Рішення № 103419389, 17.02.2022, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/8809/21

17 лютого 2022 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі: головуючого судді Осташа А. В. за участю: секретаря судового засідання Шаблій Ю.П., в режимі відеоконференції: позивач - ОСОБА_1 , представник відповідача - Леонідов С.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Державної прикордонної служби України Східного регіонального управління Військова частина 1470, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина А1470) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої ч.4 с.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2012 року №702 за 2015-2020 роки;

- зобов`язати Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України (військова частина А1470) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки передбаченої ч.4 с.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2012 року №702 за 2015-2020 роки.

В обґрунтування позову вказує, що відповідач протиправно не виплатив при звільненні компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої ч.4 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702 "Про затвердження переліку місцевостей з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та переліків військових посад, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, а також Порядку надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах" (далі - Перелік №702). Вважає бездіяльність відповідача протиправною.

Ухвалою судді від 13.12.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено у справі судове засідання на 13.01.2022.

Відповідач подав 04.01.2022 до суду відзив на позов, в якому з позовними вимогами не погодився та просив відмовити в їх задоволенні з огляду на те, що посади, на яких перебував позивач під час проходження військової служби в Східному регіональному управлінні Державної прикордонної служби України в період з 05.05.2016 року по 01.03.2020 рік не входять до Переліку № 702.

Також, в період з 01.03.2015 року по 05.05.2016 рік позивач не обіймав посади в Східному регіональному управлінні Державної прикордонної служби України, а проходив військову службу в 4 прикордонному загоні Державної прикордонної служби, яка є окремою від Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України юридичною особою.

Позивач не надав доказів того, що щорічна додаткової відпустки, передбачена ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» йому не надавалась йому під час проходження служби в 4 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України. У Східному регіональному управлінні Державної прикордонної служби України відсутня інформація про використання або не використання Позивачем такої відпустки за період з 01.03.2015 року по 05.05.2016 рік.

Оскільки під час дії особливого періоду надання додаткових відпусток із збереженням заробітної плати припинено (тобто у Позивача не було права на отримання такої відпустки), то вимоги щодо виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку (які є похідними від права) до задоволення не підлягають.

Позивач подав до суду 10.01.2022 відповідь на відзив, в якому зазначає, що він дійсно проходив службу виключно на посадах оперуповноваженого з 01.03.2015 по 28.02.2020. Щодо посилання відповідача у відзиві про відсутність доказів щодо надання відпустки з 01.03.2015 по 05.05.2016, то зазначає, що відділ прикордонної служби Тимофіївка ІІІ категорії (тип Б) 4 прикордонного загону (І) в якому він на цей період працював входить в підпорядкування Начальника Східного регіонального управління Державної прикордонної служби і в своєму зверненні від 04.10.2021 і просив надати такі відомості про невикористанні чи використанні дні додаткової відпустки.

Також зазначив, що припинення надання відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) можу бути реалізовано у один із двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, вважає, що при звільненні з військової служби він мав право на отримання грошової компенсації за невикористанні у 2015-2020 роки дні додаткової відпустки, просив позов задовольнити.

Протокольною ухвалою суду від 13.01.2022 розгляд справи відкладено на 17.02.2022.

Представник відповідача подав до суду 20.01.2022 заперечення на відповідь на відзив, в якому зазначає, що посада "оперуповноваженого у прикордонних оперативно-розшукових відділеннях (групах)" та не входить до Переліку №702.

Також зазначив, що твердження позивача про те, що відділ прикордонної служби Тимофіївка ІІІ категорії (тип Б) 4 прикордонного загону (І) в якому він на цей період працював входить в підпорядкування Начальника Східного регіонального управління Державної прикордонної служби не відповідає дійсності, оскільки відділ прикордонної служби є основним підрозділом прикордонного загону (прикордонної комендатури).

В судовому засіданні 17.02.2022 позивач підтримав позовні вимоги, просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Як встановлено з матеріалів справи, ОСОБА_1 , проходив службу в Державній прикордонній службі України на різних посадах оперативних підрозділів з 01.03.2015 по 01.03.2020, а саме:

- в 4 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України - на посаді оперуповноваженого прикордонного оперативно-розшукового відділення відділу прикордонної служби «Тимофіївка» III категорії (тип Б) з 01.03.2015 по 05.05.2016;

- в Східному регіональному управлінні Державної прикордонної служби України: на посаді офіцера (оперуповноваженого з оперативно-технічного забезпечення оперативно-розшукової діяльності) міжрайонного оперативно-розшукового відділу (м.д. н.п. Харків) оперативно-розшукового управління Східного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України в період з 05.05.2016 по 29.03.2017;

- на посаді офіцера (оперуповноваженого) четвертого сектору міжрайонного оперативно-розшукового відділу (м.д. н.п. Харків) оперативно-розшукового управління Східного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України в період з 29.03.2017 по 28.02.2020.

В період з 28.02.2020 по 01.03.2020 Позивач перебував у розпорядженні начальника Східного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України.

Відповідно до наказу начальника Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 28.02.2020 №131-ОС старший лейтенант ОСОБА_2 виключений зі списків особового складу Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України у зв`язку з звільненням в запас з 01.03.2020.

ОСОБА_2 04.10.2021 звернувся із заявою до Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України про нарахування та виплату йому компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за 2015-2020 роки.

Заявнику надано відповідь 25.10.2021 про те, що заяву задовольнити неможливо, оскільки в особливий період надання цієї додаткової відпустки припинено, а виплата грошової компенсації за її невикористання не передбачена законодавством.

Не погоджуючись з отриманою відповіддю, позивач звернувся із даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.4 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.

Перелік місцевостей з особливими природними географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, військових посад, виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, а також порядок надання та тривалість щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах визначаються Кабінетом Міністрів України.

Військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702 затверджено переліки військових посад, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, що дають право на щорічну додаткову відпустку: Збройних Сил, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту - згідно з додатками 2-5.

Додаток 2 до вказаної постанови містить перелік військових посад Збройних Сил, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, що дають право на щорічну додаткову відпустку.

Слід зазначити, що відповідач заперечуючи проти позову зазначав, що посади на яких працював позивач не відноситься до посад згідно переліку №702, з приводу цього, суд зазначає наступне.

Так, до переліку посад, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, які дають право на щорічну додаткову відпустку згідно Переліку 702, відноситься у прикордонних оперативно-розшукових відділеннях (групах), посади: Начальник прикордонного оперативно-розшукового відділення (групи), Старший оперуповноважений, Оперуповноважений.

Як випливає із матеріалів справи, позивача звільнено з військової служби в запас з посади "офіцер (оперуповноважений) четвертого сектору міжрайонного оперативно-розшукового відділу (з місцем дислокації н.п.Харків) оперативно-розшукового управління".

Зокрема, відповідач зазначив, що посада "оперуповноваженого у прикордонних оперативно-розшукових відділеннях (групах)" не є тотожною до посади "оперуповноваженого оперативно-розшукового відділу", оскільки прикордонне оперативно-розшукове відділення є структурним підрозділом оперативно розшукового відділу.

Зазначені посилання відповідача є недоречними, оскільки, суд зазначає, що оскільки прикордонне оперативно-розшукове відділення в якому працював позивач є структурним підрозділом оперативно-розшукового відділу, то відповідно, зазначена посада позивача "офіцер (оперуповноважений) четвертого сектору міжрайонного оперативно-розшукового відділу (з місцем дислокації н.п.Харків) оперативно-розшукового управління" входить до Переліку №702.

Отже, суд приходить до висновку, що позивач перебував на посаді, яка надає право на щорічну додаткову відпустку, передбачену п.4 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702, іншого відповідачем не доведено.

Щодо твердження відповідача про дію особливого періоду, суд зазначає наступне.

Дійсно, відповідно до ч.19 ст.10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, на яку посилається відповідач у відзиві, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об`єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об`єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів (ч.21 ст.10-1).

Однак, посилання відповідача на п. 19 ст. 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, яка на його думку виключає можливість надання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 ст.10-1 Закону, суд вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.

Визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”), “Про оборону України” від 06.12.1991 №1932-XII (далі - Закон “Про оборону України”).

Відповідно до абз.5 ст.1 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону “Про оборону України” визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації дійсно припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски.

Однак, Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Тобто, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої ч.4 ст.10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та Постановою №702 за 2015-2020 роки.

Припинення надання відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у рішенні від 16.05.2019 по зразковій справі №620/4218/18 (щодо прав учасників бойових дій на отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки), яке постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 рішення від 16.05.2019 залишено без змін.

Водночас у разі невикористання щорічної додаткової відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, така відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.

Проте обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 4 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.

Зважаючи на вказане, судом критично оцінюються і не можуть бути сприйняті доводи відповідача, викладені у його відзиві на позовну заяву про те, що з урахуванням дії в Україні особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо додаткових відпусток, позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотримані дні додаткової відпустки.

При цьому, суд зазначає, що постановою №702 також затверджено Порядок надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та на посадах, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я.

Пунктом 11 вказаного Порядку передбачено, що щорічна додаткова відпустка надається в календарних днях пропорційно фактичному часу виконання обов`язків військової служби в зазначених умовах та (або) на посадах.

Дійсно, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем не проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої ч.4 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.202 №702 , що підтверджується доказами наявними у матеріалах справи.

Суд не приймає до уваги твердження відповідача про те, що позивач не надав доказів того, що щорічна додаткова відпустка йому не надавалась під час проходження служби в 4 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України за період з 01.03.2015 по 05.05.2016, оскільки відділ прикордонної служби Тимофіївка ІІІ категорії (тип Б) 4 прикордонного загону входить в підпорядкування Начальника Східного регіонального управління Державної прикордонної служби, а тому, суд зазначає, що у відповідача повинна бути дана інформація, проте, доказів нарахування та виплати позивачу компенсації за додаткову відпустку або використання даної відпустки під час проходження служби, суду відповідачем не доведено.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив позивачу грошову компенсацію щорічної додаткової відпустки за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я за період з 2015-2020 роки , у зв`язку із чим суд, з урахуванням ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи вказане, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань в рахунок повернення суму судового збору в розмірі 908,00грн., сплаченого позивачем за подання позовної заяви.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправною бездіяльність Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина А1470) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої ч.4 с.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2012 року №702 за 2015-2020 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

3. Зобов`язати Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України (військова частина А1470) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки передбаченої ч.4 с.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2012 року №702 за 2015-2020 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина А1470) в користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у вигляді судового збору сплаченого при поданні позову в сумі 908 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 18 лютого 2022 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_2 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 );

відповідач:

- Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України (місцезнаходження/місце проживання: провулок Інженерний, 7,м. Харків,61165 код ЄДРПОУ/РНОКПП 14321937);

Головуючий суддя Осташ А.В.