Ухвала суду № 103406604, 18.02.2022, Нововодолазький районний суд Харківської області

Справа № 631/139/22

Провадження № 2/631/342/22

ряд. 40

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

18 лютого 2022 року селище міського типу Нова Водолага

Нововодолазький районний суд Харківської області у складі судді Трояновської Т. М. розглянувши питання можливості відкриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово правова група Лекс», із залученням до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Золотих Олександра Олександровича, приватного виконавця Виконавчого округу Харківської області Амельченка Віталія Петровича, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої на підставі договору про надання правової допомоги від 09 лютого 2022 року та ордеру № 1092099 від 10 лютого 2022 року діє адвокат Лисенко Андрій Олександрович, звернулася до Нововодолазького районного суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово правова група Лекс», із залученням до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Золотих Олександра Олександровича, приватного виконавця Виконавчого округу Харківської області Амельченка Віталія Петровича, в якій просить визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 218, вчинений 13 січня 2022 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Золотих Олександром Олександровичем про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово правова група Лекс» заборгованості в розмірі 43074 гривні 57 копійок, таким що не підлягає виконанню та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово правова група Лекс» судові витрати по справі.

При вирішенні питання щодо відкриття провадження у справі, проаналізувавши фактичні обставини позову, їх правову кваліфікацію, характер спірних правовідносин та предмет захисту, з`ясовано, що позов подано без додержання вимог, викладених у статті 177 Цивільного процесуального кодексу України.

Так, положеннями статтей 175 та 177 Цивільного процесуального кодексу України визначено вимоги до змісту та форми позовної заяви, документів, що додаються до позовної заяви, обов`язок дотримання яких покладається на позивача.

Відповідно до частини 4 статті 177 Цивільного процесуального кодексу України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви документи, що підтверджують сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

За загальними правилами цивільного судочинства судовий збір належить до судових витрат, які несуть суди усіх рівнів, коли розглядають позовну заяву, апеляційну, касаційну скарги чи заяву про перегляд судових рішень Верховним Судом.

При цьому судовий збір як складова судових витрат виконує компенсаційну, превентивну і соціальну функції.

Обов`язок осіб, які звертаються до суду, сплачувати судовий збір це процесуальний обов`язок, визначений нормами процесуального права.

Відповідно доприписів частини2статті 133 Цивільного процесуального кодексу України розмірсудового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Таким спеціальним законом є Закон України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» , стаття 3 якого визначає, що судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення тощо.

Як убачається зі змісту позовної заяви позивач як на підставу звільнення від сплати судового збору, посилається наприписи частини 3 статті 22 Закону України «Про захист прав позивачів» та постанову колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 643/2870/18 (№ 61-4126св19).

В даномувипадку судне можепогодитися із таким твердженням, бо воно є хибним та такими що не ґрунтуються на вимогах закону, виходячи з наступного.

Відповідно до загальних положень Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ «Про захист прав споживачів»цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Разом з тим, зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачем оскаржується виконавчий напис вчинений приватним нотаріусом про звернення стягнення заборгованості, яка виникла за договором, а не звернення стягнення на предмет іпотеки/застави.

У пункті 22частини 1 статті 1 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ «Про захист прав споживачів» визначено, що споживач фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

При цьому пункт 23 зазначеної вище норми права, який визначав термін споживчого кредиту був виключений згідно із Законом України від 15 листопада 2016 року № 1734-VІІІ «Про споживче кредитування».

Вчинення виконавчого напису нотаріусом це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена глава 14 Закону України від 02 вересня 1993 року «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22 лютого 2012 року та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595.

Отже, у даному випадку, нормиЗакону України від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ «Про захист прав споживачів»не поширюється на правовідносини, що виникають з приводу визнання виконавчого напису нотаріусу таким, що не підлягає виконанню.

У постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 643/2870/18 (№ 61-4126св19), на яку посилається представника позивача, мова йде про виконавчий напис, вчинений на стягнення заборгованості саме за споживчим кредитом, а тому колегія суддів застосовує в тому числі норми Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ «Про захист прав споживачів».

Із системного аналізу положень Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ «Про захист прав споживачів» слідує, що для того, щоб особа була звільнена від сплати судового збору, недостатньо зазначити, що це є позов про захист прав споживачів, оскільки такий позов повинен містити предмет та обставини, які вказують на порушення прав позивача як споживача послуг. Тобто, предмет та підстави позову повинні вказувати на те, що такий позов пов`язаний з порушенням права споживача, з зазначенням такого права та способу захисту відповідно до положень, передбачених Законом України від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ «Про захист прав споживачів».

Однак, в даному випадку стороною позивача не зазначено за яким кредитом вона просить скасувати виконавчий напис, а лише зазначає, що нотаріусом при вчинені виконавчого напису не було з`ясовано, чи взагалі існувала заборгованість та що такий договір укладався. Позивач не зазначає про те, яке саме право споживача порушено у відповідності до приписів Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ «Про захист прав споживачів». Будь-яких доказів, що кредит споживчий в позовній заяві не наведено. Таким чином, наведена Постанова Верховного Суду не є релевантною в даних обставинах.

Суд констатує, що позовна заява про захист прав споживача повинна містити відомості: про те, яке право споживача порушено; коли і в чому це виявилося; про способи захисту, які належить вжити суду; про розмір сум, щодо яких заявлено вимоги, з відповідними розрахунками і обґрунтуванням; про докази, що підтверджують позов.

Водночас у постанові колегії суддівДругої судовоїпалати Касаційногоцивільного судуу складіВерховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 638/6060/18 (провадження № 61-2657св19) зроблено зовсім інший висновок про те, що позов про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню не пов`язаний з порушенням прав споживача. Верховним судом відхилено доводи касаційної скарги з цього приводу, оскільки позивач у позовній заяві не зазначив, в чому полягає порушення прав позивача як споживача.

За таких обставин суд бере до уваги правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду яка прийнята пізніше, а саме 12 серпня 2020 року, оскільки він є пріоритетним як за датою постановлення, так і за правовим змістом щодо даного виду спорів.

Таким чином, на час постановлення даної ухвали, матеріали заяви не містять доказів того, що правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються положеннями Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ «Про захист прав споживачів». Відтак, позовна заява підлягає залишенню без руху, оскільки подана з порушенням вимог частини 4 статті 177 Цивільного процесуального кодексу України, а саме до позовної заяви не додано документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.

Перелічені недоліки позовної заяви унеможливлюють вирішення питання про відкриття провадження у справі та подальший розгляд справи й ухвалення законного та обґрунтованого рішення.

Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (стаття 16 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України у рішенні № 9-зп від 25 грудня 1997 року офіційно розтлумачив цю норму та зазначив, що частину першу статті 55 Конституції Українитреба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.

Положеннями частини 4 статті 10 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини від 20 травня 2010 року у справі «Пелевін проти України» та від 30 травня 2013 року у справі «Наталія Михайленко проти України», право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб те ресурсів суспільства та окремих осіб. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальної заборони та обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.

Отже, доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений, зокрема, Цивільним процесуальним кодексом України.

Як вже зазначалося вище, вимоги щодо змісту та форми позовних заяв визначені статтями 175, 177 Цивільного процесуального України.

При цьому, якщо подана позовна заява не відповідає таким вимогам, у частині 1статті 185 Цивільного процесуального кодексу України законодавець передбачив механізм залишення позовної заяви без руху задля забезпечення позивачу можливості у встановлений судом строк усунути недоліки позовної заяви, що забезпечує можливість вважати її такою, що подана у день її первинного подання та прийняття її судом до розгляду.

Залишення позовної заяви без руху це тимчасовий захід, який застосовується судом з метою усунення позивачем недоліків позовної заяви та дотримання порядку її подання, визначеногоЦивільним процесуальним кодексом України.

В даномувипадку,подана позовназаява невідповідає вимогам,що викладеніу частині4статті 177Цивільного процесуальногокодексу України, у зв`язку з чим підлягає залишенню без руху відповідно до статті 185 Цивільного процесуального кодексу України, враховуючи наступне.

Відповідно до частини 1 статті 185 Цивільного процесуального кодексу України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху (частина 2 статті 185 Цивільного процесуального кодексу України).

За таких обставин, суд приходить до висновку, що подана позовна заява не відповідає вимогам, викладеними у часині 4 статті 177 Цивільного процесуального кодексу Українита вважає за необхідне залишити її без руху, надавши позивачу десятиденний строк, який відраховувати із дня вручення копії даної ухвали, для усунення вищевказаних недоліків.

Спосіб усуненнянедоліків позовноїзаяви полягає в сплаті судового збору та направленні на адресу суду документу, що підтверджує сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документу, що підтверджують підстави звільнення ві сплати судового збору відповідно до закону.

Згідно з абзацом 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка була подана фізичною особою, ставка судового збору складає 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України від 02 грудня 2021 року № 1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з 1 січня 2022 року встановлений прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб в сумі 2481 гривня 00 копійок.

Отже позивачу необхідно сплатити судовий збір у розмірі 992 гривні 40 копійок (0,4 х 2481 гривню 00 копійок).

Крім того, слід за необхідне попередити позивача, що в разі не усунення порушень закону, допущених при подачі позовної заяви до встановленого законом строку, позовна заява буде вважатися не поданою та повернута позивачеві.

На підставі викладеного, керуючись статтями 175, 177, частиною 1 статті 185, статтями 258 261, 353 Цивільного процесуального кодексу України,

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово правова група Лекс», із залученням до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Золотих Олександра Олександровича, приватного виконавця Виконавчого округу Харківської області Амельченка Віталія Петровича, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню залишити без руху.

Повідомити позивача про необхідність усунення зазначених недоліків протягом десяти днів з дня вручення копії ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначеністаттями 175і177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору у повному обсязі, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усуне недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

Копію ухвали надіслати позивачу.

Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її постановлення.

Суддя: Т. М. Трояновська