Рішення № 103418059, 03.02.2022, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/149/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2022 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Корой С.М. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , неповнолітнього ОСОБА_3 в інтересах якого діють ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 ), ОСОБА_2 (далі ОСОБА_2 ), які діють в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 (далі ОСОБА_3 ), звернулися до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі ДМС України), в якому просять суд: визнати неправомірним і скасувати рішення ДМС України від 10 листопада 2017 року №416-17, №417-17; зобов`язати ДМС України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які діють в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 березня 2018 року адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправними та скасовано рішення ДМС України від 10 листопада 2017 року №416-17 і №417-17, зобов`язано ДМС України повторно розглянути заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в іншій частині позову відмовлено.

Поставною Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2018 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 березня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні адміністративного позову.

Постановою Верховного Суду від 30.09.2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які діють в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , задоволено частково, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 березня 2018 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2018 року скасовано, адміністративну справу №815/149/18 направлено на новий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.

Супровідним листом від 07.10.2021 року Верховним Судом справу №815/149/18 направлено до Одеського окружного адміністративного суду.

23.10.2021 року за вх. №58906/21 вказана адміністративна справа №815/149/18 надійшла до Одеського окружного адміністративного суду та згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями передана на розгляд головуючому судді Корой С.М.

Ухвалою суду від 28.10.2021 року прийнято до провадження адміністративну справу №815/149/18 за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які діють в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії, вирішено розглядати справу №815/149/18 за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які діють в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії за правилами спрощеного позовного провадження.

22.11.2021 року (вх.№64929/21) від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву.

Так, у відзиві вказано, що відповідач щодо задоволення позовних вимог заперечує та вказує, що не визнає даний адміністративний позов та вважає, що співробітниками міграційної служби було проведено аналіз відповідності підстав, викладених в заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вимогам п. 1 ч. 1 статті 1 Закону та встановлено, що позивачі не мають обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Враховуючи викладене, а також, з покликанням у відзиві на позов на ті ж обставини та підстави, які встановлені у висновах від 09.10.2017 року, відповідач вказує, що рішення від 10 листопада 2017 року №416-17, №417-17 приймались з урахуванням та дослідженням усіх обставин справи.

21.12.2021 року (вх.№72528/21) до суду від ОСОБА_1 надійшли пояснення, в яких вказано, що позовна заява у справі №815/149/18 подана особисто від ОСОБА_1 , ОСОБА_4 . i в інтересах ОСОБА_3 , та що вказане підтверджується як матеріалами справи, так і позовними вимогами.

Таким чином, з даних пояснень вбачається, що позивачем по справі є:

- ОСОБА_1 ;

- ОСОБА_2 ;

- неповнолітній ОСОБА_3 в інтересах якого діють ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Вказане, також підтверджено першим аркушем позову (т.1 а.с.4), на якому зазначено, що позивачами є ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , а також, що вони діють в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 .

Прохальна частина ж позову містить матеріально-правові вимоги кожної з вищевказаних осіб.

Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї доказами, відзивом відповідача на позовну заяву, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги та перевіривши їх наданими з боку учасників справи доказами, судом встановлено.

З матеріалів особової справи вбачається, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є громадянами Російської Федерації (далі РФ).

02 липня 2017 року позивачі, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та їх малолітній син виїхали з РФ легально, на підставі внутрішніх паспортів громадян РФ. Державний кордон перетнули на КПП "Плетенівка" та одразу ж звернулись на прикордонному пункті за захистом в Україні.

Зі слів ОСОБА_1 , причиною його звернення за міжнародним захистом слугувало переслідування правоохоронними структурами РФ за політичну діяльність та підтримку української влади.

Також з матеріалів особової справи судом встановлено, що з 2013 року заявник - ОСОБА_1 є співзасновником організації "Правий Курган", яка мала вигляд групи у соціальній мережі "Вконтакті" та висвітлювала неправомірну діяльність російської влади в мережі Інтернет, до вказаної організації, зі слів особи, входили невстановлені патріоти, націоналісти, футбольні фанати тощо. В 2014 році зазначену групу було заблоковано, а заявника було офіційно обвинувачено за ч.1 ст. 282, ч.1 ст. 280 КК РФ (публічні заклики до екстремістської діяльності, збудження ненависті або ворожнечі та приниження людської гідності). Вироком Курганського міського суду Курганської області від 21 липня 2014 року особу було визнано винним у скоєнні зазначених злочинів та призначено покарання у вигляді штрафу (30 000 російських рублів) та 180 годин обов`язкових робіт. Заявник розповів, що після відбуття покарання він продовжив критикувати діючу владу у соціальних мережах, приймав участь у мітингах та одиночних пікетах у м. Курган, розповсюджував інформацію про конфлікт на сході України в мережі Інтернет. Додатково, зі слів особи вбачається, що у 2016 році на нього були сфабриковані кримінальні справи за злочини, пов`язані із незаконним обігом наркотичних речовин (ч.1 ст. 228, ч.2 ст. 228 КК РФ, незаконне збереження наркотичних речовин у значних та великих розмірах), в результаті чого заявник до виїзду з РФ був обмежений у виїзді через розписку про невиїзд.

Заявник - ОСОБА_1 вважає, що у разі повернення до РФ на нього очікуватиме довготривале позбавлення волі за сфабриковані кримінальні справи в країні громадянської належності.

Зі слів ОСОБА_2 , причиною звернення за міжнародним захистом слугувало переслідування її чоловіка, ОСОБА_1 правоохоронними структурами РФ через здійснення ним пропаганди проти діючої російської влади. Заявниця повідомила, що у 2014 році на її чоловіка було сфабриковано кримінальну справу за ознаками екстремізму, а у 2016 році заведено кримінальну справу через зберігання наркотичних речовин, зазначені обставини стали вирішальними для прийняття рішення щодо виїзду з РФ. Додатково встановлено, що особисто заявниця не зазнавала жодних переслідувань під час проживання у РФ за ознаками громадянства, національності (етнічної належності), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Заявниця вважає, що у разі повернення до РФ в неї можуть виникнути певні проблеми із російськими правоохоронними структурами саме через діяльність її чоловіка.

У липні 2017 року позивачі звернулися до ГУ ДМС України в Харківській області із заявою про надання захисту в Україні.

Судом також встановлено, що під час звернення до територіального підрозділу ДМС із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту особою, ОСОБА_1 були надані окрім інших, наступні документи:

- обвинувачення за кримінальної справою №40-0097-14 у скоєнні злочинів, передбачених ч.1 ст. 282, ч.1 ст. 280 КК РФ;

- вирок Курганського міського суду Курганської області від 21 липня 2014 року;

- довідка про звільнення від покарання від 08 листопада 2014 року;

- постанова про закінчення виконавчого провадження від 12.12.2014 року;

- копія листа Росфінмоніторингу від 26 лютого 2015 року № 01-04-06/3655 та витяг з веб-сторінки вказаної організації;

- копія витягу з веб-сайту misto.kh.ua, а саме: витяги зі сторінки особи в соціальній мережі ok.ru;

- копія вироку Курганського міського суду від 16 лютого 2016 року за судовою справою №1-359/2016;

- копія вироку Курганського міського суду від 24 лютого 2016 року за судовою справою №1-343/2016.

09.10.2017 року за особовою справою №2017OD0134 ГУ ДМС в Харківській області складено висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яким ОСОБА_2 (т.1 а.с.43-61).

09.10.2017 року за особовою справою №2017OD0133 ГУ ДМС в Харківській області складено висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яким ОСОБА_1 (т.1 а.с.226-242).

Рішенням ДМС України від 10 листопада 2017 року №416-17 ОСОБА_2 було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Разом з нею відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, її неповнолітній дитині ОСОБА_3 (т.1 а.с.42)

Рішенням ДМС України від 10 листопада 2017 року №417-17 ОСОБА_1 було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (т.1 а.с.225).

04 січня 2018 року позивачі отримали повідомлення, видані Управлінням у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області за №№ 356, 362 від 07 грудня 2017 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.7-8 т. 1).

Не погоджуючись із рішеннями позивачі звернулись із даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основними нормативно-правовими актами, які регулюють спірні правовідносини є: Конвенція про статус біженців 1951 року, Протокол щодо статусу біженців 1967 року та Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Згідно зі статтею 14 Загальної декларації прав людини кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно п. 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Виходячи зі змісту Конвенції про статус біженців 1951 року та названої правової норми, поняття «біженець» включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця.

До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або якщо особа не має визначеного громадянства за межами країни свого попереднього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов`язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

При цьому, обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін.

Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з`ясування суб`єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення таких спорів.

Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Позивачі, обґрунтовуючи своє звернення до міграційної служби та позовні вимоги, стверджують, що не можуть та не бажають користуватися захистом своєї країни через свою опозиційну політичну діяльність.

Cуд зазначає, що матеріали справи не містять, а позивачами не надано жодних належних та достатніх доказів того, що вони підпали під будь-яке насилля чи переслідування у власній країні за ознаками раси, національності, віросповідання, а також політичних поглядів чи належності до певної соціальної групи. Не надано також доказів на підтвердження доводів стосовно переслідувань з цих підстав.

Матеріали справи жодним чином не дають підстав для висновку про те, що притягнення позивача ОСОБА_1 до відповідальності у Російській Федерації за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 228 КК Російської Федерації, здійснювалось за ознаками раси, національності, віросповідання, політичних поглядів чи належності до певної соціальної групи.

Відповідно до пункту 80 Керівництва УВК ООН СБ наявність інших політичних переконань, відмінних від тих, які розділяються владою, сама по собі не є підставою для подання клопотання про надання статусу біженця. Шукач захисту повинен довести, що у нього є достатні побоювання стати жертвою переслідувань за свої переконання. Це передбачає, що прохач є носієм поглядів, які є неприйнятними для влади, оскільки він критикує її політику та методи.

З огляду на викладене, суд зазначає про відсутність підстав для висновку про здійснення кримінального провадження відносно позивача у Російській Федерації з політичних, національних чи релігійних мотивів.

На думку суду важливим при розгляді даної справи є те, що 02 липня 2017 року позивачі, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та їх малолітній син виїхали з РФ легально, на підставі внутрішніх паспортів громадян РФ, перетнули на КПП "Плетенівка" державний кордон та одразу ж звернулись на прикордонному пункті за захистом в Україні.

Тобто, позивачами не було допущено жодного зволікання зі зверненням за захистом.

В той же час, суд вважає за необхідне зазначити, що зокрема, в доповіді Amnesty International за 2020/21 роки "Права людини в сучасному світі" наведено інформацію щодо Російської Федерації щодо катування та інші види жорстокого поводження, відповідно до якої в країні широко застосовувалися тортури та інші види жорстокого поводження, а кількість засуджених за них залишалася мізерно малим. Зазвичай справи порушувалися за статтею про "зловживання посадовими повноваженнями" та закінчувалися винесенням м`яких вироків. Дванадцять колишніх працівників ярославської колонії було засуджено на терміни тривалістю до чотирьох років та трьох місяців позбавлення волі, після того як до мережі просочилося відео 2017 року з побиттям ув`язненого. Шестеро з них були негайно відпущені на волю з з урахуванням часу, вже проведеного під вартою. Колишнього начальника колонії та його заступника суд виправдав.

У спільній заяві правозахисних організацій щодо депортації ОСОБА_5 з Франції, Міжнародна амністія (Amnesty International), від 16.04.2021 (https://www.refworld.org.ru/docid/609eb12d7.html) зазначено, що ОСОБА_6 ключовий свідок у резонансній справі про тортури в правоохоронних органах у Чечні, який шукав притулку за кордоном, через два дні після неправомірної депортації 9 квітня з Франції до Росії був викрадений, вивезений до Чечні та утримується там співробітниками місцевих силових структур. 12 російських та міжнародних правозахисних організацій заявляють, що внаслідок дій французької та російської/чеченської влади, вжитих у порушення міжнародних норм про права людини, Гадаєв наражається на високий ризик тортур.

Суд зазначає, що підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження) можуть отримуватися від заявника, та незалежно від неї з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року № 649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації, а також з інформаційних носіїв, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати декілька джерел інформації про країну походження.

Пунктом 2.1. Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і Наказу Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року № 649 визначено, що уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом:

а) встановлює особу заявника;

б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 1) (далі - журнал реєстрації осіб);

в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов`язки, а також про наслідки невиконання обов`язків;

г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв`язку;

ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

д) з`ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні);

е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви:

є) проводить дактилоскопію заявника;

ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи;

з) роз`яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник.

Суд вважає, що відповідач в порушення вимог п.2.1. зазначених Правил не здійснив перевірку заяви позивача з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника.

Таким чином, відповідач, який є суб`єктом владних повноважень, при прийнятті оскаржуваних рішень діяв без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), та без дотримання принципу верховенства права.

Зважаючи на вищевикладене, суд вважає, що висновки міграційного органу про те, що обставини про визнання позивачів біженцями або особами, які потребують додаткового захисту не відповідають умовам п.1 та п. 13 ч. 1 Закону, - є передчасним, а рішення № 416-17 та 417-17 від 10.11.2017 року є неправомірними, тому підлягають скасуванню.

Щодо позовної вимоги в частині зобов`язання Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які діють в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд зазначає наступне.

Оскільки вирішення питання про прийняття рішення щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є компетенцією органів міграційної служби (його дискреційними повноваженнями), суд вважає, що в задоволенні вимоги про зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення - про визнання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які діють в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту - належить відмовити. При цьому, належить зобов`язати відповідача повторно розглянути заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які діють в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням встановлених судом обставин.

Відповідно до п. 25 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 16.03.2012 року №3, суд під час вирішення справи щодо оскарження відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не повноважний визнавати особу біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а може лише визнати рішення відповідного органу протиправним, скасувати його та за наявності достатніх підстав зобов`язати відповідача визнати особу біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а у разі їх відсутності - зобов`язати повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

За таких обставин, адміністративний позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які діють також в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , підлягає частковому задоволенню.

За правилами, встановленими ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач під час розгляду даної адміністративної справи навів об`єктивні доводи в обґрунтування висновків, що позивач не підпадає під критерії визначення статусу біженця, проте, не у повній мірі дослідив обставини, необхідні для розгляду питання про визнання позивача особою, яка потребує додаткового захисту.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене у сукупності, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , неповнолітнього ОСОБА_3 в інтересах якого діють ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст.139 КАС України судові витрати у справі відсутні.

Керуючись ст.ст. 9, 139, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , неповнолітнього ОСОБА_3 в інтересах якого діють ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 16-17 та № 417-17 від 10.11.2017 року.

Зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В решті позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивачі:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ).

ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ).

КузнєцоваДенис Сергійович в інтересах якого діють ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ).

Відповідач Державна міграційна служба України (вул.Володимирська, 9, м.Київ, 01001, код ЄДРПОУ 37508470).

СуддяКорой С.М.