Рішення № 103431524, 01.02.2022, Вишгородський районний суд Київської області

01.02.2022 Справа № 363/791/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2022 року Вишгородський районний суд Київської області в складі головуючого судді Баличевої М.Б., секретаря Щур А.Б., за участю позивача ОСОБА_1 , представника позивача Одинець Т.М. , представника відповідача Ковальчука Д.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Вишгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємця ОСОБА_4 , третя особа: Вишгородська районна філія Київського обласного центру зайнятості про визнання формулювання причини звільнення неправильним та зміну формулювання причини звільнення,-

ВСТАНОВИВ:

25 лютого 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із названим позовом у якому просила визнати недійсним запис до її трудової книжки ПП ОСОБА_4 19.11.2015 року із формулюванням «звільнена з роботи за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України»; визнати неправильним формулювання причини її звільнення та змінити формулювання причини звільнення з роботи у ПП ОСОБА_4 19.11.2015 року із «звільнена з роботи за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України» на «звільнена з роботи узв`язку з переходом на виборну посаду секретаря Нижчедубечанської сільської ради Вишгородського району Київської області (п.5 ст. 36 КЗпП України).

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що з 01.02.2011 року по 19.11.2015 року ОСОБА_1 працювала у ПП ОСОБА_4 за трудовим договором № 10591100044 від 01.02.2011 р., зареєстрованим у Вишгородському районному центрі зайнятості. 25.10.2015 р. вона була обрана депутатом Нижчедубечанської сільської ради Вишгородського району Київської області, а 17.11. 2015 р. секретарем цієї ж ради. В зв`язку з обранням на виборну посаду ОСОБА_1 звернулась до ПП ОСОБА_4 за звільненням, який неправильно вказав в трудовій книжці формулювання причини звільнення, вказавши причину звільнення за власним бажанням по ст. 38 КЗпП України, а не що звільнена у зв`язку з переходом на виборну посаду секретаря Нижчедубечанської сільської ради на підставі п.5 ст.36 КЗпП України. 25.10.2020 р. відбулися чергові вибори до Пірнівської територіальної громади, до складу якої увійшло с. Нижча Дубечня. 26.11.2020 року, в день проведення першої сесії нового скликання, строк повноважень ОСОБА_1 на виборній посаді закінчився. У відповідності до ст. 118 КЗпП України, вона звернулася до ПП ОСОБА_4 з заявою про надання їй попереднього місця роботи, однак Відповідач повідомив, що не може надати відповідну роботу у зв`язку з відсутності можливості працевлаштування на роботу, на якій ОСОБА_1 працювала до обрання на виборну посаду. Також вона звернулась до Пірнівської сільської ради з заявою про виплату середньої заробітної плати до її працевлаштування, однак листом Пірнівської сільської ради від 18 січня 2021 р. №21 відмовили в виплаті гарантованих законом коштів через неправильний запис у трудовій книжці про звільнення з роботи у відповідача. ОСОБА_1 звернулась до відповідача з заявою про внесення виправлення до трудової книжки. Спочатку відповідач не заперечував внести виправлення, але згодом категорично відмовився виправити неправильне формулювання запису про звільнення, без надання пояснень такої відмови. Оскільки відповідач не виправляє в добровільному порядку неправильний запис до трудової книжки, ОСОБА_1 змушена звернутись до суду з вимогою зміни формулювання звільнення без поновлення на роботі.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 01.03.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 06.10.2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Одинець Т.М. позовну заяву повністю підтримали та просили її задовольнити з викладених у позові підстав. 13.04.2021 р. надавали відповідь на відзив, в якому зазначили, що саме відповідачем було зроблено запис до трудової книжки позивача, а не Вишгородським РЦЗ, оскільки Вишгородський РЦЗ засвідчив печаткою та підписом посадової особи записи до трудової книжки звільненого працівника, внесені роботодавцем ПП ОСОБА_4 . Також зауважили, що ОСОБА_1 не зверталась до відповідача з заявою про звільнення з роботи за власним бажанням, тому не було підстави для запису ст. 38 КЗпП України у трудову книжку та. п. 17 трудового договору. Допущену помилку у формулюванні причини звільнення з роботи виявили 27.11.2020 року, тому не був пропущений ні строк позовної давності, ні тримісячний строк на звернення до суду.

Відповідач приватний підприємець ОСОБА_4 у судове засідання не з`явився, про розгляд справи був повідомлений належним чином. 09.04.2021 р. подав відзив на позов, в якому відповідач проти позову заперечив, просив про застосування строку позовної давності, оскільки позивач, починаючи з 2015 р. був обізнаний про підстави власного звільнення, про що свідчить власноручний запис в трудовому договорі про звільнення за власним бажанням та відповідний запис в трудовій книжці. Вказав, що запис в трудовій книжці про звільнення зроблений не ним, а Вишгородським РЦЗ. Після закінчення повноважень секретаря ради, позивач не зверталась до нього з бажанням повернутися на попереднє місце роботи у зв`язку із закінченням повноважень, як посадової особи органу місцевого самоврядування, на момент звільнення, а лише виготовила від його імені Довідку щодо неможливості її працевлаштування. Наказ № 1 від 19.11.2015 р. було виготовлено самостійно позивачем та підписано ним при зловживанні нею його довірою лише у 2020 р. Подав клопотання про визнання доказу недопустимим, а саме наказ про звільнення від 19.11.2015 року, оскільки він був виготовлений самостійно позивачем та підписаний ним при зловживанні нею його довірою лише у 2020 році у момент підписання довідки про неможливість працевлаштування позивача 27.11.2020 р.

Його представник - адвокат Ковальчук Д.І. позовну заяву не визнав, просив відмовити в задоволенні позову. Також пояснив, що оригінал заяви позивачки про звільнення від 19.11.2015 р. знищено у зв`язку з закінченням терміну його зберігання.

Третя особа: Вишгородська районна філія Київського обласного центру зайнятості у судове засідання не з`явилася, подала заяву про розгляд справи без її участі. 31.01.2022 р. направила письмові пояснення поштою, в яких вказала, що запис в трудову книжку вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу, а вони лише засвідчили печаткою та підписом посадової особи запис до трудової книжки звільненого працівника ОСОБА_1 , внесені роботодавцем ПП ОСОБА_4 та здійснили запис в п. 18 трудового договору про розірвання та зняття з реєстрації трудового договору між ПП ОСОБА_4 та ОСОБА_1 за присутності останніх, що засвідчено їх підписами.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_5 пояснила, що вони мешканці одного села, раніше працювала з позивачем у відповідача до виборів. Після обрання ОСОБА_1 секретарем, позивач попросила відповідача звільнити її. ПП ОСОБА_4 не хотів її звільняти, так як нікому було працювати. Потім вони поїхали до Центру зайнятості. Вказала, що заява про звільнення подавалась ОСОБА_1 , але зміст заяви їй не відомо.

31.01.2022 року через канцелярію суду надійшли письмові показання свідка ОСОБА_6 , яка працює продавцем продовольчих товарів в магазині ПП ОСОБА_4 і підтвердила що ОСОБА_1 після обрання її секретарем Нижчедубечанської сільської ради звернулася до їх роботодавця ПП ОСОБА_4 з заявою про звільнення її з роботи в зв`язку з переходом на виборну посаду, про що було відомо їх роботодавцю. Підтвердила, що підставою звільнення позивача ОСОБА_1 19.11.2015 р. з роботи у ПП ОСОБА_4 саме у зв`язку з переходом на виборну посаду, шляхом подання заяви про звільнення із зазначенням причини такого звільнення, а не на підставі власного бажання на підставі ст. 38 КЗпП України.

Заслухавши учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність та допустимість кожного доказу, взявши до уваги відзив на позовну заяву, заперечення на відзив, суд, прийшов до наступного висновку.

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України на сторін покладено обов`язок доказування і подання доказів. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з положень ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

За змістом частини третьої статті 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

Так, судом встановлено наступні фактичні обставини справи.

Сторонами не заперечується, що між ними було укладено безстроковий трудовий договір № 10591100044 від 01.02.2011 р. про працевлаштування позивача на посаді продавця продовольчих товарів у ПП ОСОБА_4 та згідно запису №13 від 01.02.2011 у трудовій книжці позивач ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , була прийнята на вказану посаду.

Постановою № 17 від 28.10.2015 р. ОСОБА_1 обрана депутатом Нижчедубечанської сільської ради в одномандатному виборчому окрузі № 12.

Згідно Рішення Першої сесії сьомого скликання Нижчедубечанської сільської ради Вишгородського району Київської області було визнано повноваження депутатів Нижчедубечанської сільської ради.

Згідно Рішення Першої сесії сьомого скликання Нижчедубечанської сільської ради Вишгородського району Київської області ОСОБА_1 було обрано секретарем Нижчедубечанської сільської ради Вишгородського району Київської області та покладено на неї обов`язки секретаря виконкому сільської ради.

Так, позивачем, при поданні позовної заяви був доданий наказ від 19.11.2015 № 1 «Про звільнення ОСОБА_1 », за яким позивач був звільнений з посади продавця продовольчих товарів з 19.11.2015 за п. 5 ст. 36 КЗпП України у зв`язку з переходом на виборну посаду секретаря Нижчедубечанської сільської ради Вишгородського району Київської області. Однак 26.05.2021 року через канцелярію суду ОСОБА_4 подав клопотання про визнання доказу недопустимим, оскільки він був виготовлено самостійно позивачем та підписано ним при зловживанні нею його довіри лише у 2020 році у момент підписання довідки про неможливість працевлаштування позивача 27.11.2020 р.

Відповідно до Довідки № 5 виданої ПП ОСОБА_4 від 27.11.2020 р., яка була видана ОСОБА_1 про те, що станом на 27.11.2020 р. у ПП ОСОБА_4 відсутня можливість її працевлаштування на роботу продавцем продовольчих товарів, на якій вона працювала до обрання на виборну посаду, через скорочення працівників та зменшення обсягів продажу товарів. Інша рівноцінна робота станом на 27.11.2020 р. відсутня.

З копії заповнених та підписаних відповідачем 17.12.2020 р. таблиць 5 «Відомості про трудові відносини осіб» за листопад 2015 р. та ярлика до них вбачається, що початковим звітом підставою для припинення трудових відносин з ОСОБА_1 є п. 5 ст. 36 КЗпПУ, а скасовуючим звітом підставою для припинення трудових відносин з ОСОБА_1 є ст. 38 КЗпПУ.

У відповідь на депутатське звернення від 24.12.2020 р. Голови постійної комісії з питань регламенту, депутатської діяльності, етики, прав людини та законності депутата Водолазького В.В. щодо надання належним чином завіреної копії наказу про припинення трудових відносин щодо ОСОБА_1 від 19.11.2015 р., належним чином завіреної копії заяви від ОСОБА_1 , яка стала підставою припинення трудових відносин та належним чином завіреної копії трудового договору для встановлення дійсної підстави припинення трудових відносин між ПП ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , ПП ОСОБА_4 був направлений лист від 28.12.2020 р, в якому повідомлено, що 17.12.2020 р. надійшла заява від ОСОБА_1 про внесення виправлення в її трудовій книжці у зв`язку з нібито допущеною помилкою при внесенні запису про підставу припинення трудового договору, а саме зміну підстави звільнення зі ст. 38 на п. 5 ст. 36 КЗпПУ, про що їй надано відповідь про неможливість такого виправлення з огляду на 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників № 58 та відсутність відповідного наказу про припинення трудового договору на підставі переходу на виборну посаду в 2015 р. на момент її звільнення. Наказ № 1 від 19.11.2015 р. було виготовлено останньою та підписано ним при зловживанні нею його довірою лише у 2020 р. у момент підписання довідки про неможливість працевлаштування ОСОБА_1 27.11.2020 р. даний наказ відсутній і знаходиться у ОСОБА_1 .

Також листом ПП ОСОБА_4 від 28.12.2020 р. ОСОБА_1 було повідомлено про неможливість задоволення її заяви з огляду п. 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників № 58 та відсутність відповідного наказу про припинення трудового договору на підставі переходу на виборну посаду на дату її звільнення.

У відповідь на заяву ОСОБА_1 за вх. № 2/39.01-37 від 28.12.2020 р. Вишгородська районна філія Київського обласного центру зайнятості за вих. № 848/03/3901-35 від 29.12.2020 р. повідомила, що згідно запису в трудовій книжці, а також запису про розірвання трудового договору, звільнення ОСОБА_1 відбулося 19.11.2015 р. за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України, про що свідчать дані Пенсійного Фонду України, відображені в Державному реєстрі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Листом № 21 від 18.01.2021 Пірнівської сільської ради Вишгородського району Київської області ОСОБА_1 було відмовлено у виплаті середньомісячної заробітної плати протягом періоду не працевлаштування відповідно до Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», оскільки у поданих нею документах відсутній запис у трудовій книжці про звільнення в зв`язку з обранням на виборну посаду згідно п.5 ч.1 ст. 36 КЗпПУ, про що свідчить особистий підпис на трудовому договорі про розірвання за власним бажанням та зроблений відповідний запис в трудовій книжці.

Вимоги позивача про внесення змін щодо формулювання причини звільнення у вищевказаний наказ є безпідставними через наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КЗпП України, працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно з ч. 1 ст. 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи (ч.1 ст. 23 КЗпП України).

Відповідно до п. п. 4, 5 ч.1 ст. 36 КЗпП України, підставами припинення трудового договору є угода сторін; розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду.

Згідно частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу

Статтею 48 КЗпП України передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуть на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п`ять днів. Трудові книжки ведуться також на позаштатних працівників при умові, якщо вони підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

Відповідно до пунктів 2.4, 2.5 Інструкції про порядок ведення трудових книжок, записи в трудову книжку при звільненні вносяться власником або уповноваженим ним органом після видачі наказу; з кожним записом, який вноситься до трудової книжки на підставі наказу про звільнення, власник зобов`язаний ознайомити працівника під розписку в особовій картці, а відповідно до пункту 4 цієї Інструкції власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

Судом встановлено, що трудовий договір був розірваний сторонами 19.11.2015 р. саме за власним бажанням позивача ОСОБА_1 та на підставі ст. 38 КЗпП України, про що зроблений відповідний запис в трудовому договорі та в трудовій книжці. Вишгородський районний центр зайнятості 19.11.2015 р. засвідчив печаткою та підписом посадової особи записи до трудової книжки звільненого працівника ОСОБА_1 , внесені роботодавцем ПП ОСОБА_4 та здійснив запис до п. 18 трудового договору про розірвання та зняття з реєстрації трудового договору між ПП ОСОБА_4 та ОСОБА_1 за присутності останніх, що засвідчено їх підписами.

Суд вважає доведеним обізнаність позивача про підстави звільнення її з роботи за власним бажанням, тобто відповідно до норм визначених в ст. 38 КЗпПУ, оскільки сукупність доказів як то запис в трудовому договорі про звільнення за власним бажанням та відповідний запис в трудовій книжці вказують на те, що позивач починаючи з 2015 року був обізнаний про підстави власного звільнення за власним бажанням.

Крім цього, суд зазначає, що позивачем пропущено встановлений Законом строк на звернення з позовом до суду.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, суд встановив, що позивач не довів належними та допустимими доказами про недійсність запису до її трудової книжки про звільнення її з роботи у ПП ОСОБА_4 19.11.2015 р. формулюванням "звільнена з роботи за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України" та визнання неправильним формулювання причини її звільнення з роботи із "звільнена з роботи за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України" на "звільнена з роботи у зв`язку з переходом на виборну посаду секретаря Нижчедубечанської сільської ради Вишгородського району Київської області (п. 5 ст. 36 КЗпП України)", а відтак суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У судовому засіданні представник ОСОБА_4 - адвокат Ковальчук Д.І. заявив клопотання, про стягнення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, на що суд зазначає наступне.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зазначено, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».

У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні клопотання адвоката Ковальчук Д.І. про стягнення з ОСОБА_1 судових витрат у розмірі 6 000 гривень, які складаються з витрат понесених відповідачем на професійну правничу допомогу адвоката, оскільки вказані витрати не підтвердженні належними та допустимими доказами по справі.

Керуючись ст. ст.4, 10-13, 258-268, 354 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 11 лютого 2022 року.

Головуючий: М.Б.Баличева