Рішення № 103425920, 14.02.2022, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/23717/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2022 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної міграційної служби України (вул..Володимирська,9, м.Київ, 01001) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного звернулася з позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України за результатом якого позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 181-21 вiд 11.06.2021 , яким ОСОБА_1 було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту»

зобов`язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив наступне.

В червні 2020 р. Позивач звернувся до Управління у справах біженців ГУ ДМС України в Одеській області з заявою про звернення за захистом в Україні.

19.11.2021 року Позивач отримала повідомлення №462 вiд 16.07.2021 року видане Управлінням з питань шукачів притулку та соціальної інтеграції ГУ ДМСУ в Одеській області про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рiшенням Державної міграційної служби України вiд 11.06.2021 року № 181-21 Позивачеві було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивач зазначає, що заява Позивача відповідає критеріям для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Однак, ДМСУ при прийнятті оскаржуваного рішення зазначені обставини до уваги не прийняв.

Таким чином, рiшення ДМС України про відмову По визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є необгрунтованим, незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 06.12.2021 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (ст. 262 КАС України).

Представником відповідача Державної міграційної служби України до суду надано відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача вказує, що співробітниками міграційної служби було проведено аналіз відповідності підстав, викладених в заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вимогам п. 1 ч. 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та встановлено, що позивач не має обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Також, перевіркою ГУ ДМС України в Одеській області підтверджено відсутність умов передбачених п. 13 ч. 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», які можуть бути розглянуті в контексті надання позивачу додаткового захисту через недоведеність фактів побоювання застосування до нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання. Вона не змогла належним чином обґрунтувати заяву про набуття захисту в контексті наявних у нього ознак, передбачених п. 1, 13 ст. 1 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Нею не надано жодні документальні докази власного ймовірного переслідування та не навів конкретних фактів або доказів, які б вказували на загрозу життю, безпеці або свободі у разі повернення на Батьківщину. Після проведення аналізу особової справи ГУ ДМС України в Одеській області дійшов висновку, що визначені елементи мають загальний характер, проте інформація щодо країни походження сама по собі не може бути підставою для позитивного вирішення питання про надання статусу біженця. Таким чином, рішення ГУ ДМС України в Одеській області № 181-21 вiд 11.06.2021 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту приймалось з урахуванням та дослідженням усіх обставин справи.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позовну заяву, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, судом встановлено наступні факти та обставини.

Седiкi ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (за афганським календарем 1334.06.06) є громадянкою Афганістану, уродженкою пр. Парван та мешканкою району Хайрхона, м. Кабул. 13.03.2019 року разом iз неповнолітнім сином Седiкi ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 вибула авіарейсом iз м. Кабул (Афганістан) до м. Душанбе (Таджикистан) легально, на підставі оригіналу паспортного документу серiп Р 01870859 та оформленої таджицької вiзи серiп 426985 (дійсна з 13.03.2019 по 12.04.2019 роки), звідки 22.03.2019 року вибула на підставі оформленої разової української візи типу С серії Y05129186 (дiйсна з 20.03.2019 по 07.06.2019 роки).

За національністю (етнічною належністю) таджик, за віросповіданням мусульманин - суніт. Рідна мова дарі, заявниця розмовляє мовою пушту, але писати не може. За сімейним станом одружена на гр. Афганістану ОСОБА_4 , 1941 р.н., який залишився перебувати на території Афганістану. Заявниця неосвічена. Щодо трудової діяльності, то в країні громадянської належності займалася на дому рукоділлям. На території України не працює, домогосподарка.

Позивач не була членом жодних політичних, військових, молодіжних, громадських, релігійних чи інших організацій як в країні громадянської належності, так і поза її межами. Невійськовозобов`язана.

Виїзд з країни громадянської належності, зі слів позивача захисту, відбувся через наявність проблем, пов`язаних із погрозами на адресу неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з боку невстановлених осіб.

Позивач захисту не має наміру повертатися до країни громадянської належності у зв`язку з вiйськовими діями у м. Кабул.

На момент виїзду з Афганістану, в країні залишилися проживати: чоловік ОСОБА_6 , доньки ОСОБА_7 (станом на теперішній час проживає у районі Хайрхана м. Кабул) та ОСОБА_8 (проживає у АДРЕСА_2 ). На території США проживає донька ОСОБА_9 , а на території Німеччини проживає син ОСОБА_10 , будь-які підтверджуючі документи відсутні (арк. 3 анкетування від 06.11.2019 року).

В червні 2020 р. Позивач звернувся до Управління у справах біженців ГУ ДМС України в Одеській області з заявою про звернення за захистом в Україні.

19.11.2021 року Позивач отримала повідомлення №462 вiд 16.07.2021 року видане Управлінням з питань шукачів притулку та соціальної інтеграції ГУ ДМСУ в Одеській області про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рiшенням Державної міграційної служби України вiд 11.06.2021 року № 181-21 Позивачеві було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до зазначеного повідомлення, встановлено, що відповідно до статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» Вам відмовлено у визнаннi бiженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, через відсутність умов передбачених п.п. 1 та 13 ч. 1 ст. 1 зазначеного Закону, а саме у зв`язку з наступним:

подана історія переслідування не відповідає критеріям статусу біженця та додаткового захисту;

отримана інформація щодо причин виїзду з Батькiвщині має низку суперечностей, що суттєво вплинули на прийняття негативного рішення за особовою справою.

Рішенням Державної міграційної служби України № 181-21 вiд 11.06.2021, було відмовлено ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту»

Не погоджуючи з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з позовною заявою.

Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з наступного.

Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначено Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», відповідно до п.1 та п.13 ст.1 якого біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань; особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Згідно із Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом щодо статусу біженця 1967 року поняття «біженець» включає в себе 4 основних підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця:

1) особа повинна знаходиться за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання;

2) неможливість або побоювання користуватися захистом країни походження;

3) особа повинна мати цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань;

4) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расова належність; б) релігія; в) національність (громадянство); г) належність до певної соціальної групи; д) політичні погляди.

Отже, під час вирішення питання щодо визнання або відмови у визнанні біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, мають враховуватися усі чотири підстави, які наведено вище.

Відповідно до ч.ч.1, 7 ст.7 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника. До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

Згідно із ч.1 ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Частинами 4, 6, 7 статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачено, що рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту. Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися. У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз`ясненням порядку оскарження такого рішення.

Згідно із частинами 1, 2, 5 статті 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п`яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом. Рішення, що приймаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, щодо визнання іноземця або особи без громадянства біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також рішення про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, про скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, можуть бути оскаржені в установленому законом порядку та в установлені цим Законом строки до суду. Рішення за скаргою приймає центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом місяця з дня отримання особової справи. Строк прийняття рішення може бути продовжено керівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, але не більш як на три місяці.

Як установлено судом та убачається із наявного у матеріалах справи протоколу співбесіди з громадянкою Афганістану ОСОБА_1 , позивач виїжджала із Афганістану через через наявність проблем, пов`язаних із погрозами на адресу неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з боку невстановлених осіб та нестабільну соціально-політичну ситуації у регіоні попереднього місця проживання (арк. 3 співбесіди від 19.11.2019 року). Заявниця не має наміру повертатися до країни громадянської належності у зв`язку із погіршенням безпекової ситуації у м. Кабул (арк. 4 співбесіди від 19.11.2019 року).

Суд враховує, що внаслідок дій екстремістського угруповання «Талібан» у квітні 2020 року в Афганістані загинули 208 цивільних людей, внаслідок операцій афганських силових служб - 172 людини.

15.08.2021 за допомогою терору та вбивств «Талібан» остаточно взяв під свій контроль владу над всією територією Афганістану. Таліби збираються відновити «Ісламський емірат Афганістан» (назва Афганістану з 1996 по 2001 р.р.). Наразі спостерігаються озброєні напади на мирних жителів, що є серйозним порушенням міжнародного гуманітарного права. Громадяни Афганістану покидають її внаслідок насильства озброєних талібів, які періодично здійснюють напади на мирних громадян.

Згідно із позицією УВКБ ООН щодо повернення осіб до Афганістану від 25.08.2021 №366/21, УВКБ ООН закликано всі країни дозволити особам, які покидають Афганістан в`їхати на їхні території та забезпечити дотримання принципу недопущення висилки в усіх випадках, включаючи недопущення відмови на кордоні. Аналогічний підхід застосовується до тих осіб, які уже знаходилися в країнах притулку до початку останньої фази ескалації насильства в Афганістані. Стосовно осіб, чиї заяви були відхилені до останніх подій в Афганістані, поточна ситуація в цій країні може зумовлювати факт зміни обставин, який необхідно враховувати в разі подачі нової заяви про надання захисту. Позиція також підкреслює, що, з огляду на нестабільність ситуації в Афганістані, УВКБ ООН не вважає доречним відмовляти у наданні міжнародного захисту громадянам Афганістану та особам, які раніше постійно проживали в цій країні, на підставі альтернативи втечі чи переміщення всередині країни.

УВКБ ООН занепокоєне небезпекою можливих порушень прав людини щодо цивільних осіб, включаючи жінок і дівчат, а також щодо афганців, яких «Талібан» вважає такими, що зараз пов`язані або раніше були пов`язані з афганським урядом, з присутніми в Афганістані міжнародними військовими силами чи з міжнародними організаціями, що провадять свою діяльність у країні.

На теперішній час в країні громадянського походження позивача склалася небезпечна для життя ситуація, яка цілком обґрунтовано викликає побоювання за життя та можливі переслідування.

При цьому, ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об`єктивного рішення щодо статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.

Обґрунтоване побоювання стати жертвою є лише припущенням, яке має об`єктивні підстави, але перевірити його без ризику для життя чи особистої свободи людини майже неможливо, у зв`язку з чим суд вважає, що без повного офіційного з`ясування всіх обставин не можливо зробити висновок про відсутність підстав для визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Наявність підстав для відмови в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» пов`язує лише із очевидною необґрунтованістю заяви такої особи.

Отже, заява повинна бути не лише необґрунтованою, а й очевидно необґрунтованою. Наявність вказаного словосполучення свідчить про те, що законодавець надав органу міграційної служби можливість не здійснювати повну процедуру перевірки заяви та відмовляти у здійснені такої перевірки, зокрема, відмовляти в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, лише при наявності очевидно необґрунтованої заяви.

Необґрунтованість можливо розцінювати як відсутність в заяві об`єктивних обставин, які не підтверджені доказами. Очевидність фактично тотожне аксіомі, тобто це - признаність, безперечність, безумовність, ясність, безсумнівність.

Саме тому в переліку таких підстав є зловживання, а саме встановлення того, що особа видає себе за іншу особу.

Отже, якщо у заявника відсутні умови, визначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», йому може бути відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, тобто на стадії попереднього розгляду заяви, лише у разі встановлення беззаперечно, безумовно, без будь-якого сумніву необґрунтованості зазначених в заяві обставин.

Натомість, з урахуванням установлених фактичних обставин справи суд дійшов висновку, що заява ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 31.10.2019 не є очевидно необґрунтованою.

Між тим, на думку суду, наведені шукачем захисту у вказаному зверненні доводи можуть бути достеменно дослідженні органом міграційної служби лише під час його перевірки по суті вирішення питання, тобто на підставі повного, ретельного, об`єктивного дослідження всіх обставин, які стали підставою для звернення позивача за міжнародним захистом.

Приймаючи оскаржуване рішення Державної міграційної служби України № 181-21 вiд 11.06.2021 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, тобто за результатом попереднього розгляду заяви громадянки Афганістану ОСОБА_1 , ДМС України було позбавлене можливості повно, всебічно та об`єктивно дослідити усі обставини такого звернення.

Частиною 1 статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Статтею 3 Конституції України установлено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що в межах розгляду даної справи ДМС України не доведено правомірності рішення № 181-21 вiд 11.06.2021 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з чим вказаний акт індивідуальної дії суб`єкта владних повноважень підлягає скасуванню.

При цьому, суд не убачає наявності законодавчо передбачених підстав для задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання ДМС України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з огляду на віднесення вирішення даного питання до виключних повноважень суб`єкта владних повноважень.

В силу приписів ч.5 ст.242 КАС України, якою встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, застосовує висновки Верховного Суду викладені у постанові від 17.09.2019 по справі №420/6339/18, відповідно до яких до дискреційних повноважень ДМС України належить прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання за результатами їх збору, дослідження та аналізу. Колегія суддів зазначає, що суд, в даному випадку, під час вирішення справи щодо оскарження відмови в оформленні документів для вирішення питання про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, може лише визнати рішення відповідного органу протиправним, скасувати його та зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У даному випадку, з метою захисту прав, свобод та охоронюваних законом інтересів позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати ДМС України повторно розглянути заяву громадянина Афганістану ОСОБА_1 від 31.10.2019 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням наведених у даному судовому рішенні висновків.

Установлені в межах розгляду даної справи вищенаведені фактичні обставини справи у повному обсязі спростовують наведені висновки та доводи відповідача.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено апеляційним судом у даній справі.

З огляду на вищенаведене, позивні вимоги громадянки Афганістану 31.10.2019 підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст.139 КАС України, судові витрати у справі відсутні.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної міграційної служби України (вул..Володимирська,9, м.Київ, 01001) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 181-21 вiд 11.06.2021 , яким ОСОБА_1 було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту».

Зобов`язати Державну міграційну службу України (вул..Володимирська,9, м.Київ, 01001, код ЄДРПОУ 37508470) повторно розглянути заяву громадянина Афганістану ОСОБА_1 від 31.10.2019 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням наведених у даному судовому рішенні висновків.

В решті позову відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в місячний строк з дня отримання повного тексту судового рішення, в порядку п.15.5 Перехідних положень КАС України.

Суддя К.С. Єфіменко