Рішення № 103419210, 18.02.2022, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 лютого 2022 року Справа №480/9041/21

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Діски А.Б., розглянувши у спрощеному позовному провадженні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/9041/21 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про стягнення інфляційних втрат, 3% річних та моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Міністерства оборони України (далі по тексту - відповідач), в якій просить:

Стягнути з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 57622,83 грн інфляційних витрат та 3% річних від простроченої суми в розмірі 30875,64 грн, а всього 88497,47 грн.

Стягнути з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 компенсацію за моральну шкоду в розмірі 50000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок протиправних дій відповідача позивачу не була своєчасно виплачена одноразова грошова допомога у розмірі 463198 грн у зв`язку із встановленням інвалідності з часу протокольного рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 21.06.2019 по дату фактичної виплати допомоги у повному обсязі – 09.09.2021. За твердженням позивача, відповідачем у зв`язку із проведенням виплати не у встановлені законом строки, одноразову грошову допомогу мало бути виплачено із урахуванням суми інфляційних витрат та трьох відсотків річних від простроченої суми.

Обгрунтовуючи вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди, позивач вказує, що у зв`язку з необхідністю тривалий час в судах оспорювати незаконні рішення відповідача, позивач переживав турботу і хвилювання, пов`язані з наслідками неправомірних дій відповідача. Затримка у виплаті одноразової допомоги призвела до того, що певний час позивач був позбавлений доходу, що змусило прикладати додаткові зусилля для відновлення своїх порушених прав.

Судом було відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

У поданому відзиві на позовну заяву відповідач заперечує проти задоволення позову, вказує, що військова служба є державною службою особливого характеру, а одноразова грошова допомоги у разі встановлення інвалідності - гарантована державою виплата (соціальні виплата), а тому спірні правовідносини регулюються спеціальним законодавством - військовим законодавством з питань надання соціальних гарантій військовослужбовцям та особам звільненим з військової служби, через що приписи ст.625 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

Наполягає на тому, що одноразова грошова допомога це гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з Законом мають право на її отримання, через що у спірних правовідносин у Міноборони не виникало перед позивачем грошового зобов`язання в порядку статті 11 ЦК України як зобов`язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, а відтак Міноборони не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні статті 625 ЦК України. Таким чином, у спірних правовідносинах відсутня цивільно-правова відповідальність відповідача, оскільки правовідносини, що склались між позивачем та відповідачем, є правовідносинами у сфері соціального захисту військовослужбовців та осіб звільнених з військової служби, а не цивільно-правовими.

Крім того зазначає, що враховуючи той факт, що одноразова грошова допомога є соціальною виплатою, яка має цільовий і разовий характер, то остання не підлягає індексації та компенсації, через що вимоги позивача щодо стягнення інфляційних витрат є незаконними та безпідставними, через що не підлягають задоволенню.

Відповідач вказує, що 26.08.2021 Комісією Міноборони було прийнято рішення про призначення та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 480250 грн. та здійснено виплату з урахуванням раніше виплаченої суми в сумі 463 198.00 грн. Таким чином, лише з 26.08.2021 у Міноборони виник обов`язок виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у розмірі 463198 грн. У подальшому, згідно платіжного доручення від 08.09.2021 року № 1951 позивачу було перераховано кошти у повному обсязі у найкоротшнй строк, через що у спірних правовідносинах взагалі відсутнє порушення прав позивача з боку відповідача щодо строків виплати одноразової грошової допомоги, через що позовні вимоги є безпідставними та необгрунтованими.

Вважає, що позивачем не доведено та не підтверджено негативні явища, які сталися, на його думку, внаслідок рішень, дій або бездіяльності відповідача, а також наявності причинного зв`язку між рішеннями, діями або бездіяльністю відповідача та спричиненою начебто шкодою.

Крім цього, у позовній заяві позивач визначає, що в якості компенсації моральної шкоди підлягають грошові кошти в сумі 50000 гривень, при цьому жодних розрахунків заподіяної моральної шкоди позивачем не наведено та з чого він при цьому виходить також не вказано.

Ухвалою суду від 31.12.2021 було відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про передачу справи до іншого адміністративного суду та про закриття провадження по справі.

Ухвалою від 18.02.2022 судом відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залучення до участі в розгляді справи у якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Сумський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що позивач проходив службу у Збройних Силах України.

Варто зазначити, що позивач неождноразово звертався до суду у зв`язку з відмовою відповідача у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2019 року.

Зокрема, рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 04.09.2020 у справі № 480/3821/20 було встановлено, що 05.06.2015 під час первинного огляду органами МСЕК ОСОБА_1 встановлено 20% втрати працездатності внаслідок травми, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби (довідка МСЕК серія 10 ААА № 121175 від 05.06.2015).

08.05.2019 під час огляду МСЕК ОСОБА_1 визнано особою з інвалідністю ІІІ групи внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини (довідка МСЕК серія 12ААА №944996 від 20.05.2019).

Згідно з копією Витягу з протоколу засідання Військово-лікарської комісії Північного регіону по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців №166 від 11.04.2019 - травма, так, пов`язана із захистом Батьківщини.

Після встановлення позивачу інвалідності, ним було подано заяву про виплату одноразової грошової допомоги.

Рішенням Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, вказаному у пункті 52 протоколу № 82 від 21.06.2019, відмовлено позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку з тим, що між первинною втратою працездатності, яка визначалася у відсотках та втратою працездатності у вигляді встановлення III групи інвалідності пройшов термін понад 2 роки. Крім того, вказано, що допомога у зв`язку з встановленням 20% втрати працездатності виплачена в сумі 17052 грн.

З вказаним рішенням комісій позивач не погодився та звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 16.09.2019 у справі №480/3034/19 позивачу було відмовлено в задоволенні позову.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 02.12.2019 вищевказане рішення суду було скасовано з прийняттям нового судового рішення про часткове задоволення позову. Визнано протиправним та скасовано рішення Міністерства оборони України, оформлене пунктом 52 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатом грошової допомоги та компенсаційних сум від 21.06.2019 щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової допомоги. Зобов`язано Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо призначення йому одноразової грошової допомоги. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

У подальшому, рішенням Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, вказаному у пункті 24 протоколу № 46 від 17.04.2020, на виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 02.12.2019 по справі №480/3034/19, скасовано пункт 52 протоколу № 82 від 21.06.2019 та повторно відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку з тим, що між первинною втратою працездатності, яка визначалася у відсотках та втратою працездатності у вигляді встановлення III групи інвалідності пройшов термін понад 2 роки. Крім того, вказано, що допомога у зв`язку з встановленням 20% втрати працездатності виплачена в сумі 17052 грн.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 04.09.2020 у справі № 480/3821/20, залишеним без зміни постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 19.05.2021, було задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування пункту протоколу, зобов`язання вчинити дії. Визнано протиправним та скасувати пункт 24 протоколу засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 17.04.2020 №46, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги. Зобов`язано Міністерство оборони України (пр-т Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168, код ЄДРПОУ 00034022) призначити та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) одноразову грошову допомогу у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2019 року, з урахуванням проведених виплат.

На виконання вказаного рішення суду відповідачем було нараховано та виплачено позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 463198 грн, що не заперечується сторонами.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із наступного.

Так, сума в розмірі 463198 грн. була перерахована 09.09.2021 на рахунок позивача, що підтверджується копією платіжного доручення № 1951 від 08.09.2021 ( а.с. 60).

Згідно позовних вимог позивач свої вимоги обґрунтовує тим, що відповідачем порушено право на отримання суми одноразової грошової допомоги, а тому у відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України позивач має право на отримання інфляційних втрат та 3% річних (за прострочення боржником грошового зобов`язання) за період з 21.06.2019 по 09.09.2021.

За змістом пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною другою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти. Завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або негрошовим.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 Цивільного кодексу України. Відтак, приписи розділу І книги 5 Цивільного кодексу України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України).

За змістом частини третьої статті 11 та частини 1 статті 13 ЦК України вбачається, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Законодавець у частині першій статті 509 ЦК України визначив зобов`язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Цивільне зобов`язання передбачає наявність обов`язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати у боржника виконання відповідного обов`язку, і таке зобов`язання в силу частин другої та третьої статті 11 ЦК України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.

Частиною другою статті 4 ЦК України передбачено, що основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України.

Загальні підходи до визначення змісту порушення зобов`язань містяться в статті 610 ЦК України, а саме відповідно до якої порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та 3 % річних від простроченої суми.

У кредитора при цьому згідно із частиною другою статті 625 ЦК України виникає кореспондуюче право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення сплати основного боргу.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19). Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Великої Палата Верховного Суду України від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України дійшла до висновку про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог у одній справі не є обов`язковим.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, з урахуванням наведених норм, зважаючи на визнання судами протиправними рішень про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги, у зв`язку з чим відповідачем своєчасно не було виплачено таку допомогу, позивач має право на отримання інфляційних втрат та 3 % річних від простроченої суми зобов`язання за період з 21.06.2019 по день виплати коштів.

При цьому судом не можуть бути взяті до уваги посилання відповідача на те, що оскільки одноразова грошова допомога є соціальною виплатою, яка має цільовий і разовий характер, то остання не підлягає індексації та компенсації.

Суд зазначає, що за правовою природою визначений ст. 625 ЦК України обов`язок сплати інфляційних втрат не є тотожним з індексацією грошових доходів населення. Як зазначає у своєму рішенні Велика Палата Верховного Суду, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, у той час, як відповідно до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексація є механізмом підвищення грошових доходів населення з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Разом із тим, задоволенню не підлягає стягненню з відповідача сума 88497,47 грн, враховуючи те, що відповідачем заперечується саме право на нарахування суми таких компенсаційних виплат, сума відповідачем не визначалася, не є на даний час спірною щодо розміру, такі вимоги є передчасними. А тому суд відмовляє в задоволенні вимог щодо стягнення з відповідача суми 88497,47 грн.

Відповідно до ч. 9 КАС України, з метою захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов`язати відповідача провести позивачу за період з 21.06.2019 по день фактичного розрахунку 09.09.2021 нарахування та виплату інфляційних втрат та трьох відсотків річних за період невиплати позивачу суми грошових коштів в розмірі 463198 грн. у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Щодо вимог позивача про стягнення компенсації за моральну шкоду в розмірі 50000 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 23 ЦК України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності, прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Вирішуючи вимоги про відшкодування моральної шкоди судам слід надавати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, чи існує причинний зв`язок, чи обґрунтовано грошовий вираз заявленої шкоди та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині. Ці обставини входять до предмету доказування у справі.

Суд при розгляді враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 09.04.2021 у справі № 260/1484/18.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Тобто, обов`язок доказування завданої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на позивача.

Однак позивач не навів доводів з належним їх обґрунтуванням і підтвердженням, що внаслідок протиправних дій відповідача йому заподіяно моральні чи фізичні страждання або втрати немайнового характеру.

Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку про безпідставність вимог позивача про стягнення з відповідачів на його користь 50000 грн в якості відшкодування завданої моральної шкоди.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про стягнення інфляційних втрат, 3% річних та моральної шкоди – задовольнити частково.

Зобов`язати Міністерство оборони України (пр-т Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168, код ЄДРПОУ 00034022) провести ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , і.н. НОМЕР_1 ) за період з 21.06.2019 по день фактичного розрахунку - 09.09.2021 нарахування та виплату інфляційних втрат та трьох відсотків річних за період невиплати позивачу суми грошових коштів в розмірі 463198 грн. у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

У задоволенні інших вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя А.Б. Діска