Рішення № 103423831, 22.12.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.12.2021Справа № 910/12527/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., при секретарі судового засідання Стеренчук М.О., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрдонінвест Трейдінг"

до Публічного акціонерного товариства "Центренерго"

про стягнення 6 108 326,85 грн.

Представники сторін:

Від позивача: Шох С.М. - ордер № 1009306 від 15.10.2019 року;

Від відповідача: Гавкалюк В.В. - довіреність № 282/22 від 21.10.2021 року.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрдонінвест Трейдінг" звернулося до Господарського суд міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Центренерго" про стягнення 5 193 435,68 грн., а саме 4 887 366,92 грн. основної заборгованості, 286 224,84 грн. вартості доставки вугілля, 16 867,33 грн. пені та 2 976,59 грн. процентів річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем укладеного між сторонами Договору поставки вугілля № 111/15 від 29.03.2019 року в частині оплати поставленого товару, у зв`язку з чим в останнього виникла заборгованість у розмірі 4 887 366,92 грн., заборгованість за доставку вугілля у розмірі 286 224,84 грн., за наявності якої позивачем нараховано пеню та проценти річних.

Господарським судом міста Києва рішенням від 25.05.2020 року у справі № 910/12527/19, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2020 року, позов задоволено повністю. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Центренерго" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрдонінвест Трейдінг" 4 887 366,92 грн. основної заборгованості, 286 224,84 грн. вартості доставки вугілля, 16 867,33 грн. пені, 2 976,59 грн. процентів річних та витрати по сплаті судового збору у розмірі 77 901,54 грн.

Постановою Верховного Суду від 03.12.2020 року рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2020 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2020 року у справі № 910/12527/19 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.12.2020 року справу № 910/12527/19 передано на розгляд судді Селівону А.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.12.2020 року справу № 910/12527/19 прийнято до провадження суддею Селівоном А.М., вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 04.02.2021 року.

Проте судове засідання, призначене на 04.02.2021 року, не відбулось у зв`язку з направленням матеріалів справи до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2021 року відмовлено в задоволенні заяви ПАТ "Центренерго" про роз`яснення постанови Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2020 року та відмовлено ПАТ "Центренерго" в задоволенні заяви про виправлення описки у судовому рішенні - постанові Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2020 року.

09.02.2021 року матеріали справи № 910/12527/19 повернуто до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.02.2021 року підготовче засідання призначено на 31.03.2021 року.

Судом доведено до відома сторін, що до початку судового засідання 28.01.2021 року від відповідача надійшло клопотання № 395-г/00473/2020-458 від 27.01.2021 року про призначення та проведення комплексної судової експертизи матеріалів і речовин та товарознавчої експертизи разом з доказами направлення на адресу позивача; 28.01.2021 року від відповідача надійшли письмові пояснення № 395-г/000473/2020-4059 щодо суті спору разом з доказами направлення на адресу позивача, в яких відповідач заперечує проти позовних вимог та зазначає, що на підставі спірного договору позивачем було поставлено неякісне вугілля, яке не відповідає встановленим стандартам, технічним умовам та технічній документації, отже дослідженню підлягають, в першу чергу, умови Договору щодо якості товару та наслідки поставки неналежної якості.

Від позивача через канцелярію суду 01.02.2021 року письмові пояснення б/н від 28.01.2021 року щодо суті спору, в яких позивач підтримує позовні вимоги, зазначає про відсутність доказів наявності у відповідача проб вугілля та просить суд відмовити в задоволенні клопотання про призначення експертизи; 04.02.2021 року від позивача надійшла заява б/н від 03.02.2021 року про збільшення суми позовних вимог разом з доказами направлення на адресу відповідача; 29.03.2021 року від відповідача надійшла заява про застосування строків позовної давності до вимог позивача про стягнення пені за період 04.09.2019 року - 10.02.2020 року. Подані клопотання долучено судом до матеріалів справи.

У судовому засіданні 31.03.2021 року протокольно оголошено перерву на 05.05.2021 року.

Проте, у зв`язку з перебуванням судді Селівона А.М. у відпустці, судове засідання 05.05.2021 року не відбулось.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.04.2021 року розгляд справи призначено на 02.06.2021 року.

У підготовчому засіданні 02.06.2021 року протокольно оголошено перерву на 09.06.2021 року.

Судом доведено до відома, що до початку судового засідання від позивача 05.05.2021 року надійшли заперечення на клопотання про призначення та проведення комплексної судової експертизи разом з доказами направлення на адресу відповідача, які долучено судом до матеріалів справи.

Окрім того, у судовому засіданні 02.06.2021 року уповноваженим представником позивача подано для долучення до матеріалів справи клопотання про призначення та проведення комплексної судової експертизи та запропоновано для вирішення експертів додаткові запитання.

За результатами розгляду в судовому засіданні 09.06.2021 року поданої 04.02.2021 року заяві позивача про збільшення розміру позовних вимог, в якій позивач окрім збільшення позовних вимог, а саме пені до 380 381,18 грн., три відсотків річних до 223 244,04 грн., заявляє додаткову вимогу про стягнення з відповідача 331 109,87 грн. втрат від інфляції, останню прийнято судом до розгляду, у зв`язку з чим має місце нова ціна та предмет позову, з урахуванням якого здійснюється подальший розгляд спору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.06.2021 року задоволено клопотання відповідача - Публічного акціонерного товариства "Центренерго" про призначення комплексної експертизи матеріалів та речовин й товарознавчої експертизу, призначено у справі № 910/12527/19 судову комплексну експертизу матеріалів та речовин й товарознавчу експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.

Окрім того вказаною ухвалою зупинено провадження у справі № 910/12527/20 на час проведення призначеної судової комплексної судової експертизи матеріалів та речовин та товарознавчої експертизи та отримання її результатів, для проведення експертизи матеріали справи № 910/12527/20 ухвалено надіслати до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.

Відповідно до супровідного листа від 20.07.2021 року № 910/12527/19/5888/2021 матеріали справи № 910/12527/20 в 6 томах були направлені на адресу Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.

Через канцелярію суду 09.09.2021 року надійшло клопотання судового експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 26087/21-34/26088/21-53 від 30.08.2021 року про надання об`єктів дослідження та надання дозволу на повне або часткове використання об`єктів дослідження, а саме про необхідність доставлення до Київського НДІСЕ для проведення експертизи зразків вугілля, номери та акти відбору яких відповідають питанням ухвали Господарського суду міста Києва від 09.06.2019 року та які знаходяться на Зміївській, Трипільській та Вуглегірській ТЕС.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.09.2021 року поновлено провадження у справі № 910/12527/19 та призначено до розгляду клопотання експерта на 06.10.2021 року, а також зобов`язано відповідача забезпечити доставку до Київського НДІСЕ для проведення судової експертизи зразків вугілля, які зазначені в клопотанні експерта № 26087/21-34/26088/21-53 від 30.08.2021 року, надавши суду відповідні письмові докази.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 06.10.2021 від позивача надійшло клопотання б/н від 06.10.2021 року, в якому останній просить відмовити в задоволенні клопотання експерта, відмовити в задоволенні клопотання про призначення та проведення комплексної експертизи разом з доказами направлення на адресу відповідача. Подане клопотання долучено судом до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.10.2021 року розгляд справи відкладено на 03.11.2021 року та повторно зобов`язано відповідача у справі у строк до 28.10.2021 року включно: забезпечити доставку до Київського НДІСЕ для проведення судової експертизи зразків вугілля, номери та акти відбору яких відповідають питанням ухвали Господарського суду міста Києва від 09.06.2019 року про призначення експертизи та які знаходяться на Зміївській, Трипільській та Вуглегірській ТЕС, надавши суду відповідні письмові докази.

У зв`язку з тим, що судове засідання призначене на 03.11.2021 року не відбудеться, ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.11.2021 року розгляд справи призначено на 18.11.2021 року.

До початку судового засідання 02.11.2021 року від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшло повідомлення № 26087/21-34/26088/21-53 від 27.10.2021 року про неможливість проведення експертизи за відсутності об`єктів дослідження - відібраних зразків вугілля; 17.11.2021 року від позивача надійшло клопотання б/н від 16.11.2021 року про витребування доказів у відповідача. Подані клопотання долучено судом до матеріалів справи.

У судовому засіданні 18.11.2021 року уповноваженим представником відповідача повідомлено суд про неможливість виконання ухвали суду та клопотання експертів, зокрема, щодо надання зразків вугілля, номери та акти відбору яких відповідають питання ухвали Господарського суду міста Києва від 09.06.2021 року про призначення експертизи та які знаходяться на Зміївській, Трипільській та Вуглегірській ТЕС.

Враховуючи вищевикладене, розглянувши клопотання експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 26087/21-34/26088/21-53 від 30.08.2021 року про надання об`єктів дослідження та надання дозволу на використання об`єктів дослідження, заслухавши пояснення відповідача щодо неможливості виконання ухвали суду та клопотання експертів про надання зразків об`єкта дослідження, беручи до уваги повідомлення Київського НДІСЕ про неможливість проведення експертизи за відсутності об`єктів дослідження - відібраних зразків вугілля, суд дійшов висновку до висновку про неможливість проведення у справі № 910/12527/19 комплексної судової експертизи та продовження розгляду справи на стадії підготовчого провадження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.11.2021 року враховуючи те, що судом остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, судом закрито підготовче провадження у справі № 910/12527/19 та оголошено про початок розгляду справи по суті, судове засідання призначено на 16.12.2021 року.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 16.12.2021 року судом протокольною ухвалою оголошено перерву на 22.12.2021 року.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, від сторін на час розгляду справи по суті 22.12.2021 року до суду не надходило.

У судові засідання з розгляду справи по суті 16.12.2021 року та 22.12.2021 року з`явились уповноважені представники позивача та відповідача.

У судових засіданнях з розгляду справи по суті 16.12.2021 року та 22.12.2021 року представник позивача підтримав позовні вимоги, викладені в позовній заяві, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судових засіданнях з розгляду справи по суті 16.12.2021 року та 22.12.2021 року проти позовних вимог заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, а також підтримав заяву про застосування строків позовної давності до вимог в частині пені.

Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 22.12.2021 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судових засіданнях пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 29.03.2019 року між Публічним акціонерним товариством "Центренерго" (покупець за договором, відповідач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрдонінвест Трейдінг" (постачальник за договором, позивач у справі) укладено Договір поставки вугілля № 111/15 (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник поставить (передасть) у власність покупця, а покупець прийме і оплатить вугільну продукцію (далі вугілля) на зазначених у договорі умовах.

Розділами 2 - 10 Договору сторони погодили умови поставки, права та обов`язки сторін, приймання вугілля, кількість вугілля, якість та асортимент вугілля, ціну, вартість та умови оплати, відповідальність сторін, інші умови та термін дії Договору тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Договір набирає чинності з дати його підписання і діє по 31.07.2019 року, а в частині розрахунків - до їх повного виконання (пункт 10.1 Договору в редакції додаткової угоди від 26.06.2019 року № 2 до Договору).

Вказаний Договір підписаний представниками постачальника і покупця та скріплений печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до пункту 1.2 Договору кількість, асортимент і строки (терміни) поставки вугілля погоджуються сторонами в залежності від потреби покупця, але в будь-якому випадку в межах загальної суми договору і терміну його дії та разом з назвами виробників, вантажовідправників, відокремлених підрозділів покупця (ТЕС) - вантажоотримувачів (далі - вантажоотримувачі), залізничних станцій відправлення, залізничних станцій вантажоотримувачів (далі - залізничні станції призначення) і їх реквізитами вказуються в специфікаціях до договору, які є невід`ємною частиною договору (далі - специфікація).

Як визначено в п.2.3 Договору узгоджений сторонами в відповідній специфікації обсяг вугілля постачається окремими партіями. Партією вважається вироблений і відвантажений на адресу вантажоотримувач за певний проміжок часу обсяг вугілля, середня якість якого характеризується однією об`єднаною пробою, за результатами лабораторних випробувань якої оформлене посвідчення про якість вугілля в партії та враховані особливості пункту 4.5 Договору.

Згідно п. 2.5 Договору вугілля поставляється виключно при наявності та на підставі відповідних підписаних сторонами Специфікацій.

Зокрема, сторонами було погоджено та підписано 29.03.2019 року Специфікації до Договору: № 1, № 2 та № 3, згідно яких погоджено поставку вугілля марки Г(Г2) 0-100 в обсязі 22,7 (+/-5%) тис.тон, 17,5 (+/-5%) тис.тон та 9,8 (+-5%) тис. тон відповідно на адресу Веглегірської ТЕС (код 4543), Зміївської ТЕС (код 4479) та Трипільскої ТЕС (код 3371) - виробник та вантажовідправник ДП «ВК «Краснолиманська».

Пунктом 2.1 Договору визначено, що поставка вугілля по договору здійснюється залізничним транспортом на умовах DDP (залізнична станція призначення) згідно "Інкотермс 2010. Правила ІСС з використання термінів для внутрішньої та міжнародної торгівлі", з урахуванням передбачених договором особливостей.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Зокрема, умовами Специфікацій №№ 1-3 до Договору сторони погодили строки постачання вугілля з 01.04.2019 року по 30.04.2019 року.

У відповідності до норм частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Згідно з пунктом 2.6 Договору право власності на вугілля від постачальника до покупця переходить після підписання сторонами акту приймання-передачі вугілля у відповідності до пункту 4.6 Договору.

Відповідно до п.4.6 Договору результати приймання вугілля в місці надходження використовуються для виконання умов Договору, відображаються в Актах звіряння кількості і якості та Актах приймання - передачі вугілля.

Акт звіряння по кількості та якості отриманого по Договору вугілля повинен містити (в тому числі, але не виключно) назви виробника та вантажовідправника, період відвантаження та надходження, марку вугілля, номери посвідчень якості, визначені відповідно до умов Договору кількісні і якісні показники, прізвища, ініціали та підписи уповноважених представників постачальника та вантажоотримувача.

Акт приймання передачі вугілля повинен містити (в тому числі, але не виключно) основні дані, вказані в Акті звіряння кількості та якості, розрахунок ціни врахуванням знижок/надбавок та фактичної вартості поставленого вугілля, ПДІ у разі його нарахування, код товару згідно з УКТ ЗЕД (не менше чотири перших цифри відповідного коду), прізвище, ініціали та підписи уповноважених представників та печатки вантажоотримувач, покупця та постачальника (за умови, що відповідні особи здійснюють діяльність з використанням печатки).

Як встановлено судом за матеріалами справи та зазначено позивачем, на виконання умов укладеного Договору поставки вугілля № 111/15 від 29.03.2019 року позивач поставив, а відповідач прийняв вугілля на загальну суму 140 695 851,38 грн. відповідно до наявних в матеріалах справи Актів приймання-передачі партії вугільної продукції: № 4 -УДІТ від 19.04.2019 року на суму 24 183 330,23 грн., № 5 - УДІТ від 19.04.2019 року на суму 7 968 404,67 грн., № 6 - УДІТ від 19.04.2019 року на суму 10 000 462,96 грн., № 7 - УДІТ від 19.04.2019 року на суму 17 195 926,62 грн., № 36-УДІТ від 18.07.2019 року на суму 4 887 366,92 грн., № 59/УДІ від 22.04.2019 року на суму 36 684 600,46 грн., № 60/УДІ від 23.04.2019 року на суму 12 508 378,74 грн., № 1-УДІТ/15 від 25.04.2019 року на суму 27 267 380,78 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.

При цьому судом встановлено, що факт отримання товару (вугілля) відповідачем підтверджується засвідченими відбитками печаток сторін підписами на вказаних Актах приймання - передачі партії вугільної продукції представників постачальника Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрдонінвест Трейдінг», покупця - Публічного акціонерного товариства «Центренерго» та вантажоотримувачів - Вуглегірської ТЕС, Зміївської ТЕС та Трипільської ТЕС.

За умовами п.3.1.2 Договору обов`язок з оформлення залізничних перевізних документів, належно та у повному обсязі згідно Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000 року, а також забезпечення чіткого дотримання вимог цих правил при виконанні передбачених Договором зобов`язань покладено на постачальника.

Зокрема, додатково постачання товару відповідачеві підтверджується наявними в матеріалах справи копіями залізничних накладних, вантажовідправником в яких зазначено ДП «ВК «Краснолиманська» та вантажоодержувачем - ПАТ «Центренерго».

Згідно з частиною 1 статті 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.

Відповідно до частини 1 статті 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред`явити вимогу у зв`язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як встановлено судом, позивачем як постачальником та вантажоодержувачами - Вуглегірською ТЕС, Зміївською ТЕС та Трипільською ТЕС, які за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є відокремленими підрозділами ПАТ «Центренерго», від імені покупця було підписано Акти звіряння по кількості та якості: № 4 -УДІТ від 19.04.2019 року, № 5 -УДІТ від 19.04.2019 року, № 6 -УДІТ від 19.04.2019 року, № 7 -УДІТ від 19.04.2019 року, № 36-УДІТ від 18.07.2019 року, № 59/УДІ від 22.04.2019 року, № 60/УДІ від 23.04.2019 року, № 1-УДІТ/15 від 25.04.2019 року, в яких наведені показники постачальника, відправника, показники, прийняті ТЕС та прийняті до розрахунку, також зазначено, що вказані акти є підставою для проведення взаєморозрахунків без звертання до держарбітражу.

Згідно п. 3.1.5 Договору постачальник зобов`язаний надати вантажоотримувачу оригінальні примірники посвідчень якості вугілля на кожну відвантажену партію до моменту підписання відповідних актів звіряння кількості та якості вугілля.

Так, позивачем піж час здійснення поставки надавались відповідні посвідчення про якість рядового вугілля (продуктів збагачення) 2019 року на відвантажені партії вугілля, які наявні в матеріалах справи.

Разом з тим, заперечень щодо факту поставки товару за спірними актами приймання - передачі партії вугільної продукції на час їх підписання відповідачем суду не надано. Доказів пред`явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки товару у відповідності до умов Договору, а також наявності письмових претензій та/або повідомлень про невідповідність, ознак невідповідності кількості/якості поставленого товару (вугілля) станом на час підписання актів та здійснення часткової оплати від відповідача до суду не надходило.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що у відповідності до укладеного між сторонами Договору позивачем виконані прийняті на себе зобов`язання з передачі товару (вугілля) відповідачу - Публічному акціонерному товариству «Центренерго», а відповідачем, у свою чергу, прийнято товар без будь - яких зауважень.

Факт передачі позивачем товару належним чином підтверджено матеріалами справи.

Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору, документами, які підтверджують як факт виконання позивачем зобов`язання з поставки товару відповідачеві, так і факт виникнення у останнього зобов`язання з його оплати, є Акти приймання - передачі партії вугільної продукції, які сторонами належним чином оформлені та підписані без будь - яких зауважень, засвідчені печатками обох сторін.

Тобто, саме ці документи є первинними бухгалтерськими документами, які засвідчують здійснення господарської операції і містять інформацію про вартість переданого товару.

За умовами пункту 7.1 Договору враховуючи положення пункту 45 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України щодо тимчасового звільнення від оподаткування податком на додану вартість (далі - ПДВ) операцій з постачання на митній території України вугілля та/або продуктів його збагачення (далі - податкова пільга) базова ціна вугілля, що поставляється по договору, встановлюється за одну тонну при визначених в пункті 6.1. договору базових показниках якості і становить 2725,00 грн. без ПДВ. У випадку відмови постачальника від використання податкової пільги сторони укладають додаткову угоду до договору щодо встановлення базової ціни вугілля з врахуванням ПДВ на період, визначений на підставі наданих покупцю завірених копій підтверджуючих документів про відмову постачальника від використання податкової пільги у цьому періоді.

Загальна сума договору складається з визначеної відповідно до умов договору фактичної вартості поставленого вугілля, плати за перевезення вугілля перевізником, ПДВ у випадку його нарахування та не може перевищувати 160 000 000,00 грн. (п. 7.2 Договору).

Фактична вартість поставленого вугілля встановлюється як добуток визначених відповідно до умов Договору кількості (маси) вугілля і ціни 1 тони вугілля з врахуванням відповідних знижок (п.7.6 Договору).

Відповідно до пунктів 7.6, 7.6.2 Договору плату за перевезення оплачує постачальник. Покупець відшкодовує постачальнику вказану в залізничних накладних плату за перевезення виключно по території України.

Підставою для відшкодування покупцем плати за перевезення є акт відшкодування плати за перевезення до кожного акту приймання-передачі вугілля, який повинен містити (в тому числі, але не виключно) назву вантажовідправника та залізничної станції відправлення, номер залізничної накладної, номер залізничного вагону, кількість вугілля, розмір плати за перевезення, яка підлягає відшкодуванню, номер та дату відповідного акту приймання-передачі вугілля.

Зокрема, в матеріалах справи наявні складені у відповідності до умов Договору Акти відшкодування плати за перевезення на загальну суму 11 355 562,20 грн., згідно яких покупець відшкодовує постачальнику за умовами Договору розмір плати за перевезення вугілля, поставленого на Вуглегірську ТЕС, Зміївську ТЕС та Трипільську ТЕС по відповідним Актам приймання - передачі, а саме: до акту приймання-передачі партії вугільної продукції від 19.04.2019 року № 4 -УДІТ на суму 2 175 121,20 грн., до акту приймання-передачі партії вугільної продукції від 19.04.2019 року № 5 - УДІТ на суму 455 575,56 грн., до акту приймання-передачі партії вугільної продукції від 19.04.2019 року № 6 - УДІТ на суму 903 625,20 грн., до акту приймання-передачі партії вугільної продукції від 19.04.2019 року № 7 - УДІТ на суму 975 311,04 грн., до акту приймання-передачі партії вугільної продукції від 18.07.2019 року № 36-УДІТ на суму 286 224,84 грн., до акту приймання-передачі партії вугільної продукції від 22.04.2019 року № 59/УДІ на суму 2 182 938,60 грн., до акту приймання-передачі партії вугільної продукції від 23.04.2019 року № 60/УДІ на суму 1 168 479,60 грн. та до акту приймання-передачі партії вугільної продукції від 25.04.2019 року № 1-УДІТ/15 на суму 3 208 286,16 грн.

За змістом вказаних Актів відшкодування плати за перевезення вбачається, що вони підписані без зауважень представниками постачальника Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрдонінвест Трейдінг», покупця - Публічного акціонерного товариства «Центренерго» та вантажоотримувачів - Вуглегірської ТЕС, Зміївської ТЕС та Трипільської ТЕС,а також засвідчені печатками вказаних осіб.

Факт здійснення перевезень, їх обсяг та розмір плати за перевезення сторонами не заперечувався.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно п. 7.7 Договору оплата вартості вугілля та відшкодування вартості за його перевезення здійснюється покупцем на підставі підписаних між сторонами актів приймання-передачі вугілля та актів відшкодування плати за перевезення в національній валюті України шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на рахунок постачальника протягом 40 (сорока) календарних днів з моменту підписання відповідних актів.

Доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати поставленого за Договором товару (вугілля) та відшкодування плати за перевезення матеріали справи не містять.

Таким чином, підписання покупцем (відповідачем) Актів приймання - передачі вугілля, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/174, та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за поставлений позивачем товар (вугілля).

Проте, як встановлено судом та зазначено позивачем в позовній заяві, а також відповідачем не заперечувалось, за поставлений товар відповідачем було здійснено часткову оплату в сумі 135 808 484,46 грн. та здійснено часткове відшкодування плати перевезення вугілля в сумі 286 224,84 грн., що підтверджується наданими позивачем копіями відповідних платіжних доручень, які містять посилання на реквізити спірного Договору, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед постачальником за отриманий товар (вугілля) у розмірі 4 887 366,92 грн. та заборгованість з відшкодування вартості плати за перевезення товару у розмірі 286 224,84 грн.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Отже, як встановлено судом за матеріалами справи та зазначено позивачем в позовній заяві, свої зобов`язання щодо сплати Товариству з обмеженою відповідальністю «Укрдонінвест трейдінг» грошових коштів за поставлений товар (вугілля) та відшкодування плати за перевезення вантажу у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого у Публічного акціонерного товариства «Центренерго» утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у розмірі неоплаченого товару на суму 4 887 366,92 грн. та невідшкодованої вартості його перевезення на суму 286 224,8484 грн., які останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

Окрім цього посилаючись на прострочення відповідачем виконання зобов`язання щодо оплати поставленого товару та відшкодування плати за перевезення у строк, визначений умовами Договору, позивачем у позовній заяві нараховано та пред`явлено до стягнення на підставі пункту 8.14 Договору пеню у розмірі 16 867,33 грн., а також на підставі статті 625 Цивільного кодексу України 3 % річних в сумі 2976,59 грн., які в заяві про збільшення розміру позовних вимог збільшено до 380 381,18 грн. пені, 223 244,04 грн. відсотків річних та додатково нараховано 31 109,87 грн. втрат від інфляції, які позивач також просив стягнути з відповідача відповідно до наданих розрахунків.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу або письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсними чи розірвання Договору поставки вугілля № 111/15 від 29.03.2019 року та Додаткових угод до нього та/або їх окремих положень суду також не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору та Додаткових угод до нього на час їх підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

Суд зазначає, що під час попереднього розгляду справи рішенням Господарського суду міста Києва від 25.05.2020 року у справі №910/12527/19, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2020 року, позов задоволено повністю. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Центренерго" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрдонінвест Трейдінг" 4 887 366,92 грн. основної заборгованості, 286 224,84 грн. вартості доставки вугілля, 16 867,33 грн. пені, 2 976,59 грн. 3% процентів річних та витрати по сплаті судового збору у розмірі 77 901,54 грн.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій обґрунтовані тим, що відповідачем не доведено жодними належними та допустимими доказами поставки позивачем неякісного вугілля з викладених відповідачем обставин.

Також місцевим господарським судом у рішенні від 25.05.2020 відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи та товарознавчої експертизи, з огляду на те, що відповідачем не обґрунтовано подання вказаних клопотань, з яких підстав відповідач пропонує провести експертизу, що саме має бути предметом дослідження, а також не надано жодних доказів на підтвердження необхідності проведення експертиз.

Суд апеляційної інстанції також відмовив відповідачу у призначенні комплексної судової економічної та товарознавчої експертизи у справі №910/12527/19 з тих підстав, що товарознавча експертиза щодо якості поставленого товару може бути проведена належним чином за наявності певних умов: по-перше, в розпорядженні експерта повинен бути саме той товар щодо якості якого заперечує одна із сторін; по-друге, стороною повинно бути доведено, що умови зберігання товару відповідали певним характеристикам для зберігання вказаного товару, зазначивши при цьому, що з дати підписання Акту 36-УДІТ від 18.07.2019 року минуло майже три місяці, позивач є не єдиним постачальником вказаної продукції, вугільна продукція зберігається відповідачем в такий спосіб, що достеменно ідентифікувати яким саме постачальником її було поставлено не виявляється за можливе.

В подальшому постановою Верховного Суду від 03.12.2020 року постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2020 року та рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2020 року у справі №910/12527/19 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду Господарського суду міста Києва як суду першої інстанції.

Зокрема, як зазначено в постанові Верховного Суду, при вирішенні спору ані судом першої інстанції, ані судом апеляційної інстанції достовірно не встановлено обставин відповідності поставленого за Договором поставки вугілля № 111/15 від 29.03.2019 року товару умовам щодо його якості, та не надано відповідної правової оцінки доводам відповідача щодо поставки позивачем неякісного товару, а відтак і щодо дійсної суми заборгованості, отже висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову є передчасними.

Окрім цього, за висновками Верховного Суду судом апеляційної інстанції не надано оцінки доводам ПАТ «Центренерго», що по фактам поставок неякісного вугілля ПАТ «Центренерго» було подано ряд заяв про вчинення злочину до правоохоронних органів, а також не враховано наявність у ПАТ «Центренерго» зразків вугілля, поставленого за спірним Договором, які можуть бути надані для проведення судової товарознавчої експертизи.

Відповідно до ст. 316 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

В свою чергу заперечуючи проти позовних вимог, відповідач наполягає на поставці позивачем товару неналежної якості, тобто вугілля, яке не відповідає встановленим стандартам, технічним мовам та технічній документації, у зв`язку з чим ПАТ «Центренерго» не було проведено повну оплату вказаного товару.

У відповідності до ч.ч. 1, 3, 4 ст. 268 ГК України якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів. У разі відсутності в договорі умов щодо якості товарів остання визначається відповідно до мети договору або до звичайного рівня якості для предмета договору чи загальних критеріїв якості. Постачальник повинен засвідчити якість товарів, що поставляються, належним товаро-супровідним документом, який надсилається разом з товаром, якщо інше не передбачено в договорі.

Згідно ч. 5 ст. 268 ГК України у разі поставки товарів більш низької якості, ніж вимагається стандартом, технічними умовами (у разі наявності) чи зразком (еталоном), покупець має право відмовитися від прийняття і оплати товарів, а якщо товари уже оплачені покупцем, - вимагати повернення сплаченої суми.

В свою чергу за приписами ч. 2 ст. 678 ЦК України у разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов`язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з`явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором:

1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; 2) вимагати заміни товару.

Суд зазначає, що умови приймання вугілля, якість та асортимент вугілля, що поставляється за договором, передбачені розділами 4 та 6 спірного Договору.

Відповідно до пункту 4.1 Договору приймання вугілля здійснюється спільно вантажоотримувачем і уповноваженими представниками постачальника в місці надходження - на території і на обладнанні вантажоотримувача.

За письмовим погодженням сторін приймання вугілля в місці надходження може здійснюватись незалежною інспекторською організацією або в присутності представника такої організації (п. 4.3 Договору).

Згідно п. 4.4 Договору спірні ситуації щодо якісних показників вугілля, прийнятого без участі представника незалежної інспекторської організації, вирішуються шляхом виконання хіманалізів контрольних та арбітражних зразків лабораторних проб.

Хіманаліз арбітражних зразків лабораторних проб здійснюється на письмову вимогу Постачальника або Покупця після оцінки результатів хіманалізу відповідних контрольних зразків лабораторних проб. Результати хіманалізу арбітражних зразків лабораторних проб вважаються остаточними без врахування всіх попередніх хіманалізів в будь-яких лабораторіях та застосовуються для виконання умов договору.

Для визначення фактичних якісних показників з вугілля відбирають проби, готують їх для лабораторних випробувань та здійснюють випробування за відповідними чинним нормативними документами на методи відбору проб до лабораторних випробувань та на методи аналізування (п.6.2 Договору).

Порядок відбору арбітражних зразків визначений пунктом 6.3 Договору.

При цьому у вказаному пункту зазначено, що арбітражні зразки проб зберігаються в вантажоотримувача до моменту підписання Актів звіряння кількості та якості вугілля, з яких відбирались ці зразки.

Наразі, матеріали справи не містять та сторонами суду не надано доказів вчинення відповідачем відповідних дій щодо встановлення якості вугілля, зокрема, проведення хіманалізу арбітражних зразків спірної партії вугілля, як передбачено умовами Договору.

Натомість, представниками сторін було підписано без зауважень вищевказані Акти звіряння по кількості і якості, якими сторони підтвердили, що позивач поставив, а відповідач отримав вугільну продукцію, в тому числі за актом 18.07.2019 № 36-УДІТ, (Вуглегірська ТЕС) загальною вагою 1 854,286 т в звітному періоді з 07.04.2019 року по 09.04.2019 року. При цьому в усіх актах вказано, що вони є підставою для проведення взаєморозрахунків без звернення до Держарбітражу.

Тобто зазначеними Актами сторони підтвердили отримання продукції за показниками якості та ціни у відповідності до умов Договору та вартістю з урахуванням кількісних та якісних показників відповідно до п. 7.3, 7.4 договору.

Якщо поставлені товари відповідають стандартам або технічним умовам (у разі наявності), але виявляться більш низького сорту, ніж було зумовлено, покупець має право прийняти товари з оплатою за ціною, встановленою для товарів відповідного сорту, або відмовитися від прийняття і оплати поставлених товарів (ч. 7 ст. 268 ГК України).

Так, за умовами Договору, зокрема п. 7.3, 7.4 визначено, якщо фактичні якісні показники вугілля відрізняються від встановлених в пункті 6.1 договору базових показників, ціна 1 тонни вугілля визначається з врахуванням знижок за кожен відсоток відхилення від базових показників; ціна 1 тонни вугілля в партії складає 10% від вказаної в п. 7.1 Договору, якщо по відношенню до цієї партії вугілля виникне хоча б одна з наступних умов: вміст золи перевищить 30%, вміст вологи перевищить 16%.

Згідно з Актом № 36 -УДІТ приймання - передачі партії вугільної продукції від 18.07.2019 вартість партії вугілля в зв`язку з недоліками по зольності та вологості зменшено на 145 527,65 грн. та 20 034,79 грн. відповідно.

Таким чином сторонами при прийманні продукції перевірялись питання її якості та в зв`язку з виявленими недоліками було враховано відповідну знижку.

Суд наголошує, що умовами Договору чітко визначені вимоги, які стосуються якості поставленого вугілля, порядку посвідчення перевірки та погодження сторонами договору такої якості.

Так, на виконання умов Договору позивачем у встановленому порядку і строки до моменту підписання Актів звіряння кількості та якості вугілля було надано оригінали примірників посвідчень якості вугілля.

Наразі, в матеріалах справи наявні надані виробником ДП «ВК «Краснолиманська» під час здійснення поставки партії вугілля посвідчення № 876 від 04.04.2019 року та № 879 від 05.07.2019 року про якість рядового вугілля (продуктів збагачення), згідно яких відповідно до ДСТУ 4096-2002 відібрані проби від партії палива вагою 759 тон - відвантажено за час з 04.04.2019 по 04.04.2019 року, та від партії вагою 1103 тон - відвантажено за час з 05.04.2019 року по 05.04.2019 року відповідно споживачеві - Вуглегірська ТЕС ПАТ «Центренерго»; проби поміщені в банки 876 та 879 і опломбовані пломбиром № ВТК-11.

Вказані посвідчення відображені як в Акті звіряння кількості та якості, зокрема, № 36-УДІТ від 18.07.2019 року, так і в Акті № 36-УДІТ від 18.07.2019 року приймання-передачі партії вугільної продукції за Договором, які підписані без зауважень, в тому числі і представниками відповідача.

Більш того, у відповідності до умов Договору покупець мав право не приймати і не оплачувати вугілля, якщо будь-який з його якісних показників виходить за межі встановленого Договором допустимого діапазону, однак, як свідчать фактичні обставини та встановлено судом, вугілля прийнято представниками відповідача, факт такого прийняття належним чином підтверджується матеріалами справи, що, на думку позивача, свідчить про належне виконання умов Договору.

В свою чергу відповідач заперечуючи проти позовних вимог, зазначає, що надані позивачем посвідчення про якість рядового вугілля (продуктів збагачення) не містили наступних показників: позначення нормативного документа, за яким вироблено і відвантажене вугілля, нормативів (згідно ДСТУ) щодо розміру кусків та інформації про середні показники сірки вугілля, отже, ПАТ «Центренерго» стверджує, що поставлене позивачем вугілля було таким, що не відповідало умовам Договору поставки та Специфікацій, а відтак, за наслідками постачання позивачем вугілля за якістю значно нижчою, ніж було передбачено Договором та відповідними нормативами ДСТУ, відповідач мав право не здійснювати оплату такого поставленого вугілля.

Наразі, в обґрунтування своїх заперечень щодо поставки неякісного товару відповідач посилається на звіт про інспекцію вугільної продукції на складах відокремленого підрозділу «Зміївська ТЕС» ПАТ «Центренерго» від 31.07.2019 року, складений Товариством з обмеженою відповідальністю «Матеріали, специфікації, інспекції», згідно якого за наслідками відбору зразків угілля на вугільному складі та дослідження в лабораторії ТОВ «МСІ» показників їх якості відповідно до вимог стандартів ДСТУ для вугілля.

Так, згідно результатів випробувань, наведених у вказаному звіті, показники Сірки (на сухий стан) становлять: штабель № 1-3 - 3,34%, штабель № 2 - 3,79% , штабель № 3 - 1,84%. Тобто перевищують 1,5% встановленого у ДСТУ показника вмісту сірки.

Проте зазначений звіт в якості доказу невідповідності якості поставленого вугілля судом до уваги не приймається, позаяк складений на підставі зразків вугілля, відібраних на вугільному складі Змівської ТЕС, у той час як у даній справі спір виник з приводу не проведення оплати за вугілля, поставлене позивачем на Вуглегірську ТЕС, та, окрім цього, з наведеного звіту не вбачається за можливе ідентифікувати, яке саме вугілля було предметом дослідження, якою партією та яким постачальником воно було поставлене.

Поряд із цим судом враховано, що вказаний звіт було використано відповідачем в рамках інших судових справ з подібними предметами спору про стягнення з ПАТ «Центренерго» заборгованості за поставлене вугілля за іншими договорами поставки, в тому числі укладеними з іншими постачальниками.

Окрім цього, відповідач наголошує, що по фактах поставки неякісного вугілля ПАТ «Центренерго» було подано ряд заяв про вчинення злочинів до правоохоронних органів. Зокрема, в кримінальних провадженнях № 62019000000001020 та № 62019000000001401 від 12.09.2019 року проводяться досудові розслідування Державним бюро розслідувань за фактами привласнення коштів ПАТ «Центренерго» в особливо великих розмірах внаслідок поставок вугілля за завищеними цінами та неналежної якості.

Враховуючи існування між сторонами спору щодо якості поставленого позивачем за Договором вугілля та вказівки Верховного Суду, викладені в постанові від 03.12.2020 року, які в силу приписів ч. 1 ст. 316 ГПК України є обов`язковими для суду першої інстанції, для правильного вирішення справи судом ухвалою від 09.06.2021 року задоволено клопотання відповідача та призначено у справі № 910/12527/19 судову комплексну експертизу матеріалів та речовин й товарознавчу експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз, витрати з оплати експертизи покладено на ПАТ «Центренерго».

Також п. 10 вказаної ухвали суду зобов`язано сторони представити в розпорядження експертів, на їх вимогу, документи, матеріали, необхідні для проведення експертизи, а також надати доступ до об`єкта дослідження.

Через канцелярію суду 09.09.2021 року надійшло клопотання судового експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 26087/21-34/26088/21-53 від 30.08.2021 року про надання об`єктів дослідження та надання дозволу на повне або часткове використання об`єктів дослідження.

Зокрема, у поданому клопотанні експерт Сич О. за результатами попереднього вивчення наданих для проведення експертизи матеріалів судової справи № 910/12527/19 та ознайомившись з ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.06.2021 року про призначення судової експертизи, зазначає, що зразки вугілля, які підлягають дослідженню та відібрані відповідно до актів відбору проб, знаходяться на Зміївській, Трипільській та Вуглегірській ТЕС, у зв`язку з чим на підставі ст. 69 ГПК України та п.2.1 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998 року № 53/5 (далі - Інструкція) звернувся з клопотанням про необхідність доставлення до Київського НДІСЕ для проведення експертизи зразки вугілля, номери та акти відбору яких відповідають питанням ухвали Господарського суду міста Києва від 09.06.2019 року та які знаходяться на Зміївській, Трипільській та Вуглегірській ТЕС.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.09.2021 року, задоволено клопотання експерта щодо надання об`єктів дослідження та надання дозволу на повне або часткове використання об`єктів дослідження та, зокрема, було зобов`язано відповідача у справі у строк до 05.10.2021 року включно забезпечити доставку до Київського НДІСЕ для проведення судової експертизи зазначених експертом зразків вугілля, надавши суду відповідні письмові докази, а також надати письмову згоду на повне або часткове знищення об`єктів експертизи.

Окрім цього ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.10.2021 року повторно зобов`язано відповідача у справі у строк до 28.10.2021 року включно забезпечити доставку до експертної установи вищезазначених зразків вугілля.

Однак, 02.11.2021 року на адресу суду від Київського науково - дослідного інституту судових експертиз надійшло повідомлення № 26087/21-34/26088/21-53 від 27.10.2021 року про неможливість проведення експертизи у зв`язку з ненаданням ПАТ «Центренерго» об`єктів дослідження - відібраних зразків вугілля.

Також судом враховано той факт, що у судовому засіданні 18.11.2021 року уповноваженим представником відповідача повідомлено суд про неможливість виконання ухвали суду та клопотання експертів, зокрема, щодо надання зразків вугілля, номери та акти відбору яких відповідають питання ухвали Господарського суду міста Києва від 09.06.2021 року про призначення експертизи та які знаходяться на Зміївській, Трипільській та Вуглегірській ТЕС.

Згідно ч. 4 ст. 102 ГПК України у разі ухилення учасника справи від подання суду на його вимогу необхідних для проведення експертизи матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, що перешкоджає її проведенню, суд залежно від того, яка особа ухиляється, а також яке ця експертиза має значення, може визнати встановленою обставину, для з`ясування якої експертиза улила призначена, або відмовити у її визнанні.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).

У свою чергу, згідно з ч. 1 ст. 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу.

Відповідність товару вимогам законодавства підтверджується способом та в порядку, встановленими законом та іншими нормативно-правовими актами (ч. 1 ст. 674 ЦК України).

Зокрема, як зазначалось судом вище, згідно наявних в матеріалах справи Актів приймання - передачі вугільної продукції та Актів звіряння по кількості та якості відповідачем як покупцем було прийнято вугілля вартістю 140 695 851,38 грн., в тому числі по якості, що безпосередньо відображено сторонами в зазначених Актах.

Суд зазначає, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України).

Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17.

Отже, добросовісність при виконанні юридичних обов`язків повинна мати місце, в тому числі, при виконанні договору, позаяк дії сторін мають виключати обман, скритність, угода має бути виконана відповідно до її мети й об`єкта, сторони мають прагнути максимально точно виконати зміст зобов`язань, дотримуючись умов щодо строків, якості, місця виконання тощо.

Таким чином, оскільки відповідачем прийнято відповідно до Актів приймання-передачі вугільної продукції, зокрема, № 36-УДІТ від 18.07.2019 року, поставлене вугілля без заперечень та зауважень щодо якості, та відображено у таких актах відповідність вугілля умовам Договору, заперечення відповідача щодо невідповідності якості прийнятого без заперечень та зауважень вугілля судом до уваги не приймаються як такі, що не підтверджені жодними належними та допустимими доказами.

Відтак, з урахуванням положень статей 530, 692 Цивільного кодексу України та пункту 7.7 Договору, станом на час розгляду справи строк виконання відповідачем грошових зобов`язань, щодо яких заявлено позов, настав.

З матеріалів справи вбачається, що свого обов`язку щодо оплати в повному обсязі поставленого товару відповідачем не виконано, внаслідок чого в останнього утворилась заборгованість у розмірі 4 887 366,92 грн.

Окрім цього, настав строк виконання зобов`язання з відшкодування вартості доставки вугілля згідно Актом відшкодування вартості доставки від 18.07.2019 року до акту приймання - передачі вугілля № 36-УДІТ від 18.07.2019 року, згідно якого вартість доставки до пункту відвантаження вугільної продукції за вищезазначеним актом склала 286 224,84 грн.

Поряд із цим, встановлюючи фактичні обставини справи на підставі наявних в матеріалах справи доказів, суд зазначає, що у пункті 30 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи "Щодо якості судових рішень" міститься положення, згідно з яким дотримання принципів змагальності та рівності сторін є необхідними передумовами сприйняття судового рішення як належного сторонами, а також громадськістю.

Принцип змагальності необхідно розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та принцип ефективної участі.

Пункт 4 статті 129 Конституції України змагальність сторін прямо пов`язує зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Наразі сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу або письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів. Доказів на підтвердження оплати як вартості поставленого позивачем вугілля у повному обсязі, так і вартості доставки вугілля, до матеріалів справи відповідачем не надано.

Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань за Договором у встановлений строк, розмір основної заборгованості з оплати отриманого вугілля та вартості його доставки відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів повної оплати поставленого позивачем товару та відшкодування вартості доставки відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, за умови встановленої судом неможливості проведення експертизи внаслідок ненадання відповідачем необхідних зразків вугілля, тому суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення вартості фактично поставленого вугілля в розмірі 4 887 366,92 грн. та вартості доставки такого вугілля в розмірі 286 224,84 грн. та задоволення позовних вимог позивача у вказаній частині в повному обсязі.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до пункту 8.14 Договору за порушення виконання грошового зобов`язання за договором постачальник має право стягнути з покупця пеню в розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми, з якої допущено прострочення за кожний день простроченням, крім випадків, передбачених пунктом 9.4.2. договору.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо оплати поставленого товару та відшкодування сплати за перевезення у строк, визначений умовами Договору, позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення на підставі пункту 8.14 Договору пеню у розмірі 380 381,18 грн. за загальний період прострочення з 27.08.2019 року по 26.02.2020 року, а також на підставі статті 625 Цивільного кодексу України 3% річних в сумі 223 244,04 грн. за період 27.08.2019 року - 03.02.2021 року та втрати від інфляції в сумі 331 109,87 грн. за загальний період прострочення 27.08.2019 року - 03.02.2021 року, які позивач просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині пені, процентів річних та втрат від інфляції суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку, натомість відповідач заперечує проти застосування пені, процентів та втрат від інфляції, а також заявив про застосування наслідків пропуску позовної давності до вимог про стягнення пені за період 04.09.2019 року - 10.02.2020 року.

За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

У відповідності до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

При цьому перебіг часу, за який нараховуються пені, проценти річних та інфляційні втрати, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Отже, дотримання строку звернення є однією з умов реалізації права на позов і тісно пов`язане з реалізацією права на справедливий судовий розгляд.

Суд зазначає, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з частиною першою статті 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

Згідно статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (п. 1), за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.(п. 5).

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У відповідності до ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір, поки зобов`язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від тривалості правопорушення.

Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється окремо за кожний день (місяць) нарахування пені. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Стаття 266 Цивільного кодексу України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Отже, аналіз норм статті 266, частини другої статті 258 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного суду від 21.08.2019 року у справі №727/9352/17.

В абзаці першому та п`ятому підпункту 2.1 пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" (далі - Постанова № 10) зазначено, що частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

При цьому, як зазначено в п. 2.2. Постанови № 10 за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен розглянути справу у повному обсязі, дати належну оцінку доказам, відповідно до вимог статті 43 ГПК України, з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

Положення закону про правові наслідки спливу строку позовної давності можуть бути застосовані судом тільки у тому випадку, коли буде доведено існування самого суб`єктивного права і факт його порушення чи оспорювання. Якщо ж під час розгляду справи буде встановлено, що у позивача немає суб`єктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалось чи не оспорювалось, суд повинен відмовити у позові не через пропущення строку позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової-вимоги.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини" зазначено правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати, зокрема, можливість поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права.

Питання поважності причин пропущення позовної давності (наявність обставин, які з об`єктивних, незалежних підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову) вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

При вирішенні питання про захист порушеного права, у разі пропущення позовної давності суд: а) у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які обґрунтовують поважність причин пропущення позовної давності; б) вирішує дане питання у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини; в) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставини справи в їх сукупності, керуючись законом.

Судом встановлено за матеріалами справи, що позивач звернувся до суду із заявою про збільшення розміру позовних вимог 04.02.2021 року, а отже враховуючи граничний строк оплати вугілля та відшкодування вартості його доставки та приписи ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування позивачем пені за період прострочення виконання грошового зобов`язання з 04.09.2019 року по 03.02.2020 року відбулося з пропуском позовної давності, у зв`язку з чим за висновками суду заява відповідача про застування позовної давності до вказаних вимог є обґрунтованою, та, відповідно, позовні вимоги позивача у вказаній частині задоволенню не підлягають.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення пені встановлено, що розмір пені, перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства, з урахуванням пропуску позовної давності щодо частини нарахування пені, становить 52 630,14 грн. пені, а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені підлягають частковому задоволенню в сумі, визначеній судом, а саме 52 630,14 грн.

За результатами здійсненої перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення процентів річних судом встановлено, що розмір останніх, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем періоду прострочення, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам Договору та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 223 244,04 грн. процентів річних підлягають задоволенню.

Також за результатами здійсненої перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення втрат від інфляції судом встановлено, розмір останніх, перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства в межах визначеного позивачем періоду, становить 369 610,62 грн. інфляційних нарахувань, що є більшим, ніж заявлено позивачем в сумі 331 109,87 грн. Проте, виходячи з того, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, яким позивач не скористався, суд не вправі самостійно збільшувати розмір позовних вимог, зокрема, в частині втрат від інфляції, тому позовні вимоги в частині стягнення втрат від інфляції за несвоєчасну оплату поставленого товару та відшкодування вартості доставки підлягають задоволенню в сумі, нарахованій позивачем, а саме 331 109,87 грн. втрат від інфляції.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Поряд із цим суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

За таких обставин, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 73-80, 86, 123, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Центренерго" (вул. Козацька, 120/4, літера "Є", м. Київ, 03022, код ЄДРПОУ 22927045) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрдонінвест Трейдінг" (вул. Богдана Хмельницького, 26, офіс 202, м. Київ, 01030, код ЄДРПОУ 42879748) 4 887 366,92 грн. (чотири мільйони вісімсот вісімдесят сім тисяч триста шістдесят шість грн. 92 коп.) основного боргу, 286 224,84 грн. (двісті вісімдесят шість тисяч двісті двадцять чотири грн. 84 коп.) вартості доставки вугілля, 52 630,04 грн. (п`ятдесят дві тисячі шістсот тридцять грн. 04 коп.) пені, 223 244,04 грн. (двісті двадцять три тисячі двісті сорок чотири грн. 04 коп.) процентів річних, 331 109,87 грн. (триста тридцять одну тисячу сто дев`ять грн. 87 коп.) втрат від інфляції та витрати по сплаті судового збору у розмірі 86 708,63 грн. (вісімдесят шість тисяч сімсот вісім грн. 63 коп.).

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 18 лютого 2022 року.

Суддя А.М. Селівон