Рішення № 103429227, 25.01.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 січня 2022 року м. Київ № 640/14676/21

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Національної служби здоров`я України

про зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Національної служби здоров`я України, в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просить суд:

- зобов`язати відповідача повідомити мені:

1. Чи обробляються мої персональні дані Національною службою здоров`я України, їх склад, всі джерела збору, підстави та цілі, місцезнаходження (юридичну адресу)володільця або розпорядника моїх персональних даних.

2. Про умови надання доступу до моїх персональних даних, в тому числі інформацію про третіх осіб яким надаються мої персональні дані.

3. Чи обробляються мої персональні дані Національною службою здоров`я України автоматизовано, механізм такої обробки, існування, склад і контролера обробки.

4.Чи обробляються в складі моїх персональних даних персональні дані інших осіб і їх склад.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач звернувся до НСЗУ з запитом на свої персональні дані після чого отримав дві відмови №5147/9-11-21 від 17.03.2021 р. та №8826/9-11-21 від 28.04.2021 р. з незаконною вимогою надати копію свого паспорта, РНОКПП і укласти декларацію, щоб надати її номер.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва суду від 20.07.2021 року у адміністративній справі № 640/14676/21 відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

До суду надійшов відзив представника Національної служби здоров`я України, у якому відповідач зазначив, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки що у Запиті Позивачем зазначено лише серію та номер документа, що посвідчує особу, що не відповідає визначенню «реквізити документа», передбаченого пунктом 8 частини першої статті 7 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», а відтак встановити, що Запит поданий саме ОСОБА_1 немає можливості.

Позивач надав до суду відповідь на відзив, в якому вважає таку вимогу необґрунтованою та незаконною, а тому просить задовольнити позовні вимоги.

Відповідач в свою чергу надав до суду заперечення на відповідь на відзив, в якому додатково вказує на обґрунтованість своїх відповідей та просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов і відзив, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, до НСЗУ надійшов запит Позивача від 05.03.2021 щодо надання інформації про нього.

За результатами розгляду зазначеного запиту НСЗУ надано відповідь листом від 17.03.2021 № 5147/9-11-21, відповідно до якого частково надано інформацію, що запитувалась, та повідомлено Позивача, що надати іншу інформацію щодо нього можливо лише при оформленні запиту належним чином з наданням відповідних документів.

Позивач повторно звернувся до НСЗУ з аналогічним запитом від 18.04.2021, в якому було належним чином зазначено реквізити документа, що посвідчує особу (паспорта), однак, Позивачем не було виконано вимогу НСЗУ щодо необхідності додавання копії паспорту.

У зв`язку з чим, листом НСЗУ від 28.04.2021 № 8826/9-11-21 ОСОБА_1 додатково було повідомлено, що пошук конкретної інформації про пацієнта в центральній базі даних електронної системи охорони здоров`я здійснюється за сукупністю наявних реєстраційних даних пацієнта в ЦБД ЕСОЗ.

Так як Позивач не виконав вимоги НСЗУ щодо надання додаткової інформації та/або копії паспорта (який би дав змогу НСЗУ ідентифікувати його та/або отримати необхідні для пошуку відомості, зокрема, про дату народження) НСЗУ повторно рекомендувала ОСОБА_1 звернутися з запитом.

Позивач вважаючи, що відповідачем, неправомірно випробовується його паспорт для встановлення особи, звернувся з відповідним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 34 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про інформацію» основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя.

Згідно зі статтею 3 зазначеного Закону основними напрямами державної інформаційної політики є: забезпечення доступу кожного до інформації; забезпечення рівних можливостей щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації; створення умов для формування в Україні інформаційного суспільства; забезпечення відкритості та прозорості діяльності суб`єктів владних повноважень; створення інформаційних систем і мереж інформації, розвиток електронного урядування; постійне оновлення, збагачення та зберігання національних інформаційних ресурсів; забезпечення інформаційної безпеки України; сприяння міжнародній співпраці в інформаційній сфері та входженню України до світового інформаційного простору.

Частиною першою статті 5 Закону України «Про інформацію» встановлено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 6 зазначеного Закону право на інформацію забезпечується: створенням механізму реалізації права на інформацію; створенням можливостей для вільного доступу до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів, інших інформаційних банків, баз даних, інформаційних ресурсів; обов`язком суб`єктів владних повноважень інформувати громадськість та засоби масової інформації про свою діяльність і прийняті рішення; обов`язком суб`єктів владних повноважень визначити спеціальні підрозділи або відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації; здійсненням державного і громадського контролю за додержанням законодавства про інформацію; встановленням відповідальності за порушення законодавства про інформацію.

Згідно з частинами першою та другою статті 7 Закону України «Про інформацію» право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.

Статтею 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 3 зазначеного Закону право на доступ до публічної інформації гарантується: обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; доступом до засідань колегіальних суб`єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації» доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.

Статтею 12 зазначеного Закону визначено, що суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

Пунктом 1 частини першої статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 14 зазначеного Закону розпорядники інформації зобов`язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

Згідно з частинами першою, другою, четвертою та п`ятою статті 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації» запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Письмовий запит подається в довільній формі. Запит на інформацію має містити: ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є; загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

Частинами першою та четвертою статті 20 зазначеного Закону встановлено, що розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Відповідно до частини першої, другої та третьої статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону. Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації. Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.

Отже, кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів та на розпорядника інформації покладено обов`язок надати достовірну, точну та повну інформацію на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту та у разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних у строк до 20 робочих днів з обґрунтуванням продовження строку на надання інформації про що повідомити заявника. При цьому у наданні інформації можу бути відмолено виключно у випадках визначених частиною першою статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», а відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації. Водночас у випадку якщо розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача.

Закон України «Про доступ до публічної інформації» визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.

Під публічною інформацією мається на увазі відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Тобто мова йде про раніше створену інформацію, якою володіє розпорядник. Для відповіді на інформаційний запит розпорядник інформації не повинен створювати нову інформацію готувати аналітику, надавати роз`яснення тощо).

У постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29.09.2016 року № 10 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації» висловлювалася позиція, що одержавши запит на інформацію, який подано згідно із Законом, але за змістом є зверненням громадян, розпорядник інформації повинен відмовити в задоволенні такого запиту у зв`язку з невідповідністю його предмета вимогам закону, і з урахуванням принципів добросовісності та розумності розглянути запит на підставі Закону «Про звернення громадян». Якщо запит поєднує предмети регулювання, то його має бути розглянуто у відповідних частинах у строки та в порядку, передбачені відповідними законами.

Практика застосування Закону України «Про доступ до публічної інформації» вже досить давно визначила, що для розпорядника публічної інформації не важливо, хто саме запитує публічну інформацію. При розв`язанні питання щодо того, чи надавати інформацію у відповідь на запит, будь-який розпорядник інформації повинен не акцентувати увагу на особі запитувача чи обставинах його життя, а виходити з того, що така інформація розкривається необмеженому колу осіб. Навіть більше, відповідно до законодавства у сфері доступу до публічної інформації розпорядник інформації не зобов`язаний ідентифікувати особу запитувача. Тобто запитувачу не потрібно додавати до запиту документи, що посвідчують особу (копію паспорта, ідентифікаційного коду), а розпорядник інформації не здійснює жодних дій із перевірки особи запитувача, наприклад звіряння підпису зі зразком, надсилання уточнювальних запитань тощо.

У Постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29.09.2016 р. «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації» у пункті 9.6 зазначено таке: «Вимога зазначати у запиті ім`я (найменування) запитувача є для розпорядника інформативною та не впливає на умови виконання ним вимог закону. Обов`язок розпорядника надати інформацію (документи) на запит не змінюється залежно від особи запитувача та зазначення у запиті його імені, якщо підстави для обмеження доступу до такої інформації відсутні».

Наведені відповідачем доводи та надані матеріали не спростовують наведених вище висновків суду та не доводять зворотного.

Відтак, враховуючи вищенаведене у сукупності, суд приходить до висновку про наявність з боку відповідача порушень прав, свобод чи інтересів позивача, визначених законодавством України, що у свою чергу зумовлює висновок суду про наявність підстав для задоволення позову та, відповідно, про задоволення позову у повному обсязі.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку суду, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду достатні докази і не довів правомірність своїх дій.

Суд також звертає увагу, що відповідно до вимог п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів, відтак, суд вважає за доцільне, задовольняючи позов, викласти зміст резолютивної частини постанови, з урахуванням специфіки позовних вимог, відповідно до ч. 2 ст. 245 КАС України.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 2, 11, 19, 22, 72-77, 139, 143, 243-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Національної служби здоров`я України (04073, м. Київ, пр-т Степана Бандери, 19, ЄДРПОУ 42032422) про зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

Зобов`язати Національну службу здоров`я України (04073, м. Київ, пр-т Степана Бандери, 19, ЄДРПОУ 42032422) надати відповідь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про запитувану ним інформацію відповідно до запитів від 05.03.2021 року та від 18.04.2021 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження.

Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку, встановленому ст. ст. 293-297 КАС України. Апеляційна скарга подається протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.А. Качур