Рішення № 103430165, 27.01.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2022 року м. Київ № 640/11710/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Бояринцевої М.А., розглянувши у порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до Міністерства оборони України пропро визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити діїВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Міністерства оборони України та просить суд:

- визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо несвоєчасного нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення при звільненні за період з 26.03.2021 по 02.04.2021 (дату фактичного зарахування коштів на картковий рахунок);

- стягнути з Міністерства оборони України середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.03.2021 по 03.04.2021 в загальній сумі 162 225,00 грн.;

- стягнути на користь позивача судові витрати понесені на правничу допомогу у сумі 5000,00 грн.

Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що відповідачем порушено строки повного розрахунку з ним при звільненні, а відтак наявні підстави для застосування положень статей 116, 117 Кодексу законів про працю України та стягнення середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні з 26.03.2021 по 03.04.2021 в загальній сумі 162 225,00 грн.

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому останній стверджує про безпідставність позовних вимог та просить суд відмовити в задоволенні адміністративного позову. Зокрема, відповідач вказує, що середній заробіток за час затримки розрахунку не входить до структури грошового забезпечення військовослужбовця, а тому застосуванню положення статей 116, 117 Кодексу законів про працю України не підлягають. Також відповідач вказує на невірний розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зазначаючи, що одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо) не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати. При цьому, відповідач вказав, що строк затримки становить 7 днів, а не 9 днів, як про то зазначає ОСОБА_1 . Також представник відповідача вказав, що заявлений розмір витрат на правничу допомогу є неспівмірним у порівняні з ринковими цінами на адвокатські послуги та складністю даної адміністративної справи.

Справа вирішується на підставі наявних в ній матеріалів.

Розглянувши подані матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» наказом Міністерства оборони України від 17.03.2021 №82 звільнено полковника ОСОБА_1 у запас за підпунктом «г» (у зв`язку із скороченням штатів або проведення організаційних заходів).

Наказом директора Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України (по стройовій частині» від 26.03.2021 №20 позивача з 26.03.2021 виключено зі списків особового складу Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України, всіх видів забезпечення із направленням для зарахування на військовий облік до Голосіївського районного у місті Києві територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Остаточний розрахунок здійснений із позивачем 02.04.2021, що не заперечується ОСОБА_1 .

Позивач вважає, що розрахунок в повному обсязі проведений відповідачем із порушенням строків, а тому звернувся до суду з метою захисту своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд враховує наступне.

Згідно з вимогами частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до вимог частини 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно з вимогами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до вимог частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених законодавчих норм дає підстави дійти висновку про те, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з вимогами частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до вимог частини 1 статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). За приписами частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.

ЄСПЛ тлумачить поняття «якість закону» так: національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. аnd Others v. Bulgaria») від 24 липня 2008 року, заява № 1365/07, п. 39, «Олександр Волков проти України» від 29 січня 2013 року, заява № 21722/11, п. 170).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. А роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» («Cantoni v. France») від 11 листопада 1996 року, заява № 17862/91, п. 31-32, «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року, заява № 20372/11, п. 65).

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у справі № 810/451/17 зазначив, що висновок, який викладений у рішенні ЄСПЛ від 08.04.2010 у справі «Меньшакова проти України», а саме у пункті 57 цього рішення, не узгоджується та суперечить практиці Верховного Суду України, за яким після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум (постанова від 15 вересня 2015 року провадження № 21-1765а15).

Отже, суд зазначає, що правовий висновок Верховного Суду України у справі № 21-1765а15 є застосовним до спірних правовідносин.

Як свідчить зміст рішення у справі «Меньшакова проти України», позовні вимоги у спорі, який передано на розгляд, ґрунтувались на тому, що стаття 117 КЗпП України надавала заявниці право на отримання компенсації за несвоєчасну виплату заборгованості із заробітної плати до дня її фактичної виплати, навіть за періоди невиконання рішення, якими присуджувалась така виплата.

Однак доводи заявниці не прийняли суди. Зокрема, рішення суду від 15 червня 1999 року та 26 листопада 2003 року щодо відмови в задоволенні позовних вимог заявниці ґрунтувалися на тому, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України могла вимагатись заявницею лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати рішеннями від 08 липня 1997 року та 25 травня 1998 року, та що тримісячний строк для вчинення процесуальних дій розпочався з цих дат. З прийняттям цих рішень статті 116 та 117 КЗпП України більше не застосовуються у справі заявниці, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію було замінено на зобов`язання виконати судові рішення на користь заявниці, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.

Разом з тим, у своєму рішенні ЄСПЛ не вирішував питання щодо необхідності застосування тієї чи іншої норми права національного законодавства та її тлумачення, а констатував, що застосування процесуальних обмежень у справі заявниці значною мірою залежало від тлумачень матеріальних норм Кодексу законів про працю України. Звернув увагу на те, що частина друга статті 117 КЗпП України, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини першої статті 117 КЗпП України.

Аналізуючи застосування судами статей 116 та 117 КЗпП України, ЄСПЛ у рішенні «Меньшакова проти України» вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію статті 117 КЗпП України, однак це не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно.

Крім того, у пункті 58 рішення ЄСПЛ вкотре наголосив, що він не є апеляційним судом для оскарження рішень національних судів та, як правило, саме національні суди повинні тлумачити національне законодавство та оцінювати надані їм докази (рішення у справі «Waiteand Kennedy v. Germany», заява № 26083/94, п. 54).

Тому за висновком ЄСПЛ не було порушення статті 6 Конвенції щодо скарги заявниці на відсутність доступу до суду (п. 59 рішення).

За таких обставин суд зазначає, що немає жодних підстав вважати, що ЄСПЛ надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП України всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15.09.2015, провадження № 21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15.09.2015 у справі № 21-1765а15.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17.

Разом з тим статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Суд зазначає, що метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Судом встановлено, що в межах спірних правовідносин спір про розміри належних звільненому позивачу сум до виплати відсутній.

Між тим, як вже було вказано судом вище, позивача виключно зі списків особового складу, всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Голосіївського районного у місті Києві територіального центру комплектування та соціальної підтримки - 26.03.2021.

Разом з цим, остаточний розрахунок проведений відповідачем із позивачем 02.04.2021.

З урахуванням наведеного, суд констатує, що остаточний розрахунок Міністерством оборони України здійснено поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.

Отже, суд погоджується з позивачем щодо наявності у нього права на отримання середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з публічної служби. Строк затримки розрахунку становить з 27.03.2021 (з наступного дня з дня виключення зі списків особового складу) по 02.04.2021 (день проведення фактичного розрахунку).

Тобто, в цій частині суд не погоджується із строком затримки розрахунку і вважає, що останній має обчислюватися із наступного дня після виключення позивача із списків особового складу та закінчуватися днем фактично припинення порушення. Отже, кількість днів затримки фактичного розрахунку Міністерством оборони України із ОСОБА_1 становить 7 днів.

Разом з цим, суд звертає увагу позивача на те, що Міністерством оборони України фактично допущено протиправну бездіяльність в частині нездійснення своєчасного нарахування та виплати йому грошового забезпечення при звільненні, а не допущено протиправні дії.

Підсумовуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог в частині позовних вимог щодо визнання протиправними дій відповідача та задовольнити їх в цій частині частково, а саме: визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо несвоєчасного нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення при звільненні за період з 27.03.2021 по 02.04.2021.

Надаючи ж оцінку розрахунку суми, яка підлягає стягненню на користь позивача, як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені суд враховує наступне.

У пункті 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» встановлено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100), який визначає, що обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках, зокрема інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Згідно із пунктом 3 розділу III Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Суми нарахованої заробітної плати враховуються у тому місяці, за який вони нараховані та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Пунктом 4 розділу III Порядку №100, серед іншого, регламентовано, що при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються: одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Судом встановлено та не заперечувалось позивачем, що у суму, яка була виплачена йому при звільненні була включена: матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових витань - 1480,00 грн.; грошова допомога на оздоровлення - 38 300, 40 грн.; компенсація за невикористані дні відпустки - 180 711,99 грн., одноразова грошова допомога у разі звільнення - 478 755,00 грн.

Враховуючи положення пункту 4 розділу III Порядку №100 суд констатує, що сума грошового забезпечення, яке було виплачено позивачу при звільненні із затримкою у розмірі 699 247,39 грн. не може бути врахована судом при обчисленні середнього заробітної плати.

Отже, для обрахунку середньої заробітної плати суд враховує суму виплаченого позивачу грошового забезпечення на рівні 32 400,79 грн.

Згідно із пунктом 8 розділу III Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Підсумовуючи наведене виходячи із розміру грошового забезпечення, яке підлягає врахуванню при обчисленні середнього заробітку за час затримки розрахунку суд наводить наступні розрахунки.

Середня сума грошового забезпечення позивача за один місяць становить 26 943,09 (21485,40 грн. (за січень 2021 згідно довідки Міністерства оборони України) +32 400,79 грн. (за лютий 2021) / 2).

Середньоденне грошове забезпечення складає 673,57 грн. (26943,09/40 (кількість робочих днів за останні 2 місяці, що передували звільненню).

Звідси сума середнього заробітку за час затримки розрахунку становить - 4715,04 грн.

Отже, підсумовуючи вищевикладене суд вважає, позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки Міністерством оборони України розрахунку із відповідачем при звільненні підлягають до задоволення частково, а саме в сумі 4715,04 грн.

Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Таким чином, беручи до уваги наведене суд вважає, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення із виходом за межі позовних вимог.

Між тим, як свідчать матеріали справи позивачем заявлено клопотання про стягнення на його користь витрат на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат в межах даної адміністративної справи суд враховує наступне.

Згідно із частиною 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Згідно із пунктом 1 частини 3 статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Положеннями частин 1-5 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу позивачем надано до суду: договір про надання правової допомоги №871м від 01.04.2021, розрахунок витрат на правову допомогу №1 від 21.04.2021, квитанцію до прибуткового касового ордера №189 на загальну суму 5000,00 грн.

Згідно із розрахунком витрат на правову допомогу від 21.04.2021 позивачу надано послуги із підготовки позовної заяви про визнання бездіяльності, витрачений час становить 4 год., загальна сума до сплати 5000,00 грн.

Суд при вирішенні питання про розподіл витрат на правничу допомогу враховує те, що адміністративний позов підлягає до задоволення частково, у тому числі шляхом виходу судом за межі позовних вимог.

Отже, при розрахунку суд використовує розмір майнових вимог, які підлягають до задоволення та вказує, що сума витрат, яка понесена позивачем на правничу допомогу підлягає стягненню на його користь із відповідача у розмірі - 145,32 грн. (4715,04 (сума задоволених вимог) х 5000,00 (сума витрат на правничу допомогу) / 162 255,00 (сума заявлених вимог).

Керуючись статтями 2, 9, 72, 73, 77, 132, 134, 139, 143 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; поштова адреса: АДРЕСА_2 ) до Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр-кт Перемоги, б. 55/2, код ЄДРПОУ 00034022) про визнання протиправними дій, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо несвоєчасного нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення при звільненні за період з 27.03.2021 по 02.04.2021.

3. Стягнути з Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр-кт Перемоги, б. 55/2, код ЄДРПОУ 00034022) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; поштова адреса: АДРЕСА_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.03.2021 по 02.04.2021 в загальній сумі 4 715 (чотири тисячі сімсот п`ятнадцять) грн. 04 коп.

4. В іншій частині позовних вимог - відмовити.

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр-кт Перемоги, б. 55/2, код ЄДРПОУ 00034022) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; поштова адреса: АДРЕСА_2 ) витрати понесені ним на правничу допомогу у розмірі 145 (сто сорок п`ять) грн. 32 коп.

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України.

Суддя М.А. Бояринцева