Рішення № 103431367, 12.01.2022, Корольовський районний суд м. Житомира

Справа № 296/6233/21

2/296/113/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 січня 2022 року м.Житомир

Корольовський районний суд м. Житомира у складі:

головуючого - судді Маслак В.П.,

при секретарі судового засідання Рабчинській Я.В.

розглянувши у порядку загального позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Управління житлового господарства Житомирської міської ради про визнання права на приватизацію,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом про визнання права на приватизацію квартири без ордеру та зобов`язання Управління житлового господарства Житомирської міської ради вчинити дії по приватизації квартири АДРЕСА_1 без ордеру на житлове приміщення.

В обґрунтування позову зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік ОСОБА_1 , який був наймачем квартири АДРЕСА_1 .

Рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради від 07.04.2021 №323 внесено зміни до договору найму жилого приміщення та відкрито особовий рахунок на ОСОБА_1 на комунальну квартиру АДРЕСА_1 .

В червні 2021 ОСОБА_1 звернулася до Управління житлового господарства Житомирської міської ради із заявою про приватизацію квартири, в якій вона починаючи з 2007 проживала разом з покійним чоловіком ОСОБА_3 та сином ОСОБА_2 .

Квартира АДРЕСА_1 була надана у користування батькові покійного чоловіка - ОСОБА_4 у 1961. У подальшому після смерті ОСОБА_4 договір найму квартири був оформлений на його дітей - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які відповідно до рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради №199 від 22.04.1999 внесли зміни до договору найму та розділили особові рахунки на квартири й виділили у користування ОСОБА_3 дві житлові кімнати площею 26.6. кв.м. У спільному користуванні залишилася кухня, коридор -1, коридор - 2 загальною площею 21.2 кв.м.

У період з 1999 по 2020 наймачем квартири АДРЕСА_1 був ОСОБА_3 , що підтверджується листами виконавців житлово- комунальних послуг.

ОСОБА_1 30.06.2021 отримала відмову Управління житлового господарства Житомирської міської ради у розгляді питання приватизації квартири АДРЕСА_1 з огляду на відсутність у позивачів ордеру на вселення у житлове приміщення.

Позивач вказує, що ордер при вселенні громадянин здає до житлово-експлуатаційної організації, а за її відсутності - відповідному підприємству, установі, організації. Позивачі не несуть відповідальності за втрату ордеру організаціями.

З огляду на зазначене, позивачі не мають можливості вирішити питання щодо їх права на приватизацію житлового приміщення без ордеру на вселення у позасудовому порядку, а тому керуючись Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», зсилаючись на правові позиції Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 по справі №200/18858/16-ц, просять позов задовольнити.

У відзиві на позовну заяву від 02.09.2021 представник відповідача просила відмовити в задоволенні позову з огляду на те, що у позивачів відсутній ордер, а отже відсутні правові підстави задоволення позову.

Представник позивачів у судове засідання не з`явився, подав заяву від 12.01.2022 про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

В судове засідання представник відповідача не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

Позивачі зареєстровані та постійно проживають у квартирі АДРЕСА_1 , що стверджується відмітками про зареєстроване місце проживання у паспорті ОСОБА_1 з 30.11.2007, у паспорті ОСОБА_2 - з 25.06.2011 та довідкою ТОВ «Управляюча компанія «Полісся» №710 від 10.03.2020 (а.с. 9 - 12, 22).

З довідки КП «Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації» Житомирської обласної ради від 07.07.2021 №3436, Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 12.07.2021 вбачається, що право власності на нерухоме майно за адресою АДРЕСА_1 не зареєстровано (а.с.24, 31).

Згідно листа Управління Житлового господарства Житомирської міської ради від 30.06.2021 №3-613 ОСОБА_1 повідомлено, що питання приватизації квартири АДРЕСА_1 не може бути прийнято до розгляду. В обґрунтування даної позиції відповідач зіслався на Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» та Наказ Міністерства з питань житлово- комунального господарства від 16.12.2009 №396 (зі змінами), якими передбачено, що громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається в орган приватизації та подає, в тому числі, копію ордера на жиле приміщення (а.с.30).

Позивач стверджує, що квартира АДРЕСА_1 була надана у користування батькові покійного чоловіка - ОСОБА_4 у 1961.

Згідно листів Державного архіву Житомирської області від 14.05.2021 №с-2437/04, від 21.04.2021 №1490/04-2, від 23.06.2021 №с-2930/04 у протоколах засідань виконавчого комітету Житомирської міської ради депутатів трудящих за 1961, 1964, 1965 р.р рішення про виділення квартири ОСОБА_4 не виявлено (а.с. 27 - 29).

Разом з тим, лист житлово- експлуатаційного відділу виконавчого комітету Житомирської міської ради від 29.05.1986 №2/587 містить дані про те, що у квартирі АДРЕСА_1 проживає ОСОБА_4 .. З аналізу змісту даного листа можна дійти висновку, що ОСОБА_4 є наймачем квартири АДРЕСА_1 (а.с.17). Вказане також підтверджується копією виписки з протоколу №3 засідання архітектурно-будівельної комісії Житомирського виконкому від 03.07.1986 (а.с.18).

У подальшому, після смерті ОСОБА_4 договір найму квартири був оформлений на його дітей - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які відповідно до рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради №199 від 22.04.1999 внесли зміни до договору найму та розділили особові рахунки на квартири, внаслідок чого у користування ОСОБА_3 виділено дві житлові кімнати площею 26.6. кв.м. У спільному користуванні залишилася кухня, коридор -1, коридор - 2 загальною площею 21.2 кв.м. (а.с.19). Вказані обставини також підтверджуються даними листа КП «ВЖРЕП №3» Житомирської міської ради №24 від 05.02.2016 (а.с.21).

ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер, що стверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 07.02.2020 (а.с.14).

Рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради від 07.04.2021 №323 внесено зміни в договір найму жилих приміщень та відкрито особові рахунки ОСОБА_1 на комунальну квартиру АДРЕСА_1 , що складається з двох жилих кімнат площею 26.6 кв.м. і загальної кухні, сім`я 2 чоловіки, у звязку зі смертю наймача - ОСОБА_3 . Особовий рахунок на ОСОБА_3 - закрито (а.с.23).

Спір у справі виник у зв`язку з відмовою органу приватизації розглянути питання приватизації квартири.

Так, статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та іншими міжнародно-правовими документами про права людини закріплено право на повагу до житла.

У статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.

За правилами статті 345 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) фізична або юридична особа може набути право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом.

Зазначена норма є загальною, оскільки відсилає до спеціального законодавства.

У частині третій статті 9 ЖК Української РСР визначено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.

Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання й утримання визначені Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, які використовуються громадянами на умовах найму.

Відповідно до частини четвертої статті 5 зазначеного Закону право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону.

Кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз (частина п`ята статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).

Пунктом 5 статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкту комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до частини 3 статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Згідно із частиною одинадцятою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) та житлових приміщень у гуртожитках державного житлового фонду, вирішуються судом.

У частині десятій статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» закріплено, що органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом.

Перелік таких випадків чітко визначений у законодавстві і є вичерпним. До них відноситься відсутність у особи права на приватизацію (частина друга статті 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»), заборона приватизувати конкретне приміщення (частина четверта статті 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», частина друга статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).

Згідно з пунктом 17 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається в орган приватизації, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію.

Пунктом 18 Положення № 396 затверджено перелік документів, які подаються громадянином до органу приватизації, зокрема вказано про необхідність подання копії ордера на жиле приміщення.

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» ЄСПЛ визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції.

Принцип пропорційності у розумінні Європейській суд з прав людини полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазнає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети.

Разом з тим матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є наймачем квартири АДРЕСА_1 , що складається з двох жилих кімнат площею 26.6 кв.м. і загальної кухні (а.с. 23). У вказаному житлі ОСОБА_1 зареєстрована з 30.11.2007, а ОСОБА_2 - з 25.06.2011.

Матеріали справи свідчать, що ордер на житлове приміщення - квартиру АДРЕСА_1 відсутній (втрачений) за обставин, які не залежали від волі позивачів.

Законність проживання позивачів у спірній квартирі відповідачем не оспорена, вимоги про усунення перешкод у користуванні зазначеним житлом відповідач протягом усього часу проживання позивача не заявляв, докази протилежного суду не надано.

Вказане свідчить про те, що позивачі мають достатні та триваючі зв`язки з конкретним місцем проживання, а житлове приміщення - квартири АДРЕСА_1 є в цілому їх «житлом» у розумінні статті 8 Конвенції.

Згідно положень частини 10 статті 8 у прив`язці до пункту 2 статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» перелік підстав для відмови в приватизації квартири є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Таким чином, відмова Управління житлового господарства Житомирської міської ради у прийнятті до розгляду питання про приватизацію квартири позивачами порушують конституційне право останніх на приватизацію житла у встановленому законом порядку.

Враховуючи вищезазначене суд приходить до висновку, що порушені права позивачів підлягають захисту, а позов задоволенню.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76 - 91, 141, 258, 259, 265, 268, 273, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право на приватизацію квартири АДРЕСА_1 без ордеру та зобов`язати Управління житлового господарства Житомирської міської ради вчинити дії по приватизації квартири АДРЕСА_1 за відсутності ордеру на жиле приміщення.

Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , право на приватизацію квартири АДРЕСА_1 без ордеру та зобов`язати Управління житлового господарства Житомирської міської ради вчинити дії по приватизації квартири АДРЕСА_1 за відсутності ордеру на жиле приміщення.

Стягнути з Управління житлового господарства Житомирської міської ради на користь ОСОБА_1 908грн. судового збору.

Стягнути з Управління житлового господарства Житомирської міської ради на користь ОСОБА_2 908грн. судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення в порядку, передбаченому підпунктом 15.5 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України.

Суддя В. П. Маслак