Ухвала суду № 103419000, 07.02.2022, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/15593/21

УХВАЛА

07 лютого 2022 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Цховребова М.Г., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до інспектора-парковника Одеської міської ради Софіяника Віталія Леонідовича, начальника ВАП та аналітики Управління розвитку транспортної інфраструктури Департаменту транспорту, зв`язку та організацій дорожнього руху Одеської міської ради Гавриленко Сніжани Михайлівни, головного державного виконавця першого Приморського відділу держвиконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Мін`юсту м. Одеси Офіцерової Людмили Леонідівни про визнання незаконними дій та стягнення коштів, -

встановив:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до інспектора-парковника Одеської міської ради Софіяника Віталія Леонідовича, начальника ВАП та аналітики Управління розвитку транспортної інфраструктури Департаменту транспорту, зв`язку та організацій дорожнього руху Одеської міської ради Гавриленко Сніжани Михайлівни, головного державного виконавця першого Приморського відділу держвиконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Мін`юсту м. Одеси Офіцерової Людмили Леонідівни, в якому (з урахуванням виправленого адміністративного позову від 30.01.2022 року) позивач просить:

- визнати незаконними дії відповідачів в частині незаконного залучення позивача двічі до юридичної відповідальності одного виду за те саме правопорушення, порушуючи ст. 61 Конституції України, ст. 4 Протоколу 7 Європейської Конвенції з прав людини;

- визнати незаконними дії відповідачів в частині незаконного умисного невиконання рішення Київського райсуду м. Одеси від 30.11.20 (№ 947/31338/20), (з 30.11.20 по 18.03.21), що призвело до порушення ст.ст. 61, 129-1 Конституції України, ст. 382 КК, ст. 6, ст. 13 Конвенції та ст. 4 Протоколу 7 Конвенції;

- визнати неправомірними дії інспектора-парковника Одеської міської ради Софіяника Віталія Леонідовича щодо присвоєння ним 21.10.20 повноважень суб`єкта владних повноважень та право виносити постанову «про накладення адмінстягнення» за порушення правил стоянки та ін. 2 КАСУ;

- стягнути з кожного з відповідачів рівну моральну шкоду, завдану позивачу по 50 тис. гривень з кожного з трьох відповідачів.

Ухвалами суду від 02.09.2021 року: зазначений адміністративний позов залишено без руху, позивачу встановлено 10-денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху; від 29.11.2021 року: продовжено позивачу встановлений судом строк для усунення недоліків позовної заяви на 5 днів з дня вручення копії цієї ухвали; від 04.01.2022 року: продовжено позивачу встановлений судом строк для усунення недоліків позовної заяви на 5 днів з дня вручення копії цієї ухвали.

Ухвалу від 04.01.2022 року отримано позивачем 27.01.2022 року, про що свідчить розписка про отримання.

31.01.2022 року від позивача на виконання ухвали від 04.01.2022 року до суду надійшла заява про відновлення процесуального строку на подання адмінпозову, вхід. № ЕП/3308/22, у якій останній просить відновити процесуальний термін на подання цього адмінпозову, оскільки він дізнався про це порушення його конституційних прав та законних інтересів на підставі рішення судді окружного адмінсуду ОСОБА_2 від 17.06.21 - у справі № 420/3484/21, яке він отримав на руки у будівлі окружного адміністративного суду 29.07.21 (про що є розписка): 29.07.21+6місяців=до 29.01.22р.

Згідно зі змістом заяви про відновлення процесуального строку на подання адмінпозову, вхід. № ЕП/3308/22, її подано з таких фактичних підстав:

- цією заявою «про відновлення процесуального терміну» позивач повідомляє, що ОСОБА_1 вважає, що процесуальний термін починає обчислюватися з 29.07.21 + 6 місяців = по 29.01.22 р.;

- ухвалою від 04.01.22 суд неправильно порахував, що нібито процесуальний термін на подачу цього адмініску триватиме не 6 місяців, а 10 днів, згідно з п. 1 частиною 2 ст. 287 КАСУ «Особливості провадження в справах щодо рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця»;

- до цього позову застосовується ст. 122 КАСУ, а не ст. 287 КАСУ;

- ст. 287 КАСУ стосується адмінисків, у яких суд розглядає «особливості провадження у справах щодо рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця виконавче провадження», в якому передбачено 10 денний строк на оскарження;

- а решта позовів, у тому числі і за ст. 61 Конституції, що регулюються ст. 122 КАСУ, в якій передбачено 6-місячний термін оскарження;

- позивачем було подано адмініск за ст. 61 Конституції України та ст. 4 Протоколу 7 Конвенції до трьох відповідачів;

- 21.10.20 р. позивача незаконно відповідач № 1 притягнув до юридичної відповідальності одного виду: відповідач № 1: паркувальник інспектор ОМР Софіяник П.Л. виніс постанову «про адмінправопорушення» від імені Одеської міської ради (ОМР), адреса, дата і час: пл. Незалежності 1-А від 21.10.20 (14:34) МАО № 1852253 правопорушення: «про накладення адмінстягнення за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортного засобу, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису) м. Одеса пл. Незалежності 1-А, юридична відповідальність (за ст. 122 частина 3 КОАП та п. 15.9 ПДР) документ видав ЗМР (одеська міська рада), стягувач ОМР із зазначенням розрахункового банківського рахунку ЗМР: р/р Одеської міської ради (ОМР): = UА 87899998031409050. 30.11.20 р. Київський райсуд м. Одеси рішенням у справі № 947/31338/20 скасував цю ухвалу «про накладення адміністративного стягнення на суму 510 гривень». Рішення набуло чинності. Справа про відміну постанови від 21.10.20 закінчена;

- у судовому засіданні брав участь відповідач № 2 Департамент транспорту та зв`язку, який отримав рішення суду 05.01.21 та одразу ж 18.01.21 зареєстрував у виконавчій службі заяву «про примусове стягнення з ОСОБА_3 штрафу «у подвійному розмірі», приклавши до заяви як підставу, інше постанову, видане вже від імені Департаменту, а чи не від ОМР. Якби ця історія не мала продовження, то цього позову про порушення ст. 61 Конституції та ст. 4 протоколи 7 Конвенції не було б. Для порушення цих статей закону необхідно двічі притягти позивача до юридичної відповідальності;

- 18.01.21 відповідач № 2 незаконно двічі притягнули до юридичної відповідальності одного виду за те саме правопорушення. Відповідач № 2: начальник ВАП Департаменту транспорту та зв`язку ОСОБА_4 , яка 18.01.21 зареєструвала у держвиконавчій службі свою заяву про примусове виконання постанови Департаменту транспорту та зв`язку; адреса, дата і час: пл. Незалежності 1-А від 21.10.20 (14:37) МАО № 1852253 правопорушення: за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортного засобу, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису), юридична відповідальність за ст. ст. 279-1, 284, ст. 122 частина 3 (КОАП) документ видав Департамент транспорту і зв`язку, стягувач Департамент транспорту і зв`язку із зазначенням розрахункового банківського рахунку Департамент транспорту і зв`язку: UА 888999980314040542000015744. Позивач звертає увагу, що саме 18.01.21 з`явилася нова постанова від 21.10.20, видана не від імені ОМР, а видана від імені Департаменту транспорту та зв`язку, де записано стягувачем вже Департамент із зазначенням іншого розрахункового рахунку;

- втретє 29.01.21 відповідач № 3 притягнув до юридичної відповідальності одного виду за те саме правопорушення. Відповідач № 3: головний держвиконавець ОСОБА_5 , яка 29.01.21 постановою незаконно відкрила виконавче провадження № ВП 64184740 на підставі постанови від 21.10.20 (14:37) МАО № 1852253, у якій записано інший час видання постанови від 21.10.20 не в 14:34, а в 14:37 видане вже від імені Департаменту транспорту та зв`язку і наклала арешт на мій банківський рахунок у Приватбанку;

- позивач звертає увагу суду, що обидві постанови виписано 21.10.20 МАО № 1852253 за тією самою адресою правопорушення: пл. Незалежності 1-А, з тією самою датою видання: але з різним часом видання (14:34 та 14:37) та з різними, юридичними особами, різними стягувачами та з різними банківськими рахунками, відповідачі № 1 та № 2 керувалися різними статтями закону;

- позивач звертає увагу суду, що всі три відповідачі жодного відношення до виконавчого провадження (закритому ще 18.03.21) не мають. У адмініску позивач не оскаржив дії 3-х відповідачів у рамках виконавчого провадження, оскільки виконавче провадження № ВП № 64184740 вже давно закрите (18.03.21). Ніякого іншого виконавчого провадження на сьогоднішній день не існує;

- тому ці дії 3-х відповідачів, як суб`єктів владних повноважень оскаржуються, у порядку ст. 122 КАСУ, де встановлено 6 місячний термін оскарження дій цих суб`єктів владних повноважень, а не 10 днів;

- жодного виконавчого провадження в даний час (27.01.22) не існує, оскільки це виконавче провадження № ВП 64184740 вже давно закрите постановою від 18.03.21 держвиконавця ОСОБА_5 та у своєму позові позивач оскаржує порушення трьома відповідачами його конституційних прав і законних інтересів порядку ст. 61 Конституції України та ст. 4 Протоколу 7 Конвенції з прав людини, а не дії держвиконавця щодо вже закритого виконавчого провадження № ВП № 64184740;

- тому термін 10 днів на подання скарги чи адмініску за ст. 287 КАСУ не поширюється на даний адмініск, поданий у порядку ст. 61 Конституції та ст. 4 Протоколу 7 Конвенції, яка є частиною законодавства України (ст. 9 Конституції);

- ст. 61 Конституції та ст. 4 протоколу 7 Конвенції до виконавчого провадження (ст. 287 КАСУ та ст. 1 та ст. 3 Закону «Про виконавче провадження) жодного відношення не мають;

- у попередніх заявах «про відновлення процесуального строку на подання адмініска від. 22.11.21, 28.12.21, 29.12.21 і в цій заяві позивач писав, посилаючись на ст.ст. 122 КАСУ, що «шестимісячний термін на подання адмініска обчислюється «з дня, коли особа дізналася про порушення своїх прав, свобод і законних інтересів»;

- позивач дізнався про порушення його прав, свобод та законних інтересів, коли отримав мотивоване рішення окружного адмінсуду (судді Харченко Ю.В. справа № 420/3484/21 від 17.06.21), у якому суд встановив порушення закону;

- таким чином, шестимісячний термін на подання цього адмініску закінчується: 29.07.21 + 6 місяців = до 29.01.22 року, ця дата вручення мені рішення судді Харченко Ю.В. (справа № 420/3484/21).

Разом з тим, ухвалою суду від 04.01.2022 року, на виконання якої позивачем подано заяву, вхід. № ЕП/3308/22, про відновлення процесуального строку на подання адмінпозову вищенаведеного змісту продовжено позивачу встановлений судом строк для усунення недоліків позовної заяви на 5 днів з дня вручення копії цієї ухвали шляхом подання до суду в кількості примірників, в тому числі для відповідачів:

- письмово вказаних інших підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду та надання належних та допустимих доказів на їх підтвердження.

Згідно зі змістом ухвали суду від 04.01.2022 року, її прийнято з таких підстав, зокрема:

- наведені позивачем у заяві про відновлення процесуального строку на подання адмінпозову, вхід. № ЕП/37978/21, обґрунтування із посиланням на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 червня 2021 року у справі № 420/3484/21, як таке, з якого позивач дізнався про порушення прав, за захистом яких звернувся з даним позовом, не відповідає, зокрема обґрунтуванню позовних вимог позивача у справі № 420/3484/21, виходячи з яких позивач про обставини-підстави оскаржуваного позивачем притягнення до відповідальності 21.10.20 та 29.01.21 знав вже при зверненні до суду у справі № 420/3484/21 (09.03.2021 року дата звернення до суду) та, відповідно, до прийняття рішення у цій справі;

- отже, наведені позивачем у заяві про відновлення процесуального строку на подання адмінпозову, вхід. № ЕП/37978/21 від 29.12.2021 року, причини пропуску строку звернення з даним адміністративним позовом до адміністративного суду є неповажними.

З вищенаведеного вбачається, що заяву про відновлення процесуального строку на подання адмінпозову, вхід. № ЕП/3308/22 від 31.01.2022 року, подано позивачем з тих самих підстав, оцінку яким вже надано судом в ухвалі від 04.01.2022 року.

При цьому жодних інших підстав на виконання ухвали суду від 04.01.2022 року для поновлення строку звернення до адміністративного суду з даним позовом позивачем не зазначено та належних, допустимих та достатніх доказів на їх підтвердження не надано.

Крім того, щодо посилання позивача у заяві про відновлення процесуального строку на подання адмінпозову, вхід. № ЕП/3308/22 від 31.01.2022 року, на те, зокрема, що: жодного виконавчого провадження в даний час (27.01.22) не існує, оскільки це виконавче провадження № ВП 64184740 вже давно закрите постановою від 18.03.21 держвиконавця ОСОБА_5 та у своєму позові позивач оскаржує порушення трьома відповідачами його конституційних прав і законних інтересів порядку ст. 61 Конституції України та ст. 4 Протоколу 7 Конвенції з прав людини, а не дії держвиконавця щодо вже закритого виконавчого провадження № ВП № 64184740; тому термін 10 днів на подання скарги чи адмініску за ст. 287 КАСУ не поширюється на даний адмініск, поданий у порядку ст. 61 Конституції та ст. 4 Протоколу 7 Конвенції, яка є частиною законодавства України (ст. 9 Конституції); ст. 61 Конституції та ст. 4 протоколу 7 Конвенції до виконавчого провадження (ст. 287 КАСУ та ст. 1 та ст. 3 Закону «Про виконавче провадження) жодного відношення не мають, тощо слід зазначити таке.

По-перше, згідно зі змістом ухвали суду від 04.01.2022 року, у ній також зазначено, зокрема:

- при цьому, суд також звертає увагу позивача, що одним з трьох відповідачів позивачем у позові (з урахуванням виправленого адміністративного позову) зазначено головного державного виконавця першого Приморського відділу держвиконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Мін`юсту м. Одеси Офіцерову Людмилу Леонідівну;

- згідно з ч. 1 ст. 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб;

- відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 287 КАС України позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.

З вищенаведеного вбачається, що судом лише звернуто увагу позивача, що одним з трьох відповідачів позивачем у позові (з урахуванням виправленого адміністративного позову) зазначено головного державного виконавця першого Приморського відділу держвиконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Мін`юсту м. Одеси Офіцерову Людмилу Леонідівну та на положення ст. 287 КАС України, які регулюють порядок та строки звернення до адміністративного суду із позовною заявою, якщо певні особи вважають, зокрема, що дією державного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси.

Отже, твердження позивача у поданій заяві, по суті, що судом застосовано 10-денний строк звернення до суду, передбачений ст. 287 КАС України, до усіх вимог позову не відповідає змісту ухвали суду від 04.01.2022 року.

Разом з тим, посилання позивача на те, що жодного виконавчого провадження в даний час (27.01.22) не існує, оскільки це виконавче провадження № ВП 64184740 вже давно закрите постановою від 18.03.21 держвиконавця ОСОБА_5 , як на підставу для незастосування строку звернення до адміністративного суду, передбаченого ст. 287 КАС України, до позовної вимоги позивача до головного державного виконавця першого Приморського відділу держвиконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Мін`юсту м. Одеси Офіцерової Людмили Леонідівни про визнання незаконними дій та стягнення коштів, не відповідає вищенаведеним вимогам ст. 287 КАС України, які не ставлять у залежність їх застосування від стану виконавчого провадження, в тому числі від його закриття.

Отже, позиція позивача з наведеного питання є помилковою, при цьому також за своїм змістом вона не є іншою підставою для поновлення строку звернення до адміністративного суду, зазначеною позивачем на виконання ухвали суду від 04.01.2022 року, відповідно, вона не спростовує встановлені судом обставини та здійснені на їх підставі висновки щодо строку звернення до суду з даним позовом.

При цьому суд додатково наголошує на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду.

Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».

Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.

Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 № 340/1019/19).

Суд звертає увагу на те, що таке обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками узгоджується із принципом «Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt», згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом, не навівши при цьому поважних та об`єктивних (внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки позивача обставин) причин пропуску вказаного строку.

Так, суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

До того ж, суд вважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку. (постанова Верховного Суду від 31.03.2021 № 240/12017/19).

Отже, підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду, викладені у заяві позивача про відновлення процесуального строку звернення до адміністративного суду, є неповажними.

Відповідно до ч. 2 ст. 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Також, станом на 07.02.2022 року будь-яких інших (додаткових) заяв/клопотань та документів на усунення недоліків позовної заяви, встановлених ухвалою суду від 04.01.2022 року, крім врахованих та розглянутих судом, зокрема інші належні, допустимі та достатні докази поважності причин строку пропуску строку звернення до адміністративного суду, з урахуванням встановлених судом обставин з цього питання, від позивача до суду не надійшло.

Виходячи з встановленого, суд дійшов висновку, що поданими позивачем документами недоліки позовної заяви, встановлені ухвалою суду від 04.01.2022 року, позивачем не усунені.

Згідно з п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Відповідно до ч. 5 ст. 169 КАС України, суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду не пізніше п`яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків.

Як вбачається з наведеної норми закону, вона є для судді зобов`язальною та безальтернативною.

Враховуючи та на підставі наведеного, суд вважає, що задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду слід відмовити, а позовну заяву ОСОБА_1 до інспектора-парковника Одеської міської ради Софіяника Віталія Леонідовича, начальника ВАП та аналітики Управління розвитку транспортної інфраструктури Департаменту транспорту, зв`язку та організацій дорожнього руху Одеської міської ради Гавриленко Сніжани Михайлівни, головного державного виконавця першого Приморського відділу держвиконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Мін`юсту м. Одеси Офіцерової Людмили Леонідівни про визнання незаконними дій та стягнення коштів повернути позивачеві.

При цьому, суд звертає увагу позивача на те, що відповідно до ч. 8 ст. 169 КАС України, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 123, 169, 243, 248, 256, 294, 295, Розділом VII Перехідних положень КАС України, суд -

ухвалив:

В задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду відмовити.

Позовну заяву ОСОБА_1 до інспектора-парковника Одеської міської ради Софіяника Віталія Леонідовича, начальника ВАП та аналітики Управління розвитку транспортної інфраструктури Департаменту транспорту, зв`язку та організацій дорожнього руху Одеської міської ради Гавриленко Сніжани Михайлівни, головного державного виконавця першого Приморського відділу держвиконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Мін`юсту м. Одеси Офіцерової Людмили Леонідівни про визнання незаконними дій та стягнення коштів повернути позивачеві.

Ухвала може бути оскаржена в порядку, передбаченому п. 15.5 ч. 1 Розділу VІІ Перехідних положень, та у строк, встановлений ст. 295 КАС України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Суддя М.Г. Цховребова