Рішення № 103420903, 20.01.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 січня 2022 року м. Київ № 640/29085/20

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі судді Шевченко Н.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (надалі по тексту також - відповідач), в якому просить:

визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо непризначення та невиплати з 24.06.2020 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсії за вислугу років станом на 24.06.2020 28 років 5 місяців 23 днів, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів 18 років 10 місяців 29 днів відповідно до ч. 1 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 22.07.2020 № 16127-1627/М-02/8-2600/20 та від 08.07.2020 № 2600-0314- 8/92120 та щодо відмови в призначенні та виплати з 24.06.2020 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсії за вислугу років станом на 24.06.2020 - 28 років 5 місяців 23 дні, у тому числі стажі на посадах прокурорів 18 років 10 місяців 29 днів, відповідно до ч. 1 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити та виплачувати з 24.06.2020 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсію за вислугу років станом на 24.06.2020 - 28 років 5 місяців 23 дні, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів 18 років 10 місяців 29 дні, відповідно до ч.1 ст.86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві прийняти рішення (розпорядження) щодо призначення та виплати з 24.06.2020 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсії за вислугу років станом на 24.06.2020 - 28 років 5 місяців 23 дні, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів 18 років 10 місяців 29 днів, відповідно до ч. 1 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VI;

стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 21 600,00 (двадцять одна тисяча шістсот гривень 00 копійок);

відповідно до ч. 2 ст. 371 КАС України допустити до негайного виконання рішення Київського окружного адміністративного суду за адміністративною позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним індивідуального акта та зобов`язання вчинити дії;

в порядку ч. 1 ст. 382 КАС України прошу зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, у встановлений судом строк, подати до суду звіт щодо виконання рішення Київського окружного адміністративного суду за адміністративною позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним індивідуального акта та зобов`язання вчинити дії;

судові витрати стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві за рахунок коштів Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до вимог статті 86 Закону України "Про прокуратуру", однак відповідач відмовив у призначені пенсії та вказав про відсутність у позивача необхідної вислуги років. Так, відповідачем не зараховано до вислуги років позивача період участі у антитерористичній операції з 08.06.2015 по 30.04.2018. Позивач вважає таку відмову протиправною та такою, що суперечить вимогам чинного законодавства України, оскільки на думку позивача період участі у вказаних операціях повинен зараховуватись на пільгових умовах - один місяць служби за три місяці.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, до матеріалів справи надав відзив, в якому зазначив, що загальний стаж позивача на день звернення за призначенням пенсії склав 22 роки 9 місяців 17 днів, із них на посадах прокурорів складає 18 років 11 місяців 3 дні, тому відсутні законні підстави для призначення пенсії за вислугу років, оскільки відповідно до ст. 86 «Про прокуратуру» стаж роботи має складати 24 роки 6 місяців.

Вивчивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, суд зазначає наступне.

24.06.2020 позивачем через Веб-портал Пенсійного фонду України за № ВЕБ-26002-Ф-С-20-038064 подано до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві заяву про призначення пенсії за вислугу років відповідно до положень ст. 86 Закону України «Про прокуратуру».

26.06.2020 за № 2692 позивачем подано письмову заяву до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (Печерський район) про призначення йому пенсії за вислугу років, відповідно до положень ст. 86 Закону України «Про прокуратуру».

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 22.07.2020 № 16127-1627/М-02/8-2600/20 та від 08.07.2020 № 2600-0314-8/92120 відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до електронної заяви до Пенсійного фонду України від 24.06.2020 та письмової заяви від 26.06.2020 поданої до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві (Печерський район) на підставі ст. 86 Закону України «Про прокуратуру», з підстав відсутності необхідного для цього мінімального страхового стажу 24 роки 6 місяців.

Як слідує із вказаних рішень, загальний страховий стаж роботи згідно наданих мною документів склав 22 роки 9 місяців 17 днів, з них стаж на посаді прокурорів - 18 років 11 місяців, 3 дні, що є недостатнім для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру».

Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

За статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

На момент звернення позивача про призначення пенсії діє Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII.

У пункті 5 частини першої статті 16 Закону № 1697-VІІ визначено, що гарантії незалежності прокурора забезпечуються належним матеріальним, соціальним та пенсійним забезпеченням прокурора.

Статтею 86 Закону № 1697-VII визначено підстави та порядок призначення пенсії за вислугу років.

Відповідно до частини 1 статті 86 Закону № 1697-VII прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше:

з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців.

За змістом ч.ч. 6-8 цієї статті до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на посадах прокурорів (в тому числі адміністративних) органів прокуратури, стажистами, на посадах помічників і старших помічників прокурорів;

слідчими, суддями;

на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, податкової міліції, кримінально-виконавчої служби, офіцерського складу Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законодавства України військових формувань, на посадах державних службовців, які обіймають особи з вищою юридичною освітою;

у науково-навчальних закладах Офісу Генерального прокурора працівникам, яким до набрання чинності цим законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), у тому числі час наукової та викладацької роботи в інших науково-навчальних закладах, якщо вони мали науковий ступінь чи вчене звання;

на адміністративних та викладацьких посадах, посадах наукових працівників у Тренінговому центрі прокурорів України;

на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, яким до набрання чинності цим Законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), були направлені туди, а потім повернулися в органи прокуратури;

військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання;

відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, якщо така відпустка надавалася.

Пенсії за вислугу років відповідно до цієї статті призначаються, перераховуються і виплачуються уповноваженими на це державними органами (частина тринадцята статті 86 Закону № 1697-VІІ).

Статтею 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни.

Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частиною 4 статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" передбачено види військової служби, до яких, і зокрема, віднесено й військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період.

Статтею 8 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII передбачено, що час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби зараховується до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що передбачала право на пенсію на пільгових умовах до введення в дію Закону України "Про пенсійне забезпечення" або на пенсію за віком на пільгових умовах до набрання чинності Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Час навчання в професійно-технічному навчальному закладі і час проходження строкової військової служби, які зараховуються до пільгового стажу, не повинні перевищувати наявного стажу роботи, що дає право на пенсію на пільгових умовах. Час проходження військовослужбовцями військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", зараховується до їх вислуги років, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби на пільгових умовах у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Статтею 57 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено пільги по обчисленню стажу за час перебування у складі діючої армії, та встановлено, що час служби зараховується до стажу роботи на пільгових умовах, у порядку, встановленому для обчислення строків цієї служби при призначенні пенсії за вислугою років військовослужбовцям.

Пунктом 2.3 розділу 2 Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, затвердженого наказом Міністерства оборони України №530 від 14.08.2014 передбачено, що час проходження служби, протягом якого особа брала участь в антитерористичній операції зараховується на пільгових умовах - один місяць служби за три.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що зазначена служба підлягає зарахуванню до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах - один місяць служби за три місяці.

Аналогічна правова позиці висловлена Верховним Судом у постановах від 5 червня 2018 року у справі №348/347/17, від 30 липня 2019 року у справі № 346/1454/17 та від 2 квітня 2020 року у справі №185/4140/17 (92-а/185/282/17), від 16 червня 2020 у справі №185/7049/2020.

Також, відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» встановлено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам, зазначеним у пункті "ж" статті 1-2 такого Закону, до вислуги років зараховуються:

час роботи в органах прокуратури і суду осіб, які працювали на посадах суддів, прокурорів, слідчих і перебувають на службі в органах внутрішніх справ на посадах начальницького складу, військовій службі в Збройних Силах, органах і військових формуваннях Служби безпеки, Службі зовнішньої розвідки;

служба у військовому резерві під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.

Відповідно до пункту «ж» ст. 1-2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби державні службовці та працівники навчальних, медичних закладів та науково-дослідних установ Міністерства внутрішніх справ України або поліції з числа колишніх працівників міліції, які станом на день опублікування Закону України «Про Національну поліцію» проходили службу в органах внутрішніх справ та мали календарну вислугу не менше п`яти років і продовжили роботу в Міністерстві внутрішніх справ України або поліції (їх територіальних органах, закладах та установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями відповідно до Закону України "Про державну службу», а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь - яких посадах.

Згідно з ст. 2 Закону України «Про державну службу» дія цього Закону поширюється на державних службовців, окрім іншого, й органів прокуратури.

Відповідно до п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах: один місяць служби за три місяці: час проходження служби, протягом якого особа брала участь в антитерористичній операції.

Отже, визначальною підставою для пільгового обчислення періоду проходження військової служби для зарахування до стажу роботи, який дає право прокурорам на пенсію за вислугу років, є наявність законодавчого регулювання, яке передбачає включення зазначеного періоду (строку) до стажу роботи працівників певних категорій, для реалізації цими особами права на призначення різних видів пенсій, щомісячного грошового утримання чи інших соціальних виплат.

Посилання відповідача про неможливість зарахування до вислуги років для призначення пенсії згідно Закону України "Про прокуратуру" відповідної служби на пільгових умовах є хибним, оскільки можливість пільгового обчислення періоду проходження військової служби є похідною від визначальної підстави і повинна пов`язуватися не з категорією працівників, що реалізують право на пенсію за вислугу років, а зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті проходження військової служби в певний період часу.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 27.08.2018 в адміністративній справі № 750/9775/16-а.

Судом установлено, що з 08.06.2015 по 30.04.2018 ОСОБА_1 приймав безпосередню участь в операції об`єднаних сил (антитерористичній перації), забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, що підтверджується довідкою Військової прокуратури об`єднаних сил від 12.02.2020 № 15-402 вих-20.

Отже, станом на 24.06.2020 загальна тривалість проходження позивачем військової служби у наведених умовах склала 2 роки 10 місяців 23 дні, що має бути зараховано до загальної вислуги років на пільгових умовах на законних підставах та додатково на пільгових умовах.

Враховуючи викладене, відмовляючи позивачу у зарахування періоду участі в антитерористичної операції один місяць служби за три місяці, відповідач діяв протиправно.

Слід наголосити, що положення Закону України «Про прокуратуру» у відповідній редакції не містять обмежень щодо зарахування до загальної вислуги років періодів вислуги державної служби (зокрема військової) на пільгових умовах.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст. 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій ).

У рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Як наслідок, підлягає скасуванню рішення відповідача у формі листа від 08.07.2020 № 2600-0314-8/92120 щодо відмови в призначенні позивачу пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» згідно із заяви від 26.06.2020 № 2692 у зв`язку з відсутністю необхідного стажу за вислугу років.

Рішення у формі листа від 22.07.2020 № 16127-16274/М-02/8-2600/20 не підлягає скасуванню, оскільки у даному листі пенсійний орган лише повідомив, що вже питання позивача про призначення пенсії розглянуто та відмовлено листом від 08.07.2020 № 2600-0314-8/92120.

Щодо іншої частини позовних вимог, суд зауважує на такому.

Статтею 58 Закону № 1058 визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи бездіяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким;

- дискреційне повноваження надається у спосіб його закріплення в оціночному понятті, відносно-визначеній нормі, альтернативній нормі, нормі із невизначеною гіпотезою. Для позначення дискреційного повноваження законодавець використовує, зокрема, терміни "може", "має право", "за власної ініціативи", "дбає", "забезпечує", "веде діяльність", "встановлює", "визначає", "на свій розсуд". Однак наявність такого терміну у законі не свідчить автоматично про наявність у суб`єкта владних повноважень дискреційного повноваження; подібний термін є приводом для докладного аналізу закону на предмет того, що відповідне повноваження є дійсно дискреційним;

- при реалізації дискреційного повноваження суб`єкт владних повноважень зобов`язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів; принципів реалізації відповідної владної управлінської функції; принципів здійснення дискреційних повноважень; змісту публічного інтересу; положень власної компетенції; вказівок, викладених у інтерпретаційних актах; фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики; судової практики; процедурних вимог;

- критеріями судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень є: критерії перевірки діяльності публічної адміністрації, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України, зокрема, мета, з якою дискреційне повноваження надано, об`єктивність дослідження доказів у справі, принцип рівності перед законом, безсторонність; публічний інтерес, задля якого дискреційне повноваження реалізується; зміст конституційних прав та свобод особи; якість викладення у дискреційному рішенні доводів, мотивів його прийняття.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Виходячи зі змісту положень Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Водночас, з врахуванням позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 18.07.2018 у справі №826/3520/15, зважаючи на природу та підстави даного спору, суд вважає за доцільне зазначити, що орган влади, використовуючи дискреційні повноваження, зобов`язаний повно і правильно оцінювати обставини, наявні у справі факти та правильно застосовувати до встановлених фактів чинні правові норми, не допускаючи при цьому зловживання владою у процесі прийняття відповідного рішення, в основі якого мають бути закладені конкретно визначені публічні інтереси. А завданням суду є належний та ефективний контроль відповідності таких дій закону й принципам права задля забезпечення дотримання таким органом прав особи, що звернулася за захистом.

Враховуючи, що єдиною підставою для відмови позивачу у призначенні пільгової пенсії було недостатність стажу у зв`язку із незарахуванням періодів безпосередньої участі позивача в антитерористичній операції та операції об`єднаних сил, суд встановив протиправність дій органу пенсійного фонду щодо відмови у зарахуванні такого періоду у трикратному розмірі до стажу при обчисленні пенсії, а також з урахуванням того, що відносно інших періодів відповідачем заперечень не зазначено, суд вважає належним способом захисту в даному випадку зобов`язати ГУ ПФ України в м. Києві повторно розглянути заяву позивача від 24.06.2020 щодо призначення та виплати пенсії за вислугу років відповідно статті 86 Закону України «Про прокуратуру» з урахуванням висновків суду.

Вимога щодо зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити та виплачувати з 24.06.2020 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсію за вислугу років станом на 24.06.2020 - 28 років 5 місяців 23 дні, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів 18 років 10 місяців 29 дні, відповідно до ч.1 ст.86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII є передчасною та задоволенню не підлягає.

Судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Щодо клопотання позивача про допуск судового рішення до негайного виконання, суд зазначає, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Таким чином, негайне виконання в межах сум платежу за один місяць застосовується у разі стягнення грошових сум з відповідача.

Оскільки належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву з урахуванням висновків суду, а не стягнення грошових сум, негайне виконання не застосовується.

Щодо клопотання позивача встановити судовий контроль за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання відповідача подати у встановлений судом термін звіт про виконання рішення, суд зазначає про таке.

Відповідно до частини 1 статті 382 КАС України, суд який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Оскільки встановлення судового контролю за виконанням рішення є правом суду, то з огляду на обставини справи суд не вбачає необхідності встановлювати судовий контроль за виконанням даного рішення.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позовні вимоги є обґрунтованими, а позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Згідно з частинами першою та третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

На підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій НОМЕР_1 від 17.08.2016, тому розподіл судових витрат зі сплати судового збору не здійснюється.

Щодо витрат на правничу допомогу суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Питання, що стосуються витрат на професійну правничу допомогу, регулюються ст.134 КАС України. Відповідно до ч. 2 цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

За приписами ч.ч. 3, 4 ст. 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При цьому ч. 5 ст.134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Суд зауважує, що при розгляді справи питання про відшкодування витрат на правничу допомогу учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань і саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (саме така позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).

Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за наявності клопотання іншої сторони.

У відзиві пенсійний орган зазначив, що є неприбутковою організацією, а його кошти не входять до державного бюджету та не можуть бути використані на інші цілі, крім виплат пенсій і допомоги, а тому в частині стягнення судових витрат слід відмовити.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем було надано: договір про надання юридичних послуг від 16.11.2020, заявку про надання послуг до договору від 16.11.2020 № 1, квитанцію від 18.11.2020 № N1FG35971M про сплату коштів в розмірі 21 600 грн.

При цьому, необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Саме такої правової позиції дотримується Верховний Суд у своїй постанові від 10 червня 2021 року у справі №820/479/18.

Поряд з цим, до суду не надано актів наданих послуг, не долучено розрахунку суми наданих послуг. Отже, розмір понесених позивачем витрат в ході судового розгляду справи не підтверджено належними та допустимими в розумінні КАС України доказами.

Суд зауважує, що у висновку ЄСПЛ, викладеному у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява №71660/11), у пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява №72277/01), у пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (Заява №66561/01), суд зазначив, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обгрунтованим, а у пункті 154 рішення ЄСПЛ у справі «Lavents v. Latvia» (Заява №58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну ціну.

З урахуванням вищевикладеного, зважаючи на той факт, що представник позивача не довів суду співмірності витраченого часу та наданих послуг, а також враховуючи, що вказана справа є справою незначною складності, суд дійшов висновку про необґрунтованість вимог щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу та відсутність правових підстав для їх стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 90, 139, 243, 245, 246, 255, 293, 295- 297 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо незарахування до вислуги років ОСОБА_1 періоду проходження військової служби під час проведення антитерористичної операції з розрахунку один місяць служби за три місяці служби.

3. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 08.07.2020 № 2600-0314- 8/92120 щодо відмови в призначенні та виплати з 24.06.2020 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсії за вислугу років станом на 24.06.2020 відповідно до ч. 1 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII.

4. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.06.2020 про призначення пенсії за вислугу років відповідно до частини 1 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VІІ з урахуванням висновків суду.

5. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

6. Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 )

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368)

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України та може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.

Суддя Н.М. Шевченко