Рішення № 103401788, 14.02.2022, Господарський суд Хмельницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"14" лютого 2022 р. Справа № 924/1022/21

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Заярнюка І.В., за участю секретаря судового засідання Виноградова Б.С., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «ДОНОВАТ» м. Запоріжжя

до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Хмельницька атомна електрична станція» Хмельницька область м. Нетішин,

про стягнення 6 621 503 грн. боргу та 31 967,19 грн. 3%річних

представники сторін:

від позивача - Хілько А.В. згідно ордеру АР №1064149

від відповідача - не з`явився

В судовому засіданні відповідно до ст.240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Процесуальні дії по справі.

на адресу господарського суду Хмельницької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «ДОНОВАТ» м. Запоріжжя до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Хмельницька атомна електрична станція» Хмельницька область м. Нетішин, про стягнення 7 511 470,89 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддям позовну заяву передано для розгляду судді Заярнюк І.В.

Ухвалою суду від 13.10.2021р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 09.11.2021 р.

У засіданні 09.11.2021р. постановлено ухвалу (занесену до протоколу судового засідання) про продовження строку проведення підготовчого засідання на 30 днів та оголошення перерви до 11 год 00 хв 01.12.21р.

Ухвалою суду від 01.12.2021р. закрито підготовче провадження у справі. Призначено справу до розгляду по суті у судовому засіданні на 12.01.2022р.

У засіданні 12.01.2022р. постановлено ухвалу (занесену до протоколу судового засідання) про оголошення перерви у судовому засіданні на 14.02.2022р.

У засіданні 14.02.2022р. постановлено ухвалу (занесену до протоколу судового засідання) про прийняття до розгляду заяви №562-697 від 20.07.2021 про зменшення позовних вимог.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав.

Відповідач представника у судове засідання не направив, у відзиві на позов просив суд розглядати справу без участі представника. Також подав суду клопотання про поновлення (продовження) строку для подачі доказів (копій платіжних доручень про часткову сплату боргу), яке судом задоволено та прийнято до розгляду подані позивачем докази.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

В обґрунтування поновлення строку на подання доказів відповідач посилається на те, що часткова сплата заборгованості відбулась після подання відзиву, тому у відповідача була відсутня можливість надати вказані докази раніше. Враховуючи вищенаведене, суд задовольнив клопотання відповідача та поновив останньому строк на подання доказів по справі та прийняв подані документи.

Виклад позицій учасників справи, заяви, клопотання.

ТОВ "ТОРГОВИЙ ДІМ «ДОНОВАТ" звернулось із позовом до суду (враховуючи заяву про зменшення позовних вимог) про стягнення із відповідача 6 621 503,00 грн. суми заборгованості за договором поставки №17709/53-124-01-21-14790 від 09.06.2021, 31967,19 грн. 3% річних.

В обґрунтування позову посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань по договору поставки щодо оплати товару. Як на правове обґрунтування позову посилається на положення ст.11, 16, 525, 526, 530, 610-612, 625, 626, 629 ЦК України, ст.193, 216, 218, 220 ГК України.

Відповідач у відзиві на позов проти позовних вимог заперечує. Зазначає, що порушення умов оплати товару пов`язане із вкрай важким фінансовим станом підприємства, законодавчими змінами на енергоринку що можна розцінювати як надзвичайні та невідворотні обставини.

Звертає увагу суду на те, що відповідач не мав можливості здійснити оплату наданих послуг в строки визначені умовами Договору внаслідок дії об`єктивних та незалежних від відповідача обставин, які не пов`язані з господарською діяльністю підприємства та не є наслідком його неефективної роботи, а через те, що компанія опинилась в умовах, незалежних від її волі та намірів. Зазначає, що позивач неправомірно здійснив нарахування до стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, оскільки останні не передбачені договором та не врахував при їх обрахунку висновків Верховного суду щодо цього питання, викладених у постанові Великої Палати Верховного суду від 22.09.2020р. у справі №918/631/19. Вважає безпідставним нарахування 3% річних та інфляційних втрат, що передбачені статтею 625 ЦК України, проведення Позивачем таких нарахувань на суму податку на додану вартість (далі - ПДВ), що включена до вартості товару за Договором.

Наголошує, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України спрямованих на запобігання виникненню і поширенню короновірусної хвороби (COVID-19)» від 17.03.2020 №530-ІХ, внесено зміни до пункту 2 статті 14-1 Закону України «Про торгово промислові палати в Україні». Відповідно до пункту 2 статті 14-1 Закону: форс - мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно з законодавчими та іншими нормативними актами в тому числі карантину встановленого Кабінетом Міністрів України.

Звертає увагу суду на те, що суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. Представник відповідача заперечив проти задоволення витрат на професійну правничу допомогу, назвавши її неспівмірною з обсягом виконаних робіт у справі.

У відповіді на відзив позивач наголошує на тому, що безпідставним є посилання відповідача на необґрунтованість нарахування 3% річних на суму боргу з урахуванням ПДВ, оскільки таке нарахування здійснено у повній відповідності до вимог ЦК України. Також звертає увагу суду на те, що розмір витрат на правову допомогу становить 1% від ціни позову.

Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.

09.06.2021р. між ДП "НАЕК" "Енергоатом" (Відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електростанція") (Покупець) та ТОВ "ТОРГОВИЙ ДІМ "ДОНОВАТ» (Постачальник) укладено договір поставки №17709/53-124-01-21-14790, відповідно до п.1.1 якого Постачальник зобов`язується поставити і передати у власність Покупцю, а Покупець в свою чергу зобов`язується прийняти і оплатити товар. Найменування, асортимент, кількість, ціна виробник та код Товару згідно з УКТЗЕД зазначаються в специфікації №1, яка є невід`ємною частиною договору. Обсяги закупівлі товару та загальну ціну за договором може бути зменшено залежно від реального фінансування видатків. У такому разі сторони вносять відповідні зміни до договору, шляхом укладення додаткової угоди до договору.

Ціна Товару по договору становить: 6 332919,75 грн., крім того ПДВ 20%: 1 266 583,95 грн. Всього ціна договору: 7 599 503,70 грн. Ціна за одиницю Товару, кількість та загальна ціна Товару по договору визначається специфікацією № 1. До ціни Товару включена вартість упакування, маркування, тари, доставки (п.4 ).

Згідно п.п. 5.1, 5.4 Договору оплату за поставлений Товар Покупець здійснює шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника протягом 60 днів з дати поставки Товару на склад Вантажоотримувача, за умови відповідності поставленого товару вимогам договору, щодо його кількості та якості. Датою проведення розрахунку вважається дата списання коштів з розрахункового рахунку Покупця.

Договір підписано представниками сторін та скріплено печатками.

Додатком №1 до Договору сторони погодили специфікацію №1 якою визначено найменування товару, технічні характеристики, виробник, код УКТЗЕД, одиницю виміру, кількість та ціну. Додатком №2 до Договору сторони погодили технічну специфікацію товару, Додатком №3 - специфікацію поставки обладнання (комплектність), Додатком №4 - перелік документації , що надається замовнику.

Позивачем згідно видаткової накладної № 21 від 10.06.2021р. поставлено відповідачу товар на суму 7 599 503,70 грн. Подана позивачем копія видаткової накладної містить відтиск печатки відповідача, містять підпис комірника з датою, а саме 11.06.2021р. Також позивачем надано копію претензії від 27.08.2021р. адресовану позивачем відповідачу із доказами її надіслання та виписку по рахунку на суму 978 000 грн..

Аналізуючи подані докази, оцінюючи їх у сукупності, судом враховується наступне.

Згідно зі ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання іншою особою.

Захист свого особистого немайнового або майнового права та інтересу в суді кожна особа вправі здійснювати шляхом звернення з позовом, предмет якого або кореспондує із способами захисту, визначеними у ст. 16 ЦК України, договором або іншим законом.

Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку (ч. 1 ст. 173 ГК України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як вбачається із матеріалів справи, між сторонами виникли правовідносини з договору поставки №17709/53-124-01-21-14790 від 09.06.2021, згідно умов якого сторони взяли на себе зобов`язання з поставки та оплати товару.

Відповідно до п.п. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (п.1 ст. 656 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.ст. 663, 664 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлено обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Пунктом 1 ст. 691 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Матеріалами справи підтверджено поставку позивачем відповідачу на підставі видаткової накладної № 21 від 10.06.2021р. на суму 7 599 503,70 грн. Подана позивачем копія видаткової накладної містить відтиск печатки відповідача, містять підпис комірника з датою, а саме 11.06.2021р., та є частково оплачена (відповідно до виписки по рахунку від 14.02.2022р. АТ АБ "Радабанк"), тому суд вважає суму боргу в розмірі 6 621 503 грн. обґрунтованою, підтвердженою матеріалами справи, а тому остання підлягає стягненню із відповідача.

При цьому, посилання відповідача на важкий фінансовий стан не є підставою для звільнення від виконання грошових зобов`язань за договором поставки. Тому вимога позивача про стягнення з відповідача 6 621 503 грн. підлягає задоволенню.

З огляду на прострочення відповідачем грошових зобов`язань за договором №17709/53-124-01-21-14790 від 09.06.2021, позивач просить суд стягнути нараховані на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України 31 967,19 грн. 3% річних за період з 10.08.2021 по 30.09.2021 нарахованих на суму боргу 7 479 503,70 грн. про стягнення яких звернувся з вказаним позов до суду.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При перерахунку заявлених до стягнення 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання судом встановлено, що правомірним є нарахування 31 967,19 грн. 3% річних ( 7 479 503,70 грн. (сума боргу) Ч 3,000% (процентна ставка) / 100% Ч 52 (кількість днів), а тому вимоги позивача про стягнення 31 967,19 грн. 3% річних підлягають задоволенню.

Судом береться до уваги, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 74, ч. 1 ст. 77 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Щодо посилань відповідача на запровадження на території України карантину та наявності форс-мажорних обставин, як на підставу для звільнення від відповідальності за невиконання зобов`язань за договором, судом враховується таке.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" установлено з 12 березня 2020р. на усій території України карантин.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" до переліку форс-мажорних обставин, який міститься в ч. 2 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", віднесено введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

З аналізу наведеної норми слідує, що на особу, яка порушила зобов`язання, покладається обов`язок доведення того, що відповідне порушення є наслідком дії певної непереборної сили, тобто, що непереборна сила не просто існує, а безпосередньо призводить до порушення стороною свого зобов`язання (необхідність існування причинно-наслідкового зв`язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов`язань).

При цьому, сам факт встановлення карантину як форс-мажорної обставини не може бути самостійною підставою для невиконання зобов`язань у встановлений договором строк, оскільки повинен бути доведений причинно-наслідковий зв`язок між карантином та неможливістю виконання договору.

У пункті 7.1 договору сторони погодили, що вони звільняються від відповідальності за невиконання або невиконання зобов`язань за договором у разі виникнення форс-мажорних обставин, зазначених в п. 2 ст. 14-1 Закону України „Про Торгово-промислові палати в Україні", які не існували під час укладення договору та виникли поза волею сторін.

Частиною першою статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", передбачено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

У пункті 7.5. договору також передбачено, що доказом виникнення форс-мажорних обставин та строку їх дії є сертифікат Торгово-промислової палати в Україні.

Однак в матеріалах справи відсутній відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України, а також відсутні докази на підтвердження наміру його отримати відповідачем (листи, звернення, тощо).

Тому посилання відповідача на наявність карантину, як на форс-мажорну обставину, не є підставою для невиконання зобов`язань за договором поставки та звільнення відповідальності за невиконання зобов`язань за укладеним договором. Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 26.05.2020р. у справі №918/289/19.

Також заперечуючи проти позовних вимог відповідач вказує на наявність незалежних від нього причин які потягли за собою невчасне виконання обов`язків щодо сплати вартості товару. Однак дані доводи судом до уваги не приймаються, оскільки суб`єкт господарювання здійснює господарську діяльність на свій страх та ризик, при цьому особливості здійснення господарської діяльності того чи іншого суб`єкта господарювання не є підставою невиконання зобов`язання у визначений договором строк. Крім того, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання через відсутність у нього необхідних коштів. Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по оплаті судового збору покладаються на відповідача.

Стосовно заяви позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 75 000,00 грн. судом враховується таке.

Згідно ч. 1 ст. 124 ГПКУ разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. При цьому, за ч. 1 ст. 123 ГПКУ судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. А згідно п. 1 ч. 3 даної статті до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Як зазначено вище, у позовній заяві позивач вказав, що окрім сплаченого судового збору, він також очікує понести витрати на професійну правничу допомогу.

Так, згідно ч. 2 ст. 126 ГПКУ за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. При цьому, згідно п. 1 ч. 4 ст. 129 ГПКУ інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи (в тому числі витрати на професійну правничу допомогу), покладаються, у разі задоволення позову - на відповідача.

Таким чином, враховуючи що рішенням суду у даній справі від 14.02.2022 позов задоволено, заява позивача про відшкодування йому витрат на професійну правничу допомогу відповідає діючому законодавству.

Згідно ч. 8 ст. 129 ГПКУ розмір судових витрат, які сторона сплатила, або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Враховуючи зазначене, заява про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу з доказами їх понесення подана у строки та в порядку, передбаченому діючим процесуальним законодавством.

При цьому, суд враховує правила ч. 2 ст. 126 ГПКУ, якою встановлено, що для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Як убачається з матеріалів справи та поданої заяви про відшкодування адвокатських витрат, останні містять:

- договір про надання правової допомоги від 30.09.21 №45, укладений між позивачем та адвокатським об`єднанням "Хілько", предметом якого є надання позивачу правової допомоги, пов`язаної з захистом його прав та інтересів, в тому числі в судах та зокрема за договором поставки, укладеним між позивачем та відповідачем;

- додаткова угода від 19.10.21 № 1 до договору № 17 про надання правової допомоги, укладена між позивачем та адвокатським об`єднанням, де сторони уточнили, що правова допомога надається в тому числі за договором №17709/53-124-01-21-14790 від 09.06.2021, який був предметом дослідження у даній справі (є доказом правовідносин між позивачем та адвокатом щодо надання правової допомоги саме у справі № 924/1022/21);

- ордер на надання правничої допомоги позивачу від 30.09.21 № 1064149 на ім`я адвоката Хілько А.В. (підтверджує надання правової допомоги позивачу саме адвокатом);

- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю ЗП 002415 від 22.10.19 на ім`я Хілько А.В. (підтверджує те, що представник позивача є адвокатом);

- попередній опис робіт (послуг) та здійснених витрат виконаних адвокатом, необхідних для надання правничої допомоги у справі від 30.09.21, підписаний адвокатом Хілько А.В., адресований позивачу;

- рахунок від 06.09.21 № 1701, виставлений адвокатським об`єднанням "Хілько" для позивача за правову допомогу за договором про надання правової допомоги № 45 від 30.09.21 на суму 75 000 грн.;

- детальний опис робіт (послуг) та здійснених витрат виконаних адвокатом, необхідних для надання правничої допомоги у справі, а саме:

підготовка претензії 5000 грн.,

збір та ознайомлення з доказами у справі 4000 грн.,

підготовка правової позиції та узгодження її з Клієнтом 4000 грн.,

підготовка позовної заяви з додатками 20 000грн.,

відповідь на відзив 10 000грн.,

участь у підготовчому засіданні 8000грн.,

участь у судовому засіданні 8000грн.,

заява про зменшення позовних вимог 8000грн.

- акт прийому-передачі наданих послуг від 14.02.2022, підписаний між позивачем та адвокатським об`єднанням про те, що адвокат якісно та в повному обсязі надав правову допомогу у справі № 924/1022/21 на суму 75 000 грн.

Вказані матеріали є належними доказами (належно оформлені) того, що позивачу надано професійну правничу допомогу у даній справі адвокатом Хілько А.В. згідно відповідного договору, а позивач прийняв та оплатив надані послуги в сумі 75 000 грн., що в силу ст. 126 ГПК України свідчить про обгрунтованість поданої заяви та необхідність відшкодування позивачу понесених витрат на професійну правничу допомогу (враховуючи, що позов задоволений).

Суд зазначає, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Проте, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).

Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123 - 130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі №922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі №915/237/18).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з гонораром успіху. ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) також зауважила, що за наявності угод, які передбачають гонорар успіху, ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22.02.2005 у справі Пакдемірлі проти Туреччини ( Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала гонорар успіху у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72) (пункт 5.43 постанови).

З урахуванням наведеного вище не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату гонорару успіху, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Таким чином, розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому згідно з статтею 74 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75 - 79 ГПК України.

Відповідно до положень статей 1, 26, 27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги, за яким, зокрема, клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

У статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З огляду на викладене, враховуючи Договір про надання правової допомоги №12/03 від 12.03.2020, Додаткову угоду №1 від 20.04.2021 та Акт приймання-передачі наданих послуг (виконання робіт) по Договору про надання правової допомоги №12/3 від 12.0.2020 року (а.с.110), суд апеляційної інстанції вважає, що за послугу складання позовної заяви від 12.04.2021 р. слід стягнути 1189,50 грн. (2379 * 50% = 1189,50 грн.).

За послугу складання відповіді на відзив суд задовольняє частково в розмірі 5000 грн., оскільки вважає, що правова позиція позивача викладена у відповіді на відзив вже була сформована при складанні позовної заяви, а доказів додаткового комплексного та усестороннього вивчення юридичної природи спірних правовідносин не надано та з матеріалів справи не вбачається.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08.04.2021 у справі №922/2321/20 , Постанові Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.02.2022р. у справі № 924/404/21.

За послугу складання клопотання про зменшення позовних вимог під час розгляду справи суд, те, що при складанні вказаного документу адвокат не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів, вважає що підлягає до стягнення 4000 грн.

Отже, дослідивши заяву позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 75 000,00 грн., суд вважає, що розмір заявлених адвокатом позивача витрат по наданню правової допомоги у сумі 75 000,00 грн. не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру.

Враховуючи наведене та з урахуванням доводів зазначених у відзиві на позов відповідачем, оцінивши подані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат, виходячи з вищенаведених критеріїв та обставин даної справи, суд керуючись статтями 126, 129 ГПК України дійшов висновку, що витрати позивача на професійну правничу допомогу надану адвокатом , які пов`язані з розглядом цієї справи у суді першої інстанції підлягають задоволенню у сумі 66 000 грн. (Підготовка Претензії 5000 грн., Збір та ознайомлення з доказами у справі 4000 грн., Підготовка правової позиції та узгодження її з Клієнтом 4000 грн., Підготовка Позовної заяви з додатками 20 000грн., Відповідь на Відзив 5000грн., Участь у підготовчому засіданні 8000грн.,

Участь у судовому засіданні 8000грн., Заява про зменшення позовних вимог 4000грн. ); в стягненні витрат на професійну правничу допомогу з відповідача в розмірі 9000 грн. (складання відповіді на відзив 5000грн., складання заяви про зменшення позовних вимог 4000грн. ) суд відмовляє з підстав невідповідності критерію обґрунтованості.

Керуючись ст. ст. 20, 24, 27, 73, 74, 76-79, 86, 129, п. 2 ч. 1 ст. 231, 232, 233, 236-238, 240-242, 247, 252, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «ДОНОВАТ» м. Запоріжжя до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Хмельницька атомна електрична станція» Хмельницька область м. Нетішин, про стягнення 31 967,19 грн. 3% річних , 6 621 503 грн. боргу задовольнити.

Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" (вул. Енергетиків, 20, м.Нетішин, Хмельницька область, код ЄДРПОУ 21313677) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ ТОРГОВИЙ ДІМ «ДОНОВАТ» (м. Запоріжжя, вул. Василя Стуса, 8-а, код ЄДРПОУ 42775590) 31 967,19 грн. 3% річних , 6 621 503 грн. боргу , 99 802,05грн. судового збору, 66 000грн. витрат на правничу допомогу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В стягненні витрат на правничу допомогу у розмірі 9000 грн. відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення. Порядок подання апеляційної скарги визначений ст. 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено 17.02.2022р.

Суддя І.В. Заярнюк

Віддрук. 4 прим.: рек. з повід.

1 - до справи,

2- Товариство з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «ДОНОВАТ»

e-mail: donovat@ukr.net

3- Адвокатське об`єднання «Хілько»

e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1

4- ДП "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу Хмельницької атомної електричної станції - 30100, Хмельницька область, м. Нетішин, вул. Енергетиків,20.