Рішення № 103408351, 16.02.2022, Краматорський міський суд Донецької області

Справа № 227/1044/21

Провадження № 2/234/88/22

РІШЕННЯ

Іменем України

16 лютого 2022 року

Краматорський міський суд Донецької області в складі:

головуючого судді Переверзевої Л.І.,

секретаря Горбатової Л.І.

за участю: представника позивача адвоката Мух К.Б.

відповідача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Краматорську у порядку загального позовоного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих коштів, суд

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих коштів, посилаючись на наступні обставини.

До позивача звернувся ОСОБА_1 з проханням грошової допомоги та укладення договору позики. Позивачем та відповідачем в усному порядку було погоджено, що після отримання грошей між сторонами буде укладено письмовий договір позики, відповідно до якого відповідач буде зобов`язаний повернути отримані кошти у встановлений у договорі строк. У період з 02.02.2018 року по 31.10.2020 року Позивачем на рахунок Відповідача було перераховано безготівкові кошти в загальному розмірі 1292442 грн 00 коп. (один мільйон двісті дев`яносто дві тисячі чотириста сорок дві гривні нуль копійок).

Незважаючи на отримання відповідачем зазначеної суми коштів, між сторонами так і не було укладено Договір позики з огляду на те, що відповідач зареєстрований на тимчасово окупованій території України ( АДРЕСА_1 ), а ОСОБА_3 проживає в місті Києві, і відповідач ухилився від підписання відповідного договору.

Після 31.10.2020 року ОСОБА_4 неодноразово звертався до ОСОБА_1 з вимогою про підписання договору позики та повернення грошових коштів, однак дані вимоги ОСОБА_1 виконані не були.

Між сторонами не існує жодних договірних правовідносин, які підтверджували підставу для переказу коштів чи їх зберігання, однак на даний час відповідачем грошові кошти в розмірі 1292442 грн. 00 коп. не були повернуті ОСОБА_4 , у зв`язку з чим, останній вимушений звернутися до суду.

Просив стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 безпідставно набуті кошти в розмірі 1 292 442 грн 00 коп. (один мільйон двісті дев`яносто дві тисячі чотириста сорок дві гривнi нуль копійок) та судовий збір.

22.06.2021 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказав, що проти позову заперечує, зважаючи на наступне.

Позивач в позовній заяві зазначив, що після отримання грошових коштів, між сторонами так і не було укладено Договір позики з огляду на те, що відповідач зареєстрований на тимчасово окупованій території України ( АДРЕСА_2 ) та ухилявся від підписання відповідного договору. Позивачем зазначено, що він неодноразово звертався до відповідача з вимогою підписати Договір позики та повернути грошові кошти. Докази таких звернень (усних або письмових пропозицій) щодо укладення цивільно-правового Договору Позивач до матеріалів справи не надав.

З 24 червня 2016 року відповідач взятий на облік Управлінням праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради за фактичним місцем проживання ( АДРЕСА_3 ), як внутрішньо переміщена особа.

Відповідач в період з 02.02.2018 року по 31.10.2020 року поштової кореспонденції, листів від ОСОБА_3 (або інших уповноважених осіб) не отримував.

Відповідач умови будь якого Договору позики не узгоджував. Договір не укладав, кошти не позичав. Грошові кошти ознакою позика-не отримував.

Позивачем в обґрунтування правової позиції до матеріалів позовної заяви додано копії довідки виданої банківською установою АТ «Приватбанк» від 18.01.2021 про переказ на користь одержувача (Відповідача) за період 01.02.2018 - 18.01.2021 грошових коштів та дублікати квитанцій. Однак, Позивач за період з 01.02.2018 по 18.01.2021 грошові кошти з платежу у вигляді позики на підставі договору не направляв.

Згідно протоколу загальних зборів №21 вiд 16 листопада 2012 року ОСОБА_1 . Відповідача по справі, було призначено на посаду директора Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАДI 2012» (Ідентифікаційний код юридичної особи: 37841356). Рішення про призначення керівника прийнято ОСОБА_3 , позивачем по справі, який бенефіціарним власником, який має прямий вирішальний вплив. Відсоток частки у статутному капіталі складає 100%.

Наведена інформація підтверджує про наявність адміністративних, трудових відносин між Позивачем і Відповідачем, оскільки останній в якості директора організовував процес трудової діяльності Товариства, виплачував заробітну плату найманим працівникам, з якими було укладено цивільно-правові угоди на ремонтні та будівельні роботи, різного роду винагороди іншим особам, які були задіяні у виробничому процесі, шляхом перерахування грошових коштів на їхні особисті рахунки (платіжні картки). Про що свідчать банківські виписки фінансової установи АК «ПриватБанк».

На особистий мобільний телефон Відповідача НОМЕР_1 на протязі певного часу надходили електронні, текстові повідомлення від Позивача. Інформація з текстових повідомлень свідчить про перерахування ОСОБА_3 грошових коштів на банківські рахунки ОСОБА_1 та подальшого розподілу грошових коштів вже особисто ОСОБА_1 . Останній, в свою чергу текстовими повідомленнями звітував перед ОСОБА_3 про проведені розрахунки та поточні операційні витрати.

Вважають, що наявні та допустим докази повній мірі свідчать про те, що між сторонами склались адміністративні, трудові, чому числі представницькі правовідносини, а тому немає підстав вважати, що відповідач набув грошові кошти без достатньо правової підстави.

Зазначає, що Позивач не довів той факт, що відповідач набув грошові кошти, сплачені за квитанціями та платіжними дорученнями, без достатньої правової підстави, оскільки вони були сплачені в якості компенсації оперативних витрат в господарській діяльності Товариства, заробітної плати та іншого. Надані докази до матеріалів заперечення свідчать про цільове призначення грошових коштів. Грошові кошти передані Відповідачу за його згодою без ознак договору позики. У задоволенні позову просили відмовити.

06.08.2021 року від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив відповідно до якої вказують, що спір жодним чином не стосується діяльності ОСОБА_1 як посадової особи підприємства, а стосується цивільних правовідносин між сторонами. Вважають, що долучені пояснення працівника ОСОБА_5 є неналежним доказом у справі. Крім того, зазначають, що роздруківка з менеджера «Вайбер» не може бути взята до уваги, так як відповідач міг внести зміни до повідомлень та листування поширено відповідачем без згоди іншої особи з якою велося листування.

В судовому засіданні представниця позивача адвокат Мух К.Б. позов підтримала з підстав наведених в позові.

Відповідач та його представник адвокат Біличенко В.О. проти позову у судовому засіданні заперечували.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов`язанні підлягає поверненню інший стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Якщо ж зобов`язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604 - 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов`язання). Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не є безпідставним.

Суть кондикційного зобов`язання виражається в тому, що набувач безпідставно збагатився за рахунок потерпілого, а тому зобов`язаний не лише повернути йому майно в натурі чи відшкодувати його вартість (стаття 1213 ЦК), а й у повному обсязі компенсувати потерпілому негативні наслідки від неможливості йому користуватися майном за призначенням шляхом відшкодування всіх доходів, які набувач одержав або міг одержати від цього майна, а набувач безпідставно збагатився за рахунок потерпілого.

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норма глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Судом встановлені наступні обставини.

Відповідно до дублікатів квитанцій за період з 01.02.2018 по 31.10.2020 року ОСОБА_3 було перераховано на картковий рахунок ОСОБА_1 грошові кошти у загальному розмірі 1330442 гривень, що підтверджується дублікатами квитанцій, які містяться в матеріалах справи.

У квитанціях, наданих позивачем платником зазначено ОСОБА_3 , а отримувача - ОСОБА_1 .

Також, з роздруківки руху по картці ОСОБА_1 ( НОМЕР_2 ) вбачається, що ним здійснювалися перекази на картку ОСОБА_3 через додаток Приват24, а саме 30.01.2020 30000 грн., 31.01.2020 1000 грн., 28.02.2020 30000 грн., 01.04.2020 33000 грн., 30.04.2021 30000 грн., 01.06.2020 30000 грн., 02.07.2020 30000 грн., 29.09.2020 30000 грн., 01.09.2020 30000 грн., 31.10.2020 30000 грн., 09.12.2020 30000 грн., 28.12.2020 30000 грн., а всього 334000 грн. Таким чином, грошові кошти переразовувалися позивачем відповідачу протягом майже трьох років.

Позивач посилався на те, що гроші перераховувалися відповідачу для укладення договору позики.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Також, стаття 1047 ЦК України передбачає, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Однак, на підтвердження укладення договору позики позивачем не надано жодних доказів, в тому числі розписки. Крім того, позивачем не ставиться питання про визнання договору позики таким, що відбувся.

Суд вважає, що позивач при зверненні до суду, не визначився, яке саме його право було порушено та із способом захисту свого порушеного права, що ставить під сумнівте, що права пощивача взагалі було порушено.

Наявність квитанцій про перахування грошових коштів не є підставою для висновків про порушення будь-яких прав позивача.

Також, судом встанволено, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців зареєстровано Товариство з обмеженою відповідальністю «Ваді-2012» (ідентифікаційний код 37841356). Засновником юридичної особи є ОСОБА_3 , керівником у період з 16.11.2012 року по 13.01.2021 року значився відповідач - ОСОБА_1 .

Із наданих до суду відповідачем роздруківок із мобільного додатку «Вайбер» з телефону відповідача вбачається, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 відбувалася ділова переписка. Із змісту даного спілкування вбачається, що ОСОБА_1 надає реквізити своєї картки ОСОБА_3 . Листування містить відомості про необхідність перерахування коштів на оплату за договорами та по заробітній платі.

Відповідно дочастин 1,3статті 12ЦПК Українисудочинство здійснюєтьсяна засадахзмагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Позивач звертаючись до суду посилався на те, що ним було перераховано кошти відповідачу в якості позики, однак договір між ним укладено так і не було, так як відповідач зареєстрований на тимчасово окупованій території України. Вважає, що гроші є безпідставно набутими відповідачем, так як договір позики не був погоджений у встановлений законодавством спосіб.

Судом встановлено, що відповідно до довідки від 24.06.2016 року № 1426/67994 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрований за адресою АДРЕСА_3 .

Таким чином, на час перерахування коштів відповідач мав фактичне місце перебування на неокупованій території України.

Позивач зазначив, що неодноразово звертався до відповідача з вимогами про повернення коштів, однак підтвердження цього не надав. Крім того, переписка із мобільного додатку «Вайбер» також не містить жодних відомостей про те, що відповідач брав кошти у позивача в позику. Інших доказів щодо підтвердження надання коштів в позику матеріали справи не містять.

Суд зазначає, що перерахування коштів між сторонами мало системний характер, кошти перераховувалися як від позивача відповідачу так і в зворотному напрямку.

З наданої переписки в мобільному додатку «Вайбер» вбачається, що сторони по справі були між собою знайомі, та між ними існували господарські відносини пов`язані з необхідністю здійснення грошових переказів з метою забезпечення функціонування підприємства, власником у якому був позивач, а директором відповідач.

Таким чином, перерахування коштів між сторонами здійснювалося в силу господарських відносин, які склалися у сторін і такі відносини передбачали необхідність перерахунку коштів.

Представник позивача вважає скріншоти з мобільного додатку «Вайбер» неналежним доказом, оскільки вважає, що роздруківка електронної переписки без ЕЦП не відповідає вимогам Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» та ОСОБА_1 міг внести правки у скріншопи переписок.

Відповідно до частини першоїстатті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У частинах першій, третійстатті 100 ЦПК Українипередбачено, що електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

У частинах першій-третійстатті 89 ЦПК Українипередбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд зазначає, що представниками позивача не оспорювалися факт телефонної переписки між позивачем та відповідачем. Крім того, належних доказів на підтвердження іншої версії щодо змісту цих розмов суду не надано.

Суд вважає,дану перепискуу мобільномудодатку «Вайбер»належним тадопустим доказом,що підтверджуєзаперечення відповідача та містить інформацію щодо предмета доказування.

Отже, обставини встановлені судом в ході судового розгляду свідчать про те, що позивачем не доведено, що набуття відповідачем грошових коштів є безпідставним внаслідок того, що після передачі коштів в позику сторонами не було укладено письмового договору позики.

За таких обставин, встановивши фактичні обставини справи, дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності суд виходить з відсутності підстав для стягнення з відповідача грошових коштів як таких, що набуті чи збережені ним без достатньої правової підстави, а відтак і відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Відповідно доч.1,2ст.141ЦПК України,судовий збірпокладається насторони пропорційнорозміру задоволенихпозовних вимог. Іншісудові витрати,пов`язані зрозглядом справи,покладаються: у разі відмови в позові - на позивача.

Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення судових витрати, які складаються із судового збору та витрат на правничу допомогу задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 4 , 19 , 141, 263-265, 268, 280-284 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих коштів відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького в апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Краматорського міського суду Л. І. Переверзева