Рішення № 103418131, 03.02.2022, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/23798/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2022 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасишиної О.М., за участю секретаря судового засідання Горбаченка Е.С., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління національної поліції в Одеській області (місцезнаходження: 65080, м. Одеса, вул. Академіка Філатова, 15-А; код ЄДРПОУ 40108740), Начальника Відділення поліції № 2 Одеського районного управління поліції № 2 Головного управління поліції в Одеській області (місцезнаходження: 67663, Одеська область, с. Усатово, пров. Урядовий, 65), Дільничного офіцеру поліції відділення поліції № 2 Одеського районного управління поліції № 2 Головного управління національної поліції в Одеській області Мигуш Романа Сергійовича (місцезнаходження: 67663, Одеська область, с. Усатово, пров. Урядовий, 63) про визнання протиправною бездіяльність щодо не надання повної інформації та копій документів,

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції в Одеській області, Начальника Відділення поліції № 2 Одеського районного управління поліції № 2 Головного управління поліції в Одеській області, Дільничного офіцеру поліції відділення поліції № 2 Одеського районного управління поліції № 2 Головного управління національної поліції в Одеській області Мигуш Романа Сергійовича, в якій позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області, Начальника Відділення поліції №2 Одеського районного управління поліції № 2 Головного управління Національної поліції в Одеській області, Дільничного офіцера поліції відділення поліції №2, Одеського районного управління поліції №2 Головного управління Національної поліції в Одеській області Мигуш Романа Сергійовича, щодо ігнорування запитів на отримання інформації, не надання повної інформації та копій документів, які містяться в матеріалах перевірки зареєстрованих до ЖЄО №3226, 3227 від 25.05.2021 року Відділення поліції №2 Одеського районного управління поліції №2 Головного управління національної поліції в Одеській області;

зобов`язати Головне управління Національної поліції в Одеській області, Начальника Відділення поліції №2 Одеського районного управління поліції №2 Головного управління Національної поліції в Одеській області, Дільничного офіцера поліції відділення №2, Одеського районного управління поліції №2 Головного управління національної поліції в Одеській області Мигуш Романа Сергійовича надати ОСОБА_1 повну інформацію про що зазначено у запитах про надання інформації від 19.09.2021 року №15-9, № 16-9 від 26.09.2021 року № 17-9 та всі копії документів, які містяться в матеріалах перевірки внесених до ЖЄО № 3226, № 3227 від 25.05.2021 року за заявами ОСОБА_1 .

Ухвалою від 06.12.2021 року Одеським окружним адміністративним судом відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернувся до відповідачів із запитами та проханням надати інформацію, однак на частину запитів відповіді не отримав та не отримав запрошувані документи у зв`язку з чим, звернувся до суду з даним позовом.

Відповідачі своїм правом на подання відзиву не скористалися. Відповідно до наявних в матеріалах справи повідомленнях про вручення поштових відправлень, відповідачі отримали ухвалу про відкриття провадження у справі 22.12.2021р. та 24.12.2021р.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).

За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви ОСОБА_1 Одеському окружному адміністративному суду.

Як вбачається з позовної заяви, позивач 19.09.2021 року звернувся до відповідачів із запитами на інформацію № 15-9, № 16-9, однак відповідь так і не отримав. В подальшому, позивач повторно 26.09.2021 року звернувся до відповідачів із запитом на інформацію № 17-9 про надання інформації та копій документів, в якому зазначив, що 19.09.2021 року останнім отримано відповіді датовані 23.08.2021 року, які не повні, без надання запрошених документів і стосуються заяви позивача, що зареєстровано до ЖЄО № 3227 від 25.05.2021 року, однак, відповідачами проігноровано запит № 15/9, датований 19.09.2021 року, щодо ЖЄО № 3226 від 25.05.2021 року. Враховуючи те, що позивачем було отримано неповну відповідь на подані запити, останній звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, які склались між сторонами спору, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації регулюються Законом України "Про інформацію" від 02.10.1992 року № 2657-ХІI.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес, врегульовано Законом України Про доступ до публічної інформації від 13.01.2011 №2939-VI (далі - Закон №2939-VI).

Відповідно до статті 1 Закону №2939-VI, публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 3 Закону № 2939-VI визначені гарантії забезпечення права на публічну інформацію, зокрема: обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом, визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє, максимальне спрощення процедури подання запиту та отримання інформації.

Відповідно до статті 5 Закону №2939-VI одним із способів доступу до інформації є надання такої за запитами на інформацію.

Згідно з статтею 12 Закону №2939-VI суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

Відповідно до частини 1 статті 19 Закону №2939-VI, запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

У відповідності до частини першої статті 20 Закону №2939-VI, розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Частиною четвертою тієї ж статті закріплено, що у разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Приписами частини першої статті 22 Закону №2939-VI передбачено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником. (ч.3 ст.22 Закону №2939-VI).

Статтею 23 Закону №2939-VI врегульовано, що рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.

Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов`язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.

З аналізу вищезазначених приписів пункту 1 частини першої статті 22 Закону України Про доступ до публічної інформації, у задоволенні запиту може бути відмовлено лише у разі наявності одночасно двох умов: відсутності інформації у володінні розпорядника інформації та відсутності у нього обов`язку володіти нею. Якщо інформація відсутня, але розпорядник зобов`язаний нею володіти, то згідно із принципом законності він повинен усунути порушення закону та вжити заходів щодо набуття (створення) запитаної інформації, продовживши у разі необхідності строк розгляду запиту на інформацію.

При цьому, як вбачається з позовної заяви та не заперечується відповідачем, повної відповіді на свої запити із наданням запрошуваних від відповідачів докуменітв позивач не отримав, також дану відповідь не було надано до суду.

Суд звертає увагу на те, що зі змісту позовної заяви та позовних вимог вбачається, що позивач оскаржує відповідно до положень ст., 23 Закону України "Про доступ до публічної інформації", протиправну бездіяльність, яка виразилась у ненаданні відповіді на запит на інформацію позивача.

З урахуванням вищезазначеного, із застосуванням приписів частини другої статті 9 КАС України, згідно яких суд може вийти за межі позовних вимог, суд визнає протиправною бездіяльність відповідачів щодо ненадання публічної інформації за запитами.

Разом з цим, щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача надати інформацію, суд зазначає наступне.

Згідно висновку, сформованого судом вище, відповідачем протиправно не надано відповідь на запити, тобто не розглянуто належним чином запити позивача по суті, що вказує на необхідність зобов`язання відповідача повторно розглянути запит.

Відповідно до пункту 1 статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. А згідно з пунктом 2 цієї статті здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

Тобто, стаття 10 Конвенції має на меті гарантувати вільний обіг ідей та відомостей у суспільстві. Вона гарантує не лише право на передання інформації, але також право громадськості отримувати її. Більше того, визнане на національному рівні право на отримання інформації може бути підставою для реалізації права, гарантованого статтею 10 (див. рішення Європейського суду з прав людини від 17 лютого 2015 року у справі "Guseva v. Bulgaria", заява № 6987/07, § 36, 40; від 03 квітня 2012 року у справі "Gillberg v. Sweden", заява № 41723/06, § 93).

Реалізації вказаних прав не повинні перешкоджати органи держави, крім випадків втручання, передбачених пунктом 2 вказаної статті. Відмова у наданні інформації на запит є формою втручання у право на свободу одержувати інформацію. Тому таке втручання має розглядатися на предмет дотримання пункту 2 статті 10 Конвенції.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина від порушень з боку субєкта владних повноважень.

Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, приймаючи до уваги відзив на позовну заяву відповідача, докази наявні у матеріалах справи, а також з аналізу норм чинного законодавства, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно ч.1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов`язаних з розглядом справи судом не встановлено, питання про розподіл судових витрат у цій справі не вирішується.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління національної поліції в Одеській області (місцезнаходження: 65080, м. Одеса, вул. Академіка Філатова, 15-А; код ЄДРПОУ 40108740), Начальника Відділення поліції № 2 Одеського районного управління поліції № 2 Головного управління поліції в Одеській області (місцезнаходження: 67663, Одеська область, с. Усатово, пров. Урядовий, 65), Дільничного офіцеру поліції відділення поліції № 2 Одеського районного управління поліції № 2 Головного управління національної поліції в Одеській області Мигуш Романа Сергійовича (місцезнаходження: 67663, Одеська область, с. Усатово, пров. Урядовий, 63) про визнання протиправною бездіяльність щодо не надання повної інформації та копій документів - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області, Начальника Відділення поліції №2 Одеського районного управління поліції № 2 Головного управління Національної поліції в Одеській області, Дільничного офіцера поліції відділення поліції №2, Одеського районного управління поліції №2 Головного управління Національної поліції в Одеській області Мигуш Романа Сергійовича щодо ненадання публічної інформації за запитами про надання інформації від 19.09.2021 року №15-9, № 16-9 від 26.09.2021 року № 17-9.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Одеській області, Начальника Відділення поліції №2 Одеського районного управління поліції № 2 Головного управління Національної поліції в Одеській області, Дільничного офіцера поліції відділення поліції №2, Одеського районного управління поліції №2 Головного управління Національної поліції в Одеській області Мигуш Романа Сергійовича розглянути запити ОСОБА_1 від 19.09.2021 року №15-9, № 16-9 від 26.09.2021 року № 17-9 та надати на них обґрунтовані відповідь.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст. 255 КАС України.

Пунктом 15.5 розділу VII «Перехідні положення» КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Повний текст рішення складено та підписано 03.02.2022р.

СуддяО.М. Тарасишина