Рішення № 103449557, 09.02.2022, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 лютого 2022 року Справа№200/11120/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Ушенка С.В.,

при секретарі судового засідання - Кабановій О.О.,

за участю

позивача - не з`явився,

представника відповідача - Кододовій А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Донецькій області (ЄДРПОУ ВП 44070187; юридична адреса: 87515, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Італійська, буд. 59) про визнання протиправною і скасування вимоги та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправною і скасування вимоги № Ф-16275-13 від 19.03.2021 про стягнення недоїмки зі сплати єдиного внеску в сумі 36 688,74 грн. та зобов`язання списати з особового рахунку платника податків суму безпідставно нарахованої заборгованості зі сплати єдиного внеску в розмірі 36 688,74 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем 19 березня 2021 року винесено вимогу № Ф-16275-13 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску станом на 31 січня 2021 року у розмірі 36 688,74 грн. Позивач вважає вимоги про сплату боргу протиправними, оскільки в період трудової діяльності з вересня 2012 року по січень 2021 включно на ТЕС ПАТ «ЦЕНТРЕНЕРГО» роботодавцем сплачено за неї ЄСВ.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, який вмотивований тим, що згідно з пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом № 2464, є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені і застосуванням штрафів (частина 3 статті 25 Закону № 2464). Зазначає, що згідно із реєстраційними даними ІС «Податковий блок» ФОП ОСОБА_1 здійснювала підприємницьку діяльність у період з 01.01.2011 по 22.06.2021 на загальній системі оподаткування. Загальна сума заборгованості позивача зі сплати єдиного соціального внеску станом на 31.01.2021 становить 36 688,74 грн., у зв`язку з чим на підставі цих даних сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 19.03.2021 № Ф-16275-13.

Просить у задоволенні позовних вимог відмовити.

Представником відповідача подані до суду письмові пояснення аналогічні викладеним у відзиві.

В матеріалах справи наявна відповідь на відзив позивача, відповідно до яких вона вважає доводи відповідача необґрунтованими, просить суд задовольнити позов у повному обсязі.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 06.09.2021 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 09.11.2021 справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначене на 08 грудня 2021 року.

08 грудня 2021 року підготовче судове засідання відкладене на 12 січня 2022 року.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 12.01.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 09 лютого 2022 року.

У судовому засіданні, яке відбулося 09.02.2022, позивач, належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не прибув, проте подав до суду письмову заяву про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала проти позовних вимог, надала пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на позов, і просила у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач, Головне управління ДПС Донецької області, у розумінні п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України, є суб`єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах згідно ст.43 КАС України має адміністративну процесуальну дієздатність.

Позивач з 19.09.2003 зареєстрована як фізична особа-підприємець, 22.09.2003 взята на податковий облік як платник податків, 22.06.2021 внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем за її рішенням, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 21).

Згідно довідки Вуглегірської теплової електричної станції ПАТ «Центренерго» від 20.07.2021 ОСОБА_1 працює на Вуглегірській ТЕС на посаді інженера з організації експлуатації та ремонту гідротехнічного цеху з 27.08.2012 по теперішній час (наказ № 507к від 23.08.2012) (а.с. 22).

Відповідно до довідок Вуглегірської теплової електричної станції ПАТ «Центренерго» від 21.07.2021 № 02-07/360, № 02-07/362, № 02-07/363, № 02-07/364, № 02-07/365 ОСОБА_1 нараховано заробіток і податки за період з січня 2017 року по січень 2021 включно, серед яких ЄСВ: за 2017 рік складає 23 865, 41 грн., за 2018 рік - 33209,87 грн., за 2019 рік - 36801,58 грн., за 2020 рік - 39031,37 грн., за січень 2021 року - 3111,22 грн. (а.с.23-27).

19.03.2021 відповідачем винесено вимогу № Ф-16275-13 про сплату недоїмки з єдиного внеску, якою позивача зобов`язано сплатити недоїмку з єдиного внеску станом на 31.01.2021 у розмірі 36 688,74 грн. (а.с. 16).

Згідно розрахунку до вимоги, наданої відповідачем до відзиву, спірна вимога сформована за період з 09.02.2018 по 19.01.2021 (а.с. 110).

Не погодившись зі спірною вимогою, 21.07.2021 вона була оскаржена позивачем в адміністративному порядку до ДПС України, рішенням якого від 12.08.2021 №6906/Д/99-00-06-02-01-09 скаргу залишено без розгляду у зв`язку з пропуском законодавчо встановленого 10-денного строку для її подання (а.с. 35-36).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, і виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.

Отже, суб`єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.

Предметом спору у цій справі є оцінка правомірності вимоги з огляду на наявність у позивача як фізичної особи-підприємця обов`язку сплачувати ЄСВ у мінімальному розмірі, яка протягом 2017-2021 років була найманим працівником та її роботодавець сплачував за неї ЄСВ у сумі, що не була меншою за мінімальний розмір.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2021 року) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Відповідно до пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Підпункт 14.1.195 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України дає визначення поняттю працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом ст. 2 зазначеного Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абз. 2 п. 1 ч. 1 ст. 4 зазначеного Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до ч. 4. ст. 4 Закону № 2464-VI особи, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або за вислугу років, або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно ч. 6. ст. 4 Закону № 2464-VI особи, зазначені у пунктах 4 і 5 частини першої цієї статті, які мають основне місце роботи, звільняються від сплати за себе єдиного внеску за місяці звітного періоду, за які роботодавцем було сплачено страховий внесок за таких осіб у розмірі не менше мінімального страхового внеску. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску за умови самостійного визначення за місяці звітного періоду, за які роботодавцем було сплачено страховий внесок за таких осіб у розмірі менше мінімального страхового внеску, бази нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до абз. 1 п. 1 та п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону,

- на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця врегульовано ч. 6. ст. 4 Закону № 2464-VI.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Інше тлумачення норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Так, з матеріалів справи встановлено, що заборгованість позивача, за розрахунком податкового органу, виникла у зв`язку із несплатою у встановлений строк єдиного внеску за наступні періоди: 2017 рік у розмірі 8448 грн., І квартал 2018 року у розмірі 2457,18 грн., II квартал 2018 року у розмірі 2457,18 грн., ІІІ квартал 2018 року у розмірі 2457,18 грн., IV квартал 2018 року у розмірі 2457,18 грн., І квартал 2019 року у розмірі 2754,18 грн., II квартал 2019 року у розмірі 2754,18 грн., ІІІ квартал 2019 року у розмірі 2754,18 грн., IV квартал 2019 року у розмірі 2754,18 грн., І квартал 2020 року у розмірі 2078,12 грн., II квартал 2020 року у розмірі 1039,06 грн., ІІІ квартал 2020 року у розмірі 3178,12 грн., IV квартал 2020 року у розмірі 1100,00 грн.

У той же час, у ході судового розгляду встановлено, що позивач у період з 27.08.2012 по теперішній час перебуває у трудових відносинах з Вуглегірською тепловою електричною станцією ПАТ «Центренерго» і працює на посаді інженера з організації експлуатації та ремонту гідротехнічного цеху, що підтверджується довідкою відділу кадрів Вуглегірської теплової електричної станції ПАТ «Центренерго» від 20.07.2021 (а.с. 22) та довідками про доходи Вуглегірської теплової електричної станції ПАТ «Центренерго» від 20.07.2021 (а.с. 23-27).

Доказів отримання позивачем у вказаний період доходів від підприємницької діяльності судом в ході розгляду справи не встановлено. Доказів, які б спростовували зазначені обставини, відповідачем до суду не надано.

Таким чином, суд доходить висновку, що оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка не отримувала дохід від здійснення такої діяльності.

Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи Серков проти України (заява №39766/05), Щокін проти України (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.

Аналогічну правову позицію Верховний Суд висловив у постанові Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 160/3114/19 (провадження № К/9901/25439/19).

Отже, з огляду на практику ЄСПЛ винесена відповідачем вимога про сплату боргу (недоїмки) не відповідає критерію «пропорційності», адже не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи - позивача, оскільки мета сплати єдиного внеску - страхування особи, в даних правовідносинах досягається сплатою єдиного внеску роботодавцем. В свою чергу трактування відповідачем законодавства призвело до необхідності виплати додаткових коштів (зайвих витрат) позивачем, за умови відсутності доходу від відповідної діяльності. З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що вимогу про сплату боргу від 19.03.2021 № Ф-16275-13 на суму 36 688 грн. 74 коп. винесено відповідачем всупереч вимогам діючого законодавства.

Проте, що стосується позовної вимоги про зобов`язання відповідача списати з особового рахунку платника податків суму безпідставно нарахованої заборгованості зі сплати єдиного внеску в розмірі 36 688,74 грн., суд вважає її передчасною, з огляду на наступне.

На виконання вимог Податкового кодексу України, з метою реалізації пп. 19-1.1.10 п.19-1.1 ст. 19 цього Кодексу, а також з метою удосконалення оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджету та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхуванням Міністерством фінансів України розроблено Порядок ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, який затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 07 квітня 2016 року № 422 (далі - Порядок № 422).

Вказаний порядок визначає організацію діяльності з ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до п. 2 Розділу 1 Порядку № 422 інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу та включає перелік показників підсистем інформаційної системи органів ДФС, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами.

Інтегрована картка платника відкривається за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками.

ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу.

Спеціальне кодування всіх операцій, що використовуються для відображення в ІКП облікових показників, забезпечує автоматизоване ведення ІКП.

Правила відображення в ІКП нарахування та погашення пені за несвоєчасно сплачені суми платежів, що контролюються органами ДПС, визначені п. 7 розд. ІІІ вказаного Порядку, який регулює питання обліку надходжень сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску.

Слід зазначити, що пунктом 4 Розділу V Порядку № 422 регламентовано відображення в інформаційній системі органів ДПС результатів адміністративного та/або судового оскарження донарахованих сум з відповідним перенесенням до ІКП.

Відповідно до п. 1 ч. 4 розділу V Порядку № 422 працівники підрозділів адміністративного/судового оскарження органу ДПС, до компетенції яких належать розгляд скарг при проведенні процедури адміністративного оскарження або супроводження справ у судах при проведенні процедури судового оскарження прийнятих податкового повідомлення-рішення/рішення/вимоги та/або рішення щодо єдиного внеску, в установленому порядку відповідно до вимог регламентів використання відповідних інформаційних систем забезпечують внесення даних до інформаційних систем, які забезпечують відображення результатів адміністративного та/або судового оскарження, у день отримання чи складання відповідних документів або отримання інформації з подальшим збереженням даних та встановленням зв`язків записів зазначених інформаційних систем із записами підсистеми, що відображає результати КПР.

Відображенню в інформаційній системі органів ДФС підлягають матеріали, які зареєстровані в інформаційних системах, що забезпечують відображення результатів адміністративного та/або судового оскарження, та мають безпосередній зв`язок з матеріалами, внесеними до підсистеми, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи в ході виконання її функцій.

Відтак, після набрання законної сили судовим рішенням по справі посадові особи податкового органу повинні внести зміни до інтегрованих карток платника податку/єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (позивача) шляхом виключення нарахованих позивачу сум внеску за вимогою про сплату боргу, яку було скасовано в судовому порядку.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що зміни до інтегрованої карти є фактично виконанням судового рішення.

Частиною 1 ст. 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тобто судовому захисту підлягає саме порушене право, суд не здійснює захист прав в превентивному порядку.

Наразі у суду відсутні підстави констатувати наявність/відсутність порушеного права у даній частині позовних вимог, оскільки станом на час звернення позивача до суду у податкового органу відсутні підстави вчиняти дії, на яких наполягає позивач.

Отже, приймаючи до уваги наведене в сукупності, позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими, передчасними і такими, що не підлягають задоволенню.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправною і скасування вимоги та зобов`язання вчинити певні дії, підлягає частковому задоволенню.

Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною 8 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Як вбачається з матеріалів справи за подання адміністративного позову позивачем сплачено судовий збір за квитанцією № 66 від 25.08.2021 у сумі 908,00 грн.

Таким чином, суд вважає за можливе покласти судові витрати, пов`язані з розглядом цієї справи, на відповідача, оскільки спір виник внаслідок його неправильних дій.

Враховуючи наведене вище, судовий збір у сумі 908,00 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 72-77, 139, 241-246, 255, 263, 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Донецькій області (ЄДРПОУ ВП 44070187; юридична адреса: 87515, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Італійська, буд. 59) про визнання протиправною і скасування вимоги та зобов`язання вчинити певні дії- задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Донецькій області (ЄДРПОУ ВП 44070187; юридична адреса: 87515, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Італійська, буд. 59) про сплату боргу (недоїмки) № Ф-16275-13 від 19.03.2021 на суму 36 688,74 грн., прийняту стосовно ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ).

В іншій частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Головного управління ДПС у Донецькій області (ЄДРПОУ ВП 44070187; юридична адреса: 87515, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Італійська, буд. 59) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 21 лютого 2022 року, її вступну та резолютивну частини проголошено в судовому засіданні 09 лютого 2022 року.

Суддя С.В. Ушенко