Рішення № 103429489, 26.01.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 січня 2022 року м. Київ № 640/21347/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Григоровича П.О., розглянувши в спрощеному провадженні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 доГоловного управління Пенсійного фонду України в м. Києвіпро визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в м. Києві щодо не поновлення пенсії ОСОБА_1 ;

- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в м. Києві від 31.05.2019 та 03.09.2019 про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 ;

- зобов`язати ГУ ПФУ в м. Києві призначити провести поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 за вислугу років з 07.10.2009, з її одночасним перерахунком, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.11.2019 відкрито спрощене провадження без виклику сторін та проведення судового засідання.

Як вбачається з матеріалів справи позивач підтримує заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просить суд їх задовольнити, посилаючись на доводи викладені в позовній заяві.

Відповідач правом на подання відзиву не скористався внаслідок чого суд вважає за можливе розглянути справу і вирішити спір на підставі наявних письмових доказів.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

По досягненні пенсійного віку та наявності 43 років страхового стажу, Позивачу була призначена пенсія за вислугу років, яка виплачувалась йому Київським міським військовим комісаріатом до виїзду за кордон.

04.11.2001 року Позивач виїхав з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де був прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль.

Починаючи з 2001 року і станом на сьогоднішній день, Позивач призначеної пенсії не отримує.

В травні 2019 року представник позивача звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою про поновлення виплати пенсії.

Листом від 31.05.2019 №117513/03 відповідач повідомив представника позивача про те, що ОСОБА_1 на обліку в ГУ ПФУ у м. Києві не перебуває, внаслідок чого розглянути поставлене в заяві питання не має можливості.

Листом від 03.09.2019 №194509/03 відповідач повторно повідомив представника позивача про те, що будь які документи пенсійної справи ОСОБА_1 до ГУ ПФУ не передавались.

За таких обставин позивач звернувся до суду з даним позовом і просить його задовольнити.

Оцінивши за правилами ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Частиною другою ст.124 Конституції України (в чинній редакції) визначено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За змістом ч.4 ст.125 КАС України визначено, що з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.

Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке виникло внаслідок існування юридичного спору між особою, та, в даному випадку, суб`єктом владних повноважень.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 № 6-зп «Щодо офіційного тлумачення частини другої статті 55 Конституції України та статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України» частину другу ст. 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо вважають, що ці рішення, дія чи бездіяльність порушують їхні права і свободи або перешкоджають здійсненню цих прав і свобод, а тому потребують правового захисту в суді.

З викладеної правової позиції Конституційного Суду України випливає, що умовою для звернення особи до суду з позовом щодо оскарження рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб є наявність у позивача переконання в порушенні його прав або свобод чи в існуванні перешкод у здійсненні цих прав.

Порушенням суб`єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею свого суб`єктивного права, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона має право розраховувати в разі належної поведінки зобов`язаної особи.

Отже, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізаціїїї права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Таким чином, якщо особа вважає, що її суб`єктивне право у певних правовідносинах не може бути реалізованим належним чином, або на неї протиправно поклали певний обов`язок, така особа має право звернутися за судовим захистом.

У разі відповідного звернення особи суд повинен розглянути питання щодо наявності порушення суб`єктивного права заявника у конкретних правовідносинах і на підставі цього розв`язати спір.

Крім того, судовому захисту підлягає також охоронюваний законом інтерес.

У Рішенні від 1 грудня 2004 № 18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам .

Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто не випливають із певного суб`єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушенням охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об`єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага.

Водночас за відсутності об`єктивного порушення прав чи законних інтересів особи її вимоги не підлягають задоволенню.

Викладені конституційні норми кореспондуються з нормами Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно із ч.1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У відповідності до ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Отже, судовому захисту в адміністративних судах підлягають порушені права, свободи та законні інтереси особи в публічно-правових відносинах. При цьому визначальним для вирішення питання про обґрунтованість вимог особи у розв`язанні публічно-правового спору є встановлення факту порушення відповідних прав, свобод чи інтересів такої особи.

У свою чергу, як вже зазначалось, порушення прав, свобод та інтересів особи наявне тоді, коли сталися зміни стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку в публічно-правових відносинах.

Відповідні зміни або перешкоди можуть бути створені протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.

Якщо відповідні рішення, дії чи бездіяльність протиправно, на думку особи, спричинили виникнення, зміни чи припинення прав та обов`язків особи (тобто є юридично значимими), особа може порушити питання про визнання протиправними таких рішень, дій чи бездіяльності в судовому порядку.

Таким чином, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або має місце інше ущемлення прав чи свобод.

При цьому, позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові».

Як підтверджується наявною в матеріалах справи копією листа Київського міського військового комісаріату від 11.06.2019 №ВСЗ/2130, адресованого представнику позивача, ОСОБА_1 перебував на пенсійному обліку в Київському міському військовому комісаріаті з 1980 по 2002 рік.

У даному листі до відома представника позивача доведено наступне: 1) після подання документів згідно переліку, що також вказаний в листі, КМВК в 10-денний строк направить до ГУ ПФУ у м. Києві подання про призначення (поновлення) пенсії позивачу; 2) ОСОБА_1 на обліку в ГУ ПФУ у м. Києві не перебуває і пенсію не отримує.

Таким чином, оскільки позивач не перебуває на обліку у відповідача, останній не міг допустити порушення прав позивача в оскаржуваній частині, а отже в рамках даного юридичного спору відсутнє порушене право позивача на отримання пенсії зі сторони відповідача.

Окружний адміністративний суд міста Києва приймає до уваги те, що представником позивача на власний розсуд, у випадку незгоди із діями КМВК, не вчинялось з червня 2019 року жодних дій щодо оскарження відповідних дій органу, яким була призначена та виплачувалась пенсія позивачу. Аналогічним чином представником позивача не оскаржувалась бездіяльність КМВК щодо не передачі пенсійної справи позивача до ГУ ПФУ або бездіяльність КМВК щодо направлення до ГУ ПФУ подання про призначення (поновлення) пенсії.

Посилання представника позивача на те, що ГУ ПФУ зобов`язаний самостійно витребувати документи позивача у КМВК судом відхиляються, адже зміст позовних вимог свідчить на користь того, що будь-який спір в цій частині між сторонами відсутні, тобто, представником позивача не заявлено позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності ГУ ПФУ щодо витребування документів у КМВК.

Оскільки ГУ ПФУ в рамках досліджуваних правовідносин не приймалось будь-яких рішень, не вчинялись дії, та не було допущено бездіяльності, які б впливали на права та інтереси позивача, враховуючи недоведеність позивачем обставин порушеного права зі сторони відповідача, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 9, 14, 31, 33, 72-78, 90, 244-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ).

ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ПЕНСІЙНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ В М.КИЄВІ (код ЄДРПОУ 42098368, адреса: 04053, місто Київ, вул.Бульварно-Кудрявська, будинок 16).

Рішення набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя П.О. Григорович