Рішення № 103429171, 26.01.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 січня 2022 року м. Київ № 640/13433/20

Окружний адміністративний суд м. Києва, у складі судді Вєкуа Н.Г, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії-

В С Т А Н О В ИВ :

До Окружного адміністративного суду м. Києва через електронний кабінет системи "Електронний суд" звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) з позовом до Офісу Генерального прокурора (01011, м.Київ, вул. Різницька, будинок 13/15, код ЄДРПОУ 00034051), в якому просить суд:

- визнати протиправними (незаконними) дії (відмова надати запитувану інформацію) та бездіяльність (ненадання відповіді на запит) Генерального прокурора України Венедіктової І.В. та/або іншої уповноваженої особи Офісу Генерального прокурора щодо відмови надати та у ненаданні достовірної, точної та повної публічної інформації, а також відповідних копій документів на запит від 02.05.2020.

- зобов`язати Генерального прокурора України Венедіктової І.В. та/або іншу уповноважену особу Офісу Генерального прокурора вчинити дії, повідомити:

- чи мають право Генеральний прокурор України та/або інші уповноважені особи органів прокуратури змінювати підслідність встановлену статтею 216 КПК України в частині надання права слідчим органів Національної поліції здійснювати досудове розслідування злочинів (кримінальних правопорушень), що вчинені працівниками правоохоронних органів, в тому числі міліції МВС та Національної поліції України.

- якими Законами та підзаконними нормативно-правовими актами внормовано право Генерального прокурора України та/або інших уповноважених осіб органів прокуратури змінювати підслідність всупереч норм статті 216 КПК України в частині надання права слідчим органів Національної поліції здійснювати досудове розслідування злочинів (кримінальних правопорушень), що вчинені працівниками правоохоронних органів, в тому числі міліції МВС та Національної поліції України (зазначити повні реквізити).

- яким наказом Генеральної прокуратури України (іншим адміністративно- розпорядчим документом, тощо) встановлено порядок визначення, зміни підслідності та контролю дотримання правил підслідності органами прокуратури в кримінальних провадженнях (зазначити повні реквізити).

- які правові наслідки настають для слідчого Національної поліції та прокурора в кримінальному провадженні в зв`язку із свідомим здійсненням ними своїх повноважень у кримінальному провадженні з явним порушенням правил підслідності внормованими статтею 216 КПК України.

- надати копії підзаконних нормативно-правових актів (наказів, розпоряджень, тощо) щодо визначення підслідності, зміни підслідності, контролю за дотриманням правил підслідності органами прокуратури, зокрема прокурорами в кримінальних провадженнях, що ухвалювались Генеральним прокурором України та діяли в період з 01.01.2015 по теперішній час.

- стягнути на користь ОСОБА_1 з Офісу Генеральної прокуратури моральну шкоду завдану протиправними (незаконними) діями та бездіяльністю Генерального прокурора України та/або іншої уповноваженої особи Офісу Генерального прокурора в розмірі 3 000 000 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що вважає протиправною бездіяльністю ненадання Офісом Генерального прокурора відповіді на запит від 02.05.2020 року та копій відповідних документів, чим було порушено його громадянські права, передбачені Конституцією України.

Ухвалою суду від 05 листопада 2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач, не погоджуючись із доводами позивача, надав відзив на позовну заяву, в якому вказав, що на отриманий від позивача запит, йому була надана письмова відповідь № 27/3-2055 вих 20 від 08.05.2020 року та направлена на його адресу, в якій повідомлено про приписи законодавства з поставлених питань та порядок оскарження відповіді.Наголошує, що відповідь позивачу була надана в межах строків, встановлених ст. 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне

На електронну пошту Офісу Генерального прокурора office@gp.gov.ua 02.05.2020 надійшов запит позивача, в якому він просив повідомити;

- чи мають право змінювати підслідність, встановлену ст. 216 КПК України, Генеральний прокурор України та/або інші уповноважені особами органів прокуратури, в частині надання права слідчим органів Національної поліції здійснювати досудове розслідування злочинів (кримінальних правопорушень), що вчинені працівниками правоохоронних органів, у тому числі міліції МВС та Національної поліції України;

- якими Законами та підзаконними нормативно-правовими актами внормовано право Генерального прокурора України та/або інших уповноважених осіб органів прокуратури змінювати підслідність всупереч норм статті 216 КПК України в частині надання права слідчим органів Національної поліції здійснювати досудове розслідування злочинів (кримінальних правопорушень), що вчинені працівниками правоохоронних органів, в тому числі міліції МВС та Національної поліції України (зазначити повні реквізитні).

- яким наказом Генеральної прокуратури України (іншим адміністративно- розпорядчим документом, тощо) встановлено порядок визначення, зміни підслідності та контролю дотримання правил підслідності органами прокуратури в кримінальних провадженнях (зазначити повні реквізити).

- які правові наслідки настають для слідчого Національної поліції та прокурора у кримінальному провадженні у зв`язку із свідомим здійсненням ними свої повноважень у кримінальному провадженні з явними порушеннями правил підслідності, внормованим ст. 216 КПК України.

- надати копії підзаконних нормативно-правових актів (наказів, розпоряджень, тощо) щодо визначення підслідності, зміни підслідності, контролю за дотриманням правил підслідності органами прокуратури, зокрема прокурорами в кримінальних провадженнях, що ухвалювались Генеральним прокурором України та діяли в період з 01.01.2015 по теперішній час.

Як зазначає позивач, станом на день подання позовної заяви до суду, відповіді на вказаний запит йому не надходило.

Бездіяльність відповідача щодо розгляду поданого запиту зумовила його звернення до Окружного адміністративного суду м. Києва із даним позовом, при вирішенні якого суд виходить із наступного.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Кримінальним процесуальним кодексом України, Законом України «Про доступ до публічної інформаці», Законом України «Про інформацію».

У контексті нормативного регулювання спірних правовідносин та обставин справи, суд акцентує увагу на такому.

Закон України «Про доступ до публічної інформації» визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.

Згідно ст. 1 Закону, публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб`єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації. Цей Закон не поширюється на відносини щодо отримання інформації суб`єктами владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій, а також на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом (ст. 2 Закону).

Право на доступ до публічної інформації гарантується: 1) обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; 2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; 3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; 4) доступом до засідань колегіальних суб`єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; 5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; 6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації (ст. 3 Закону).

Поряд із наведеним нормативним регулюванням питань: визначення терміну публічної інформації, мети і сфери дії Закону, гарантій забезпечення права на доступ до публічної інформації, Закон України «Про доступ до публічної інформації» визначає правові питання: а) порядку доступу до інформації; б) суб`єктів відносин у сфері доступу до публічної інформації; в) реалізації права на доступ до інформації за інформаційним запитом.

Так, за ст. 5-10 Закону, доступ до інформації забезпечується шляхом: 1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на єдиному державному веб-порталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом; 2) надання інформації за запитами на інформацію.

Інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.

Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:

1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;

3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо він правомірно оприлюднив її раніше.

Інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо немає законних підстав для обмеження у доступі до такої інформації, які існували раніше.

Обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.

Конфіденційна інформація - інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій статті 13 цього Закону. Розпорядники інформації, визначені частиною першою статті 13 цього Закону, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Таємна інформація - інформація, доступ до якої обмежується відповідно до частини другої статті 6 цього Закону, розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі. Таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську таємницю, таємницю досудового розслідування та іншу передбачену законом таємницю. Порядок доступу до таємної інформації регулюється цим Законом та спеціальними законами.

Відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону до службової може належати така інформація: 1) що міститься в документах суб`єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов`язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень; 2) зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці.

Кожна особа має право: 1) знати у період збирання інформації, але до початку її використання, які відомості про неї та з якою метою збираються, як, ким і з якою метою вони використовуються, передаються чи поширюються, крім випадків, встановлених законом; 2) доступу до інформації про неї, яка збирається та зберігається; 3) вимагати виправлення неточної, неповної, застарілої інформації про себе, знищення інформації про себе, збирання, використання чи зберігання якої здійснюється з порушенням вимог закону; 4) на ознайомлення за рішенням суду з інформацією про інших осіб, якщо це необхідно для реалізації та захисту прав та законних інтересів; 5) на відшкодування шкоди у разі розкриття інформації про цю особу з порушенням вимог, визначених законом.

У відповідності до ст.ст. 12 - 14 Закону України «Про доступ до публічної інформації», суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

Розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків; 4) суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.

До розпорядників інформації, зобов`язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб`єкти господарювання, які володіють: 1) інформацією про стан довкілля; 2) інформацією про якість харчових продуктів і предметів побуту; 3) інформацією про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров`ю та безпеці громадян; 4) іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією).

На розпорядників інформації, визначених у пунктах 2, 3, 4 частини першої та в частині другій цієї статті, вимоги цього Закону поширюються лише в частині оприлюднення та надання відповідної інформації за запитами.

Усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.

Розпорядники інформації зобов`язані: 1) оприлюднювати інформацію, передбачену цим та іншими законами; 2) систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні; 3) вести облік запитів на інформацію; 4) визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо; 5) мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації та оприлюднення інформації; 6) надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

Згідно ст.ст. 19, 22, 23 Закону, запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.

Письмовий запит подається в довільній формі.

Запит на інформацію має містити: 1) ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

З метою спрощення процедури оформлення письмових запитів на інформацію особа може подавати запит шляхом заповнення відповідних форм запитів на інформацію, які можна отримати в розпорядника інформації та на офіційному веб-сайті відповідного розпорядника. Зазначені форми мають містити стислу інструкцію щодо процедури подання запиту на інформацію, її отримання тощо.

У разі якщо з поважних причин (інвалідність, обмежені фізичні можливості тощо) особа не може подати письмовий запит, його має оформити відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації, обов`язково зазначивши в запиті своє ім`я, контактний телефон, та надати копію запиту особі, яка його подала.

Розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

У відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено: 1) прізвище, ім`я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації; 2) дату відмови; 3) мотивовану підставу відмови; 4) порядок оскарження відмови; 5) підпис.

Відмова в задоволенні запиту на інформацію надається в письмовій формі.

Рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.

Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов`язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.

Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.

З наведених положень Закону України «Про доступ до публічної інформації» вбачається про забезпечення доступу до інформації шляхом надання розпорядниками публічної інформації на запити від запитувачів - фізичних, юридичних осіб, об`єднань громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень.

Усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися Законом.

Відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим.

У необхідних випадках слідчий, прокурор попереджає осіб, яким стали відомі відомості досудового розслідування, у зв`язку з участю в ньому, про їх обов`язок не розголошувати такі відомості без його дозволу. Незаконне розголошення відомостей досудового розслідування тягне за собою кримінальну відповідальність, встановлену законом.

Зважаючи на норми ст.ст. 214, 222 КПК України слід наголосити про можливість розголошення відомостей досудового розслідування лише з дозволу слідчого або прокурора.

Як встановлено судом під час розгляду справи, 02.05.2020 року позивач звернувся до Офісу Генерального прокурора із запитом про надання інформації та відповідних копій документів, проте відповіді на поданий запит не отримав.

У відзиві на позовну заяву відповідач наголошує на тому, що в межах строку, передбаченого ст. 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» відділом розгляду запитів на публічну інформацію була надана відповідь за №27/3-2055 вих20 від 08.05.2020 року, в якій повідомлено, що порушені у запиті питання щодо роз`яснення підстав зміни підслідності у кримінальних провадженнях у конкретно наведених позивачем ситуаціях не є предметом правового регулювання Закону України «Про доступ до публічної інформації», оскільки його дія не поширюється на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальних Законом.

Відповідач зазначив, що вказана відповідь була направлена на адресу позивача, про що до відзиву на адміністративний позов долучено відповідні докази.

Суд, проаналізувавши наявні в матеріалах справи документи зазначає, що вказані твердження відповідача не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи.

Так, до матеріалів справи відповідачем долучено копію відповіді за №27/3-2055 вих20 від 08.05.2020 року, проте доказів направлення вказаної відповіді на адресу позивача (поштовим зв`язком, електронною поштою) до матеріалів справи не долучено.

Докази відправки, на які посилається відповідач у відзиві на позовну заяву, а саме копії списку згрупованих поштових відправлень листів та копії квитанції АТ «Укрпошта» від 01.12.2020 року свідчать про відправку відзиву на позовну заяву на адресу позивача, а не відповіді на запит, датовану 08.05.2020 року. Інших доказів направлення відповіді на запит позивача матеріали справи не містять.

Таким чином, в матеріалах справи відсутні докази відправки відповіді на запит позивача та докази отримання останнім такої відповіді.

В зв`язку із чим, суд приходить до висновку про протиправну бездіяльність Офісу Генерального прокурору щодо фактичного ненадання (ненадсилання) відповіді на запит позивача від 02.05.2020 року.

З метою поновлення порушеного права позивача на отримання повної і достовірної публічної інформації, запитуваної у зверненні від 02.05.2020, суд вважає за доцільне зобов`язати відповідача надати відповідь на вказаний вище запит та направити його на адресу позивача.

Окрім вказаних позовних вимог, позивачем була заявлена вимога про стягнення з відповідача моральної шкоди, завданої протиправними діями та бездіяльністю відповідача у розмірі 3000000,00 грн.

Обґрунтовуючи зазначену вимогу позивач зазначає, що бездіяльність відповідача призвела до того, що значний час свого життя, вартість якого неможливо оцінити коштами, позивач змушений витрачати на відновлення своїх законних прав. Позивач відчуває себе приниженим, безпорадним перед свавільними діями відповідача, а тому змушений докладати значних зусиль для організації свого життя.

Розглянувши заявлену вимогу про компенсацію моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

За приписами частини 2 статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає:

- у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

- у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

- у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

- у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

У відповідності до частин 3, 4 та 5 статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб; розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення; при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості; моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування; моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частини 1 статті. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

За приписами частини другої вказаної вище статті, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

- якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

- якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

- в інших випадках, встановлених законом.

У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4, із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України № 5 від 25.05.2001 та № 1 від 27.02.2009, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність факту такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача (відповідача), наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача (відповідача) та вини останнього (відповідача) в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

З аналізу вказаних вище норм та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що ним не можуть бути взяті до уваги в якості обґрунтування факту спричинення моральної шкоди такі обставини, на які вказує позивач, як то, відчуття приниження, витрачання значного часу життя на поновлення своїх прав, оскільки зазначені обставини не підтверджені жодними доказами, а тому є неприйнятними.

Враховуючи викладене, суд приходить до переконання про відмову в задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь моральної шкоди.

Стосовно постановлення окремої ухвали в порядку ст. 166 КАС України про притягнення винних у правопорушенні до відповідальності, яка передбачена ст. 212-3 КУпАП, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 249 Кодексу адміністративного судочинства України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.

Із аналізу наведених норм права вбачається, що окрема ухвала може бути постановлена під час розгляду справи, а у разі необхідності, піднімати питання щодо притягнення до відповідальності винних осіб.

Суд зазначає, що окрема ухвала є формою реагування суду на порушення норм права, причини та умови, що спричинили (зумовили) ці порушення, з метою їх усунення та запобігання таким порушенням у майбутньому. Слід наголосити, що суд має право, але не зобов`язаний постановляти окрему ухвалу.

З огляду на викладене вище, суд наголошує, що винесення окремої ухвали не є обов`язок суду, а лише право.

При цьому, матеріали справи не містять доказів на підтвердження існування підстав для необхідності винесення у цій справі окремої ухвали.

В зв`язку із чим, вказана вимога позивача не підлягає задоволенню.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

В зв`язку із тим, що позивач був звільнений від сплати судового збору, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 72-77, 139,143, 241-243, 250, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

В И Р І Ш И В :

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) задовольнити частково;

2. Визнати протиправною бездіяльність Генерального прокурора України Венедіктової І.В. та/або іншої уповноваженої особи Офісу Генерального прокурора у ненаданні достовірної, точної та повної публічної інформації, а також відповідних копій документів на запит від 02.05.2020.

3. Зобов`язати Генерального прокурора України Венедіктову І.В. та/або іншу уповноважену особу Офісу Генерального прокурора, повідомити:

- чи мають право Генеральний прокурор України та/або інші уповноважені особи органів прокуратури змінювати підслідність встановлену статтею 216 КПК України в частині надання права слідчим органів Національної поліції здійснювати досудове розслідування злочинів (кримінальних правопорушень), що вчинені працівниками правоохоронних органів, в тому числі міліції МВС та Національної поліції України.

- якими Законами та підзаконними нормативно-правовими актами внормовано право Генерального прокурора України та/або інших уповноважених осіб органів прокуратури змінювати підслідність всупереч норм статті 216 КПК України в частині надання права слідчим органів Національної поліції здійснювати досудове розслідування злочинів (кримінальних правопорушень), що вчинені працівниками правоохоронних органів, в тому числі міліції МВС та Національної поліції України (зазначити повні реквізити).

- яким наказом Генеральної прокуратури України (іншим адміністративно- розпорядчим документом, тощо) встановлено порядок визначення, зміни підслідності та контролю дотримання правил підслідності органами прокуратури в кримінальних провадженнях (зазначити повні реквізити).

- які правові наслідки настають для слідчого Національної поліції та прокурора в кримінальному провадженні в зв`язку із свідомим здійсненням ними своїх повноважень у кримінальному провадженні з явним порушенням правил підслідності внормованими статтею 216 КПК України.

- надати копії підзаконних нормативно-правових актів (наказів, розпоряджень, тощо) щодо визначення підслідності, зміни підслідності, контролю за дотриманням правил підслідності органами прокуратури, зокрема прокурорами в кримінальних провадженнях, що ухвалювались Генеральним прокурором України та діяли в період з 01.01.2015 по теперішній час.

4. В іншій частині позову відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст.255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.Г. Вєкуа