Рішення № 103428874, 26.01.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 січня 2022 року м. Київ № 640/32497/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Маруліної Л.О., вирішивши у відкритому судовому засіданні без здійснення фіксування звукозаписувальним технічним засобом адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Фастівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)

про визнання протиправними та скасування постанов ,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі також - відповідач 1), Фастівський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі також - відповідач 2), в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві Магди С.Г. від 24.04.2014 року про стягнення з боржника ОСОБА_1 , виконавчого збору у розмірі 982 153, 52 грн. у ВП №41532793;

- визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця державної виконавчої служби Фастівського міськрайонного управління юстиції Сімоненко І.О. про відкриття виконавчого провадження від 21.05.2014 року ВП № 43356023 про стягнення з ОСОБА_1 982 153,52 грн. у відповідності до постанови про стягнення виконавчого збору у ВП №41532793 від 24.04.2014 року.

Адміністративний позов обґрунтовано тим, що позивачем не отримувалося в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження» оскаржуваних у цій справі постанов, що в свою чергу, свідчить про протиправність останніх.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.12.2021 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з виклику сторін у судове засідання, призначене на 26.01.2022 року, в якому розглянути заяву позивача про поновлення строку на звернення до суду; витребувано у Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) належним чином засвідчені копії виконавчого провадження ВП №41532793; витребувано у Фастівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) належним чином засвідчені копії виконавчого провадження ВП №43356023; зобов`язано відповідачів подати до суду належним чином засвідчені копії виконавчих проваджень ВП №41532793 та №43356023 та відзивів у строк до 17.01.2022 року таким чином, щоб у вказану дату витребувані матеріали знаходились у канцелярії суду.

Через канцелярію суду 05.01.2022 року відповідачем 1 подані пояснення, до яких долучено копії документів щодо знищення виконавчих проваджень за 2018 рік, зокрема, матеріалів виконавчого провадження №41532793.

Через канцелярію суду 06.01.2022 року відповідачем 2 подано суду повідомлення про те, що виконавче провадження №43356023 перебуває на виконанні в Оболонському відділі державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києва).

Через канцелярію суду 14.01.2022 року Оболонським відділом державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києва) подано суду копії матеріалів виконавчого провадження №43356023.

У судове засідання 26.01.2022 року прибули прибула представник позивача, якою позовні вимоги підтримано.

Відповідачами, які належно повідомлені про дату та час судового засідання, явку представників не забезпечено, причин не повідомлено.

Щодо питання поважності причин пропуску строку звернення до суду, суд дійшов наступних висновків.

В обґрунтування заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, представником позивача зазначено, що із оскаржуваними постановами позивач ознайомився лише 09.11.2021 року згідно з копією заяви про ознайомлення із матеріалами виконавчого провадження, долученої до матеріалів позову, з огляду на що, просить суд визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду ОСОБА_1 , оскільки жодна з оскаржуваних постанов виконавців позивачу не направлялися, та останнім не отримувалися у встановлений Законом України «Про виконавче провадження» спосіб та строк.

Вирішуючи питання визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду, суд зазначає наступне.

Статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено особливості провадження у справа з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.

Пунктом 1 частини другої статі 287 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позовну заяву може бути подано до суду: у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.

Згідно із статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Дослідивши докази, долучені представником позивача в обґрунтування заяви про визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду, копії матеріалів виконавчого провадження №43356023 та документів щодо знищення виконавчих проваджень, суд дійшов висновку про задоволення заяви представника позивача з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 31 Закону України від 21.04.1999 року №606-XIV «Про виконавче провадження» (далі також - Закон №606; втратив чинність, проте підлягає застосовується у редакції, чинній на день винесення оскаржуваних у цій справі постанов) Копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження), що державний виконавець зобов`язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Суд ураховує, що згідно з дорученням заступника начальника ГТУЮ у м. Києві з питань державної виконавчої служби - начальника Управління державної виконавчої служби від 22.01.2018 року «Про створення комісії щодо знищення документів», Актом ТОВ «Київміськторресурси» від 28.02.2018 року №18/7 про знищення документів, Актом від 28.02.2018 року про вилучення виконавчих проваджень для знищення, затвердженим заступником начальника ГТУЮ у м. Києві з питань державної виконавчої служби - начальника Управління державної виконавчої служби, матеріали, зокрема, виконавчого провадження №41532793, в рамках якого прийнято оскаржувану у цій справі постанову від 24.04.2014 року про стягнення з боржника ОСОБА_1 , виконавчого збору у розмірі 982 153, 52 грн., - знищено, з огляду на що, останні у матеріалах справи відсутні та не можуть бути досліджені судом. Зокрема, обставини знищення матеріалів виконавчого провадження №41532793 унеможливлюють встановлення судом обставин щодо підтвердження або спростування вказаних представником позивача обставин щодо надіслання оскаржуваної постанови позивачу як боржнику у виконавчому провадженні 341532793.

Разом з тим, дослідивши подані матеріали виконавчого провадження №43356023, судом встановлено, що жодного доказу направлення та отримання ОСОБА_1 постанови про відкриття виконавчого провадження №43356023 від 21.05.2014 року, яку мало б бути відправлено державним виконавцем рекомендованим листом з повідомленням про вручення, матеріали виконавчого провадження №43356023 не містять.

В свою чергу, відповідачами не надано доказів, на кшталт, списку згрупованих поштових відправлень, або рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, які б спростовували встановлене судом.

На переконання суду, встановлені обставини свідчать про необізнаність боржника щодо існування виконавчого провадження №43356023 з незалежних від нього причин, що відповідачами не спростовано, а матеріалами виконавчого провадження №43356023, наданими Оболонським відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) навпаки, підтверджено.

Дійсно, чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Суд зазначає, що практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс та інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).

Водночас, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі також - Конвенція), необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним.

Зокрема, у рішенні від 04.12.1995 року у справі «Беллет проти Франції» Європейським судом з прав людини зазначено, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

У рішенні від 13.01.2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та у рішенні від 28.10.1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» Європейським Судом з прав людини вказано, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.

Так, предметом спору є постанова головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві Магди С.Г. від 24.04.2014 року про стягнення з боржника ОСОБА_1 , виконавчого збору у розмірі 982 153, 52 грн. та постанова старшого державного виконавця державної виконавчої служби Фастівського міськрайонного управління юстиції Сімоненко І.О. про відкриття виконавчого провадження від 21.05.2014 року ВП № 43356023 про стягнення з ОСОБА_1 982 153,52 грн. на підставі постанови від 24.04.2014 року про стягнення виконавчого збору у ВП №41532793.

Водночас, до адміністративного суду із цим позовом позивач звернувся лише 10.11.2021 року.

Отже, встановлений статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України десятиденний строк звернення до суду позивачем пропущенно.

Проте, у межах розгляду справи №640/32497/21 позивачем визнано пропуск строку звернення до суду, який обґрунтовано причинами, які на думку суду, впливали на об`єктивну неможливість звернення до суду у відповідний процесуальний строк, що, у відповідності до статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, надає право позивачу на звернення до адміністративного суду із позовом.

З огляду на викладене, суд вважає, що поновлення строку звернення до суду за даних обставин є дотриманням права позивача на доступ до правосуддя та права заявника на справедливий судовий розгляд за пунктом 1 статті 6 Конвенції.

Дослідивши матеріали справи, відомості Єдиного державного реєстру судових рішень та Автоматизованої системи виконавчих проваджень, заслухавши присутніх в судовому засіданні учасників справи, судом встановлено наступне.

Згідно з даних Автоматизованої системи виконавчих проваджень (спецрозділ), на виконанні Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебувало виконавче провадження № 41532793 з примусового виконання виконавчого листа Печерського районного суду м. Києва від 13.11.2013 року у справі № 2-2882/12, в якій прийнято заочне рішення про звернення стягнення на нежилі приміщення загальною площею 227,60 кв.м., а саме: приміщення №1 площею 26,0 кв.м., приміщення №4 площею 3,6 кв.м., приміщення №5 площею 1,3 кв.м., приміщення №6 площею 1,3 кв.м., приміщення № 7 площею 46,8 кв.м., приміщення №11 площею 114,9 кв.м, приміщення №19 площею 16,6 кв.м., приміщення №20 площею 17,1 кв.м., що складають частку 3/100 від домоволодіння (літ.А та літ. Б) площею 7676,0 кв.м., та розташовані на четвертому поверсі (в літ.А) будинку на АДРЕСА_1 , які передані у іпотеку публічному акціонерному товариству «Сведбанк» ОСОБА_2 та згідно рішення Печерського районного суду м. Києва від 2.07.2010 року по справі № 2-1586/12 належать ОСОБА_1 , у межах процедури виконавчого провадження для задоволення вимог публічного акціонерного товариства «Сведбанк», в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором №893-Ф від 29.05.2007 року у сумі 1056657,39 доларів США та 1375672,72 грн., з яких: заборгованості по тілу кредиту: 700000,00 доларів США; заборгованість по відсотках: 356657,39 доларів США; заборгованість по пені по кредиту та відсоткам: 1245393,23 грн., нарахованої за період з 19.08.2011 року по 17.08.2012 pоку; заборгованість по комісії: 115725,35 грн.; заборгованість пені по комісії: 14554,14 грн., нарахованої за період з 19.08.2011 року по 17.08.2012 року.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 26.03.2013 року у справі №757/20175/13-ц замінено стягувача з ПАТ «Сведбанк» на правонаступника ПАТ «Омега Банк».

Виконавче провадження №41532793 з примусового виконання виконавчого листа Печерського районного суду м. Києва від 13.11.2013 року у справі № 2-2882/12 відкрито постановою Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві від 21.01.2014 року та закінчено постановою Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві від 24.04.2014 року на підставі пункту 8 частини першої статті 49 Закону №606.

Постановою головного державного виконавця Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві Магди С.Г. від 24.04.2014 року стягнуто з боржника ОСОБА_1 виконавчий збір у розмірі 982 153, 52 грн.

На підставі пункту 10 частини першої статті 49 Закону №606 постановою головного державного виконавця Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві Магди С.Г. від 12.05.2014 року закінчено виконавче провадження №43115037 з виконання постанови від 24.04.2014 року про стягнення виконавчого збору у ВП №41532793.

Постановою старшого державного виконавця Сімоненко І.О. державної виконавчої служби Фастівського міськрайонного управління юстиції від 21.05.2014 року відкрито виконавче провадження №43356023 з виконання постанови від 24.04.2014 року про стягнення виконавчого збору у ВП №41532793.

Вважаючи постанову про стягнення виконавчого збору та постанову про відкриття виконавчого провадження з її виконання протиправними, оскільки боржнику не було відомо про їх існування, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Згідно із статтею 271 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, визначених статтями 273-277, 280-289 цього Кодексу, суд проголошує повне судове рішення. Копії судових рішень у справах, визначених цією статтею, невідкладно видаються учасникам справи або надсилаються їм, якщо вони не були присутні під час його проголошення.

Частиною четвертою статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, ухвалення рішення, винесеного без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), суд підписує рішення без його проголошення.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону №606 виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Відповідно до статті 6 Закону №606 державний виконавець зобов`язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Державний виконавець роз`яснює особам, які беруть участь у виконавчому провадженні або залучаються до проведення виконавчих дій, їхні права згідно з вимогами цього Закону.

Рішення, дії або бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 11 Закону №606 державний виконавець: здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до підпункту 7 частини другої статті 17 Закону №606 відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи: постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу

Частиною п`ятою статті 25 Закону №606 копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові.

Згідно з частиною першою статті 28 Закону №606 у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до змісту частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Єдиною підставою позову в обґрунтування протиправності постанов про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №41532793 та про відкриття виконавчого провадження №43356023 представником позивача зазначено лише їх не направлення позивачу, з огляду на що, про останні йому не було відомо.

Крім того, вказані представником позивача обставини в даному випадку є достатніми лише для підстави поновлення строку звернення до адміністративного суду, що і здійснено судом.

Зокрема, ненаправлення оскаржуваних постанов може свідчити про бездіяльність державних виконавців щодо не вчинення дій, передбачених Законом №606, разом з тим, в даному випадку вихід за межі позовних вимог шляхом визнання такої бездіяльності протиправною не забезпечать ефективного захисту позивача, оскільки, відповідно до матеріалів справи 09.11.2021 року позивач ознайомився із матеріалами виконавчого провадження №43356023.

Аналогічну позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 06.02.2018 року у справі № 2-7377/10.

Суд також не бере до уваги твердження представника позивача про те, що позивача не повідомлено належним чином про існування заочного рішення Печерського районного суду міста Києва від 26.12.2012 року, ухваленого у справі № 2-2882/12, оскільки, згідно з тексту заочного рішення, судом встановлено, що в судове засідання (26.12.2012 року) відповідач ОСОБА_1 не з`явився, про час і місце судового розгляду справи оповіщений у встановленому порядку.

Доказів оскарження ОСОБА_1 вказаного заочного рішення у апеляційному порядку суду не надано, а в межах розгляду справи №640/32497/21 ОСОБА_1 не спростовано, що про існування провадження у справі №2-2882/12 останньому не було відомо.

Згідно з частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, у рішенні у справі «Каракуця проти України» Європейським Судом з прав людини визнано необґрунтованими скарги заявників, які ґрунтувалися, зокрема, на тому, що Верховним Судом відмовлено поновити їм строк на подання касаційної скарги, оскільки суд апеляційної інстанції не повідомив їх про винесення рішення, що й унеможливило їх звернення з касаційного скаргою у встановлені законом строки. Європейський Суд з прав людини дійшов висновку, що заявники не виявили належної зацікавленості у розгляді їхньої справи, оскільки вони протягом 1 року та 8 місяців не звертались до апеляційного суду за інформацією щодо стану розгляду їх апеляційної скарги.

Отже, не виявлення позивачем у справі №640/32497/21 належної зацікавленості у результатах розгляду справи №2-2882/12, та подальшого звернення рішення, прийнятого за результатами її розгляду, в порядку примусового виконання, не може свідчити про протиправність оскаржуваних у цій справі постанов державних виконавців лише з вказаних представником позивача підстав не направлення оскаржуваних постанов.

Виходячи з положень частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Частиною першою статті 6 Конвенції гарантовано право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У справі «Горнсбі проти Греції» Європейським судом з прав людини в пункті 40 рішення зазначено, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов`язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.

Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (пункт 68 рішення у справі «Піалопулос та інші проти Греції»).

Європейський суд з прав людини в пункті 26 рішення у справі «Глоба проти України» відзначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia, захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (див., наприклад, рішення у справі «Бурдов проти Росії» (Burdov v. Russia), заява №59498/00, пункт 34, ECHR 2002-III, та рішення від 06.03.2003 року у справі «Ясюнієне проти Литви», заява № 41510/98, пункт 27). Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (див. рішення від 07.06.2005 року у справі «Фуклев проти України» (Fuklev v. Ukraine), заява № 71186/01, п. 84).

В пункті 27 рішення у справі "Глоба проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.

Конституційний Суд України також неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 року № 11-рп/2012).

Конституційний Суд України бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в рішенні у справі «Шмалько проти України» від 20.07.2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Статтею 124 Конституції України визначено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Пунктом 6 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.12.2010 року № 3 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби» зазначено, що судам необхідно враховувати, що постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору та накладення штрафу належать до видів відповідальності за невиконання рішення самостійно та за невиконання без поважних причин рішення, що зобов`язує боржника вчинити певні дії.

Отже, враховуючи встановлені судом обставини, позивачем не наведено обґрунтованих підстав для перевірки законності оскаржуваних постанов по суті, проте встановлена судом бездіяльність відповідача щодо не направлення цих постанов позивачу не відновить порушеного права останнього.

Позивач скористався своїм правом на судовий захист та йому такий захист надано відповідно до способу захисту, обраного останнім.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та враховуючи, що судом не виявлено порушень відповідачем вимог законодавства, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог та, як наслідок, розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 2, 6, 9, 11, 73 - 78, 90, 241- 246, 250, 271, 287, 296-297 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 287, 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною шостою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України:

Позивач: ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 );

Відповідач 1: Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (код ЄДРПОУ 43315602, адреса: 02002, м. Київ, вул. Євгена Сверстюка, 15);

Відповідач 2: Фастівський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (код ЄДРПОУ 34446916, адреса: 08500, Київська обл., м. Фастів, вул. Суворова, 1).

Повне рішення складено 26.01.2022 року.

Суддя Л.О. Маруліна