостійним центральним органом виконавчої влади.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

На переконання суду, відповідачем 2 не доведено правомірності вчинених дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору, такий не підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 257, 262, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Департаменту інформатизації Міністерства внутрішніх справ України щодо видачі ОСОБА_1 довідки серії ААА №1132906, яка не відповідає вимогам діючого законодавства.

Зобов`язати Департамент інформатизації Міністерства внутрішніх справ України (01601, місто Київ, вулиця Богомольця, будинок 10; код ЄДРПОУ 00032684) вилучити з бази даних оперативно-довідкового обліку інформацію щодо притягнення ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) до кримінальної відповідальності, а саме вилучити інформацію: «Разом з тим є особою, якій 09.04.1999 року прокуратурою м. Броди, Львівської області пред`явлено звинувачення в скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 172, ч.1 ст. 167 КК України, кримінальна справа №152-0055 від 30.01.1999 року. Направлено 09.04.1999 до суду. Відомості про результати судового розгляду до МВС не надходили».

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Сасевич О.М.