Рішення № 103394721, 17.02.2022, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

17 лютого 2022 року № 520/27944/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді – Зінченко А.В. розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Військової частини А0501 (вул. Горішного, буд. 142,м. Чугуїв, Харківська область,63505, код ЄДРПОУ24976272) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив суд:

-визнати протиправними бездіяльність військової частини А0501. яка полягає у не здійсненні ОСОБА_1 нового розрахунку матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку отримував під час проходження військової служби за період з 2014 року по 2018 рік.

-зобов`язати військову частину А0501 здійснити перерахунок матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 яку отримував під час проходження військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди під час проходження військової служби з 2014 року по 2018 рік з урахуванням раніше виплачених сум.

-зобов`язати військову частину А0501 виплатити ОСОБА_1 матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та здійснити виплату ОСОБА_1 недоплачених частин за період з 2014 року по 2018 рік.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 , з 1995 по 26.10.2021 проходив військову службу у військовій частині А0501.

19 жовтня 2015 року було видано посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_2 .

Відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям ЗСУ та деяким іншим особам, затвердженої наказом МО України від 11 червня 2008 року № 260 грошове забезпечення складалось з наступних його видів: оклад за військовим званням, посадовий оклад, надбавка за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення: а) надбавка за виконання особливо важливих завдань (50%), б) надбавка за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці (15%), в) премія (450%), г) щомісячна додаткова грошова винагорода.

На момент виключення зі списків особового складу відповідач не провів нарахування та виплату не отриманих коштів, які входили до складу допомоги на вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги для оздоровлення з включенням до складу останньої щомісячної додаткової грошової винагороди та виплата якої передбачена постановою КМ України від 22 вересня 2010 року № 889, діючої на час виплати.

Позивач не згоден зі вказаними діями, а тому звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Дослідивши надані до справи матеріали, проаналізувавши докази у їх сукупності, вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Надаючи правову оцінку вищенаведеному, суд вказує наступне.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та "членів їх сімей», держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

З наведеного вбачається, що одноразові грошові допомоги обраховується та виплачується виходячи з місячного грошового забезпечення. Жодна норма Закону не містить виключень будь-яких складових грошового забезпечення при обрахунку розміру одноразових виплат.

Відповідно до п. 30.3 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям ЗС України та деяким іншим особам, затвердженої наказом МО України від 11 червня 2008 року № 260, та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 14 липня 2008 року за N2 638/15329, розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадових окладів, окладів за військовими званнями та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно з законодавством України на день підписання наказу Про надання цієї допомоги..

Суд вказує, що Рішення відповідача щодо відмови у проведенні перерахунку та здійсненні доплати суперечить положенням ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Посилання відповідача на положення Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям ЗС України та деяким іншим особам у даному випадку є безпідставним, адже п. 30.3 зазначеної Інструкції звужує права військовослужбовців визначені Законом, шляхом встановлення виключень із складу грошового забезпечення, з якого нараховується грошова допомога для оздоровлення.

Враховуючи, що норми Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в ієрархії національного законодавства мають вищу юридичну силу відносно наказу МО України від 11 червня 2008 року N8 260, яким затверджена Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям ЗС України та деяким іншим особам, до правовідносин, що склались між сторонами слід застосовувати саме положення Закону, а тому дії військової частини А0501 є протиправним та таким що суперечить нормам Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Крім того, суд враховує положення ст. 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідно до якої ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Щодо твердження відповідача про те, що щомісячна додаткова грошова винагорода не відноситься до додаткових видів грошового забезпечення, а додаткові види грошового забезпечення військовослужбовців визначені лише постановою КМ України від 07 листопада 2007року N8 1294.

Як вже зазначалось, частиною 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначений склад грошового забезпечення військовослужбовців, до якого включені «щомісячні додаткові види грошового забезпечення», зокрема і винагороди.

Постановою КМ України від 22 вересня 2010 року N 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних сил, Державної прикордонної служби та внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій», військовослужбовцям Збройних Сил України введено новий вид щомісячної додаткової грошової винагороди.

Відповідно до п.п 2 п. 1 постанови КМ України від 22 вересня 2010 року N889, (яка була чинною на момент виплати) установлено щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям Збройних Сил з 1 липня 2014 р. -у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення

Не погоджується суд і з твердженням відповідача про те, що додаткові види грошового забезпечення військовослужбовців визначені виключно постановою КМ України від 07 листопада 2007 року № 1294 (діючої на час виплати одноразової грошової допомоги при виплаті).

Так надбавка за роботу, яка передбачає допуск до державної таємниці (таємність), встановлена постановою КМ України від 15 червня 1994 року № 414, та за своєю правовою природою віднесена у складі грошового забезпечення військовослужбовців саме до «щомісячного додаткового виду грошового забезпечення». Отже, не лише постановою КМ України від 07 листопада 2007 року № 1294 встановлюються додаткові види грошового забезпечення військовослужбовців.

Крім того, надбавка за роботу, яка передбачає допуск до державної таємниці (таємність), отримувана позивачем, включена відповідачем до

складу грошового забезпечення з якого виплачувалась грошова допомога для оздоровлення, але щомісячна додаткова грошова винагорода не була включена.

Отже, рішення відповідача обмежує право на отримання одноразової грошової допомоги у повному розмірі передбаченому нормами діючого законодавства та є протиправним.

Вказаний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеній у постанові від 10.05.2019 року по справі №820/5285/17.

Відповідно до положень ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У відповідності до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі "Кечко проти України" Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (пункт 23 Рішення).

Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Таким чином суд приходить до висновку про задоволення позову.

Суд зазначає, що згідно з вимогами ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з ме тою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтер есів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів влад них повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень тау спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім фор мам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, протягом розумного строку.

Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Таким чином, проаналізувавши наведене, суд вважає за необхідне вказати, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджені нормативно та документально, а тому є такими, що підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 243, 244, 245, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов – задовольнити.

Визнати протиправними бездіяльність військової частини А0501. яка полягає у не здійсненні ОСОБА_1 нового розрахунку матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку отримував під час проходження військової служби за період з 2014 року по 2018 рік.

Зобов`язати військову частину А0501 здійснити перерахунок матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 яку отримував під час проходження військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди під час проходження військової служби з 2014 року по 2018 рік з урахуванням раніше виплачених сум.

Зобов`язати військову частину А0501 виплатити ОСОБА_1 матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та здійснити виплату ОСОБА_1 недоплачених частин за період з 2014 року по 2018 рік.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду у відповідності до ст. 295 цього Кодексу.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя А.В.Зінченко