Рішення № 103396323, 16.02.2022, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 лютого 2022 року Чернігів Справа № 620/16819/21

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Соломко І.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного Фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

У провадженні Чернігівського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 ( далі також ОСОБА_1 , позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області ( далі також ГУ ПФУ в Чернігівській області) про визнання протиправною бездіяльність щодо не зарахування позивачу періодів роботи з 01.01.2013 по 30.09.2013 до страхового стажу; зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача, періоди роботи з 01.01.2013 по 30.09.2013.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідачем не зараховано до страхового стажу позивача період роботи з 01.01.2013 по 30.09.2013 не зважаючи на те, що позивачем сплачені страхові внески, але через незалежні від неї причини (непроведений звіт по ЄСВ за 2013 рік) страховий стаж не був врахований, що в подальшому позбавляє право позивача на пенсію. Крім того вказує на те, що у довідці ДПІ у м. Чернігові № 383 від 07.02.2014 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 17.05.2012 по 07.02.2014» вказано, що фактів порушення строків сплати єдиного внеску не встановлено.

17.12.2021 ухвалою суду відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому позов не визнає та зазначає, що за даними реєстру застрахованих осіб Держаного загальнообов`язкового державного соціального страхування, інформація щодо подання позивачем за 2013 рік звітності про нарахування єдиного внеску в розмірах, визначених відповідно до цього Закону, відсутня. Посилання позивача на довідку податкового органу №383 від 07.02.2014 відповідач вважає безпідставними, оскільки в ході перевірки не досліджувалось питання подання звітності.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Позивач у спірний період була зареєстрована як фізична особа-підприємець.

У серпні 2021 позивач звернулась до відповідача із заявою про отримання індивідуальних відомостей про застраховану особу, за результатами розгляду якої відповідач листом від 03.09.2021 повідомив, що позивачем не подано звіт за 2013 рік, тому інформація про страховий стаж в Реєстрі застрахованих осіб відсутня (а.с.25-26).

Вважаючи свої права порушеними позивач звернулась за їх захистом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначається Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 року №2464-VI(далі-Закон №2464-VI).

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний подавати звітність, у тому числі про основне місце роботи працівника, членство у профспілковій організації, про нарахування єдиного внеску в розмірах, визначених відповідно до цього Закону, у складі звітності з податку на доходи фізичних осіб (єдиного податку) до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки та порядку, встановленіПодатковим кодексом України. Форма, за якою подається звітність про нарахування єдиного внеску у складі звітності з податку на доходи фізичних осіб (єдиного податку), встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Належними доказами є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 73 КАС України).

Проте докази щодо подання позивачем звітності за 2013 рік про нарахування єдиного внеску за формою та в розмірах, визначених відповідно до Закону №2464-VI, відсутні.

Посилання позивача на довідку податкового органу №383 від 07.02.2014 суд відхиляє, оскільки в ході перевірки не досліджувалось питання подання звітності.

Крім того, постановою правління Пенсійного фонду України №10-1 від 18 червня 2014 рокузатверджено Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - Положення № 10-1), яке відповідно доЗакону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" визначає порядок організації ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - Реєстр застрахованих осіб) та порядок надання інформації з Реєстру застрахованих осіб.

Пунктом 5 розділу І Положення № 10-1 передбачено, що Реєстр застрахованих осіб забезпечує:

- облік застрахованих осіб у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування та їх ідентифікацію;

- накопичення, зберігання та автоматизовану обробку інформації про страховий стаж та заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію), про набуття застрахованими особами права на отримання страхових виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування;

- нарахування та облік виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Положення № 10-1 джерела формування реєстру застрахованих осіб визначені статтею 18 Закону.

Згіднозі статтею 18 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»джерелами формування Державного реєстру є відомості, що надходять до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, та Пенсійного фонду від:

- державних реєстраторів юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців;

- платників єдиного внеску;

- застрахованих осіб;

- фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування;

- центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, виконавчих органів сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад;

- податкових органів та уповноважених суб`єктів для обліку даних Єдиного державного демографічного реєстру;

- центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики;

- державної служби зайнятості;

- інших підприємств, установ, організацій та військових частин;

- центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів;

- територіальних органів Пенсійного фонду за результатами перевірок платників єдиного внеску;

- інших джерел, передбачених законодавством.

Згідно з пунктом 4 розділу І Положення № 10-1 реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд України, який є володільцем даних Реєстру застрахованих осіб.

У свою чергу, відповідно до пункту 5 розділу V Положення № 10-1 інформація з Реєстру застрахованих осіб формується та надається за такими формами, зокрема, індивідуальні відомості про застраховану особу (додаток 4 - форма ОК-5, додаток 5 - форма ОК-7); дані про трудовий та страховий стаж (додаток 9).

На вимогу суду, відповідач надав відомості про застраховану особу (позивача) за формою ОК-7 за 2013 рік, в якій інформація щодо сплати єдиного внеску та страхового стажу за період січень-серпень 2013 року відсутня, за вересень 2013 року значиться 14 днів страхового стажу та сума сплати єдиного внеску в розмірі 536,00 грн.

Отже, за встановлених обставин зарахуванню позивачу до страхового стажу підлягають 14 днів за вересень 2013 року.

Разом з тим, суд не вбачає підстав для зобов`язання відповідача зарахувати вказаний період, оскільки докази звернення до відповідача з цим питанням та відмови у цьому, відсутні.

Щодо квитанцій Приватбанку про сплату сум, наданих позивачем до позову, (а.с. 31), то такі не є в розумінні ч. 1 ст. 73 КАС України належними доказами, оскільки не містять інформації про сплату єдиного внеску за спірний період.

Також суд зазначає, що у позивача відсутнє порушене право, як необхідна умова для задоволення позову.

Так, згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частина перша статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Тобто, обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушених саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 31січня 2018 року у справі №802/2678/15-а (провадження №К/9901/1141/18), від 03 серпня 2018 року у справі №808/967/17 (адміністративне провадження №К/9901/992/17), від 28лютого 2019 року у справі №683/182/17 (провадження №К/9901/21182/18), від 24 квітня 2019 року у справі №803/1184/17 (адміністративне провадження №К/9901/29206/18, №К/9901/26536/18).

Отже, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Предметом позову у цій справі є протиправна бездіяльність щодо не зарахування не зарахування позивачу періодів роботи з 01.01.2013 по 30.09.2013 до страхового стажу; зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача, періоди роботи з 01.01.2013 по 30.09.2013.

Водночас позивач не довів суду, що звертався до відповідача зі спірним питанням, та йому в цьому було відмовлено.

Посилання позивача, що його права будуть порушені в подальшому при призначенні пенсії, суд відхиляє, оскільки у порядку адміністративного судочинства підлягають захисту лише порушені права, однак, суд позбавлений можливості задовольняти вимоги на майбутнє для захисту прав особи від можливих негативних дій суб`єкта владних повноважень у подальшому, оскільки, на час розгляду справи таких не існує.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач: Головне Управління Пенсійного Фонду України в Чернігівській області вул. П`ятницька,83-а, м. Чернігів,14005, код ЄДРПОУ 21390940.

Повний текст рішення виготовлено 16 лютого 2022 року.

Суддя І.І. Соломко