Рішення № 103425370, 14.02.2022, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/24108/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2022 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Радчука А.А.,

розглянувши в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду в порядку спрощеного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (вул. Березняківська, 4-А, м. Київ, 02152, код ЄДРПОУ 42552598), Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (вул. Преображенська, 44, м. Одеса, 65014, код ЄДРПОУ 37811384) про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (вул. Березняківська, 4-А, м. Київ, 02152, код ЄДРПОУ 42552598), Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (вул. Преображенська, 44, м. Одеса, 65014, код ЄДРПОУ 37811384), в якій позивач просить:

визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві від 18.12.2018 року № 109614 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 51032300011195 від 25.10.2021 р. про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання громадянці Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеський області поновити громадянину Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 посвідку на постійне проживання в Україні шляхом видачі нової посвідки.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 22.10.2021 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 звернулась до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою-анкетою № 205027910 про обмін посвідки на постійне проживання.

27.10.2021 року позивач отримала Рішення про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання на підставі підпункту 9 пункту 62 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою КМУ від 25.04.2018 № 321.

На адвокатський запит від 27.10.2021 року, щодо підстав прийняття Рішення ГУ ДМС України в Одеській області № 51032300011195 від 25.10.2021р. про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання громадянці В`єтнаму ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ГУ ДМС України в Одеській області надано відповідь № 5100.5.3-13911/51.2-21 від 03.11.2021 про те, що згідно відповіді ЦМУ у м. Києві та Київській області 18.12.2018 ГУДМС України в м. Києві було прийняте рішення № 109614 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці В`єтнаму ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі п.1 ч.1 ст.12 Закону України «Про імміграцію».

Позивач вважає Рішення Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві № 109614 від 18.12.2018 року та Рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 51032300011195 від 25.10.2021р. протиправними та такими, що грубо порушують законодавство України, права, свободи та законні інтереси позивача та підлягають скасуванню, у зв`язку із чим звернулась до суду з даною позовною заявою.

Ухвалою суду від 07.12.2021 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

28.12.2021 до суду від ГУ ДМС в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, зазначивши, що 24.02.2004 до ВГІРФО ГУМВС України в Одеській області звернулася громадянка В`єтнаму ОСОБА_1 із заявою щодо надання дозволу на імміграцію в Україну.

Як вказує відповідач, у якості підстав для надання дозволу, позивачем було зазначено шлюб з громадянином СРВ ОСОБА_3 , який в свою чергу законно знаходився на території України на підставі міжурядової угоди між колишнім СРСР та СРВ на постійне мешкання в Україні та мав посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_2 .

19.04.2004 після проведення перевірок, позивачу, було надано дозвіл на імміграцію та документовано посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_3 безстроково.

Відповідач зазначає, що саме відділом ВГІРФО ГУМВС України в Одеській області на підставі п.1 ч.3 ст.4 Закону України «Про імміграцію» громадянці В`єтнаму ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було надано дозвіл на імміграцію в Україну та позивача документовано посвідкою на постійне проживання в Україні НОМЕР_3 , терміном дії безстроково.

Також відповідач вказує, що в даному випадку, ГУ ДМС в Одеській області є територіальним органом ДМС України, який розпочав свою діяльність з 01.08.2012 та не є правонаступником Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб.

ГУ ДМС в Одеській області не приймало рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію та документування посвідкою на постійне проживання та взагалі його основні завдання, функції та повноваження ДМС України було визначено лише 06.04.2011.

Відповідач зазначає, що 22.10.2021 позивач звернулася до ГУ ДМС в Одеській області із заявою щодо обміну посвідки на постійне проживання.

При перевірці документів ГУ ДМС було направлено відповідні запити.

Як вказує відповідач, у своїй відповіді ЦМУ у м. Київ та Київській області, 18.12.2018 ГУ ДМС в м. Києві було прийняте рішення № 109614 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці В`єтнаму ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі п. 1 ч.1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію».

Згідно висновку про скасування дозволу на імміграцію, іноземка отримала дозвіл на імміграцію на підставі п.6 ч.2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію», як дружина іммігранта. Згідно рішення УГІРФО ГУ УГП та ІС ГУ МВС України в м. Києві від 26.05.2003 про документування посвідкою на постійне проживання та видані на підставі цього рішення посвідки на постійне проживання визнано недійсними та такими, що підлягають вилученню.

У зв`язку з чим, ГУ ДМС в Одеській області було прийняте рішення від 25.10.2021 № 51032300011195 про відмову в оформленні посвідки на постійне проживання громадянці В`єтнаму ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач зазначає, що ГУ ДМС в Одеській області при прийнятті рішення керувалося Порядком оформлення видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №321.

Як вказує відповідач, відповідно до вимог Порядку № 321 було проведено перевірку особової справи громадянки В`єтнаму ОСОБА_1 .

Пыдпунктом 3 п. 62 Порядку оформлення передбачає, що територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю або особі без громадянства в оформленні або видачі посвідки, у разі, коли: 3) дані отримані з баз даних Реєстру, картотек, не підтверджують надану іноземцем або особою без громадянства інформацію.

Так відповідно до ч. 9 п. 64 Порядку Територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю або особі без громадянства в оформленні або видачі посвідки, у разі, коли встановлено факт подання іноземцем або особою без громадянства завідомо неправдивих відомостей, підроблених документів або встановлено факт скасування наданого їм дозволу на імміграцію.

З огляду на вищезазначене ГУ ДМС в Одеській області вважає, що відмовляючи в обміні посвідки на постійне проживання на території України громадянці В`єтнаму ОСОБА_1 у порядку пп.9 п.62 «Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 321, діяло у межах діючого законодавства України та вказане рішення є правомірним.

29.12.2021 року від Центрального Міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач заперечує проти задоволення позову, виходячи з того, що згідно з матеріалів особової справи позивачки, ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки СРВ, рішенням УГІРФО МВС України в м. Києві від 19.04.2004 надано дозвіл на імміграцію в Україну на підставі п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію», як особі яка перебуває в шлюбі з іммігрантом, та 19.04.2004 документовано посвідкою постійне на проживання в Україні Серії НОМЕР_4 терміном дії безстроково. Чоловік позивачки громадянин СРВ ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно з рішенням УГП та ІС ГУ МВС України в м. Києві від 26.05.2003 документований повісткою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 відповідно до аб. 4 п. 4 розд. V «Прикінцеві положення» Закону, яку було переоформлено 04.03.2005 на посвідку серії НОМЕР_5 терміном дії безстроково.

Рішенням УГІФРО ГУ МВС України в м. Києві від 30.05.2012 скасовано рішення УГП та ІС ГУ МВС України в м. Києві від 26.05.2003 про документування посвідкою на постійне проживання СРВ ОСОБА_3 , та видачі на підставі цього рішення посвідки на постійне проживання визнано недійсними та такими що підлягають вилученню.

Вимогами п.п. 21. 22 Порядку провадження та заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень встановлено, зокрема, що питання щодо скасування дозволу мають право порушити ДМС України, її територіальні органи та територіальні підрозділи, якщо стало відомо про скасування підстав для скасування дозволу на імміграцію. Для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених ст. 12 Закону, що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

Відповідно до пп. 1 п. 64 пп. 4 п. 72 Порядку оформлення, посвідка на постійне проживання скасовується у разі скасування дозволу на імміграцію відповідно до ст. 12 Закону, а також вилучається, визнається недійсною та знищується.

Враховуючи вищевикладене, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону ГУ ДМС у м. Києві правомірно прийнято рішення № 109614 від 18.12.2018 про скасування дозволу на імміграцію в Україну, видане громадянці Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 .

06.01.2022 до суду надійшла відповідь на відзиви відповідачів.

Статтею 258 КАС України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Згідно з ч.6 ст.120 КАС України якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Провадження по справі відкрито 07.12.2021 року, у зв`язку з чим 07.02.2022 року був останнім днем для розгляду справи.

Зважаючи на перебування головуючого судді у відпустці в період з 01.02.2022 по 11.02.2022 включно, справа розглядається 14.02.2022 року - у перший робочий день після виходу судді з відпустки, який є останнім днем строку, визначеного ст. 258 КАС України для розгляду справи, з урахуванням приписів ч.1 та ч.6 ст.120 КАС України.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.

Позивач ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 одружена з громадянином В`єтнаму ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до свідоцтва про шлюб форми ТР/НТ-1999-В.2.

Чоловік позивача громадянин СРВ ОСОБА_3 , згідно рішення УГП та ІС ГУ МВС України в м.Києві від 26.05.2003 року документований довідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 відповідно до абзацу 4 пункту 4 розділу V «Прикінцеві положення» Закону України «Про імміграцію», яку було переоформлено 04.03.2005 року на посвідку серії НОМЕР_5 терміном дії безстроково.

19.04.2004 року позивач була задокументована посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_4 , терміном дії безстроково, на підставі п.6 ч.2 ст.4 Закону України «Про імміграцію», як особі, яка перебуває в шлюбі з іммігрантом.

Рішенням ГУ ДМС в Одеській області від 25.10.2021 року ОСОБА_1 було відмовлено в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання на підставі підпункту 9 пункту 62 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою КМУ від 25.04.2018 № 321.

На адвокатський запит від 27.10.2021 року, щодо підстав прийняття Рішення ГУ ДМС України в Одеській області № 51032300011195 від 25.10.2021р. про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання громадянці В`єтнаму ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ГУ ДМС України в Одеській області надано відповідь № 5100.5.3-13911/51.2-21 від 03.11.2021 про те, що згідно відповіді ЦМУ у м. Києві та Київській області 18.12.2018 ГУДМС України в м. Києві було прийняте рішення № 109614 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці В`єтнаму ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі п.1 ч.1 ст.12 Закону України «Про імміграцію».

18.12.2018 року відділом з питань постійного проживання іноземців та ОБГ управління у справах іноземців та ОБГ ГУ ДМС України в м. Києві підготовлено висновок, у якому рекомендовано скасувати рішення УГІРФО ГУ МВС України в м. Києві від 19.04.2004 року про надання дозволу на імміграцію громадянину СРВ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та скасувати, визнати недійсною та такою, що підлягає вилученню та знищенню, видану на підставі цього дозволу посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_4 . У висновку зазначено, що згідно рішення УГІРФО ГУ МВС України в м. Києві від 30.05.2012 року чоловіку позивачки громадянину СРВ ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , скасовано рішення УГП та ІС ГУ МВС України в м. Києві про документування посвідкою на постійне проживання та виданні на підставі цього рішення посвідки на постійне проживання визнано недійсними та такими, що підлягають вилученню.

У зв`язку із скасуванням дозволу на імміграцію та визнання недійсними посвідок на постійне проживання громадянина СРВ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Головним управлінням Державної міграційної служби України в м. Києві 18.12.2018 року прийнято рішення №109614 про скасування дозволу на імміграцію громадянці СРВ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі п.1 ч.1 ст.12 Закону України «Про імміграцію», а посвідка на постійне проживання НОМЕР_4 від 19.04.2004 року скасована. У вказаному рішенні також зазначено, що відповідно до вимог ч.2 ст.13 Закону України «Про імміграцію», особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення.

Не погоджуючись із рішенням Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві від 18.12.2018 року № 109614 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; та Рішенням Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 51032300011195 від 25.10.2021 р. про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання громадянці Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивач звернувся з даною позовною заявою.

Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з наступного.

Суд зазначає, що умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства врегульовано Законом України «Про імміграцію» від 07.06.2001 року №2491-ІІІ (далі Закон №2491-ІІІ).

Відповідно до ст.1 Закону №2491-ІІІ (у редакції на час надання позивачу дозволу на імміграцію), імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.

Іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.

Квота імміграції - це гранична кількість іноземців та осіб без громадянства, яким передбачено надати дозвіл на імміграцію протягом календарного року.

Дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.

За приписами ст. 4 Закону №2491-ІІІ (у редакції на час надання позивачу дозволу на імміграцію), дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції. Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів, зокрема, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти (п.6 ч.2 ст.4 Закону №2491-ІІІ).

Умови, порядок та перелік документів, необхідних для вирішення питання про надання дозволу на імміграцію визначені статтею 9 Закону №2491-ІІІ (у редакції на час надання позивачу дозволу на імміграцію).

Так, для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім`ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров`я.

Крім зазначених документів подаються: для осіб, зазначених у пункті 6 частини другої статті 4 цього Закону. - копії документів, що засвідчують їх родинні стосунки з іммігрантом, і документ про те, що іммігрант не заперечує проти їх імміграції та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого в Україні.

У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається.

З аналізу вищенаведених норм Закону України «Про імміграцію» (у редакції на час надання позивачу дозволу на імміграцію) вбачається, що для оформлення дозволу на імміграцію заявник повинен подати заяву з доданням певного пакету документів. У разі ж ненадання особою повного пакету документів, заява про надання дозволу на імміграцію не приймається та дозвіл на імміграцію не видається.

Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію, визначено відповідним Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 р. № 1983 (далі - Порядок № 1983, у редакції, чинній на час надання позивачу дозволу на імміграцію).

У відповідності до пп. 2 п. 2 Порядку №1983, рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні органи Департаменту в головних управліннях, управліннях МВС в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі (далі - територіальні органи) - стосовно іммігрантів, які підпадають під квоту імміграції (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає Департамент), а саме: батьків, чоловіка (дружини) іммігранта та його неповнолітніх дітей.

Згідно з п.12 Порядку №1983, територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію: формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з`ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію; надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції Департаменту чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам. Здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.

Як зазначено у п.14 Порядку №1983, територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з`ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України «Про імміграцію», надсилають відповідні запити до регіональних органів СБУ, Національного центрального бюро Інтерполу та Держкомкордону.

Регіональні органи СБУ, Національне центральне бюро Інтерполу та Держкомкордон проводять у межах своєї компетенції у місячний термін після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. Про результати перевірки інформується орган, який зробив запит.

Згідно з п. 19 Порядку №1983, рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу діє протягом року від дня його прийняття.

Особи, яким надано дозвіл на імміграцію, зобов`язані протягом періоду дії дозволу звернутися до територіального підрозділу за місцем проживання із заявою про видачу посвідки на постійне проживання, якщо вони перебувають на законних підставах в Україні.

З аналізу викладеного вбачається, що прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви іммігранта, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу. Рішення про надання дозволу на імміграцію є підставою для отримання посвідки на постійне проживання.

Судовим розглядом встановлено, підтверджується матеріалами справи та визнається учасниками справи, що на виконання Порядку №1983 документи, які були подані позивачем для отримання дозволу на імміграцію, перевірені територіальним підрозділом за місцем проживання позивача, який приймав документи позивача, перевіряв їх справжність та відповідність вимогам законодавства.

У зв`язку з цим, 19.04.2004 року УГІРФО ГУ МВС України в м. Києві прийнято рішення про надання дозволу на імміграцію громадянці ОСОБА_1 , що свідчить про те, що компетентний орган державної влади при прийнятті рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію в Україні та оформленні посвідки на постійне проживання в Україні, проводив необхідну перевірку поданих документів та з`ясовував у межах своєї компетенції питання щодо наявності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, проте таких підстав не виявив.

Суд зазначає, що перелік підстав для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію визначений ст. 12 Закону України «Про імміграцію» (у редакції, чинній на час прийняття рішення про скасування позивачу дозволу на імміграцію від 18.12.2018 року №109614), зокрема, дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність (п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію»).

Аналіз цієї норми дозволяє суду дійти висновку про те, що підставою для скасування дозволу на імміграцію є встановлення наявності неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність, які були покладені в основу рішення про надання такого дозволу. При цьому, на переконання суду, втрата чинності документів повинна мати місце саме на момент прийняття рішення про надання дозволу на імміграцію, однак, зміна обставин у майбутньому не може впливати на чинність вже виданого дозволу та ставити під сумнів правомірність рішення про його видачу.

Суд зазначає, що Законом України «Про імміграцію» встановлений вичерпний перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну, зі змісту якого встановлено, що підставами для скасування дозволу на імміграцію можуть бути лише винні дії іммігранта.

Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постановах від 27.09.2019 №815/3420/17 та №820/285/17, від 13.11.2019 у справі №815/3651/17 та від 22.01.2020 у справі №802/1432/17-а.

Матеріалами справи підтверджено та визнається учасниками справи у заявах по суті, що при прийнятті спірного рішення Головне управління Державної міграційної служби України в м. Києві скасувало позивачу дозвіл на імміграцію та посвідки на постійне проживання на підставі п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію», у зв`язку з втратою чинності дозволу на імміграцію чоловіка позивача, наявність якого була підставою для задоволення заяви позивача про надання їй дозволу на імміграцію у 2004 році та документування його посвідкою на постійне проживання.

Таким чином, на момент звернення позивача із заявою про отримання дозволу на імміграцію у 2004 році, чоловік позивача мав дозвіл на імміграцію в Україну та виданий йому посвідка на постійне проживання в Україні була чинною.

З огляду на зазначене, суд доходить висновку, що відсутні будь-які обставини, які свідчать про надання позивачу у 2004 році дозволу на імміграцію на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність.

Інших підстав прийняття спірного рішення відповідачем не доведено та судом не встановлено.

Суд також вважає за необхідне зазначити наступне.

Частина 2 статті 3 Конституції України визначає, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно з частиною першою статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Відповідно до положень статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

За таких обставин, принцип належного урядування передбачає, що допущені державними органами помилки не можуть виправлятися за рахунок інших осіб та тягнути для них негативні наслідки, а тому навіть за умови неправомірного документування громадянина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , посвідкою на постійне проживання в Україні, ці обставини не можуть бути виправлені за рахунок позивача та мати для нього негативні наслідки у вигляді скасування дозволу на імміграцію.

Європейський суд у рішенні у справі «Беєлер проти Італії зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.

Суд зазначає, що позивач тривалий час (18 років) постійно проживає в Україні, що вказує на стійкі правові зв`язки між позивачем та державою Україна.

Скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання, здійснене за формальних обставин без дослідження всіх обставин необхідності прийняття такого рішення, що зумовило порушення необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані норми ст. 12 Закону України «Про імміграцію».

Суд також зазначає, що згідно з п.21 Порядку №1983 (у редакції, чинній на час прийняття рішення про скасування позивачу дозволу на імміграцію від 18.12.2018 року №109614), дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.

Відповідно до абз.2 п.22 Порядку №1983, у разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абз.2 п.21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених ст.12 Закону України «Про імміграцію», що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

Пунктом 23 Порядку №1983 визначено, що ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.

На думку суду, громадянин країни, якого стосується рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинен мати у своєму розпорядженні ефективний засіб юридичного захисту, що дає йому змогу брати участь у провадженні під час розгляду його справи у компетентному судовому або адміністративному органі влади або в компетентному органі, члени якого є безсторонніми і які користуються гарантіями незалежності.

Суд зазначає, що право бути почутим є ключовим принципом належного управління в демократичній державі. У тих випадках, коли існує прямий або несприятливий вплив на права чи інтереси будь-якої особи, її потрібно своєчасно та належно проінформувати про це, для того, щоб вона мала можливість підготувати відповідні звернення. Такі звернення можна підготувати письмово або висловити усно на слуханнях або зустрічах. У будь-якому разі такі звернення можуть містити документальні докази, висновки та/або заяви. Важливо, щоб особи мали достатньо часу для надсилання звернень до ухвалення рішення суб`єктом владних повноважень.

Перевірка адміністративними судами дотримання суб`єктами владних повноважень права особи «бути почутою» є обов`язковою, що безпосередньо закріплено в пункті 9 частини другої статті 2 КАС України, за яким у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

З аналізу викладених норм слідує, що функція територіальних органів, які розглядають питання про скасування дозволу на імміграцію, реалізується шляхом всебічної перевірки на підставі відповідного подання, а також запрошення для подання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається питання.

Отже, враховуючи існування загрози настання негативних наслідків для позивача у вигляді видворення за межі України, суд вважає, що забезпечення його права взяти участь при прийнятті оскаржуваних рішень, є обов`язковою передумовою їх правомірності.

Разом з тим, відповідачем у порушення вказаних норм, до суду не надано будь-яких доказів запрошення позивача для надання пояснень до моменту прийняття спірного рішення.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що Рішення Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві від 18.12.2018 року № 109614 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - прийнято за відсутності визначеної Законом України «Про імміграцію» підстави для його прийняття, без запрошення позивача під час розгляду справи про скасування позивачу дозволу на імміграцію, а, відтак, є протиправним та підлягає скасуванню.

У зав`язку із чим, позовна вимога про визнання протиправним та скасування Рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 51032300011195 від 25.10.2021 р. про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання громадянці Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 також підлягає задоволенню.

При цьому, суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 12.09.2018 року №732 «Про реорганізацію територіальних органів Державної міграційної служби», утворено Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області як юридичну особу публічного права, реорганізувавши шляхом злиття Управління Державної міграційної служби у Київській області та Головне управління Державної міграційної служби у м. Києві.

Відповідно до п.2 вказаної постанови Кабінету Міністрів України, Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області є правонаступником майна, прав та обов`язків Управління Державної міграційної служби у Київській області та Головного управління Державної міграційної служби у м. Києві.

Таким чином, Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області є належним відповідачем у даній справі.

Суд відхиляє твердження Головного управління ДМС України в Одеській області про те, що ГУ ДМС України в Одеській області не є правонаступником Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб та не несе відповідальності за прийнятим ним рішенням, з огляду на безпідставність, оскільки на час надання позивачу дозволу на імміграцію такі функції було покладено на Державний департамент у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб.

Разом з цим, ліквідація Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, не тягне за собою автоматичне скасування прийнятих цим органів рішень.

Відповідно до п.1 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 року №360 (далі Положення №360), Державна міграційна служба України (ДМС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

За приписами пункту 4 Положення №360, ДМС відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, приймає рішення про видачу дозволу на імміграцію, відмову в його видачі та скасування такого дозволу, здійснює оформлення і видачу документів для тимчасового або постійного проживання в Україні, а також виїзду за її межі, вилучає такі документи та проставляє в документах, що посвідчують особу іноземців та осіб без громадянства, відмітки про заборону в`їзду в Україну в передбачених законодавством випадках.

Згідно з п.7 Положення №360, ДМС здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи та територіальні підрозділи, у тому числі міжрегіональні.

Таким чином, Головне управління ДМС України в Одеській області є також належним відповідачем по даній справі.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Головне управління Державної міграційної служби України в Одеський області поновити громадянину Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 посвідку на постійне проживання в Україні шляхом видачі нової посвідки, суд зазначає наступне.

Порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 р. №321 (далі Порядок №321).

За приписами пунктів 6-7 Порядку №321, у разі втрати або викрадення посвідки іноземцю або особі без громадянства замість втраченої або викраденої оформляється та видається нова посвідка в порядку, встановленому для її обміну.

Обмін посвідки здійснюється у разі: 1) зміни інформації, внесеної до посвідки; 2) виявлення помилки в інформації, внесеній до посвідки; 3) закінчення строку дії посвідки; 4) непридатності посвідки для подальшого використання; 5) досягнення іноземцем або особою без громадянства 25- або 45-річного віку (у разі, коли іноземець або особа без громадянства документовані посвідкою, що не містить безконтактного електронного носія).

Відповідно до пунктів 16-19 Порядку №321, документи для оформлення посвідки (у тому числі замість втраченої або викраденої), її обміну подаються до державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС, центру надання адміністративних послуг (далі - уповноважений суб`єкт), територіальних органів/територіальних підрозділів ДМС, за місцем проживання іноземця або особи без громадянства.

Документи для оформлення посвідки подаються не пізніше ніж за 15 робочих днів до закінчення встановленого строку перебування/проживання в Україні.

У разі виникнення обставин (подій), у зв`язку з якими посвідка підлягає обміну (крім закінчення строку дії), документи для її обміну подаються протягом одного місяця з дати виникнення таких обставин (подій).

У разі коли у зв`язку із зміною прізвища та (або) власного імені чи по батькові, встановленням розбіжностей у записах необхідно обміняти паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, документи для обміну посвідки подаються не пізніше ніж через місяць після отримання нового паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства.

У разі закінчення строку дії посвідки документи для її обміну можуть бути подані не пізніше ніж за 15 робочих днів до дати закінчення строку її дії. У такому випадку посвідка, що підлягає обміну, після прийому документів повертається іноземцю або особі без громадянства та здається ними під час отримання нової посвідки.

Згідно з п. 32 Порядку №321, для оформлення посвідки іноземець або особа без громадянства подають: 1) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, з візою типу D, якщо інше не передбачено законодавством і міжнародними договорами України, крім випадків, установлених абзацом сьомим цього пункту; 2) документ, що посвідчує особу законного представника, та документ, що підтверджує повноваження особи як законного представника, у разі подання документів законним представником; 3) переклад на українську мову сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними, засвідчений у встановленому законодавством порядку; 4) копію рішення про надання дозволу на імміграцію; 5) документ, що підтверджує сплату адміністративного збору, або документ про звільнення від його сплати.

За приписами п.40 Порядку №321, для оформлення у зв`язку із втратою або викраденням посвідки, її обміну іноземець або особа без громадянства подають такі документи: 1) посвідку, що підлягає обміну (крім випадків втрати та викрадення); 2) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, крім випадків, установлених абзацом восьмим цього пункту; 3) переклад на українську мову сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними, засвідчений у встановленому законодавством порядку; 4) документи, що підтверджують обставини чи юридичні факти, відповідно до яких посвідка підлягає обміну (крім випадків, передбачених підпунктами 3-5 пункту 7 цього Порядку), документи, видані компетентними органами іноземних держав, мають бути легалізованими в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України; 5) документ, що посвідчує особу законного представника, та документ, що підтверджує повноваження особи як законного представника, у разі подання документів законним представником; 6) документ, що підтверджує сплату адміністративного збору, або документ про звільнення від його сплати.

Як зазначено у п.64 Порядку №321, посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі:1) скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону України «Про імміграцію»; 2) отримання даних з баз даних Реєстру, відповідних автоматизованих інформаційних і довідкових систем, реєстрів та баз інших державних органів або інформації від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу, який у межах наданих йому повноважень забезпечує дотримання вимог законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, інформації про те, що посвідку видано на підставі неправдивих відомостей, підроблених чи недійсних документів; 3) в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до п.68 Порядку №321, іноземець або особа без громадянства, стосовно яких прийнято рішення про скасування посвідки, у випадку, зазначеному в підпункті 1 пункту 64 цього Порядку, повинні зняти з реєстрації місце проживання, здати посвідку та виїхати за межі України в місячний строк з дня отримання рішення про скасування дозволу на імміграцію.

При цьому, за приписами п.72 Порядку №321, посвідка вилучається, визнається недійсною та знищується у разі:1) коли вона підлягає обміну у зв`язку із зміною інформації, внесеної до посвідки (крім додаткової змінної інформації); 2) виявлення помилки в інформації, внесеній до посвідки; 3) непридатності посвідки для подальшого використання; 4) скасування посвідки; 5) коли вона заявлена як втрачена або викрадена; 6) смерті особи, якій видано посвідку; 7) закінчення строку її дії або прийняття рішення про обмін такої посвідки до закінчення строку її дії; 8) оформлення посвідки з порушенням вимог законодавства; 9) неотримання посвідки іноземцем або особою без громадянства протягом шести місяців; 10) коли іноземець або особа без громадянства не звернулися для її обміну у строки, визначені пунктом 18 цього Порядку.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивачу 19.04.2004 року видано посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_4 .

Судом також встановлено, що 05.11.2007 року ВГІРФО ГУМВС України в Одеській області громадянці В`єтнаму ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 видано посвiдку на постійне проживання серії ОД № 2133 безстроково. Місцем зареєстрованого проживання з 07.05.2007 року зазначено АДРЕСА_2 .

Суд зазначає, що статтею 5 КАС України встановлено право на судовий захист та його способи і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Також судом встановлено, що позивач звернулась до відповідача із заявою про обмін посвідки на постійне проживання (що не заперечується сторонами по справі), за результатом розгляду якої ГУ ДМС в Одеській області 25.10.2021 року було прийнято рішення №51032300011195 про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання, яке судом було скасовано, суд вважає, що позовні вимоги про зобов`язання Головне управління Державної міграційної служби України в Одеський області поновити громадянину Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 посвідку на постійне проживання в Україні шляхом видачі нової посвідки є такими, що підлягають задоволенню.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі Бендерський проти України від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги належать до задоволення.

Відповідно до положень ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав Відповідачем у справі, або якщо Відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Позивачем, за звернення до суду з даним адміністративним позовом, було сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн.

У зв`язку з задоволенням даного адміністративного позову суд дійшов висновку про стягнення з відповідача - Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області на користь позивача судових витрат зі сплати судового збору в розмірі 908,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 9, 72, 77, 90, 139, 205, 229, 242-246, 255, 293, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (вул. Березняківська, 4-А, м. Київ, 02152, код ЄДРПОУ 42552598), Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (вул. Преображенська, 44, м. Одеса, 65014, код ЄДРПОУ 37811384) про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві від 18.12.2018 року № 109614 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 51032300011195 від 25.10.2021 р. про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання громадянці Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеський області поновити громадянину Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 посвідку на постійне проживання в Україні шляхом видачі нової посвідки.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (вул. Березняківська, 4-А, м. Київ, 02152, код ЄДРПОУ 42552598) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст.255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.

Суддя А.А. Радчук