Рішення № 103416025, 16.02.2022, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2022 року Справа № 160/26180/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Серьогіної О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

17.12.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в частині не зарахування до страхового ОСОБА_1 періодів роботи з 01.09.1976 року по 25.09.1977 року та з 02.01.1980 року по 31.07.1995 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровський області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.09.1976 року по 25.09.1977 року та з 02.01.1980 року по 31.07.1995 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.10.2021 року про зарахування до страхового стажу періодів роботи з 01.09.1976 року по 25.09.1977 року та з 02.01.1980 року по 31.07.1995 року, з урахуванням висновків суду в даній справі.

Позивачем в обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку як пенсіонер за віком у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області. 01.10.2021 року він звернувся із заявою про зарахування до його трудового стажу періодів роботи з 01.09.1976 року по 25.09.1977 року та з 02.01.1980 року по 31.07.1995 року згідно із записами його трудової книжки НОМЕР_1 , до відповідача. Листом від 13.10.2021 року вих. №36159-30613/Т-01/8-0400/21 про розгляд звернення Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, повідомило позивача про не зарахування деяких періодів до страхового стажу, обгрунтувавши це наступним чином: з 01.09.1976 року по 25.09.1977 року - у зв`язку з відсутністю печатки на звільненні (записи трудової книжки НОМЕР_2 ); з 02.01.1980 року по 31.07.1995 року - оскільки на запису про звільнення у наказі с виправлення (записи трудової книжки НОМЕР_3 ). Отже відповідач фактично не врахував 16 років 7 місяців 25 днів до трудового стажу позивача. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, тому просить суд задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.12.2021 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами з 21.01.2022 року.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.01.2022 року заяву представника Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про продовження строку для подання доказів у справі задоволено та продовжено Головному управлінню Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області строк для подання доказів, витребуваних ухвалою суду від 22.12.2021 року - до 15.02.2022 року.

26.01.2022 року на адресу суду від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відзив на адміністративний позов, в якому він заперечує проти даного адміністративного позову в повному обсязі з наступних підстав. ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. 01.10.2021 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача з питання перерахунку пенсії. Листом від 13.10.2021 року № 36159-30615/Т-01/8-0400/21 позивачу надано роз`яснення щодо загального стажу роботи, врахованого при призначенні пенсії. Згідно трудової книжки НОМЕР_1 до страхового стажу позивача не враховано період роботи з 01.09.1976 року по 25.09.1977 року у зв`язку з відсутністю печатки на звільненні та період з 02.01.1980 року по 31.07.1995 року, оскільки у наказі в запису про звільнення є виправлення. Питання заповнення та ведення трудових книжок визначені Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях від 20.06.1974 року № 162 (далі - Інструкція № 162) та Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58 (далі - Інструкція № 58). Відповідно до п.4.1 Інструкції № 162 при звільненні робітника чи службовця всі записи про роботу, а також інші записи внесені в трудову книжку за період роботи на даному підприємстві засвідчуються підписом керівника підприємства чи спеціально уповноваженої особи та печаткою підприємства чи печаткою відділу кадрів. Таким чином, не можливо зарахувати періоди роботи з 01.09.1976 року по 25.09.1977 року та з 02.01.1980 року по 31.07.1995 року до страхового стажу позивача, оскільки записи про вказані періоди роботи внесені до трудової книжки з порушенням Інструкції та позивачем не надано будь - яких документів, передбачених чинним законодавством, які б містили відомості про ці періоди роботи. З огляду на викладене, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

01.10.2021 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача 01.10.2021 року він звернувся із заявою про зарахування до його трудового стажу періодів роботи з 01.09.1976 року по 25.09.1977 року та з 02.01.1980 року по 31.07.1995 року згідно із записами його трудової книжки НОМЕР_1 .

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 13.10.2021 року № 36159-30615/Т-01/8-0400/21 позивачу надано роз`яснення щодо загального стажу роботи, врахованого при призначенні пенсії. Зазначено, що згідно трудової книжки НОМЕР_1 до страхового стажу позивача не враховано період роботи з 01.09.1976 року по 25.09.1977 року у зв`язку з відсутністю печатки на звільненні та період з 02.01.1980 року по 31.07.1995 року, оскільки у наказі в запису про звільнення є виправлення.

Не погоджуючись із такими діями відповідача, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до Конституції України гарантування непрацездатним громадянам України права на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій передбачено Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року №1788-XII (далі Закон України №1788-XII).

Згідно із пунктом "а" статті 3 Закону України №1788-XII, право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом, зокрема: особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів та інших кооперативів, - за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Правові відносини у сфері загальнообов`язкового державного пенсійного страхування регулюється Законом України від 09 липня 2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058), який набрав чинності з 01.01.2004 року, та починаючи з 01.01.2011 року Законом України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Відповідно до статті 45 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування пенсія призначається з дня права, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня настання такого права. Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Згідно п. 1 та п. 2 ст. 24 Закону №1058-ІУ визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Порядок обчислення та сплати страхових внесків встановлено у ст. 20 Закону № 1058- IV, якою передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі. Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески (ч. 2 ст. 20 Закону №1058-ІV).

Статтею 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування передбачено, що жінки, які народились з 01.10.1960 року по 31.03.1961 року, мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 59 років 6 місяців за наявності страхового стажу не менш, як 27 років.

Також, згідно із статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення та пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 року встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Пунктом 1 даного Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 зазначеного Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.

Аналіз наведених правових положень свідчить про те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка.

Як вбачається з копії трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 05.09.1976 ОСОБА_1 працював у спірні періоди:

- з 01.09.1976 року по 25.09.1977 року в спорткомбінаті ВО «Динамо»;

- з 02.01.1980 року по 31.07.1995 року тренером в ДО «Динамо».

Так, у своїй відмові про призначення пенсії відповідач зазначив, що до страхового стажу позивача не враховано період роботи з 01.09.1976 року по 25.09.1977 року у зв`язку з відсутністю печатки на звільненні та період з 02.01.1980 року по 31.07.1995 року, оскільки у наказі в запису про звільнення є виправлення.

Суд зазначає, що порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженоїнаказом Міністерства праці України від 29.07.1993 року № 58(далі -Інструкція № 58).

Відповідно до п.2.4Інструкції № 58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (п. 4.1Інструкції № 58).

З аналізу вказаних норм судом встановлено, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.

Суд зазначає, що відповідно допостанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року "Про трудові книжки працівників" № 301, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбаченихзакономвипадках іншу відповідальність.

Тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 року по справі № 677/277/17.

Також слід наголосити, що ведення трудових книжок працівників підприємства, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), оскільки записи до трудової книжки вносяться виключно власником або уповноваженим ним органом, наявність неправильно занесених записів до трудової книжки, не може ставитись в провину власнику трудової книжки.

Також, як вже зазначалося, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи щодо якої внесені такі відомості.

Таким чином, суд наголошує, що позивач не несе відповідальність за порушення третіми особами вимог ведення трудових книжок. Формальні неточності у документах не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Також суд зазначає, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Таким чином, судом встановлено, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу позивача у спірний період, ці записи є належними та допустимим доказом підтвердження трудового стажу позивача.

Суд, оцінюючи допустимість трудової книжки позивача, як доказу в підтвердження його страхового стажу, враховує, що відповідач не навів жодного аргументу, який би вказував на невідповідність трудової книжки позивача чи записів у ній вимогам чинного законодавства.

Слід зазначити, що у випадку, якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з`ясування спірних обставини, запропонувати позивачеві надати інформації щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Така позиція суду узгоджується також із висновками Верховного Суду в постанові від 21.02.2018 року у справі № 687/975/17, відповідно до яких, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Натомість, відповідач не здійснював ніяких запитів на підтвердження періоду роботи позивача з 01.09.1976 року по 25.09.1977 року та з 02.01.1980 року по 31.07.1995 року, та не надав доказів які б ставили під сумнів дійсність внесених записів до трудової книжки.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач протиправно не зарахував до страхового стажу позивача період роботи позивача з 01.09.1976 року по 25.09.1977 року та з 02.01.1980 року по 31.07.1995 року.

Враховуючи викладене, суд вважає, що належним та достатнім способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровський області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.09.1976 року по 25.09.1977 року та з 02.01.1980 року по 31.07.1995 року.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується вимогами частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Судом встановлено, що позивач сплатив судовий збір за подання даного адміністративного позову до суду у сумі 908,00 грн.

Отже, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань в сумі 681,00 грн.

Згідно з ч.5 ст. 250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 72, 77, 242-246,250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в частині не зарахування до страхового ОСОБА_1 періодів роботи з 01.09.1976 року по 25.09.1977 року та з 02.01.1980 року по 31.07.1995 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровський області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) періоди роботи з 01.09.1976 року по 25.09.1977 року та з 02.01.1980 року по 31.07.1995 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) сплачений судовий збір у розмірі 681,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя О.В. Серьогіна