Рішення № 103429762, 25.01.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 січня 2022 року м. Київ № 640/12356/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Мазур А.С. при секретарі судового засідання Моренко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу:

за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку

за участі представників сторін:

від позивача - Чаруха Р.Р.

від відповідача - Васківнюк С.М.

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 із позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому просив суд: визнати протиправною бездіяльність Генеральної прокуратури України в частині невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку; зобов`язати Офіс Генерального прокурора здійснити ОСОБА_1 виплату вихідної допомоги в порядку ст. 44 КЗпП України у розмірі середнього місячного заробітку - 77 777, 00 грн. та середній заробіток за період з 24.12.2019 по день постановлення судового рішення.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.06.2020 суд залишив позовну заяву без руху.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.07.2020 відкрив спрощене позовне провадження у справі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.11.2021 суд перейшов до розгляду справи в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.11.2021 суд закінчив підготовче провадження у справі та перейшов до розгляду справи по суті.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено про те, що наказом Генерального прокурора від 18.12.2019 №1966ц звільнено ОСОБА_1 з посади прокурора відділу звернень громадян управління організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Генеральної прокуратури з 24.12.2019 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру». З огляду на відсутність у спеціальному законодавстві, що врегульовує службу в органах прокуратури, норм, які передбачають виплати прокурору при звільненні, зокрема, не за його ініціативою, виплата вихідної допомоги повинна здійснюватися відповідно до вимог статті 44 Кодексу законів про працю України.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив, з огляду на те, що стаття 44 Кодексу законів про працю України при звільненні позивача не застосовувалася, оскільки не передбачає виплату вихідної допомоги працівнику при звільненні на підставі пункту 9 частини першої статті 51 цього Закону України «Про прокуратуру». Враховуючи те, що звільнення позивача відбулося на підставі пункту 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру», який є спеціальним та визначає статус прокурорів, і цим Законом не передбачено виплату вихідної допомоги у разі звільнення прокурора на підставі вказаної правової норми, то позовні вимоги про виплату такої допомоги є необґрунтованими.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 21.12.2006 на підставі наказу №1896 позивач був призначений помічником прокурора Дарницького району м. Києва.

18.09.2008 позивача звільнено з посади помічника прокурора Дарницького району м. Києва та переведено до Генеральної прокуратури України.

19.09.2008 на підставі наказу №2279 позивач був призначений прокурором відділу нагляду за додержанням законів при застосуванні інших законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах та інших заходів в порядку переведення з органів прокуратури м. Києва.

03.02.2011 ОСОБА_1 прийняв присягу працівника прокуратури.

26.01.2012 на підставі наказу №139ц переведений прокурором відділу нагляду за додержанням законів при виконанні покарання, не пов`язаних із позбавленням волі, управління нагляду за додержанням законів при виконанні покарань Головного управління нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах та інших примусових заходів.

12.09.2012 на підставі наказу №3722ц переведений прокурором відділу нагляду за додержанням прав дітей, які потрапили у конфлікт із законом, управління захисту прав і свобод дітей.

29.03.2013 на підставі наказу №302ц призначений старшим прокурором відділу нагляду за додержанням прав дітей при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших примусових заходів управління нагляду за додержанням прав дітей, які потрапили у конфлікт із законом Головного управління захисту прав і свобод дітей.

18.07.2014 на підставі наказу №1590ц призначений прокурором відділу процесуального керівництва досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення управління захисту прав і свобод дітей Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави нагляду за додержанням законів органами які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією.

12.09.2014 на підставі наказу №2215ц призначений старшим прокурором відділу нагляду за додержанням прав дітей при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших примусових заходів.

14.04.2016 на підставі наказу №490 переведений прокурором відділу організаційного забезпечення Єдиного реєстру управління організаційного забезпечення Єдиного реєстру управління організаційного забезпечення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно аналітичної роботи.

28.10.2016 на підставі наказу №143ц призначений прокурором відділу розгляду звернень громадян управління організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів.

29.12.2018 на підставі наказу №1405ц призначений прокурором відділу розгляду звернень громадян управління організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів.

18.12.2019 наказом №1966 звільнений з посади прокурора відділу розгляду звернень громадян управління організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів на підставі п. 9 ч.1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» з 24.12.2019.

Вважаючи, що у день звільнення з ним не було проведено остаточний розрахунок та протиправно не виплачено вихідну допомогу у зв`язку зі звільненням, позивач звернувся із даним позовом до суду.

Розглядаючи адміністративну по суті, суд виходить з наступного.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначені Законом України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру».

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону Україні «Про прокуратуру» прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Згідно з підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України від 19.09.2019 №113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органі прокуратури» (далі - Закон №113-ІХ) прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із наступних підстав: рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури.

Законом №113-IX статтю 51 Закону України «Про прокуратуру» доповнено частиною п`ятою, згідно з якою на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

Статтею 1 Кодексу законів про працю України цей Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

За приписами пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

За змістом статті 44 Кодексу законів про працю України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Отже, працівникові, якого звільнено у зв`язку з ліквідацією, реорганізацією, банкрутством або перепрофілюванням підприємства, установи, організації, скороченням чисельності або штату працівників, виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Законом №113-IX статтю 40 Кодексу законів про працю України доповнено частиною п`ятою, відповідно до якої особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Як встановлено судом, позивача звільнено з посади та з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», відповідно до якої прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Згідно з частиною п`ятою статті 51 Закону України «Про прокуратуру» на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

Ні вказані вище, ні інші норми Закону України «Про прокуратуру» не врегульовують питання виплати вихідної допомоги прокурору у разі звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 цього Закону.

Водночас, Кодекс законів про працю України встановлює обов`язок роботодавця виплатити працівнику вихідну допомогу у розмірі не менше середнього місячного заробітку, якщо працівника звільнено у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Закон України «Про прокуратуру» є спеціальним Законом, що регулює правовідносини у зв`язку зі звільненням прокурорів, проте Кодекс законів про працю регулює трудові правовідносини, що виникли між працівником і роботодавцем в тій частині, що не врегульовано спеціальним законом.

Отже, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Враховуючи, що нормами спеціального законодавства не врегульовано питання виплати вихідної допомоги, суд приходить до висновку, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України.

Крім того, суд звертає увагу, що зміни, внесені Законом №113-IX до Закону України «Про прокуратуру» та до Кодексу законів про працю України не встановлюють жодних обмежень чи застережень щодо виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

Відсутність у наказі про звільнення посилань на положення пункту 1 частини першої статті 40 або на статтю 44 Кодексу законів про працю України не може бути підставою для обмеження права позивача на отримання вихідної допомоги.

При цьому звертає увагу на пункт «а» частини першої статті 12 Конвенції Міжнародної організації праці №158 «Про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року», ратифікованої Україною 04.02.1994 відповідно до постанови Верховної Ради України від 04.02.1994 №3933-XII, згідно з яким працівник, трудові відносини з яким було припинено, має право відповідно до національних законодавства й практики на вихідну допомогу або інші аналогічні види допомоги у зв`язку з припиненням трудових відносин, розмір якої залежить, зокрема, від стажу роботи й розміру заробітної плати, і котрі виплачуються безпосередньо роботодавцем або з фонду, створеного з внесків роботодавців.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у постановах Верховного Суду від 11.10.2018 у справі №823/244/16 та від 17.10.2018 у справі №823/276/16 міститься правовий висновок, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Законом України «Про прокуратуру» не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні працівників у зв`язку зі скороченням штатів, у зв`язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України, що не заборонено спеціальним законодавством.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17 вказала на необхідність враховувати судами під час вирішення тотожних спорів саме останню правову позицію Верховного Суду.

Відтак, оскільки позивача звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», яка передбачає звільнення у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, позивач набув право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до статті 44 Кодексу законів про працю України.

Враховуючи викладене, відповідач повинен був при звільненні виплатити позивачу вищевказану вихідну допомогу. Невиплата такої допомоги свідчить про протиправність дій Генеральної прокуратури України, що зумовлює наявність підстав для задоволення судом позову та стягнення такої допомоги на користь ОСОБА_1 .

Так, в матеріалах справи міститься довідка Офісу Генерального прокурора № 21-546зп від 27.07.2020, складеної відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995, з якої вбачається, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 за жовтень-листопад 2019 року становила 1606,83 грн., а сума середньої заробітної плати складає 34 546, 85 грн.

Згідно з абзацом третім пункту 2 Порядку №100, який підлягає застосуванню в даному випадку, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 3 Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

Одноразова винагорода за підсумками роботи за рік і за вислугу років включається до середнього заробітку шляхом додавання до заробітку кожного місяця розрахункового періоду 1/12 винагороди, нарахованої в поточному році за попередній календарний рік.

Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Пунктом 4 Порядку №100 визначено складові, які не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, зокрема, одноразові виплати.

Так, відповідачем було додано до справи розрахункові листи позивача за жовтень та листопад 2019 року, зі змісту яких судом встановлено, що відповідачем правильно розрахована сума середньомісячного і середньоденного заробітку та правомірно включено до структури заробітної плати усі складові грошового забезпечення, в той час, як середньомісячний заробіток у сумі 77 777, 77 грн., який просив стягнути позивач не знайшов свого підтвердження та обґрунтування.

Оскільки відповідачем не виплачено позивачу вихідну допомогу в розмірі не менше середнього місячного заробітку, суд уважає за необхідне задовольнити позовні вимоги в частині та стягнути з Офісу Генерального прокурора України на користь позивача вихідну допомогу в розмірі його середньомісячного заробітку , а саме 34 546, 85 грн.

Суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі, обраховуються без віднімання сум податків та зборів.

Податки і збори із суми середнього заробітку, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку зменшується на суму податків і зборів.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15.02.2019 у справі №826/6583/14, від 18.04.2019 у справі №812/2/16 та від 08.07.2019 у справі №809/4462/15.

Щодо позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги з 24.12.2019 по день фактичного розрахунку, суд зазначає наступне.

Виходячи із системного аналізу наведених вище положень ст. 4, ч. 5 ст. 51 Закону №1697 та ч.4 ст.40 Кодексу законів про працю, вбачається, що виключний перелік випадків, коли до відносин служби в органах прокуратури не можуть застосовуватися норми Кодексу законів про працю України не містить обмежень і щодо застосування норм ст.116 та 117 Кодексу законів про працю, які стосуються виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Так, відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

В даному випадку має місце спір про право на належні звільненому працівнику суми, а саме право позивача на отримання вихідної допомоги.

При цьому, ч.2 ст.117 Кодексу законів про працю покладено обов`язок на роботодавця виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Підставою для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку буде рішення у даній справі, яким встановлено право позивача на отримання вихідної допомоги.

Отже, суд вважає, що заявлені позивачем вимоги в частині позову про стягнення середнього розміру заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у даному випадку є передчасними, оскільки на час розгляду справи відсутні підстави вважати, що відповідачем при виплаті позивачу вихідної допомоги за цим рішенням суду не буде виплачено середній заробіток за весь час затримки розрахунку, а тому права позивача в цій частині не є порушеними.

Аналогічний висновок викладений у постановах Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.09.2021 у справі № 640/14523/20 та від 16.09.2021 у справі № 640/6626/20.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги у цій частині наразі є передчасними, фактично спрямовані на урегулювання тих відносин, які відбудуться в майбутньому, тобто після виконання судового рішення про виплату вихідної допомоги при звільненні, а тому не підлягають задоволенню.

Відповідно до положень статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з ч.1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно вимог ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іпн. НОМЕР_1 ) задовольнити.

Визнати протиправними дії Генеральної прокуратури України щодо невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні з посади прокурора відділу звернень громадян управління організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Генеральної прокуратури з 24.12.2019 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру».

Стягнути з Офісу Генерального прокурора (01601, м. Київ, вул. Різницька, 13/15; код ЄДРПОУ 00034051) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іпн. НОМЕР_1 ) вихідну допомогу в зв`язку зі звільненням в розмірі 34 546 (тридцять чотири тисячі п`ятсот сорок шість) грн. 85 коп.

В решті позовних вимог- відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іпн. НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора (01601, м. Київ, вул. Різницька, 13/15; код ЄДРПОУ 00034051) понесені витрати зі сплати судового збору у сумі 420 (чотириста двадцять) грн. 40 коп.

Рішення суду, відповідно до частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст складено: 26.01.2022

Суддя А.С. Мазур