Ухвала суду № 103429665, 26.01.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

26 січня 2022 року м. Київ № 640/2703/22

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Пащенко К.С., ознайомившись із позовом і доданими до нього матеріалами

ОСОБА_1

до Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Києва)

про визнання бездіяльності протиправною, та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 , ел. пошта - ІНФОРМАЦІЯ_1 ) (далі - позивач або ОСОБА_1 ) подано на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва позов до Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Києва) (адреса: 03022, м. Київ, вул. Михайла Ломоносова, 22/15, ідентифікаційний код - 34999976) (надалі - відповідач або Голосіївський відділ ДВС у м. Києві), у якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність головного державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Задорожньої Т.А., допущену у виконавчому провадженні ВП № 66529851;

- зобов`язати в зв`язку з цим у надання Голосіївським районним відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кабачку І.М. за його клопотанням від 08.09.2021 в порядку ч. 4 ст. 71 Закону України "Про виконавче провадження" розрахунку заборгованості зі сплати аліментів за судовим наказом, виданим 03.09.2020 Голосіївським районним судом міста Києва у судовій справі № 752/16374/20 (рішення від 26.08.2020).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства. Частиною другою цієї ж статті визначено, що суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду чи відмови у відкритті провадження у справі.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 КАС адміністративна справа це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Водночас за змістом пункту 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Частиною третьою статті 129-1 Конституції України передбачено, що контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

При цьому наведену конституційну норму необхідно розуміти так, що контроль за виконанням судового рішення здійснює той суд, який прийняв відповідне рішення, окрім як випадків, прямо передбачених законом.

З матеріалів справи видно, що на підставі судового наказу № 752/16374/20 від 03.09.2020, виданого Голосіївським районним судом м. Києва в цивільній справі про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання доньки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , відкрито виконавче провадження № 66529851.

Зі змісту судового наказу № 752/16374/20 від 03.09.2020 вбачається, що суддя Голосіївського районного суду м. Києва Чередніченко Н.П. розглянувши заяву ОСОБА_2 про видачу судового наказу про стягнення із ОСОБА_1 аліментів на утримання дитини, вирішив стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина України, ідентифікаційний код НОМЕР_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_3 , - на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженки м. Києва, громадянки України, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_5 , - на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , - аліменти у розмірі 1/4 частки з усіх видів її заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків мінімального прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи із 21.08.2020 і до повноліття дитини.

У вказаному виконавчому провадженні позивач, ОСОБА_1 , є боржником і саме в рамках виконання цього виконавчого провадження державний виконавець здійснив оспорювану бездіяльність, яка виразилась у ненаданні в порядку ч. 4 ст. 71 Закону України "Про виконавче провадження" розрахунку заборгованості зі сплати аліментів.

Відтак суд доходить висновку, що у даному випадку контроль за виконанням судового рішення, на підставі якого відкрито виконавче провадження, покладається на суд, який видав виконавчий лист.

Статтею 1 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі Закон № 1404-VIII) передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі рішення) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону № 1404-VIII сторони виконавчого провадження мають право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом.

Так, частиною першою статті 74 Закону № 1404-VIII визначено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (ч. 2 ст. 74 Закону № 1404-VIII).

Відповідно до ч. 1 ст. 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Отже, рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби можуть бути оскаржені до адміністративного суду лише в разі відсутності іншого порядку судового оскарження.

Якщо ж законом встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 826/12964/17.

За приписами статті 446 ЦПК України процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах, вирішуються судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, якщо інше не визначено цим розділом.

Також статтею 447 ЦПК України визначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Системний аналіз наведених вище правових норм дає можливість зробити висновок, що розгляд судом вимог про оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби є за своєю правовою суттю формою судового контролю за виконанням постановленого судового акту, а тому має здійснюватися саме тим судом, який постановив рішення у справі та видав виконавчий лист, крім випадків, встановлених частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII.

Водночас дії та рішення державного виконавця, вчинені та прийняті під час виконання судового рішення у цивільній справі, оскаржується стороною виконавчого провадження до того суду, який видав виконавчий документ.

З огляду на викладене суд вважає, що спір за позовом ОСОБА_1 не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки предметом позову є вимоги щодо оскарження бездіяльністі головного державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Задорожньої Т.А., допущену в межах виконавчого провадження № 66529851 з виконання судового наказу № 752/16374/20 від 03.09.2020, виданого Голосіївським районним судом м. Києва у цивільній справі, в якому позивач є боржником.

Частиною першою, другою статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статті 17, частини п`ятої статті 19 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року № 3477-IV суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція), застосовувати у своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі "Zand v. Austria" у рішенні від 12 жовтня 1978 року вказав на те, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом

При цьому суд враховує, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі з обов`язком суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що справа за позовом ОСОБА_1 до Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Києва), про визнання бездіяльності протиправною, та зобов`язання вчинити певні дії підлягає розгляду відповідним місцевим загальним судом в порядку, визначеному ЦПК України.

Отже, у відкритті провадження в адміністративній справі за цим позовом належить відмовити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України (позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства), роз`яснивши заявнику можливість звернення за захистом своїх прав та інтересів в порядку цивільного судочинства.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 19, 170, 171, 248, 256, 294, 295 КАС України, -

УХВАЛИВ:

1. Відмовити ОСОБА_1 у відкритті провадження в адміністративній справі.

2. Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі та позовні матеріали надіслати особі, яка її подала.

3. Роз`яснити позивачу, що повторне звернення тієї ж особи до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження не допускається.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею в порядку ст. 256 КАС України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції в порядку, передбаченому ст. 293-295 цього Кодексу.

Суддя К.С. Пащенко