Рішення № 103438598, 18.01.2022, Подільський районний суд міста Києва

Справа № 640/18577/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 січня 2022 року Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Рибалки Ю. В.,

за участю секретаря судового засідання - Кужелєвій Ю.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, про визнання протиправною та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , рнокпп № НОМЕР_1 ) звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (03056, м. Київ, вул. Олекси Тихого, 32, код ЄДРПОУ: 43315602), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, про визнання протиправною та скасування постанови в якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження № 60377304 від 26 грудня 2019 року головного державного виконавця Григорян Олени Гайровни відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 серпня 2021 року відкрито спрощене провадження у справі. Поновлено позивачу строк звернення до суду із даним адміністративним позовом. Залучено ГУ ПФУ в м. Києві до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 вересня 2021 року дану адміністративну справу № 640/18577/21 за предметною підсудністю передано для розгляду до місцевого загального суду як адміністративного суду - Подільського районного суду міста Києва.

У судове засідання призначене на 18 січня 2022 о 09 год.30 хв. сторони, третя особа не з`явились, про дату та час розгляду справи повідомлені належним чином.

Від представника Позивача - адвоката Іваненко М.В. надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності Позивача та його представника. Позов підтримали просили задовольнити.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на виконання рішення Подільського районного суду м. Києва від 24 липня 2019 року, яке набрало законної сили, у адміністративній справі №758/4942/17, яким задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 за час відрахування відсотків, починаючи з 07.10.2016 року, видано виконавчий лист, який поданий до виконання до відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві.

По даному виконавчому листу було відкрито виконавче провадження № 60377304 від 24.10.2019 року на підставі постанови головного державного виконавця Григорян О.Г.

В ході проведення виконавчих дій Відповідачем передчасно було встановлено, що Боржником рішення суду не виконано, не надано Боржником будь-якої інформації щодо виконання рішення суду в короткий термін з 09.12.2019 по 26.12.2019 року, у зв`язку з чим головний державний виконавець безпідставно прийняла рішення про закінчення виконавчого провадження.

Постановою головного державного виконавця Григорян О.Г. 26.12.2019 року наведене виконавче провадження було закінчено на підставі п.11 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» та направлено виконавчий лист до суду, який видав виконавчий лист.

Позивач вважає протиправними дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Григорян О.В. щодо закінчення виконавчого провадження від 26.12.2019 № 60377304, а також вважає і протиправною саму постанову про закінчення виконавчого провадження від 02.11.2020, оскільки повернувши виконавчий документ на підставі п.11 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» до суду, який видав виконавчий документ, не здійснивши всіх виконавчих дій, без виклику Боржника, передчасно закінчено виконавче провадження, оскільки строк з 09.12.2019 по 26.12.2019 року зовсім маленький, щоб Боржник мав можливість вчасно зреагувати та виконати рішення суду, порушила законні права та інтереси Стягувача, яка п`ятий рік позбавлена права повернути свої кошти на підставі рішення суду, та норми законодавства про виконавче провадження. Як вбачається з оскаржуваної постанови від 26.12.2029 про закінчення виконавчого провадження № 60377304, державним виконавцем здійснено лише перевірку виконання судового рішення, винесення постанов про накладення на боржника штрафу та надіслання подання про вчинення кримінального правопорушення, проте інших заходів з примусового виконання судового рішення відповідно до приписів ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», не вжито.

Відтак, за твердженням Позивача постанова державного виконавця від 26.12.2019 про закінчення виконавчого провадження № 60377304 винесена передчасно й за відсутності доказів, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання, з огляду на що Позивач просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відзиву на позовну заяву від Відповідача не надійшло.

На виконання рішення Подільського районного суду м. Києва від 21 травня 2019 року, яке набрало законної сили 24.06.2019 року, у адміністративній справі №758/4942/17 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України, про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 за час відрахування відсотків, починаючи з 07.10.2016 року, видано 24.07.2019 виконавчий лист № 758/4942/17, який поданий Позивачем з метою примусового виконання рішення суду до відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві.

За виконавчим листом було відкрито виконавче провадження № 60377304 від 24.10.2019 року на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження головного державного виконавця Григорян О.Г.

Постановою про відкриття виконавчого провадження № 60377304 від 24.10.2019 Боржнику було надано сім (7) днів для виконання рішення суду.

18.11.2019 до Відповідача надійшов лист Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві від 13.11.2019 вих. №277054/07, згідно якого Боржник повідомляє про невиконання рішення суду через не отримання зазначенного рішення суду та 11.11.2019 до Подільського районного суду м.Києва Боржником подано відповідну заяву до суду про видачу копії рішення суду.

В ході проведення виконавчих дій Відповідачем було встановлено, що Боржником станом на 09.12.2019 рішення суду не виконано, не надано Боржником будь-якої інформації щодо виконання рішення суду в термін з 09.12.2019 по 26.12.2019 року, у зв`язку з чим головний державний виконавець прийняла рішення про закінчення виконавчого провадження.

Постановою головного державного виконавця Григорян О.Г. 26.12.2019 року виконавче провадження № 60377304 було закінчено на підставі п.11 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» та направлено виконавчий лист до суду, який видав виконавчий лист.

Між тим, Позивач вважаючи дії Відповідача щодо закінчення виконавчого провадження № 60377304 та постанову про закінчення виконавчого провадження від 26.12.2019 протиправними, звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

У відповідності до положень ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Частиною 2 ст. 14 КАС України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно ч. 3 ст. 14 КАС України, невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Частиною 4 ст. 372 КАС України визначено, що примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.

Згідно ч. 1 ст. 373 КАС України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Так, згідно з ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції чинній на час прийняття оскаржуваної постанови) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2, ч. 4 ст. 18 названого Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

При цьому, ч. 5 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У відповідності до ч. 6 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Частиною 1 ст. 13 наведеного Закону передбачено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно ч. 4 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

При цьому, порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення встановлений ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження», частинами 1-3 якої передбачено, що за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Статтею 75 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено відповідальність за невиконання рішення, що зобов`язує боржника вчинити певні дії, та рішення про поновлення на роботі, відповідно до ч.1, 2 якої у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Отже, виконавець зобов`язаний вживати передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, а також зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Тобто, законом встановлено чіткий алгоритм дій, які мають бути вчинені державним виконавцем під час примусового виконання рішення немайнового характеру, за яким боржник зобов`язаний вчинити певні дії.

Перевіряючи обставини вчинення державним виконавцем дій щодо примусового виконання виконавчого листа № 758/4942/17, виданого Подільським районним судом м. Києва 24.07.2019 та правомірності прийняття постанови про закінчення виконавчого провадження від 26.12.2019 № 60377304, суд виходить з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 24.07.2019 Подільським районним судом м. Києва на виконання рішення суду від 21.05.2019 у справі № 758/4942/17 видано виконавчий лист про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії за час відрахування відсотків, починаючи з 07.10.2016.

Тобто, резолютивна частина рішення Подільського районного суду м. Києва від 21.05.2019 у справі № 758/4942/17 містить задоволену вимогу немайнового характеру.

24.10.2019 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Григорян Оленою Грайровною прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 60377304, якою вирішено, зокрема: відкрити виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 758/4942/17, виданого 24.07.2019; встановлено обов`язок боржника виконати рішення суду протягом 7 днів.

При цьому, варто зауважити, що передумовою накладення на боржника штрафу є невиконання останнім рішення суду у встановлений виконавцем строк.

09.12.2019 державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу в описовій частині якої зазначено, що постановою державного виконавця від 24.07.2019 відкрито виконавче провадження з примусового виконання даного виконавчого документа. У постанові про відкриття виконавчого провадження надано 7 днів на добровільне виконання рішення. Станом на 09.12.2019 рішення суду боржником не виконано. Доказів виконання рішення згідно вимог виконавчого документа не надано, також не повідомлено про обставини, які зумовлюють обов`язкове завершення чи зупинення виконавчого провадження.

Відтак, за невиконання рішення без поважних причин на боржника - ГУ ПФУ в м. Києві накладено штраф у розмірі 5100,00 грн., зобов`язано боржника виконати рішення суду протягом десяти робочих днів.

26.12.2019 головним державним виконавцем Григорян Оленою Грайровною прийнято постанову про накладення штрафу, відповідно до якої за повторне невиконання рішення суду без поважних причин накладено на боржника - ГУ ПФУ в м. Києві штраф у розмірі 10200,00 грн., попереджено про відповідальність за невиконання рішення суду.

В той же день, 26.12.2019 головним державним виконавцем Григорян Оленою Грайровною прийнято постанову про закриття виконавчого провадження № 60377304 та до Шевченківського управління поліції ГУ Національної поліції України в м. Києві направлено подання про притягнення до кримінальної відповідальності керівника Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві за невиконання рішення суду.

Разом з тим, проаналізувавши дії державного виконавця щодо примусового виконання виконавчого листа № 758/4942/17 від 24.07.2019, суд зазначає, зважаючи на невиконання боржником рішення немайнового характеру, державним виконавцем правомірно накладено на боржника штрафи постановами від 09.12.2019 та 26.12.2019, але необгрунтовано сформовано та надіслано в той же день 26.12.2019 відповідне подання до органу досудового розслідування.

Також суд звертає увагу на те, що невиконання боржником рішення суду після накладення на нього штрафу та надіслання до органів національної поліції подання про невиконання боржником рішення суду, не може свідчити про вжиття держвний виконавцем достатніх заходів з примусового виконання рішення суду і не свідчить про неможливість його виконання.

Так, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в постанові від 18.06.2019 у справі № 826/14580/16 (пункти 40-43) підтримав правову позицію, відповідно до якої повторне накладення на боржника штрафу та звернення до правоохоронних органів із поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності є лише заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа.

За цією позицією накладення штрафів та внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам не є достатніми заходами виконання рішення суду, якщо при цьому відсутні докази, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання. Тож звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не є підставою для висновку про те, що державним виконавцем ужито всіх можливих заходів для виконання рішення суду та встановлено неможливість його виконання.

Направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника, не є останньою дією після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій із виконання рішення суду, після якої державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених Законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов`язкового рішення суду.

Отже, розглядаючи адміністративний позов про законність дій державного виконавця ВДВС, необхідно враховувати, що Законом України «Про виконавче провадження» на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов`язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом заходи в межах встановлених повноважень.

При цьому, суд звертає увагу, що за наслідками прийняття оскаржуваної постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження рішення суду не лише залишилось невиконаним, а й не буде виконаним у майбутньому, що суперечить основним завданням виконавчого провадження та ст. 129-1 Конституції України, яка передбачає, зокрема, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Слід зазначити, що ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цьогоЗакону (п. 1); звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення (п.10); здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом (п.22).

Разом з цим, у ході розгляду справи відповідачем не наведено доводів та не підтверджено належними доказами обгрунтованість прийнятого державним виконавцем рішення, а також вжиття ним вичерпних та достатніх заходів з примусового виконання рішення суду.

Суд наголошує, що самі по собі вчинені державним виконавцем виконавчі дії (відкриття виконавчого провадження, винесення постанов про накладення на боржника штрафу та надіслання подання про вчинення злочину) не можна вважати належними та достатніми заходами виконання судового рішення. У свою чергу, постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження винесена передчасно, необгрунтовано й за відсутності доказів, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений в постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 750/9782/16-а, від 07 серпня 2019 року у справі № 378/1033/17, від 04 вересня 2019 року у справі № 286/1810/17, від 30 січня 2020 року у справі №127/2606/17, від 07 жовтня 2020 року у справі № 461/6978/19, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Слід також наголосити, що відповідно до відповідно до ч. 2 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно з ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

При цьому, відповідно до ч. 1, 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

17 липня 1997 року Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до частини першоїст. 9 Конституції України стала частиною національного законодавства України.

Міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Отже, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є частиною національного законодавства України відповідно до положень ст. 9 Конституції України.

Так, за змістом ст. 32 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція) питання тлумачення і застосування Конвенції належить до виключної компетенції Європейського суду, який діє відповідно до Конвенції, тобто рішення Європейського суду є невід`ємною частиною Конвенції як практика її застосування і тлумачення.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.

Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

ЄСПЛ неодноразово наголошував у своїх рішеннях, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.

Крім того, ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у разі, якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення «Піалопулос та інші проти Греції», «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Горнсбі проти Греції»).

У справах «Шмалько проти України», «Іммобільяре Саффі проти Італії» ЄСПЛ констатував, що невиконання судового рішення не може бути виправданим внаслідок недоліків законодавства, які унеможливлюють його виконання. Державні органи не можуть посилатися і на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов`язань (рішення у справі «Сук проти України» та інші).

Відповідно до рекомендацій, викладених у Висновку Консультативної ради Європейських суддів № 13 (2010) «Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень», в державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов`язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх «ex-officio». Сама думка, що державний орган може відмовитися від виконання рішення суду, підриває концепцію примата права. Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним. Тому для цього мають бути забезпечені необхідні кошти. Чіткі правові норми повинні визначати доступні ресурси, відповідальні органи та відповідну процедуру їх розподілу.

Відтак, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження, є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, складовою права на справедливий суд.

Вищенаведене відповідає також правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 04.03.2020 у справі № 653/2554/17 (провадження № К/9901/48714/18).

Таким чином, суд, з урахуванням вищевстановлених обставин, приходить до висновку про протиправність дій головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Григорян Оленою Грайровною щодо закінчення виконавчого провадження від 26.12.2019 № 60377304, що є наслідком визнання протиправною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 26.12.2019 № 60377304, винесеної головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Григорян Оленою Грайровною.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 ст. 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В свою чергу Відповідачем не надано належних доказів на спростування доводів Позивача та на підтвердження правомірності прийняття спірної постанови.

Відтак, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

У взаємозв`язку з наведеним слід зазначити, що відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

У відповідності до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статями 6, 72-77, 139, 241-246, 250, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраціний номер облікової картки платника податку № НОМЕР_1 ) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (03056, м. Київ, вул. Олекси Тихого, 32, код ЄДРПОУ: 43315602), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, про визнання протиправною та скасування постанови - задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження від 26.12.2019 № 60377304, винесену головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Григорян Оленою Грайровною.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (03056, м. Київ, вул. Олекси Тихого, 32, код ЄДРПОУ: 43315602) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраціний номер облікової картки платника податку № НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 908 грн. 00 коп.

Відповідно до ч. 6 ст.287 КАС України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення та оскаржені у порядку, передбаченому ст.ст. 292, 293, 296, 297 КАС України з урахуванням положень п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII).

Суддя Ю. В. Рибалка