Рішення № 103449489, 21.02.2022, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 лютого 2022 року Справа№200/15053/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Циганенка А.І., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини 3057 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

27 жовтня 2021 року засобами поштового зв`язку позивач, ОСОБА_1 , подав до суду адміністративний позов до відповідача, Військової частини 3057 Національної гвардії України, в якому просив визнати бездіяльність відповідача протиправною та зобов`язати нарахувати та виплатити грошову компенсацію за весь період служби з 09 жовтня 2015 року по 28 травня 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення за неотримане речове майно, та надати довідку з помісячним розрахунком грошової компенсації з 09 жовтня 2015 року по 28 травня 2019 рік.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу, відповідач не здійснив нарахування та виплату грошової компенсації за неотримане речове майно за весь період його служби з 09.10.2015 по 28.05.2019, яка передбачена Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178 «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно». На звернення позивача, відповідач надав письмову відповідь за №40/57/27/3-3216 від 24.09.2021, з якої вбачається, що грошова компенсація за неотримане речове майно за весь період служби з 09.10.2015 по 28.05.2019 не може бути виплачена у зв`язку з тим, що до звільнення не було подано відповідного рапорту командиру військової частини про виплату вказаної грошової компенсації.

На думку позивача, така бездіяльність відповідача є протиправною та такою, що грубо порушує його права. Згідно з пунктом 15 розділу III Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 червня 2017 року №475, військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178 «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за не отримане речове майно».

Відповідно до абзацу першого пункту 2 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178 (далі - Порядок №178), виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Згідно з пунктом 3 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: 1) звільнення з військової служби; 2) загибелі (смерті) військовослужбовця. Пунктом 4 Порядку №178 визначено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини. За приписами пункту 5 цього ж Порядку довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008), після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 (провадження № К/9901/5696/20).

Тому, на час прийняття наказу по виключення зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено усіх необхідних розрахунків, щодо нарахування та виплати грошової компенсації за неотримане речове майно за весь період моєї служби з 09.10.2015 по 28.05.2019, яка передбачена статтею 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнав, просив відмовити в їх задоволенні з наступних підстав.

Згідно із Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Порядком виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за не отримане речове майно, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178, Інструкцією з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 червня 2017 року №475, правом на грошову компенсацію за неотримане речове майно володіють лише військовослужбовці. При цьому особи, які вже звільнені з військової служби, статусу військовослужбовців не мають.

Позивач, як під час проходження військової служби у Військовій частині 3057 Національної гвардії України, так і під час звільнення з військової служби із рапортом про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно не звертався. А отже правом на грошову компенсацію за неотримане речове майно після звільнення з військової служби позивач не володіє.

Окрім того, позивачем під час звернення із позовною заявою до суду було порушено встановлені законодавством строки звернення до адміністративного суду. Наказом командира військової частини від 28.05.2019 №102 (по стройовій частині) позивача було виключено зі списків військової частини у зв`язку з його звільненням з військової служби. Саме з цього моменту, позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав у частині невиплати грошової компенсації за неотримане речове майно. Проте, до суду позивач звернувся лише у жовтні 2021 року, тобто через два роки після отримання належних при звільненні коштів.

10 листопада 2021 року позовна заява залишена без руху і позивачу наданий строк для усунення її недоліків.

13 грудня 2021 року позивачу поновлений строк звернення до суду, відкрито провадження у справі та її розгляд справи призначений за правилами спрощеного провадження.

13 грудня 2021 року від відповідача витребувані докази.

В період з 07 по 18 лютого 2022 року суддя Циганенко А.І. перебував на лікарняному.

Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти нього, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині 3057 Національної гвардії України з 01 жовтня 2015 року по 28 травня 2019 року.

24 травня 2019 року наказом командира військової частини 3057 Національної гвардії України від № 25о/с ОСОБА_1 було звільнено з військової служби.

29 травня 2019 року наказом командира військової частини 3057 Національної гвардії України від №102 (по стройовій частині) ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

27 серпня 2021 року ОСОБА_1 подав заяву на ім`я командира військової частини 3057 Національної гвардії України, в якій просив видати довідку-розрахунок грошової компенсації за неотримане речове майно за весь період служби з 09 жовтня 2015 року по 28 травня 2019 рік, та нарахувати і виплатити грошову компенсацію за весь період служби з 09 жовтня 2015 року по 28 травня 2019 рік.

24 вересня 2021 року т.в.о. командира військової частини 3057 Національної гвардії України листом за №40/57/27/3-3216 відмовив ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті грошової компенсації за неотримане речове майно у зв`язку із тим, що під час звільнення останній не подав відповідного рапорту.

28 вересня 2021 року вказаний лист направлений на адресу ОСОБА_1 .

При ухваленні рішення суд виходив з наступних мотивів та керувався такими положеннями законодавства.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На підставі частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Спеціальним законом, який, відповідно до Конституції України, визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).

Згідно зі статтею 1 Закону №2011-XIІ соціальний захист військовослужбовців це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Статтею1-2 Закону № 2011-XII встановлено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону №2011-XII).

Відповідно до частини першої статті 9-1 Закону №2011-XII речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за не отримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Порядок здійснення всіх видів матеріального забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів, та виплати грошової компенсації вартості за речове майно, що не отримано такими військовослужбовцями, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання цієї норми постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за не отримане речове майно (далі - Порядок № 178), пунктами 2, 3 якого визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

На підставі пунктів 4, 5 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Згідно з пунктом 15 розділу ІІІ Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.06.2017 №475, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.06.2017 за №797/30665 (далі - Інструкція № 475), військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за не отримане речове майно в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно». Військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за їх бажанням можуть отримати речове майно, яке не було отримане під час проходження служби. Закупівельна вартість речового майна, що використовується для нарахування грошової компенсації, доводиться ВРЗ до військових частин на початку року.

Аналіз вищенаведених нормативно-правових актів свідчить, що в разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби.

Застосування в пункті 3 Порядку виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно словосполучення «у разі звільнення з військової служби», а не, наприклад, «при звільненні з військової служби», дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу). Отже військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

На користь вказаного висновку свідчить і те, що в пункті 4 Порядку №178 виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом в постанові від 03.10.2018 у справі № 803/756/17.

Згідно з абзацами 1 та 3 пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, (дія якого відповідно до частини 3 Указу поширюється і на військовослужбовців Національної гвардії України) після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Матеріали справи свідчать, що позивача виключено зі списків особового складу військової частини з 29 травня 2019 року, проте, при звільненні зі служби компенсація за неотримане речове майно позивачу не виплачена.

Відповідно до пункту 5 Порядку №178 довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

У зв`язку з цим, у позивача наявне право на отримання компенсації за неотримане речове майно виходячи із закупівельної вартості такого майна станом на 1 січня року звільнення з військової служби.

В цій частині судом враховані правові висновки щодо застосування норм права, що викладені в пункті 54 Постанови Верховного Суду від 17.03.2020 у справі №815/5826/16, у якому зазначено, що з боку військової частини порушено право позивача на отримання компенсації за неотримане речове майно виходячи із закупівельної вартості такого майна станом на 1 січня року, в якому проведено виплату, і аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 23.08.2019 по справі №2040/7697/18 та в постанові Верховного Суду від 14.11.2018 по справі №809/1488/16.

Таким чином, суд доходить до висновку, що відповідач протиправно відмовив позивачу в нарахуванні та виплаті грошової компенсації за неотримане речове майно.

Підсумовуючи вищевикладене, суд зазначає, що наявні підстави для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію вартості за речове майно, яке не було отримано ним під час проходження військової служби.

При цьому, суд зазначає, що позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача видати позивачу довідку з помісячним розрахунком грошової компенсації з 09 жовтня 2015 року по 28 травня 2019 рік охоплюються зобов`язанням відповідача здійснити виплату спірної компенсації, оскільки виплата включає в себе видачу довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, адже у відповідності до норм чинного законодавства виплата грошової компенсації замість речового майна, що підлягає видачі, можлива лише на підставі вказаної довідки.

У зв`язку з наведеним, відсутні підстави для додаткового судового втручання у вказаній частині позовних вимог.

Стосовно обраного позивачем способу захисту порушеного права шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо відмови в перерахунку пенсії, суд зазначає про таке.

Частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В рамках адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб`єктом владних повноважень своїх обов`язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов`язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Суд зазначає, що за своєю суттю відмова у проведенні нарахування та виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно є вольовим рішенням суб`єкта владних повноважень, отже, порушення прав позивача відбулося внаслідок протиправного рішення відповідача про відмову позивачу у нарахуванні та виплаті грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а не внаслідок протиправної бездіяльності.

Щодо строків звернення до суду з даним позовом суд звертає увагу, що питання про поновлення позивачу строку звернення до суду з даним позовом розглянуто в ухвалі про відкриття провадження у справі. У відзиву на позовну заяву відповідач не наводить інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду неповажними.

Крім цього, суд зазначає, що із заявою (як формою звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів) позивач звернувся до відповідача 27 серпня 2021 року, лист т.в.о. командира військової частини 3057 Національної гвардії України за №40/57/27/3-3216 від 24 вересня 2021 року був направлений на адресу ОСОБА_1 28 вересня 2021 року, позов зданий на пошту 27 жовтня 2021 року.

Отже, можна стверджувати, що позивач дізнався про порушення своїх прав з листа відповідача, яким відмовлено у виплаті компенсації за неотримане речове майно, і в місячний строк звернувся до суду із даним позовом.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За наведеного вище, з метою повного захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та прийняти рішення про визнати протиправним рішення відповідача про відмову позивачу у нарахуванні та виплаті грошової компенсації вартості за неотримане речове майно під час проходження військової служби, оформлене листом №40/57/27/3-3216 від 24 вересня 2021 року, та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно під час проходження військової служби, виходячи із закупівельної вартості такого майна станом на 1 січня року звільнення з військової служби.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.

Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, судовий збір, сплачений позивачем, підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Позивачем подано клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.

Відповідно до положень статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина 1).

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина 2).

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 4).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5).

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7).

Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до положень статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Суд зазначає, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

В обґрунтування понесених витрат на професійну правничу допомогу до клопотання надано:

- Договір про надання послуг адвоката б/н від 26.10.2021 (далі - Договір від 26.10.2021);

- Акт приймання-передачі наданих послуг до договору від 15.01.2022;

- квитанція з кабінету «Приват 24» №Р24А19022903С6693 від 15.01.2022 про переказ коштів в сумі 5000,00 грн.

Проаналізувавши зміст наданих до суду письмові докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку, що останні доводять факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з розглядом даної справи.

Суд звертає увагу, що відповідач не навів аргументів щодо заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу, у тому числі не заявив про неспівмірність понесених витрат.

Разом з тим, при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

У пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Проаналізувавши зміст наданих юридичних послуг, суд зазначає, що вказані послуги пов`язані з підготовкою позовної заяви та відзиву на позовну заяву у даній справі, разом з тим, їх заявлена вартість не є співмірною за ознаками, визначеним частиною 5 статті 134 КАС України, оскільки ця справа за складом учасників, підставами виникнення спору, позовними вимогами та з огляду на законодавство, яке регулює спірні правовідносини, є справою незначної складності та підлягає вирішенню за правилами спрощеного позовного провадження.

Суд зазначає, що складання адвокатом в рамках даної адміністративної справи документів не потребувало значного часу, такі послуги не є послугами великого обсягу.

З огляду на викладене, враховуючи складність справи, фактично надані адвокатом послуги та ціну позову, суд дійшов висновку, що розумним та справедливим є належний до відшкодування розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 1500,00 грн., які підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 5-10, 20, 22, 25, 72-76, 90, 132, 139, 143, 241-246, 249, 250, 251, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини 3057 Національної гвардії України (місцезнаходження: пр. Нахімова, 186, м. Маріуполь, Донецька область; код ЄДРПОУ 23313948) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, задовольнити повністю.

Визнати протиправним рішення Військової частини 3057 Національної гвардії України про відмову ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті грошової компенсації вартості за неотримане речове майно під час проходження військової служби, оформлене листом №40/57/27/3-3216 від 24 вересня 2021 року.

Зобов`язати Військову частину 3057 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно під час проходження військової служби, виходячи із закупівельної вартості такого майна станом на 1 січня року звільнення з військової служби.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини 3057 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1500 (одна тисяча п`ятсот) гривень 00 копійок, загалом 2408 (дві тисячі чотириста вісім) гривень 00 копійок.

Повний текст рішення складений 21 лютого 2022 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Суддя А.І. Циганенко