Рішення № 103451867, 08.02.2022, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2022 року справа №380/18152/21

провадження № П/380/18361/21

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючої судді Крутько О.В.,

за участю секретаря судового засідання Березович І.Ю.,

представника позивача Тимчія О.М.,

представника відповідача Горбаня О.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні у м. Львові адміністративну справу

за позовом громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1

до Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області (відповідач 1),

Державної міграційної служби України (відповідач 2)

про визнання протиправними дій та скасування рішення, зобов`язання до вчинення дій

ВСТАНОВИВ:

Громадянин Республіки Таджикистан ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області, Державної міграційної служби України, у якому заявлено наступні позовні вимоги: визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 09.07.2021 року № 234-21 про відмову у визнанні громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов`язати Державну міграційну службу України визнати громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства; визнати протиправними дії Головного Управління Державної міграційної служби України в Львівській області в частині не роз`яснення Позивачу причин відмови та порядку оскарження рішення.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що громадянин Республіки Таджикистан ОСОБА_1 , маючи цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань з політичних причин, а також побоюючись систематичного порушення прав людини, залишив та не може повернутись до країни походження Республіки Таджикистан. В Україні позивач подав до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області належним чином оформлену та обґрунтовану заяву-анкету про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. 18.10.2021 позивач отримав повідомлення відповідача 1 № 22 від 08.10.2021 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі рішення Державної міграційної служби України № 234-21 від 09.07.2021. Позивачу відмовлено на підставі відсутності умов, передбачених п.п. 1 і 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». При цьому не було роз`яснено порядок оскарження та причини відмови.

Позивач зазначає, що йому вперше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі рішення Державної міграційної служби України № 368-19 від 29.10.2019. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10.09.2020 у справі № 380/823/20 вищезазначене рішення визнано протиправним та скасовано, зобов`язано Державну міграційну службу повторно розглянути заяву громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 від 29.03.2019 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з врахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. Позивач стверджує, що при повторному розгляді його заяви не були враховані мотиви судового рішення.

Позивач покликається на те, що у своїй заяві-анкеті він вказував, що є активним членом організації Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі в Республіці Таджикистан. За участь у цій організації його було притягнуто до кримінальної відповідальності в Таджикистані, засуджено до восьми років позбавлення волі, з яких 5 років він фактично перебував в ув`язненні. На підтвердження вказаних аргументів ГУ ДМС у Львівській області було надано довідку про звільнення з місць позбавлення волі та копію постанови судді Верховного Суду Республіки Таджикистан від 07.03.2008 стосовно позивача. Крім того під час співбесіди та в заяві-анкеті позивач стверджував, що в країні походження при затриманні та допиті працівниками спецслужб Таджикистану до нього було застосовано фізичне насильство шляхом тримання в наручниках на підлозі, приковування до батареї, побиття та ураження електричним струмом. Позивач побоюється переслідувань у вигляді кримінального переслідування у випадку повернення до Таджикистану. Просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою від 23.10.2021 відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі, підготовче засідання призначено на 23.11.2021.

Відповідач-1 заперечив проти задоволення позовних вимог, подав відзив на позовну заяву, у якому зазначає, що 10.02.2021 до ГУ ДМС у Львівській області надійшло рішення ДМС України від 04.02.2021 № 02-21, прийняте відповідно до частини 10 статті 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10.09.2020 у справі № 380/823/20 з врахуванням постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.01.2021 за позовом громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 до Головного управління ДМС у Львівській області, ДМС України про визнання неправомірним та скасування рішення ДМС України від 29.10.2019 № 368-19 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов`язання вчинити дії. Даним рішенням ГУ ДМС у Львівській області зобов`язано повторно розглянути заяву громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з врахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. В результаті повторного аналізу матеріалів особової справи № 2019LV0005 було встановлено, що в обставинах справи заявника відсутні підстави для визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у відповідності до умов передбачених пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Відповідач-1 зазначає, що з матеріалів особової справи позивача встановлено, що заявник є членом політичної партії «Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі». У Таджикистані діяльність партії « ІНФОРМАЦІЯ_1 » заборонена рішенням Верховного Суду в 2001р. Сім років тому « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ввійшла у список екстремістських організацій, активісти якої переслідуються законом. Позивач свідомо порушував законодавство країни громадянської належності і його небажання повертатися до Таджикистану є спробою уникнення відповідальності за вчинення протиправних дій. Заявник у випадку повернення до Республіки Таджикистан не зазнає серйозної шкоди, визначеної ст. 15 Кваліфікаційної Директиви ЄС 2011/95/EU, п.13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту».

23.11.2021 у підготовчому засіданні оголошено перерву до 23.12.2021.

Відповідач-2 подав відзив на позовну заяву, у якому зазначає, що відповідно до наказу ГУ ДМС у Львівській області від 15.02.2021 № 36 розпочато повторний розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Таджикистану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . 04.02.2021 ДМС України прийнято рішення № 02-21 про повторний розгляд ГУ ДМС у Львівській області заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Таджикистану ОСОБА_1 . Відповідач-2 зазначає, що заявник не повідомляє про переслідування у країні громадянської належності за ознаками раси, національності, громадянства (підданства) та приналежності до певної соціальної групи (протокол співбесіди від 25.02.2021). Переслідування заявника пов`язане з діяльністю в забороненій організації «Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі». На момент вступу в партію, заявник знав про заборону на території Республіки Таджикистан цієї партії та не бажав вийти з неї, тобто свідомо порушував законодавство країни громадянської належності. Ризик можливого покарання заявника на території країни громадянської належності не перевищує загального ризику покарання, яке застосовується у відношенні до інших фігурантів кримінальних справ, пов`язаних з діяльністю екстремістських організацій. Відповідач 2 просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач подав відповідь на відзив на позовну заяву.

23.12.2021 протокольною ухвалою закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду на 08.02.2022.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позовній заяві, суд заслухав свідка ОСОБА_2 , представник відповідачів проти позову заперечив з мотивів, зазначених у відзивах на позовну заяву.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які мають значення для справи, заслухавши представника позивача та представника відповідача, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Громадянин Таджикистану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 29.03.2019 року, перебуваючи на території України, звернувся з заявою до Головного управління ДМС у Львівській області про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішенням ДМС України від 29.10.2019 №368-19 позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абз. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», пункту 6.5 розділу VI Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС України від 07.09.2011 року №649, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.п. 1 та 13 ч. 1 ст. 1 цього Закону, відсутні.

Не погодившись з вказаним рішенням про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивач звернувся до суду.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10.09.2020 у справі № 380/823/20 позов громадянина Таджикистану ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України № 368-19 від 29 жовтня 2019 року про відмову у визнанні громадянина Таджикистану ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зобов`язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Таджикистану ОСОБА_1 від 29 березня 2019 року про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. В решті позовних вимог відмовлено. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.01.2021 апеляційну скаргу Державної міграційної служби України залишено без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2020 року у справі № 380/823/20 - без змін

04.02.2021 ДМС України прийнято рішення № 02-21 про повторний розгляд ГУ ДМС у Львівській області заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Таджикистану ОСОБА_1 відповідно до частини 10 статті 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10.09.2020 у справі № 380/823/20 з врахуванням постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.01.2021.

На підставі наказу ГУ ДМС у Львівській області від 15.02.2021 № 36 розпочато повторний розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Таджикистану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

За результатами повторного розгляду заяви позивача Головним управлінням ДМС у Львівській області оформлено висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у справі № 2019LV0005 від 01.06.2021, а Державною міграційною службою України прийнято рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту № 234-21 від 09.07.2021, яким громадянину Республіки Таджикистан ОСОБА_1 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до абз. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», пункту 6.5 розділу VI Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС України від 07.09.2011 року №649, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.п. 1 та 13 ч. 1 ст. 1 цього Закону, відсутні.

18.10.2021 позивач отримав повідомлення відповідача 1 № 22 від 08.10.2021 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі рішення Державної міграційної служби України № 234-21 від 09.07.2021.

Позивач не погодився з діями (рішеннями) відповідачів та звернувся до суду з цим позовом.

Приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Згідно із п. п. 1 та 13 ч. 1 ст.1 вказаного Закону:

- біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;

- особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» довідка про звернення за захистом в Україні - це документ, що засвідчує законність перебування особи на території України на період, що розпочинається з моменту звернення особи з відповідною заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і є дійсною для реалізації прав і виконання обов`язків, передбачених цим Законом та іншими законами України, до остаточного визначення статусу такої особи чи залишення нею території України.

Частиною 7 ст. 7 вказаного Закону встановлено, що до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

За змістом ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

У разі прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, продовжує строк дії довідки про звернення за захистом в Україні.

У разі використання особою права на оскарження центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, до прийняття рішення за скаргою залишає на зберігання документи, що посвідчують особу заявника, та інші документи.

Частиною 6 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені п. 1 чи п. 13 ч. 1 ст. 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених п. 1 чи п.13 ч. 1 ст. 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Частиною 11 ст. 9 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Виходячи зі змісту ст. 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Положеннями Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року визначено, що поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливість або небажання особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Відповідно до п. п. 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Таким чином, у відповідача наявний обов`язок при розгляді документів заявника, перевіряти обставини, які надають підстави віднести особу до категорії біженців або осіб, які потребують додаткового захисту або встановити належність заяви, як такої, що носить характер зловживання. При цьому, заявник, в свою чергу, не зобов`язаний обґрунтовувати кожну обставину своєї справи беззаперечними матеріальними доказами і має доказувати вірогідність своїх доводів та точність фактів, на яких ґрунтується заява про надання статусу біженця, оскільки особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу усних тверджень не може перешкоджати прийняттю заяви чи прийняттю позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою. Правдоподібність встановлюється, якщо заявник подав заяву, яка є логічно послідовною, правдоподібною та не суперечить загальновідомим фактам і, отже, викликає довіру. Тобто, залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.

Суд враховує, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Побоювання особи є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї в її країні. Ситуація у країні походження є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником. Побоювання можуть ґрунтуватися не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової, соціальної чи політично групи тощо). Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Оцінка таким побоюванням обов`язково повинна надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку. Факти обґрунтованості побоювань переслідування можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ України тощо.

Ситуація в країні походження при визнанні статусу біженця чи особою, яка потребує додаткового захисту, є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні.

Відповідно до абз.5 п.10 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 16.03.2012 №3 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» (далі - Постанова №3), інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації.

Згідно з ч.3 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

За результатами повторного розгляду заяви позивача Головним управлінням ДМС у Львівській області та Державною міграційною службою України встановлено, що умови, передбачені п.п. 1 та 13 ч. 1 ст. 1 цього Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» для визнання громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відсутні.

Позивач є членом партії «Хізб ут-Тахрір аль -Ісламі» («Партія ісламського визволення»). «Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі» є міжнародною ісламською партією, діяльність якої ґрунтується на законах Ісламу. Метою цієї партії є відновлення ісламської держави. Методом діяльності організації є просвіта із закликом до мусульман повернутися до ісламського способу життя. Своїм завданням партія вважає виховання моральних та ідейних з точки зору Ісламу людей, без яких неможливо розбудова ісламської держави. Організація декларує виключно мирні засоби роботи серед мусульман. Партія не має військового крила чи озброєних прибічників, цілком легально діє у всіх демократичних країнах Європи і Північної Америки, за винятком Німеччини, де партія заборонена через свою антисіоністську риторику і критику Ізраїлю. Але й у Німеччині забороненими є публічні заходи партії, при цьому члени партії не переслідуються правоохоронними органами країни. В країнах Центральної Азії вона заборонена як «екстремістська» за пропаганду ідей утворення ісламської держави (Халіфата), що переслідується авторитарними режимами. Водночас, « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та її члени відсутні в оновленому списку санкцій Комітету Ради Безпеки ООН, запровадженому резолюціями №1267 (1999), №1989 (2011) та №2253 (2015), серед організації, по ІДІЛ, «Аль-Каїді» і пов`язаними з ними особами, групами, підприємствами й організаціями. «Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі» не включено і до оновленого списку іноземних терористичних організацій, що складається Державним департаментом США. Інформація з відкритих незалежних джерел, зокрема, Комітету Ради Безпеки ООН і Державного департаменту США, не відносить діяльність «Хізб ут-Тахрір аль- Ісламі » до терористичної та/або екстремістської.

Зазначене дає підстави характеризувати «Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі» як не пов`язану з тероризмом ісламську релігійно-політичну організацію, діяльність членів якої не підпадає під критерії виключення.

В Україні не існує списку чи переліку організацій, які згідно з чинним національним законодавством віднесені до терористичних чи екстремістських, як і не існує заборони на діяльність зазначеної партії на території України.

Управління Служби безпеки України у Львівській області за наслідками проведеної перевірки не встановило обставин, за наявності яких позивача не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно листа-відповіді Головного управління Національної поліції у Львівській області, Сектору міжнародного поліцейського співробітництва № 389/33/V-2021 позивач станом на 24.02.2021 в обліках осіб, оголошених в розшук каналами Генерального секретаріату МОКП Інтерпол, не значиться.

Основною причиною звернення за захистом в Україні позивач вказує обґрунтовані побоювання зазнати переслідувань у зв`язку з своїми релігійними поглядами та членством в організації «Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі», у зв`язку з чим він вимушений покинути Республіку Таджикистан, де заборонена діяльність цієї організації та ведуться кримінальні переслідування на підставі звинувачень в тероризмі.

Зокрема, як вбачається з протоколу співбесіди позивач повідомив, що не може повернутися на територію країни громадянської належності, оскільки там був засуджений за політично-релігійні погляди за участь в партії «Хізб ут-Тахрір». Також під час співбесіди та в заяві-анкеті заявник ствердив, що в країні походження при затриманні до нього було застосовано допит током, биття і тримання в наручниках на підлозі.

Позивач має обґрунтовані побоювання, що у випадку повернення до країни походження існують ризики повторного застосування до нього жорстокого поводження та катувань, які можуть також призвести до його загибелі. За участь у організації «Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі» його було притягнуто до кримінальної відповідальності в Таджикистані, засуджено до восьми років позбавлення волі, п`ять років з яких він перебував в ув`язненні. На підтвердження вказаних аргументів ГУ ДМС у Львівській області було надано довідку про звільнення з місць позбавлення волі та копію постанови судді Верховного Суду Республіки Таджикистан від 07.03.2008.

Враховуючи вищенаведене, побоювання позивача стати жертвою переслідувань за ознаками, зокрема релігійних переконань є обґрунтованими, а у матеріалах справи наявні докази того, що ці побоювання є реальними. Також в матеріалах справи містяться докази загрози безпеці та свободі позивача в країні походження через побоювання кримінального переслідування та засудження за діяльність в релігійній організації, яка за законодавством України не вважається терористичною чи екстремістською.

Отже, судом встановлено наявність конкретних фактів про можливі утиски та переслідування позивача через релігійні погляди, а відповідні твердження можуть розцінюватись як переслідування та загроза його безпеці та свободі з релігійних причин.

Враховуючи наведене, Державною міграційною службою України необґрунтовано зроблено висновок про те, що позивач не бажає повертатись до країни своєї громадської належності з причин, що не мають конвенційних ознак, за наявності яких особу можна визнати біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

За такого правового врегулювання та обставин справи, оскаржуване рішення слід вважати необгрунтованим, оскільки позивач залишив країну постійного перебування у зв`язку з кримінальним переслідуванням за членство в релігійній організації, діяльність якої в Україні не заборонена, терористичною не визнавалася, та побоюванням стати жертвою переслідувань за свої релігійні переконання.

Суд вважає, що відповідач не надав належної оцінки обставинам та доводам позивача щодо переслідування позивача за ознаками раси, віросповідання, національності, належності до певної соціальної групи або політичних переконань, як особа, яка були змушена залишити країну походження внаслідок загрози їх життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, тривалого ув`язнення через участь у забороненій на території Республіки Таджикистан партії «Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі».

Суд враховує, що за результатами розгляду справи № 380/823/20 Львівський окружний адміністративний суд прийняв рішення від 10.09.2020, залишене без змін Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.01.2021, яким визнав протиправним та скасував рішення Державної міграційної служби України № 368-19 від 29 жовтня 2019 року про відмову у визнанні громадянина Таджикистану ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов`язав Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Таджикистану ОСОБА_1 від 29 березня 2019 року про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

При повторному розгляді заяви відповідачі не врахували висновки суду, наведені у зазначеному рішенні, зокрема у рішенні зазначено: «відповідач, ДМС України, безпідставно погодився з висновками ГУ ДМС України у Львівській області, про відсутність встановлених п.п.1 та 3 ч.1 ст.1 Закону України №3671-VI умов для визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Позивачем наведено переконливі факти, які підтверджують, що у країні громадянської належності позивач зазнавав переслідувань через своє активне членство у організації «Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі». Оскільки загальна ситуація з правами людини в країні походження після залишення її позивачем не покращилася, то суд вважає цілком обґрунтованими побоювання позивача зазнати переслідувань у разі його повернення до Республіки Таджикистан. Аналізуючи ситуацію з дотриманням прав людини в Республіці Таджикистан, суд приходить висновку, що у випадку повернення позивача до країни громадянської належності його життю, здоров`ю, гідності та свободі, буде загрожувати реальна небезпека, через що в нього є цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань через політичні та релігійні причини».

З урахуванням досліджених судом фактичних даних, суд дійшов висновку, що відповідач необґрунтовано та безпідставно прийняв рішення № 234-21 від 09.07.2021 про відмову у визнанні громадянина Таджикистану ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, тому наявні підстави для скасування оскаржуваного рішення.

Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача суд враховує наступне.

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до частини третьої статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Тобто суд повинен відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Адміністративний суд, перевіряючи правомірність рішень, дій чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Під дискреційними повноваженнями розуміють такі повноваження, які надають певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Наведені відповідачем підстави для відмови позивачу у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, були досліджені під час судового розгляду і визнані судом неправомірними, тому суд вважає, що у відповідача є обов`язок із винесення стосовно позивача рішення про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Крім того, оскаржуваним рішенням ДМС України позивачу вдруге було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Водночас підстави для відмови ОСОБА_1 у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не змінились і визнані судом неправомірними.

Відповідно до частин першої, другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями, та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» врегульовані відносини, що виникають у зв`язку з обов`язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України. Так, статтею 17 зазначеного Закону передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Гурепка проти України» (Gurepka v. Ukraine), заява №61406/00, пункт 59) зазначив, «що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується; спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце».

За наведених доводів та враховуючи фактичні обставини справи, з метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, суд вважає за необхідне застосувати такий спосіб захисту прав позивача як зобов`язання ДМС України прийняти щодо позивача рішення про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

При цьому суд прийшов до переконання, що захист прав позивача в такий спосіб не є втручанням в дискреційні повноваження відповідача, тому що суд не приймає рішення про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а, врахувавши наявність достатніх підстав для цього, зобов`язує відповідача прийняти таке рішення щодо позивача.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, постанова від 23 грудня 2021 року у справі №520/9495/2020, адміністративне провадження № К/9901/9095/21.

Щодо вимоги позову про визнання протиправними дій Головного Управління Державної міграційної служби України в Львівській області в частині не роз`яснення позивачу причин відмови та порядку оскарження рішення суд враховує, що із наявного в матеріалах справи повідомлення ГУ ДМС у Львівській області від 08.10.2021 № 22 порядок та строки оскарження рішення Державної міграційної служби України від 09.07.2021 № 234-21 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивачу роз`яснено у встановленому порядку.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовна вимога про визнання протиправними дій Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області щодо не роз`яснення позивачу причин відмови та порядку оскарження рішення не підлягає до задоволення.

На підставі досліджених доказів та встановлених на їх підставі обставин, суд приходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Щодо судових витрат, то питання щодо їх розподілу суд не вирішує, оскільки позивач відповідно до п. 14 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», звільнений від сплати судового збору і такий ним не сплачувався.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 14, 77, 90, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 09.07.2021 року № 234-21 про відмову у визнанні громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зобов`язати Державну міграційну службу України (вул. Володимирська, 9, м. Київ, 01001) прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ).

Відмовити у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправними дій Головного Управління Державної міграційної служби України в Львівській області (вул. Січових Стрільців, 11, м. Львів, 79007) в частині не роз`яснення громадянину Республіки Таджикистан ОСОБА_1 причин відмови та порядку оскарження рішення.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій встановлених пунктом 3 Розділу VІ «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 18.02.2022.

Суддя Крутько О.В.