Рішення № 103417023, 17.02.2022, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17 лютого 2022 року (09:15)Справа № 280/11591/21 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді КалашникЮ.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний. 166, код ЄДРПОУ 44118663) про визнання дій протиправними, скасування вимог про сплату боргу (недоїмки), зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовної заявою до Головного управління ДПС у Запорізькій області, в якій просить суд:

визнати протиправними дії відповідача по нарахуванню (обчисленню) сум єдиного соціального внеску включених до вимог про сплату боргу (недоїмки): № Ф-51445-56 від 13.11.2018; № Ф-51445-56У від 09.11.2020; № Ф-51445-56 від 17.03.2021; які складені відносно позивача;

скасувати винесені відповідачем вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-51445-56 від 13.11.2018; № Ф-51445-56У від 09.11.2020; № Ф-51445-56 від 17.03.2021, які складені відносно позивача;

зобов`язати відповідача виключити з інформаційної системи органу доходів і зборів суми єдиного соціального внеску нарахованих (обчислених) у вимогах про сплату боргу (недоїмки): № Ф-51445-56 від 13.11.2018; № Ф-51445-56У від 09.11.2020; № Ф-51445-56 від 17.03.2021, які складені відносно позивача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач працює за основним місцем роботи ТОВ «Мелітопольський автогідроагрегат», де і отримує заробітну плату, підтвердженням тому є довідка № 345 від 03 листопада 2021 року і копія трудової книжки. Таким чином, єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за позивача як за застраховану особу, постійно оплачувався роботодавцем, а тому визначена Законом мета сплати збору ЄСВ досягається за рахунок його сплати саме роботодавцем, що виключає підстави нарахування штрафу і пені. Крім того, на час складання вищезазначених вимог про сплату боргу позивач не перебував в статусі фізичної особи-підприємця, а отже і взагалі не є платником єдиного соціального внеску. На підставі вищевикладеного, просить скасувати оскаржувані вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-51445-56 від 13.11.2018; № Ф-51445-56У від 09.11.2020, №Ф-51445-56 від 17.03.2021.

Ухвалою суду від 14.12.2021 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

04.01.2022 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 82), в якому зазначено, що відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач зареєстрований, як фізична особа-підприємець з 06.06.1999, про що внесено запис до ЄДР за №2001010170001024827, а тому перебуває на обліку. Також, відповідно до інформації з ЄДР, 26.03.2021 припинена підприємницька діяльність ФОП ОСОБА_1 , запис в ЄДР № 2001010060002024827. Зазначає, що робота за трудовим договором на підприємстві не виключає можливості здійснення ним підприємницької діяльності. Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не передбачено звільнення від сплати єдиного внеску фізичної особи-підприємця, яка застосовує спрощену систему оподаткування та одночасно є найманим працівником на підприємстві. Позивач має обов`язок зі сплати єдиного внеску на загальних підставах. Таким чином, оскаржувані вимоги про сплату боргу (недоїмки) є законними, у зв`язку із чим просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Згідно зі ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.

У зв`язку із відсутністю судді Калашник Ю.В. у період з 07.02.2022 по 16.02.2022 на роботі, що підтверджується відповідною довідкою Запорізького окружного адміністративного суду від 17.02.2022, рішення у повному обсязі складено та підписано 17.02.2022.

Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

25.03.2021 Державним реєстратором в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань здійснено запис №2001010170001024827 про включення фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - у разі, коли державна реєстрація фізичної особи-підприємця була проведена до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців». Дата реєстрації: 06.06.1999.

26.03.2021 Державним реєстратором в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань здійснено запис №2001010060002024827 про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця. Підстава: власне рішення.

На підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів та відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI, контролюючим органом позивачу сформовано наступні вимоги про сплату боргу (недоїмки):

№ Ф-51445-56 від 13.11.2018 на загальну суму боргу 15819,54 грн., у т.ч.: недоїмка 15819,54 грн.;

№ Ф-51445-56У від 09.11.2020 на загальну суму боргу 19762,96 грн., у т.ч.: недоїмка 19762,96 грн.;

№ Ф-51445-56 від 17.03.2021 на загальну суму боргу 22000,89 грн., у т.ч.: недоїмка 22000,89 грн.

Судом встановлено, що згідно довідки від 03.11.2021 № 345 позивач з січня 2017 року по теперішній час працює начальником транспортної дільниці на ТОВ«Мелітопольський Автогідроагрегат» та на його заробітну плату щомісячно нараховується та сплачується єдиний соціальний внесок.

Позивач не погодившись із вказаними вимогами звернувся до суду із вказаним позовом про їх скасування.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).

Відповідно до п.п. 2, 6 ч.1 ст. 1 Закону №2464-VІ, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Згідно із п. 4 ч.1 ст.4 Закону №2464-VІ, платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Статтею 7 Закону №2464-VІ визначено базу нарахування єдиного внеску.

Згідно з п. 2, 3 ч.1 ст.7 Закону №2464-VІ, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.6 Закону №2464-VІ платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідач у своєму відзиві зазначає, що у період часу з 06.06.1999 по 26.03.2021 позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець, а відтак повинен був сплачувати у 2017-2021 роках єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Однак, суд з вказаними твердженнями відповідача не погоджується, з огляду на наступне.

1 липня 2010 року прийнято Закон України №2390-VI «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання» (далі - Закон № 2390-VI), який набрав чинності 3 березня 2011 року.

Пункти 2 - 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2390-VI передбачали, що процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв. Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.

Пунктом 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2390-VI встановлено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.

Отже, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб-підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 1 липня 2004 року, закінчувався 3 березня 2012 року. Відповідно, з цього часу свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважалися недійсними.

При цьому, за результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.

Подібна правова позиція викладена у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 808/2771/14 (провадження №К/9901/13943/19).

За приписами пункту 9 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI, порядок утворення, а також завдання та повноваження тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій встановлюються спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації.

Відповідно до пунктів 1.2, 3.1 Положення про тимчасові міжвідомчі спеціальні комісії з питань проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2012 року №575/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 13 квітня 2012 року за №569/20882 (далі - Положення), комісії створюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі з метою проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких на дату завершення процесу включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не включені до ЄДР (далі - невключені суб`єкти). Завданням комісії є проведення інвентаризації невключених суб`єктів.

Згідно з пунктом 4.3 Положення, комісія: розглядає, аналізує прийняту від уповноважених органів аналітичну інформацію; складає узагальнену інформацію про невключених юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких на дату завершення процесу включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не включені до ЄДР, у розрізі районів та міст обласного значення відповідно в Автономній Республіці Крим, областях, районів - у містах Києві та Севастополі за формами згідно з додатками 3 та 4; передає узагальнену інформацію про невключених суб`єктів державним реєстраторам за місцезнаходженням юридичних осіб та за місцем проживання фізичних осіб - підприємців для подальшого включення цих відомостей до ЄДР, про що складається акт приймання-передачі у двох примірниках. Узагальнена інформація про невключених суб`єктів може передаватися частинами; передає узагальнену інформацію про невключених суб`єктів Державній реєстраційній службі України.

Пунктом 5 наказу Міністерства юстиції України від 12 квітня 2012 року №575/5 передбачено, що державні реєстратори юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців повинні забезпечити включення до ЄДР відомостей про невключених суб`єктів на підставі аналітичної інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій з питань проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Таким чином, строки включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб-підприємців, державна реєстрація яких проведена до 1 липня 2004 року, визначені пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI, підлягали застосуванню виключно у випадках самостійного подання ними реєстраційних карток державному реєстратору.

Натомість відомості про фізичних осіб-підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строки, встановлені пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб-підприємців до ЄДР, зобов`язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.09.2020 року у справі №460/37/19 (№К/9901/6868/20).

Так, вирішуючи вказаний спір, суд повинен встановити чи мав позивач статус платника єдиного внеску у період 2017-2021 рік.

Аналогічне питання було предметом розгляду у справі №260/81/19, яку було передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду, за результатами розгляду якої прийнято постанову від 01.07.2020, у якій, здійснивши системне тлумачення норм права, сформулювала такий правовий висновок.

Статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 1 липня 2004 року ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.

Водночас зміни у процедурі адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені законами № 2390-VI та № 1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 1 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов`язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.

Велика Палата Верховного Суду також підкреслила, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відсутність офіційного підтвердження в особи статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом №755-IV, виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла до висновку, що статус фізичної особи-підприємця - це юридичний статус, який засвідчує право особи на заняття підприємницькою діяльністю, а саме: самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Виключно фізична-особа підприємець, зареєстрована в установленому порядку, яка має право здійснювати підприємницьку діяльність і перебуває на загальній або спрощеній системі оподаткування, вважається платником єдиного внеску і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу (за умови, що така особа не є найманим працівником).

З урахуванням на вищенаведене, суд зазначає, що позивач не мав можливості здійснювати підприємницьку діяльність у період 2017-2021 роках, оскільки його свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності є недійсним, оскільки з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивача слідує, що остання до 1 липня 2004 року не подавала реєстраційну картку для включення відомостей про неї як фізичної особи-підприємця до ЄДР та для заміни свідоцтва про її державну реєстрацію на свідоцтво про державну реєстрацію єдиного зразка не звертався.

Доказів протилежного не надано.

Так, відомості про включення позивача як фізичну особу-підприємця здійснені Державним реєстратором в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб на виконання наказу Міністерства юстиції №575/5 від 12.04.2012 «Про тимчасові міжвідомчі спеціальні комісії з питань проведення інвентаризації юридичних та фізичних осіб підприємців» та Державний реєстратор здійснюючи вказаний запис/дію повинен був зазначити відмітку про те, що свідоцтво позивача про державну реєстрацію вважається недійсним.

Вказаний висновок узгоджується з позицією Верховного Суду у постанові від 15.09.2020 у справі №460/37/19 (№К/9901/6868/20).

Таким чином, позивач у період 2017-2021 роках не міг здійснювати підприємницьку діяльність, що в свою чергу виключає обов`язок останньої сплачувати у цей період єдиний соціальний внесок.

Доказів того, що позивач у період 2017-2021 роках здійснював підприємницьку діяльність в матеріалах справи відсутні.

Разом з цим, суд зазначає, що позивач з січня 2017 року по теперішній час працює начальником транспортної дільниці на ТОВ«Мелітопольський Автогідроагрегат».

Суд зазначає, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 440/2149/19.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, у зв`язку із нарахуванням та сплатою роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску, суд вважає, що у позивача відсутній обов`язок щодо сплати єдиного соціального внеску як фізичною особою-підприємцем.

Такі обставини вказує на те, що позивач не є страхувальником у розумінні Закону №2464-VI та не має обов`язку щодо сплати єдиного соціального внеску, а отже оскаржувані вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-51445-56 від 13.11.2018, № Ф-51445-56У від 09.11.2020, № Ф-51445-56 від 17.03.2021, прийняті відносно ОСОБА_1 є необґрунтованими, безпідставними та підлягають скасуванню.

Суд враховує правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішенні від 11.04.2013 р. по справі "Вєренцов проти України", в якому Суд зазначив, що саме законодавство має бути сформульованим з достатньою чіткістю, щоб надати особі можливість визначити, чи буде її поведінка суперечити закону, та якими можуть бути вірогідні наслідки порушень. Передбачення у національному законодавстві чітких визначень є істотною умовою для того, щоб закон залишався нескладним для розуміння та застосування, а також для запобігання спробам регулювати діяльність, яка не підлягає регулюванню.

Крім того, у рішенні від 03.04.2008 по справі "Корецький та інші проти України", ЄСПЛ наголосив, що закон має бути сформульований з достатньою чіткістю. Щоб положення національного закону відповідали цим вимогам, він має гарантувати засіб юридичного захисту від свавільного втручання органів державної влади у права особи.

У рішенні від 09.01.2013 по справі "Олександр Волков проти України" (OleksandrVolkov v. Ukraine), заява № 21722/11 ЄСПЛ наголошено, що чіткість і передбачуваність закону, вимоги до "якості" закону визначають принцип законності, який частково співпадає з принципом верховенства права, одним з визначальних проявів якого є принципи "доброго врядування" і "належної адміністрації".

Крім того, у п.п. 70, 71 рішення у справі RYSOVSKYY v. UKRAINE ("Рисовський проти України") заява № 29979/04 Європейським судом з прав людини підкреслено особливу важливість принципу "належного урядування", відповідно до якого, в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). При цьому, Суд наголосив, що саме на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій та мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року).

Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" висновки ЄСПЛ є джерелом права.

Водночас, постулатом адміністративного процесуального законодавства є презумпція винуватості відповідача у справі - суб`єкта владних повноважень (ч.2 ст.77 КАС України).

У свою чергу податковим законодавством презюмується правомірність рішень, дій та бездіяльності платника податків (ст. 4 ПК України).

Зазначене в сукупності обумовлює покладення обов`язку доказування в податкових спорах на податковий орган, який у відповідності до принципу офіційного з`ясування обставин справи повинен доводити в суді обставини, що стали підставою для нарахування платнику податків спірних податкових зобов`язань, та правомірність прийняття свого рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду від 20.02.2018 у справі № 817/149/17, від 29.03.2018 у справі № 813/2758/16 та, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, є обов`язковим для суду при вирішенні даної справи.

Враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що у відповідача не було правових підстав для нарахування ОСОБА_1 єдиного соціального внеску та відповідно, прийняття оскаржуваних вимог про сплату боргу (недоїмки).

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача виключити з інформаційної системи органу доходів і зборів суми єдиного соціального внеску нарахованих (обчислених) в оскаржуваних вимогах про сплату боргу (недоїмки), суд зазначає наступне.

Правила ведення в податкових органах оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) визначені Порядком ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України від 12 січня 2021 року №5 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15 березня 2021 р. за № 321/35943, дата набрання чинності 05.04.2021), далі - Порядок.

Відповідно до п.3 Розділу 1 Порядку, оперативний облік платежів здійснюється податковими органами в інформаційній системі.

Метою ведення оперативного обліку і складання звітності податкових органів є забезпечення користувачів повною, достовірною та неупередженою інформацією щодо стану розрахунків платників з бюджетами та фондами загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування для прийняття оптимальних управлінських рішень.

Згідно з положенням пункту 2 Розділу І вказаного Порядку, інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску (далі - платежі), що ведеться за кожним видом платежу.

Відповідно до пункту 1 Розділу ІІ Порядку, з метою обліку нарахованих і сплачених, повернутих та відшкодованих сум платежів територіальними органами ДПС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які мають сплачуватися такими платниками на рахунки, відкриті в розрізі адміністративно-територіальних одиниць. ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та фондами загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування за відповідним видом платежу та відповідною адміністративно-територіальною одиницею. Під час проведення облікової операції в ІКП зазначається дата запису операції, зміст операції та/або документ, на підставі якого здійснюється запис. Спеціальне кодування всіх операцій, що використовуються для відображення в ІКП облікових показників, забезпечує автоматизоване ведення ІКП. Усі вартісні облікові операції та облікові показники в ІКП проводяться у гривнях з двома десятковими знаками. Облік платежів ведеться в ІКП окремими обліковими операціями в хронологічному порядку. При цьому кожна операція фіксується в окремому рядку із зазначенням виду операції та дати її проведення. Інформаційна система після відображення облікової операції забезпечує автоматичне проведення в ІКП розрахункових операцій. Облікові показники, які відображаються в ІКП, залежать від форми обліку, яка передбачена умовами адміністрування відповідного платежу, що відкриваються для юридичних та фізичних осіб (далі - Перелік форм ІКП). Для організації оперативного обліку кожній ІКП присвоюється код, який її ідентифікує в інформаційній системі та не може бути присвоєний іншій ІКП.

Відповідно до п.3 Розділу 1 Порядку, оперативний облік платежів здійснюється податковими органами в інформаційній системі.

Метою ведення оперативного обліку і складання звітності податкових органів є забезпечення користувачів повною, достовірною та неупередженою інформацією щодо стану розрахунків платників з бюджетами та фондами загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування для прийняття оптимальних управлінських рішень.

Оперативний облік та звітність податкових органів ґрунтується на таких принципах:

нарахування - показники фіксуються в оперативному обліку згідно з правилами оподаткування, установленими Кодексом та іншими законодавчими актами з питань податкового законодавства;

превалювання сутності над формою - законність відображення облікових операцій та відповідність їх сутності;

повне висвітлення - звітність податкових органів мас містити інформацію, яка всебічно характеризує стан розрахунків платників податків з бюджетами та фондами загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування;

безперервність - виконання повноважень та функцій податкових органів здійснюється виходячи з припущення, що їх діяльність буде тривати і надалі:

єдиний грошовий вимірник - вимірювання та узагальнення всіх показників в інформаційній системі та звітності податкових органів в єдиній грошовій одиниці.

Для забезпечення достовірності відображення облікових показників в ІКП структурними підрозділами за напрямами роботи здійснюється попередній та загальний контроль у терміни, встановлені цим Порядком.

Загальний контроль, відповідно до п.2 розділу І Порядку, це процес контролю, що забезпечує досягнення достовірності відображення облікових показників в інтегрованій картці платника податків.

Як визначено у п. 1 підрозділу 1 Розділу II Порядку, з метою обліку нарахованих і сплачених, повернутих та відшкодованих сум платежів територіальними органами ДПС відкриваються інтегровані картки платника податків (далі - ІКП) за кожним платником та кожним видом платежу, які мають сплачуватися такими платниками на рахунки, відкриті в розрізі адміністративно-територіальних одиниць. ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та фондами загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування за відповідним видом платежу та відповідною адміністративно-територіальною одиницею. Під час проведення облікової операції в ІКП зазначається дата запису операції, зміст операції та/або документ, на підставі якого здійснюється запис.

Під обліковою операцією у п.2 розділу І Порядку розуміється дія в ІКП, яка призводить до змін облікових показників (показників в ІКП, які породжуються у процесі перетворення у підсистемах інформаційної системи первинних показників).

Первинні показники, згідно п.2 розділу І Порядку, це показники, що містяться у первинних документах та є визначальними для характеристики процесів адміністрування платежів, контроль за справлянням яких покладено на податкові органи.

При цьому до первинних документів відповідно до того ж пункту Порядку віднесені документи, що складені платниками та/або податковими органами, отримані від інших органів влади згідно з чинним законодавством, в тому числі: податкові декларації, уточнюючі розрахунки, податкові повідомлення-рішення, рішення податкового органу, вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску, судові рішення, рішення про розстрочення (відстрочення) грошових зобов`язань (податкового боргу), інформація Казначейства про надходження податків і зборів та єдиного внеску тощо.

Відповідно до п.1 підрозділу 4 «Відображення в інформаційній системі результатів адміністративного та/або судового оскарження донарахованих сум з відповідним перенесенням до ІКП» Розділу V Порядку працівники підрозділів адміністративного/судового оскарження податкового органу, до компетенції яких належать розгляд скарг під час проведення процедури адміністративного оскарження або супроводження справ у судах, під час проведення процедури судового оскарження прийнятих податкових повідомлень-рішень / рішень / вимог та/або рішень щодо єдиного внеску, в установленому порядку відповідно до вимог регламентів використання відповідних інформаційних систем вносять дані до інформаційних систем, які забезпечують відображення результатів адміністративного та/або судового оскарження, у день отримання чи складання відповідних документів або отримання інформації з подальшим збереженням даних та встановленням зв`язків записів зазначених інформаційних систем із записами підсистеми, що відображає результати контрольно-перевірочної роботи.

Відображенню в інформаційній системі підлягають матеріали, які зареєстровані в інформаційних системах, що забезпечують відображення результатів адміністративного та/або судового оскарження, та мають безпосередній зв`язок з матеріалами, внесеними до підсистеми, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи в ході виконання її функцій.

Як визначено у пп.4 п.2 підрозділу 4 розділу V Порядку залежно від інформації, яка завантажена в інформаційну систему з інформаційних систем, які забезпечують відображення результатів адміністративного та/або судового оскарження, в підсистемі, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи, одночасно змінюється статус податкових повідомлень-рішень / рішень / вимог та/або рішень щодо єдиного внеску та в ІКП відображається така інформація щодо оскарження донарахованих сум та прийнятих рішень відповідними органами, як інформація з рішення суду, прийнятого по суті. Статус податкових повідомлень-рішень / рішень / вимог та/або рішень щодо єдиного внеску змінюється відповідно до суті рішення (постанови) («Скасовується в судовому порядку» / «Вручено, судовий розгляд»).

У разі якщо за результатами судового оскарження донарахована/зменшена сума з урахуванням її складових (платіж, санкція, пеня) у повному обсязі скасовується (статус податкових повідомлень-рішень / рішень / вимог та/або рішень щодо єдиного внеску в підсистемі, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи, змінюється на «Скасовується в судовому порядку»), то в ІКП відображення облікових показників (операцій) щодо донарахування/зменшення суми не проводиться.

Інформація, внесена та збережена працівниками підрозділів адміністративного/судового оскарження до інформаційної системи податкових органів, яка забезпечує відображення результатів судового оскарження, та інформаційної системи податкових органів, яка забезпечує відображення результатів адміністративного оскарження, щоденно автоматично відображається в реєстрі «Апеляційне та судове оскарження» підсистеми, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи.

Працівники підрозділів, які проводять контрольно-перевірочні заходи, щоденно опрацьовують інформацію, завантажену в підсистему, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи з інформаційних систем, які забезпечують відображення результатів адміністративного та/або судового оскаржень.

Аналіз зазначених положень Порядку свідчить, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов`язань створює наявність матеріально - правового інтересу, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом, відповідно належним способом захисту порушеного права позивача є вимога про зобов`язання відповідача здійснити дії з відображення/коригування у інтегрованій картці позивача дійсного стану зобов`язань перед бюджетом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №805/4374/15-а.

При цьому, суд зазначає, що саме у разі скасування вимоги про сплату боргу, контролюючий орган повинен вчинити дії щодо відображення/коригування в інтегрованій картці позивача дійсного стану зобов`язань перед бюджетом.

Зважаючи на обставини справи, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання відповідача здійснити коригування даних в інтегрованій картці платника податків ОСОБА_1 з єдиного соціального внеску, що сплачується фізичними особами-підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування, та особами які провадять незалежну професійну діяльність, шляхом виключення самостійно нарахованої недоїмки з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, зазначеної у вимогах про сплату боргу (недоїмки) № Ф-51445-56 від 13.11.2018, № Ф-51445-56У від 09.11.2020, № Ф-51445-56 від 17.03.2021.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене вище, позовні вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають частковому задоволенню. Доводи відповідача не приймаються судом до уваги виходячи з вище зазначеного.

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України). Суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1816,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст.9, 139, 243-246 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний. 166, код ЄДРПОУ 44118663) про визнання дій протиправними, скасування вимог про сплату боргу (недоїмки), зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати вимоги Головного управління ДПС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-51445-56 від 13.11.2018, № Ф-51445-56У від 09.11.2020, № Ф-51445-56 від 17.03.2021.

Визнати протиправними дії Головного управління ДПС у Запорізькій області щодо самостійного нарахування в інтегрованій картці платника податків ОСОБА_1 суми недоїмки з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, зазначеної у вимогах про сплату боргу (недоїмки) № Ф-51445-56 від 13.11.2018, № Ф-51445-56У від 09.11.2020, № Ф-51445-56 від 17.03.2021.

Зобов`язати Головне управління ДПС у Запорізькій області здійснити коригування даних в інтегрованій картці платника податків ОСОБА_1 з єдиного соціального внеску, що сплачується фізичними особами-підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування, та особами які провадять незалежну професійну діяльність, шляхом виключення самостійно нарахованої недоїмки з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, зазначеної у вимогах про сплату боргу (недоїмки) № Ф-51445-56 від 13.11.2018, № Ф-51445-56У від 09.11.2020, № Ф-51445-56 від 17.03.2021.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1816,00 грн. (одна тисяча вісімсот шістнадцять гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 17.02.2022.

Суддя Ю.В. Калашник