Рішення № 103410336, 08.02.2022, Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/10016/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 лютого 2022 року м. Львів

Шевченківський районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді Ковальчука О.І.

з участю секретаря Масної К.О.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

представника третьої особи ШРА ЛМР Цибруха Я.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до Львівської міської ради, третіх осіб Головного Управління держгеокадастру у Львівській області, Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради про визнання права власності на земельну ділянку та житловий будинок

ВСТАНОВИВ :

18.12.2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Львівської міської ради, третіх осіб Головного Управління держгеокадастру у Львівській області, Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради про визнання права власності на земельну ділянку та житловий будинок, в якому просить суд ухвалити рішення, яким визнати за ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку площею 0,1086 га за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати право власності на житловий будинок площею 208,5 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що у 1981 році ОСОБА_4 , сестрою ОСОБА_3 , у зв`язку із важкими житловими умовами було споруджено житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . В подальшому остання звернулася до Львівської дистанції захисних лісонасаджень Львівської залізної дороги Міністерства шляхів та сполучень СССР, у віданні якого перебувала дана земельна ділянка, з проханням надати їй у користування вищезгадану земельну ділянку. Листом № 320 від 28.10.1981 року (копія надається) такий дозвіл був наданий. Надалі у 1988 році у вищезгаданий будинок заселився позивач і проживав в ньому разом із сестрою до 2003 року. За цей час позивач постійно покращував житлові умови та здійснював невід`ємні покращення даного будинку. У 2003 році ОСОБА_4 та позивач досягли домовленості про те, що житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 залишається у власності позивача, а сама ОСОБА_4 разом із сім`єю переїжджає до іншого помешкання. 25.03.2003 року позивачем було виготовлено технічний паспорт на відповідний одноповерховий будинок. Маючи на меті подальше покращення житлових умов та проведення реконструкції наявного житлового будинку 10.04.2003 року для узаконення самовільного будівництва було скеровано лист до Управління архітектури та містобудування Львівського міськвиконкому. Згідно відповіді № 20/1080 від 07.05.2003 року Управління архітектури і містобудування Львівського міськвиконкому не заперечувало проти проведення будівельних робіт по самовільно збудованому одноповерховому житловому будинку з мансардою на АДРЕСА_1 . Запропоновано звернутися до ліцензованої організації для розроблення проекту.

В 2007 році позивач звернувся до Приватного підприємства «Еклер» (Ліцензія АБ220257). В тому ж 2007 році на підставі вищезгаданої відповіді № 20/1080 від 07.05.2003 року позивач виготовив ескізний проект реконструкції існуючого житлового будинку АДРЕСА_1 . Згідно даного ескізного проекту запланована реконструкція існуючого будинку відповідала діючим вимогам ДБН В.2.15-2005. Листом Шевченківського районного відділу м. Львова ГУМНС України у Львівській обл. № 11/188 від 12.03.2007 року було погоджено даний ескізний проект. Надалі цей ескізний проект та зібраний пакет документів був погоджений в Шевченківській районній санітарно- епідеміологічній станції м. Львова, що підтверджується листом № 560/01 від 12.03.2008 року.

Після проведення реконструкції згідно ескізного проекту позивач 25.03.2008 року повторно звернувся до Управління архітектури департаменту містобудування Львівської міської ради. Згідно отриманої відповіді № З-К-6784/2401 від 07.04.2008 року самочинне будівництво на території будинковолодіння АДРЕСА_1 знаходиться поза межами червоних ліній, відповідно питання узаконення самочинного будівництва може бути розглянуте в Шевченківській районній адміністрації у встановленому порядку відповідно до «Положення про порядок врегулювання питань самочинного будівництва у м. Львові».

19.05.2008 року позивач звернувся до Шевченківської районної адміністрації з заявою про узаконення самовільно збудованого будинку. Засідання міжвідомчої комісії Шевченківської районної адміністрації відбулося 27.05.2008 року. Згідно витягу із протоколу засідання міжвідомчої комісії Шевченківської районної адміністрації від 04.06.2008 року визнано технічну можливість подальшої експлуатації самовільно збудованого житлового будинку.

Листом від 04.06.2008 року Шевченківська районна адміністрація повідомила позивача про необхідність затвердження висновку міжвідомчої комісії розпорядженням голови Шевченківської районної адміністрації, вказано на необхідність визначити вартість здійсненого самовільного будівництва ліцензованою проектною організацією. Після оцінки необхідно було заключити договір про погодження самовільного будівництва у Шевченківській районній адміністрації.

В подальшому позивачем було визначено вартість самочинно збудованого житлового будинку. 21.07.2008 року між позивачем та Львівською міською радою в особі Шевченківської районної адміністрації було укладено договір про погодження самочинного будівництва. Відповідно до п. 2.1. даного договору Львівська міська рада зобов`язувалась надати дозвіл на здійснене самочинне будівництво та прийняти його в експлуатацію. Пунктом 2.2.1 даного договору позивача зобов`язано замовити проектну документацію на самочинно споруджений об`єкт в проектній організації, яка має відповідну ліцензію, погодити цю документацію з відповідними службами, затвердити її та отримати дозвіл на виконання будівельних робіт. Пунктом 2.2.3. позивач зобов`язувався перерахувати кошти у сумі 19526,3 грн. , що становило 10% від оціночної вартості самочинного будівництва, визначеної у встановленому порядку організацією, яка відповідно до законодавства має право здійснювати оцінку майна на спеціальний рахунок Шевченківської районної адміністрації м. Львова.

Позивач також вказує, що даними діями Львівська міська рада (відповідач) фактично визнала право ОСОБА_3 на самовільно збудований житловий будинок. 29.09.2008 року Шевченківською районною адміністрацією Львівської міської ради видано розпорядження № 1049 «Про погодження подальшої експлуатації самовільно збудованого житлового будинку».

Надалі позивач виконував всі дії спрямовані на виконання умов договору від 21.07.2008 року та Розпорядження № 1049 від 29.09.2008 року. Зокрема 08.09.2008 року позивачем було перераховано відповідачу 19526,3 грн. на розвиток інфраструктури району.

25.02.2009 року отримано від Департаменту містобудування Управління архітектури Львівської міської ради запити до Львівських міських телефонних мереж, Львівського міського радіотрансляційного вузла, ЛМКП «Львівводоканал», ЛМЕМ ВАТ «Львівобленерго», ВАТ «Львівгаз», про надання технічних умов на проектування та підключення необхідних мереж до самовільно збудованого будинку. В подальшому за кошти позивача отримано необхідні технічні умови та здійснено підключення вказаного будинку до мереж. Замовлено та виготовлено у ПП «Проектна фірма Леополіс» (державна ліцензія на будівельну діяльність серії АВ № 331768 від 10.05.2007 року) проект відповідності державним будівельним нормам та правилам, самочинно здійсненого будівництва житлового буднику на АДРЕСА_1 . 23.04.2009 року з метою виготовлення технічної документації на земельну ділянку землекористувачем разом з суміжними землекористувачами складено Акт про встановлення та узгодження меж земельної ділянки.

06.12.2010 року отримано довідку № 40/01-14/10680 про правовий статус земельної ділянки, згідно якої земельна ділянка на АДРЕСА_1 за категорією земель відноситься до земель житлової та громадської забудови. Накреслено план земельної ділянки із зазначенням суміжних землекористувачів.

30.03.2011 року позивач ОСОБА_3 звернувся до Львівської міської ради із заявою № З-к-7594 щодо надання земельної ділянки на АДРЕСА_1 для обслуговування індивідуального житлового будинку.

Згідно відповіді Львівської міської ради № 2403-звит-1386 від 05.07.2011 року позивачу відмовлено у наданні земельної ділянки. Підставою відмови стало те, що запропонована земельна ділянка відповідно до затвердженого ухвалою міської ради від 30.09.2010 року № 3924 генерального плану м. Львова відноситься до території червоних ліній проектованої транспортної розв`язки. Земельні ділянки у межах червоних ліній для будівництва не надаються. Відповідно, цією відмовою позивачу Львівська міська рада унеможливила подальше узаконення самочинно збудованого будинку АДРЕСА_1 .

Крім того, позивач вказує, що підтвердженням того, що самочинне будівництво за адресою: АДРЕСА_1 , велося із додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією є висновок будівельно-технічного дослідження № 024/18 від 19.09.2018 року наданого ТзОВ «Гал-Світ». Відповідно до вищезгаданого висновку «Будинок по АДРЕСА_1 відповідає будівельним нормам і правилам та може використовуватись як житловий. Враховуючи вищенаведене, просить позов задовольнити.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав повністю, покликаючись на вказані в позовній заяві обставини. Просив позов задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні позов заперечив, зазначивши, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 , на якій позивачем побудовано житловий будинок, відноситься до території червоних ліній проектованої транспортної розв`язки, а земельні ділянки у межах червоних ліній для будівництва не надаються. Крім того, вказував, що органами місцевого самоврядування жодного рішення з порушеного позивачем питання не приймалось. Просив у задоволенні позову відмовити.

Представник третьої особи ШРА ЛМР в судовому засіданні позов заперечив та просив відмовити у його задоволенні.

Представник третьої особи Управління держгеокадастру у Львівській області в судове засідання не з`явився з невідомих суду причин, хоча належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши зібрані по справі докази, з`ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав та мотивів.

Згідно з положеннями ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Судом встановлено та підтверджено письмовими доказами, що відповідно до листа Львівської дистанції захисних лісонасаджень Львівської залізної дороги №320 від 28.10.1981 року, ОСОБА_4 сестрі позивача ОСОБА_3 , в порядку виключення надано дозвіл тимчасово, до отримання квартири, проживати в збудованому приміщенні, яке частково зайняло полосу відводу з врахуванням дотримання санітарних умов у лісонасадженні (а.с.21).

З відповіді Управління архітектури і містобудування Львівського міськвиконкому на заяву позивача від 10.04.2003 року вбачається, що Управління архітектури і містобудування Львівського міськвиконкому не має заперечень з приводу продовження будівельних робіт по самовільно збудованому житловому будинку з мансардою на АДРЕСА_1 , частково розміщеного в межах колишньої лісосмуги Львівської залізниці, при умові вирішення питання землекористування та комплексного впорядкування території забудови даного кварталу (а.с.68).

Згідно Довідки Управління Держкомзему у місті Львів про правовий статус земельної ділянки від 06.12.2010 року, земельна ділянка на АДРЕСА_1 , відповідно до земельно-кадастрових даних та представленого плану земельної ділянки, відноситься до земель м. Львова, що не надані у власність або користування. За категорією земель, дана земельна ділянка відноситься до земель житлової та громадської забудови (а.с.23).

З відповіді Управління природних ресурсів та регулювання земельних відносин Львівської міської ради від 05.07.2011 року на звернення позивача ОСОБА_3 щодо надання земельної ділянки на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку вбачається, що відповідно до листа Управління архітектури від 24.06.2011 року, земельна ділянка на АДРЕСА_1 відповідно до затвердженого ухвалою міської ради від 30.09.2010 року №3924 генерального плану м. Львова відноситься до території червоних ліній проектованої транспортної розв`язки. Земельні ділянки у межах червоних ліній для будівництва не надаються (а.с.25-26).

Згідно із ст. 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» «червоні лінії» - визначені в містобудівній документації щодо пунктів геодезичної мережі межі існуючих та запроектованих вулиць, доріг, майданів, які розділяють території забудови та території іншого призначення. Тобто при здійснення будівництва необхідно додержуватись місто будівних умов та обмеження забудови земельної ділянки, які містили б комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній та інших вимоги до об`єкта будівництва.

В судовому засіданні також встановлено, що саме через самочинну забудову позивача проходять червоні лінії.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЗК України юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) внесення земельних ділянок її засновниками до статутного капіталу; в) прийняття спадщини; г) виникнення інших підстав, передбачених законом.

Згідно з ч.1 ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Згідно із ст. 1 Закону України «Про основи містобудування», містобудування (містобудівна діяльність) - це цілеспрямована діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, громадян, об`єднань громадян по створенню та підтриманню повноцінного життєвого середовища, яка включає прогнозування розвитку населених пунктів і територій, планування, забудову та інше використання територій, проектування, будівництво об`єктів містобудування, спорудження інших об`єктів, реконструкцію історичних населених пунктів при збереженні традиційного характеру середовища, реставрацію та реабілітацію об`єктів культурної спадщини, створення інженерної та транспортної інфраструктури.

Відповідно до абз. 2, 3, 7 ст. 5 Закону України «Про основи містобудування», при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені: розробка містобудівної документації, проектів конкретних об`єктів згідно з вихідними даними на проектування, з дотриманням державних стандартів, норм і правил; розміщення і будівництво об`єктів відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об`єктів; урахування законних інтересів та вимог власників або користувачів земельних ділянок та будівель, що оточують місце будівництва.

Львівська міська рада, у відповідності до ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», є органом місцевого самоврядування в Україні, що представляє територіальну громаду міста Львова та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами України.

Відповідно до ст. 80 Земельного кодексу України суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, на землі комунальної власності.

Виходячи зі змісту ст. 12 ЗК України, до повноважень-міських рад у галузі земельних відносин належить, зокрема право розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадянам та юридичним особам, здійснення контролю за використанням і охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства, тощо.

Згідно з п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» питання у сфері регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної або міської ради.

Відповідно до ч.1 та ч.5 ст.60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Як встановлено судом, що територіальна громада міста Львова в особі Львівської міської ради є власником земельної ділянки на АДРЕСА_1 , а отже повноваження щодо розпоряджання вказаною земельною ділянкою належить до виключної компетенції Львівської міської ради.

Відповідно до ч.1 ст.152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Згідно із статтею 1 ЗУ «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки - будь- які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Під час розгляду справи судом також встановлено, що Львівська міська рада не приймала жодних рішень щодо передачі у власність або користування позивача ОСОБА_3 земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , спірна земельна ділянка на АДРЕСА_1 відноситься до території червоних ліній проектованої транспортної розв`язки, а відтак на переконання суду у задоволенні позовної вимоги про визнання права власності на земельну ділянку площею 0,1086 га за адресою: АДРЕСА_1 в слід відмовити.

Щодо позовних вимог про визнання права власності на житловий будинок площею 208,5 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 , суд приходить до наступного висновку.

Як встановлено судом з пояснень позивача, у 1981 році ОСОБА_4 , сестрою ОСОБА_3 , у зв`язку із важкими житловими умовами було збудовано житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . В подальшому, у 1988 році у вищезгаданий будинок заселився позивач і проживав в ньому разом із сестрою до 2003 року. За цей час позивач постійно покращував житлові умови та здійснював невід`ємні покращення даного будинку. У 2003 році ОСОБА_4 та позивач досягли домовленості про те, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 залишається у власності позивача, а ОСОБА_4 разом із сім`єю переїжджає до іншого помешкання.

Відповідно до Розпорядження Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради від 29.09.2008 року про погодження подальшої експлуатації самовільно збудованого житлового будинку встановлено, що позивачем ОСОБА_3 самовільно збудовано житловий будинок в складі приміщень: перший поверх: тамбур, коридор, кухня, туалет, ванна, сходова клітка, дві житлові кімнати, гараж, майстерня; мансардний поверх: три житлові кімнати, коридор, санвузол, лоджія. Висновком міжвідомчої комісії визнана технічна можливість подальшої експлуатації самовільно збудованого житлового будинку на АДРЕСА_1 в згідно з поданим ескізним проектом. Вказаним Розпорядженням Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради погодилась з подальшою експлуатацією самовільно збудованого житлового будинку на АДРЕСА_1 в згідно з поданим ескізним проектом при умові: отримати в управлінні архітектури вихідні дані на проектування; розробити через ліцензовану проектну організацію робочу документацію та погодити її у встановленому порядку; зареєструвати будівництво в інспекції Держархбудконтролю у Львівській області; оформити у встановленому порядку акт вводу в експлуатацію (а.с.27).

Згідно Висновку ТзОВ «ГАЛ-СВІТ» №024/18 будівельно-технічного дослідження згідно заяви ОСОБА_3 від 19.09.2018 року, будинок по АДРЕСА_1 відповідає будівельним нормам і правилам та може використовуватись як житловий (а.с.42-54).

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ст. 319 ЦК України, власник володіє користується, розпоряджається своїм майно на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо ~ свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ч. 3 ст. 375 ЦК України право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Виходячи зі змісту норми, яка закріплена частиною 1 статті 376 Цивільного Кодексу України, житловий будинок, будинок, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони: збудовані, або будуються без належного дозволу; без належно затвердженого проекту; з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Відповідно до ст. 376 Цивільного кодексу України та п. 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва) від 30.03.2012 № 6 самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Крім того, вищевказаною статтею передбачено, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Відповідно до п. 8 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва) від 30.03.2012 № 6, право на будівництво нерухомого майна (забудову) мають власники земельних ділянок (стаття 90 Ж), землекористувачі (стаття 95 ЗК), особи, які набули права користування чужою земельною ділянкою (суперфіцій) за договором із власником земельної ділянки (стаття 1021 ЗК) або з інших передбачених законом підстав.

З огляду на те, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 не була відведена позивачу для забудови, а також відсутність у позивача будь-яких первинних правовстановлюючих документів, які б підтверджували відповідне речове право позивача ОСОБА_3 на земельну ділянку по АДРЕСА_1 , на якій самочинно збудовано житловий будинок, суд приходить до висновку, що позовна вимога про визнання права власності на житловий будинок площею 208,5 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 в також не підлягає до задоволення.

Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Приписами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків … має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Зокрема, у п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

У п.26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та п.23 рішення ЄСПЛ у справі «Гурепка проти України» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони гуртуються. Міра, до якої суд має виконати обв`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Справа "Серявін та інші проти України" № 4909/04 §58 ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог, оцінивши належним чином зібрані по справі докази кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 не підлягають до задоволення.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, судові витрати, понесені ОСОБА_3 відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 81, 82, 83, 89, 95, 141, 259, 263, 264, 265, 268, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ :

у задоволенні позовної заяви ОСОБА_3 до Львівської міської ради, третіх осіб Головного Управління держгеокадастру у Львівській області, Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради про визнання права власності на земельну ділянку та житловий будинок - відмовити.

Позивач: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .

Відповідач: Львівська міська рада, ЄДРПОУ 04055896, м. Львів, пл. Ринок, 1.

Третя особа: Головне Управління держгеокадастру у Львівській області, ЄДРПОУ 39769942, м. Львів, пр. В. Чорновола, 4.

Третя особа: Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради, м. Львів, вул. Липинського, 11.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення апеляційної скарги.

Повний текст судового рішення виготовлено 16 лютого 2022 року.

Суддя О. І. Ковальчук